Значення, суть, структура та класифікація ігор

- назва гри  та її коротка характеристика;

- ролі гравців  і їх вихідне положення;

- хід гри  і мета, якої повинні прагнути гравці;

- чим закінчується  гра;

- правила, які  необхідно сформулювати;

- пояснити окремі складні і незрозумілі етапи гри;

- умовні сигнали  і команди для початку і  закінчення гри.

Організатор під  час  гри  повинен суворо  слідувати  за дотриманням правил. Після закінчення  гри  керівник  оголошує  її  результати, в яких враховується не лише швидкість, але і якість  виконання  завдань специфіка рухливих ігор полягає в тому, що  не  зважаючи  на  їх  повторюваність для гравців, вони завжди відбуваються ніби вперше,  оскільки  утворюють  щоразу нові ситуації. І кожен раз для одного -  це  успіх,  перемога,  для іншого невдача, поразка, іншими словами пізнання себе і своїх можливостей. Дуже  важливо  вміло  дозувати  навантаження  в  грі.  Адже   надмірна емоційність  під  час  гри  заважає  дітям  контролювати  свій  стан.  Коли з”являються симптоми втоми (пасивність, порушення точності і контролю  дій, блідість тощо),  потрібно  зменшити  навантаження.  Регулювати  його  можна різними  способами:  скоротити  тривалість  гри,  ввести  перерви,  змінити правила гри тощо. Закінчувати  гру  треба  свожчасно.  Затягування  може  призвести   до зниження  інтересу  в  гравців,  їх  перевтоми.  Передчасне   або   раптове закінчення викликає не задоволення. Щоб уникнути цього, потрібно  вкластися в час, відведений для гри. Постійно  розучувати  з  дітьми  рухливі ігри недоцільно, краще удосконалювати рухи і дії у знайомих іграх та модифікувати їх хід. У той же час організатор постійно повинен тримати в полі зору  те,  як  дотримуються гравці правил  чесної  гри,  дружби,  як  проявляють  уміння  вигравати  та програвати.

 

2.2 Особливості ставлення дошкільників  до рольових ігор.

Дошкільне дитинство - це відрізок життя  дитини, коли рамки родини розсовуються до меж вулиці, міста, країни. Якщо в  періоди дитинства й раннього дитинства дитина, перебуваючи в колі родини, одержував необхідні умови для свого розвитку, то в дошкільному віці розширюється коло його інтересів. Дитина відкриває для себе мир людських відносин, різні види діяльності дорослих людей. Він випробовує величезне бажання включитися в доросле життя, активно в ній брати участь. Переборовши кризу 3-х років дитина прагне до самостійності. Із цього протиріччя народжується рольова гра - самостійна діяльність дітей, що моделює життя дорослих.

Рольова гра, або як її ще називають  творча гра, з'являється в дошкільному віці. Гра - це діяльність дітей, у якій вони беруть на себе "дорослі" ролі й в ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Дитина, вибираючи певну роль, має й відповідної цієї ролі образ - доктора, мами, дочки, водія. Із цього образа випливають і ігрові дії дитини. Образний внутрішній план гри настільки важливий, що без нього гра просто не може існувати. Через образи й дії діти вчаться виражати свої почуття й емоції. У їхніх іграх мама може бути строгої або доброї, смутної або веселої, ласкавої й ніжної. Образ програється, вивчається й запам'ятовується. Всі рольові ігри дітей (за дуже невеликим виключенням) наповнені соціальним змістом і служать коштами вживання у всю повноту людських відносин.

Гра бере свої джерела із предметно-манипулятивної діяльності дитини в період раннього дитинства. Спочатку дитина поглинена предметом і діями з ним. Коли він опановує дією, то починає усвідомлювати, що діє сам і як дорослий. Він і раніше наслідував дорослому, але не зауважував цього. У дошкільному віці увага переноситься із предмета на людину, завдяки чому дорослий і його дії стають для дитини зразком для наслідування.

На границі раннього й дошкільного  дитинства виникають перші види дитячих ігор. Один з видів гри  цього періоду - образно-рольова гра. У ній дитина уявляє себе ким завгодно й чим завгодно й діє відповідно до цього образа. Дитини може здивувати картина, побутовий предмет, явище природи, і він може стати їм на короткий проміжок часу. Обов'язкова умова для розгортання такої гри - яскраве, що запам'ятовується враження, що викликало в нього сильний емоційний відгук. Дитина вживається в образ, почуває його й душею й тілом, стає ним.

Образно-рольова гра є джерелом сюжетно-рольової гри, що яскраво проявляється із середини дошкільного періоду. Ігрова дія має символічний характер. Граючи, дитина під однією дією має на увазі інше, під одним предметом - іншої. Не маючи можливості звертатися з реальними предметами, дитина вчиться моделювати ситуації із предметами-заступниками. Ігрові заступники предметів можуть мати дуже невелику подібність із реальними предметами. Дитина може використати паличку як підзорна труба, а потім, по ходу сюжету, як шпага. Ми бачимо, як у рольовій грі знак входить у життя дитини й стає коштами організації його діяльності, так само, як і в житті дорослої людини.

У рольовій грі діти відображають свій навколишній світ і його різноманіття, вони можуть відтворювати сцени із сімейного життя, із взаємин дорослі, трудовий діяльності й так далі. У міру дорослішання дитини, ускладнюються й сюжети їхніх рольових ігор. Так наприклад, гра в «дочці-матері» в 3-4 року може тривати 10-15 хвилин, а в 5-6 років - 50-60 хвилин. Старші дошкільники здатні грати в ту саму гру кілька годин підряд, тобто поряд зі збільшенням розмаїтості сюжетів збільшується й тривалість гри.

Ігровий сюжет, так само як і ігрова роль, найчастіше не плануються дитиною  молодшого дошкільного віку, а  виникають ситуативно, залежно від  того, який предмет або іграшка  потрапили в цей момент йому в руки (наприклад, посуд, - значить буде грати в будинок). Сварки в дітей цього віку виникають через володіння предметом, з яким один з них захотів пограти.

Рольова гра в старших дошкільників підкоряється правилам, що випливають із узятої на себе ролі. Діти планують своє поводження, розкриваючи образ обраної ними ролі. Сварки дітей старшого дошкільного віку, як правило, виникають через неправильне рольове поводження в ігровій ситуації й закінчуються або припиненням гри, або вигнанням «неправильного» гравця з ігрової ситуації.

Таким чином можна зробити висновок, що у грі діти вчаться спілкуванню  один з одним, умінню підкоряти свої інтереси інтересам інших. Гра сприяє розвитку довільного поводження дитини. Механізм керування своїм поводженням, підпорядкування правилам складається саме в сюжетно-рольовій грі, а потім проявляється й в інших видах діяльності (наприклад, у навчальній). У розвиненій рольовій грі з її складними сюжетами й ролями, які створюють широкий простір для імпровізації, у дітей формується творча уява. Гра сприяє становленню довільної пам'яті, увазі й мисленню дитини. Гра створює реальні умови для розвитку багатьох навичок і вмінь, необхідних дитині для успішного переходу до навчальної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Процес набуття суспільного досвіду в сюжетно – рольових іграх.

Процес соціалізації дитини відбувається і  в  такому  виді  соціальних ігор,  сюжетно-  рольові.  Назва  цих  ігор  вказує  на  необхідність  двох обов”язкових компонентів – сюжету (тобто  місця,  дії,  колізії)  і  ролей. Уявне місце, в  якому  відбувається  гра  може  знаходитись  в  далекому  і недалекому минулому, в сьогоденні або майбутньому, воно може бути реальним, добре відомим гравцям або фантастичним. Сюжетно-рольові  ігри  на  основі  життєвих,  літературних,  фільмових вражень вільно відтворюють соціальні відносини і  матеріальні  об”єкти  або розгортають фантастичні  ситуації,  які  не  мають  аналогів  у  житті.  Ця особливість сюжетно-рольових ігор виступає  технологією  апробації  дитиною майбутніх соціальних ролей. Ті психічні стани,  які  гравці  переживають  у певному  виді  ігор,  закарбовуються  у  свідомості  і  пізніше  відіграють провідну роль у  процесі  самовизначення  особистості,  пошуку  її  власної ідентичності.  При  чітко  продуманій  організації  такі  ігри  дають  для соціалізації школяра значно більше ніж хороше оповідання чи бесіда. Для  того,  щоб  сюжетно-рольова  гра  розгорталась,  була  дійовою  і насиченою подіями, необхідно  врахувати  моменти:  попереднє  знайомство  з об”ктом гри (якщо це ігри  “Пошта”,  “Суд”,  “Шлях  до  причалу”  (сценарії додаються) то бажане попереднє знайомство з установами, їх роботою); чим менші діти, тим більш наочною повинна бути  гра, тобто потрібні  такі атрибути, які допомагають   входити   в роль;квитки для касира, шаблі для козаків і т.д; найкраще коли  такі  ігри  відбуваються  устані  емоційного напруження гравців, коли існують конфліктні ситуації в сюжеті, протиборство учасників  і  необхідність  самостійно приумати рішення; розподіляючи ролі, необхідно врахувати  особливості  дітей, даючи одним можливість зміцнити  свій  авторитет,  проявити себе, іншим – зблизитись, потоваришувати,  третім  –  стати більш організованим, розкутим тощо; допомогти дитині “увійти”в роль. З цією метою тим, хто збирається імпровізувати пропонують уявити себе  в  ролі  і відповісти на питання (Чого він хоче досягти в житті?  Що цінує в інших? Яких друзів має?); вибір сюжету гри повинен відповідати  запитам  та  ітересам дітей, які самі можуть запропонувати такі сюжети,  основні ролі іситуації; в сюжеті повинна  бути  закладена  певна  ідея,  яка   б виконувала функції регулятора поведінки; виховний ефект сюжетно-рольових ігор все ж досягається не стільки сюжетом, скільки тими   взаємовідносинами,   які виникають у грі. Та найнеобхіднішою умовою успішного проведення рольових ігор є  уміння вдало зайняти ігрову позицію, яка  базується  на  здатності  переходити  і реального плану в ігровий відчувати  радісний  внутрішній  стан  дитинства. Уміння “скинути з себе  все  доросле”,  викликає  довір”я  у  дітей,  стати керівником порадником, який сприймається як здатний усе зрозуміти товариш – в цьому полягає майстерність організатора рольових ігор.

У практиці виховної роботи  до  сюжетно-рольовихігорь  належать  також ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги,  виховні  та  ділові  ігри,  які моделюють  певні  виробничі,  та  комунікативніситуаціїдля  розв”язання  їх учасниками. Ігри-подорожі обов”язково мають певні етапи (“пункти”, “станції”),на яких виконуються завдання трудового, пізнавального,художнього,спортивного характеру.Такі ігри можуть відбуватись з різних навчальних предметів:географічні,  літературні,  математичні  та  ін. У  цих іграх передбачені  ігрові   ролі   “організаторпів”,   “суддів”,   “контролерів”, “саистентів”. Відбуваються такі ігри найчастіше як змагання між командами. Психологічні ігри-тренінги мають характер системних вправ з навчання спілкуванню, та пізнанню власних можливостей. Важливими  являються  і  виховні  ігри,  які  теж  мають тренінговий характер. Ці ігри потребують грунтовної інформативної підготовки дітей, під час якої вони знайомляться з правилами  етикету.  На  основі  цих  знань  і виробляються   уміння  та   навички   поведінки.

 

 

3. Психологічні характеристики сюжетно-рольових ігор.

3.1 Психологічні особливості дошкільних рольових ігор.

Проблема гри як діяльності, що має особливе значення в житті  дитини, завжди перебувала в центрі уваги дослідників дитячого розвитку. У цей час існує велику кількість  термінів, що називають той самий  вид ігор дітей. Деякі дослідники називають їх творчими, підкреслюючи їхнє значення в розвитку творчої особистості, сюжетними, оскільки основним компонентом убачають у них сюжет, у закордонних роботах прийняті назви драматичні або наслідувальні ігри.

Всі вони мають ті самі структурні компоненти: у них є присутнім сюжет, ігрова ситуація, роль, ігрові дії й правила. У цьому зв'язку найбільш адекватним представляється термін «сюжетно-рольова гра», оскільки в ньому підкреслюється наявність сюжету й ролі.

В цей час не існує вичерпно повної теорії гри, а є цілий ряд теорій, які можна використати при дослідженні тих або інших конкретних аспектів ігрового поводження. Відсутність єдиної теорії надзвичайно утрудняє цілісний аналіз результатів досліджень дитячої гри, а також визначальних її факторів.

Дошкільний вік уважається класичним  віком гри. У цей період виникає  й здобуває найбільш розвинену форму  особливий вид дитячої гри, що у психології й педагогіці одержав  назву сюжетно-рольової. Сюжетно-рольова  гра є діяльність, у якій діти беруть на себе трудові або соціальні функції дорослих людей і в спеціально створювані ними ігрових, уявлюваних умовах відтворюють (або моделюють) життя дорослих і відносини між ними.

У такій грі найбільше інтенсивно формуються всі психічні якості й особливості особистості дитини.

Супідрядність мотивів, про яке  говорилося вище, уперше виникає й  найбільше яскраво проявляється в грі. Виконуючи ігрову роль, дитина підкоряє цьому завданню всі свої імпульсивні дії.

 Ігрова діяльність  впливає на формування довільності всіх психічних процесів - від елементарних до самих складних. Так, у грі починають розвиватися довільне поводження, довільна увага й пам'ять. В умовах гри діти краще зосереджують і більше запам'ятовують, чим за прямим завданням дорослого. Свідома мета - зосередитися, запам'ятати щось, стримати імпульсивний рух - раніше й легше всього виділяється дитиною в грі.

 Гра дуже впливає  на розумовий розвиток дошкільника.  Діючи із предметами-заступниками, дитина починає оперувати в  мислимому, умовному просторі. Предмет-заступник стає опорою для мислення. Поступово ігрові дії скорочуються, і дитина починає діяти у внутрішньому, розумовому плані. Таким чином, гра сприяє тому, що дитина переходить до мислення в образах і поданнях. Крім того, у грі, виконуючи різні ролі, дитина стає на різні точки зору й починає бачити предмет з різних сторін, Це сприяє розвитку найважливішої, розумової здібності людини, що дозволяє представити інший погляд і іншу точку зору.

Рольова гра має вирішальне значення для розвитку уяви. Ігрові дії відбуваються в мнимій ситуації; реальні предмети використаються в якості інших, уявлюваних; дитина бере на себе ролі відсутніх персонажів. Така практика дії в придуманому просторі сприяє тому, що діти здобувають здатність до творчої уяви.

Спілкування дошкільника  з однолітками розвертається  головним чином у процесі спільної гри. Граючи разом, діти починають ураховувати  бажання й дії іншої дитини, відстоювати свою точку зору, будувати й реалізовувати спільні плани. Тому гра впливає на розвиток спілкування дітей у цей період.

У грі складаються інші види діяльності дитини, які потім  здобувають самостійне значення. Так, продуктивні види діяльності (малювання, конструювання) спочатку тісно злиті  із грою. Малюючи, дитина грає той або  інший сюжет. Будівля з кубиків вплітається в хід гри. Тільки до старшого дошкільного віку результат продуктивної діяльності здобуває самостійне значення, незалежне від гри.

Усередині гри починає складатися й навчальна діяльність. Навчання вводить вихователь, воно не з'являється  безпосередньо із гри. Дошкільник починає  вчитися, граючи. До навчання він ставиться  як до своєрідної гри з певними  ролями й правилами. Виконуючи ці правила, він опановує елементарними навчальними діями.

Величезне значення гри для розвитку всіх психічних процесів і особистості  дитини в цілому дає підставу вважати, що саме ця діяльність є в дошкільному  віці провідної.