Зміст соціально – педагогічної діяльності з проблемними сім’ями

1) створення протиріч, долаючи які, сім'я і окрема особистість прискорюють процес прийняття втрати і подолання її наслідків;

2) створення умов для нормальної  життєдіяльності сім'ї.

Формами реабілітації соціально-педагогічної роботи з сім'єю, яка понесла втрату члена чи стосунків, і є внаслідок цього неблагополучною, є такі:

1) за кількістю сімей: групові, індивідуальні;

2) за ступенем самостійності  сімей: групи взаємопідтримки, працюючи з консультантом;

3) за місцем проведення: стаціонарні, виїзні;

4) за тривалістю: постійно діючі, пульсуючі, одноразові;

5) за характером спілкування: безпосередні, опосередковані;

6) за умовами здійснення: екстрені, звичайні;

7) за змістом діяльності: навчальні, комунікативні;

8) за характером змістовного  наповнення: інформаційні, практичні, інформаційно-практичні;

9) за метою: ліквідація чи компенсація втрати, профілактика вторинних стресорів;

10) за складністю побудови: прості, складні.

Методи соціально-педагогічної роботи у реабілітації неблагополучної сім'ї можна виділити на основі знання етапів подолання втрати. До них належать:

на 1 етапі: навіювання, вимоги, приклад (у бесіді, розуміючому слуханні);

на 2 етапі: приклад, заохочення, переключення, інформування, створення виховних ситуацій;

на 3 етапі: реконструкція характеру, переконання, приклад, заохочення, вимоги, аналіз; консультування;

на 4 етапі: перенавчання, консультування, вправи, самоаналіз, самооцінка.

Виявлення методів, які застосовуються на різних етапах подолання втрати дозволило зробити висновок про те, що допомога у подоланні неблагополуччя повинна поступово зменшуватися, змінювати свій зміст, тобто бути субсидіарною. В екстреній ситуації застосовується допомога, яка спрямована па подолання розгубленості, коли людина некритично ставиться до подій та впливів навколишнього, а тривала реабілітація вимагає спільних зусиль педагога і вихованців, з поступовим зменшенням допомоги і збільшенням активності людини, застосуванням заохочень.

Соціально-педагогічна  робота з сім'ями хворих на алкоголізм і

наркоманію

Особливість пияцтва та алкоголізму  як адиктивної поведінки в тому, що ці явища виступають каталізатором, що спричиняє прояв інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних порушень, соціального паразитизму, самогубств, аморальної поведінки. Певна частина злочинів відбувається з метою отримання засобів для одержання спиртних напоїв. З іншого боку, особи, які знаходяться у стані сп'яніння, нерідко самі стають жертвами злочинців. Аморальна поведінка, пов'язана з анти-суспільними вчинками людей, які втрачають людську гідність, є незмінним супутником сп'яніння та захворювання на алкоголізм.

Під наркоманією розуміється вживання наркотиків чи схожих з ними речовин  без медичних вказівок. Виникає потяг  до наркотиків, явища абстиненції (наркотичного голоду), що веде до тяжких душевних та фізичних страждань, бажання частіше їх приймати та збільшувати дози. Все це свідчить про захворювання наркоманією, яка робить хворого рабом своєї звички. Незворотніми наслідками є інвалідність, розумова неповноцінність та висока смертність. Головна небезпека наркоманії — не стільки в спричиненні фізіологічної шкоди особі, яка вживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, яка виникає в 10-20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитись своєю роботою, а то й зовсім кидають її, ослаблюють зв'язки з друзями, виникають ускладнення в сім'ї, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, брехливість - головне «я» та придбання наркотиків. Це ще більш прискорює деградацію особистості, появу психозів, серед наркоманів високий процент самогубств, не кажучи вже про нещасні випадки, пов'язані із передозуванням наркотиків [13, 120-125].

На основі вивчення проблем об'єкта реабілітації складається план реабілітації з ним, який включає:

1) проблеми діяльності (самообслуговування, адаптацію до навколишнього середовища, пересування, продуктивність дій, комунікацію, психологічний стан тощо);

2) оцінки діяльності (первинну, контрольну, підсумкову).

Цей план погоджується з іншими фахівцями, об'єктом реабілітації, з яким може бути навіть підписаний контракт про  виконання плану, що дисциплінує [11, 58].

Педагог здійснює:

1) соціальну терапію (очну і  дистанційну, індивідуальну і  групову);

2) співпрацю з працівниками різних  соціальних інституцій і залучає  їх до надання допомоги особистості, що сприяє подоланню кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища;

3) корекційно - реабілітаційну роботу, яка спрямована на зміну та вдосконалення особистих якостей людини, особливостей життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі у суспільному житті. При цьому соціальний педагог повинен прогнозувати наслідки своїх дій і прогнозувати і планувати життєвий шлях об'єкта реабілітації, налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги [13, 42].

Методи роботи з такими сім'ями: інформування, переконання, працетерапія, покарання, вправи, навіювання, представництво інтересів членів сім'ї, приклад, вимоги, контракт, педагогічні ситуації, реконструкція характеру, переключення, перенавчання, соціальна реклама.

Напрямки роботи: програми антинаркотичної  освіти, організація виховної роботи антинаркотичної спрямованості («рівний — рівному»), контроль, правова просвіта, формування позитивного мислення, реабілітація алкоголіків, попередження і боротьба з насильством у сім'ї, вивчення умов життя сім'ї і сприяння їх покращанню як засіб усунення причин алкоголізму, тимчасове вилучення і реабілітація дитини з сім'ї, формування ціннісного ставлення до здоров'я, життя, сім'ї, допомога дитині і дружині в самореалізації та адаптації до умов життя, попередження сімейного алкоголізму, суїцидів, девіантної поведінки членів сім'ї, формування саморегуляції, вольових якостей, організація змістовного дозвілля, спілкування і відпочинку сімей.

 Форми роботи: групи взаємо підтримки, самодопомоги, відеолекторії, лекторії на замовлення, бесіди, походи, трудові десанти, педагогічні десанти в установи, підприємства, організації, розповсюдження брошур, буклетів, тренінги, семінари, телефони «Довіри», заняття в клубах для лікування алкоголіків і членів їх сімей, консультпункти, дитячі консультативні центри, інформаційні центри, тематичні концерти, виступи агітбригад, тематичні рубрики в пресі, передачі на радіо, ТБ, підготовка конференцій, залучення членів сім'ї до розробки антиалкогольних програм, фасилітаторство, спеціалізовані телефонні лінії для алкоголіків і членів їх сімей, інформаційні компанії [4, 60-78].

Напрямки роботи соціального педагога з різними типами неблагополучних сімей різноманітні і дуже важкі. Але кожна окрема сім’я потребує особистого підходу від соціального працівника, тому що кожен випадок є унікальним. Соціально – педагогічна робота має бути водночас комплексна і спрямована на особливо вразливі риси проблемної сім’ї.

 

2.3. Соціальна реабілітація  дітей – вихованців проблемних  сімей.

 

У загальних рисах принципи роботи з підлітками із проблемних сімей  можна сформулювати таким чином:

- створення атмосфери довіри у взаєминах: педагог (класний керівник) - підліток;

- підключення до реабілітації підлітка всіх суб'єктів виховного процесу;

- підтримка та супровід проблемного підлітка;

- тісна взаємодія педагога (класного керівника) з проблемною сім'єю;

- постійний зв'язок із науковцями-консультантами (супервізорами).

Виховні функції в загальноосвітньому закладі виконують усі педагогічні  працівники, проте основна роль забезпечення виховного процесу належить класному керівникові [12, 199 - 210].

 Класний керівник як педагог,  який має великі можливості для впливу на розвиток особистості дитини, повинен приділяти особливу увагу проблемам гуманістичного, особистісно зорієнтованого виховання, створювати необхідні умови для формування у підлітка вищих духовних цінностей.

Для сучасної школи одним із основних чинників виховання залишається слово, особливо слово вчителя, класного керівника, монолог дорослої людини, яка знає відповіді на всі питання.

Говорячи про особистість учителя, варто зупинитись на найістотніших  якостях педагога, що забезпечують ефективне моральне виховання:

повага й довіра до дітей;

професійна майстерність (учитель - джерело знань, інформації);

високий моральний авторитет;

творчий стиль діяльності;

організаторські здібності;

знання специфіки роботи з дітьми й урахування їх вікових особливостей;

широкий культурний кругозір.

Найістотнішою характеристикою вчителя-професіонала є володіння мистецтвом контакту. Його важлива умова - чуйність і душевна відкритість, готовність зрозуміти та прийняти щось нове й незвичне, побачити іншого як себе і себе як його. Не побачивши в учневі чогось цінного та цікавого, властивого тільки йому, учитель не може його виховувати, у нього немає точки опори для простого контакту з дитиною. Учитель повинен стати другом для дитини, знати її інтереси, переживати її радощі та тривоги, забувши про те, що він учитель. І тоді дитина розкриється перед ним. Учитель повинен пройнятися симпатією до вихованця, пам'ятаючи, що перед ним не просто учень, а особистість, яка має свої, притаманні лише їй індивідуальні вікові та психологічні особливості.

Ураховуючи основні компоненти педагогічної діяльності можна окреслити  основні функції педагога-вихователя:

- забезпечувати оптимальні умови для всебічного й гармонійного розвитку вихованців;

-  проводити цілеспрямовану роботу зі здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи у школі та за її межами;

- систематично вивчати індивідуальні анатомо-фізіологічні та соціально-психологічні особливості розвитку учнів свого класу;

- здійснювати організацію й виховання первинного учнівського колективу, усебічно вивчати динаміку його розвитку;

- проводити виховні та організаційні заходи зі створення оптимальних умов, які би сприяли зміцненню та збереженню здоров я учнів;

- здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, учителями та батьками учнів, спрямовану на формування у школярів старанності й дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних потенційних розумових можливостей;

- організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню вихованців до діяльності позашкільних дитячих виховних закладів;

- проводити цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні психолого - педігогічної культури батьків;

- домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім ї;

Працюючи з важковиховуваними  дітьми, учитель дотримується важливих принципів, які випливають із соціально-психологічних  особливостей цих дітей. Це такі принципи:

- Організація дитячого колективу, який здійснював би позитивний вплив на вихованця.

- Залучення дитини до цікавої продуктивної праці.

- Опора на позитивні якості й позитивний соціальний досвід важковиховуваних дітей.

- Органічне поєднання поваги до вихованця з прийнятою системою вимог.

- Єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованців.

- Індивідуальних підхід до вихованця.

- Гуманне ставлення до дітей з неблагополучних сімей повинно базуватись на такому педагогічному постулаті: ці діти «важкі», бо їм важко подолати ті чи інші соціальні труднощі; з іншого боку, значні відхилення важковиховуваних дітей від моральних норм поведінки - своєрідне моральне захворювання, а тому й ставлення до таких дітей має бути адекватним.

- Об єктиве ставлення до важковиховуваних.

- Педагогічний вплив здійснюється в не афективному стані педагога.

- Випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей.

У подоланні моральної хвороби  важковиховуваності окремих дітей, з погляду його складності, багатоаспектності, виділяють кілька етапів.

Перший етап - діагностичний: вивчаються й аналізуються позитивні та негативні  властивості виховання, умови, що сприяли  появі та формуванню негативних властивостей; визначаються шляхи та засоби нейтралізації  негативних проявів та актуалізація позитивних. Вихователь складає детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.

Другий етап - планування та визначення напрямів роботи.

Третій етап - цілеспрямована педагогічна  діяльність: реалізуються визначені  плани перевиховання конкретної особистості із залученням усіх, хто може позитивно вплинути на дитину. Координує цю роботу передусім класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії.

Для підвищення ефективності діяльності вчителя початкових класів з дітьми з неблагополучних сімей та їхніми батьками використовуються такі форми роботи:

- масові (батьківські конференції, дні відкритих дверей, сімейні вечори та сімейні естафети, педагогічні лекторії);