Зміст діяльності соціального педагога з дітьми сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування

Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

Функціонування дитячих будинків сімейного тину визначається державними документами, зокрема Положенням про дитячий будинок сімейного типу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р. № 267. У 1998 році до Положення були внесені певні зміни.

Дитячий будинок сімейного типу може отримати свій статус у тому випадку, коли на виховання приймається не менше п'яти дітей, позбавлених батьківської опіки. Безперечно, така умова сприяє влаштуванню у родині більшої кількості осиротілих дітей. Але, враховуючи перш за все психологічний і педагогічний аспекти, кількість дітей у сім'ї, як рідних, так і прийомних, не повинна перевищувати десяти осіб, зважаючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку.

У родині може виховуватися більше десяти дітей, якщо дозволяють житлово-побутові умови і є бажання батьків-вихователів. Але обстеження функціонуючих дитячих будинків сімейною типу свідчать: порушення обмежень щодо дітей, які перебувають на вихованні, трапляються досить часто. Це пояснюється тим, що місцеві органи влади прагнуть влаштувати якомога більше дітей-сиріт. Однак, така практика негативно виливає на оптимальний розвиток вихованців, оскільки збільшується навантаження на батьків-вихователів як у фізичному, так і психолого-педагогічному плані.

Кандидат на роль батька-вихователя має пройти експертну комісію, до якої входять спеціалісти (психологи, юристи, педагоги, лікарі). Останні оцінюють особисті якості майбутнього вихователя, його здатність замінити батька не одній, а кільком дітям, як правило, обтяжених вадами розвитку, педагогічно занедбаних, які пережили втрату близьких тощо. Перевага надається сім'ям або одиноким громадянам, які мають досвід виховання дітей чи вже є на даний час опікунами або піклувальниками і сумлінно виконують свої обов'язки.

Укладання угоди між місцевими органами влади і батьками-вихователями накладає на представників обох сторін певні права та обов'язки. Так. орган виконавчої влади зобов'язаний виділяти кошти на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу сім'ї, виплачувати батькам-вихователям грошове утримання. Водночас представники органів виконавчої влади контролюють умови виховання, утримання дитини і, якщо вони не виконуються, мають право розірвати угоду з батьками-вихователями, якщо вони порушують норми угоди.

Батьки-вихователі зобов'язані передусім виховувати прийомних дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, розвиток. Вони повинні особисто виховувати неповнолітнього, якому заміняють батьків. Батьки-вихователі мають право також вимагати від місцевих органів влади дотримання вимог угоди.

Прийомні діти у дитячих будинках сімейного типу перебувають на повному державному утриманні. За дітьми-сиротами зберігається право на майно та житлову площу, яка їм належить, за їх збереження до повноліття дитини несуть відповідальність органи опіки та піклування. Таке нормативне врегулювання покликано полегшити проблему подальшого влаштування долі дитини після досягнення повноліття, оскільки вирішується проблема забезпечення житловою площею.

За прийомними дітьми зберігаються пільги, визначені законодавством для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування (Таблиця №

 

 

 

 

 

 

Таблиця №

Тип закладу	Вік дітей	Кількість дітей
Будинок дитини	0-3	100-150
Дошкільний дитячий будинок	3-7	25-250
Школа-інтернат	7-17	350-450
Інтернатний заклад змішаного типу	3-17	100-400
Спеціальна школа-інтернат для дітей з вадами розвитку	7-17	100-300
Притулок	3-17	25-100

 

 

Негативні аспекти соціалізації дітей у закладах інтернатного типу:

• Відсутність спілкування з біологічними батьками.
• Деформація родинних зв'язків через важке минуле.
• Дефіцит любові, ласки, уваги.
• Вузьке коло спілкування через закритий колектив.
• Випадки жорстокості з боку персоналу та вихованців.
• Регламентація проведення часу.
• Несформований образ "Я".
• Підвищене почуття тривожності, орієнтація па ворожість соціуму.
• Закомплексованість, емоційне незадоволення.
• Відсутність соціальних навичок особистого життя.
• Відсутність особистого простору (власної кімнати, місця, де можна усамітнитися).
• Економічна депривація - діти не мають власних заощаджень і досвіду розпоряджатися грошима.
• Постійне перебування у вузькому комунікативному просторі.
• Відсутність власних речей (крім одягу та предметів особистої гігієни).
• Ранні сексуальні зв'язки; випадки сексуального насилля.
• Обмежені можливості у виборі професії.
• Відсутність навичок вирішення власних проблем з офіційними структурами.
• Соціальна незахищеність після виходу із закладів інтернатного типу.

Соціальне сирітство - явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти - це особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишилися сиротами при живих батьках.

На сьогоднішній день в Україні не існує усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. У пресі, періодичних виданнях, психолога-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни, як:

• бездоглядні;
• бездомні;
• безпритульні;
• діти вулиці;
• діти, позбавлені батьківського піклування;
• соціальні сироти;
• неповнолітні групи ризику.

Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ) відносить до них:

• дітей, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах;
• дітей, які підтримують контакт з сім'єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань по відношенню до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі, на вулиці;
• дітей-вихованців інтернатів та притулків, які через різні причини втекли із них і перебувають на вулиці.

Це узагальнена характеристика "дітей вулиці", оскільки в залежності від соціально-економічних умов у країні ступінь маргіналізації має свої специфічні прояви.

Так, в країнах Латинської Америки, зокрема Бразилії, Аргентині, є певна кількість дітей, які живуть па вулиці і вчиняють переважну кількість асоціальних вчинків.

У країнах Європи дитяча безпритульність включає в себе не лише дітей, що не мають постійного житла. Так, у Бельгії розрізняють три групи "дітей вулиці": діти вулиць протягом більшої частини дня; діти, які жебракують, працюють на вулиці; діти, котрі живуть вдома, але вулиця є середовищем їх постійного місцеперебування.

У Швеції дітей, що не контактують з батьками, проводять більшість часу в тимчасових приміщеннях та па вулиці, називають "покинутими".

В Італії стосовно дитячої безпритульності вживається термін "неповнолітні групи ризику".

У Великобританії осіб вулиці залежно від віку називають "юні втікачі" - діти до 18 років, які пішли з дому чи виховної установи; "молоді бездомні" - особи, що не мають роботи та постійного місця проживання; "ті, що сплять на вулиці" - підлітки та молодь, що не мають постійного притулку, ночують під мостами та в різних місцях вуличних будівель.

У Греції, Туреччині, Угорщині, Хорватії "дітьми вулиці" називають переважно циганчат та дітей біженців.

Таким чином, з наведених прикладів можна зробити висновок про те, що в багатьох країнах існує соціальна проблема дітей, життєдіяльність яких у переважній більшості обумовлена умовами вулиці.

До "дітей вулиці" в Україні відносять такі групи неповнолітніх:

• безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих у сім'ї, та діти, яких вигнали з дому батьки;
• бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
• діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного тину та притулках;
• діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, пато характерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;
• діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

 

 

 Діяльність соціального педагога у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

 

На сучасному етапі основним нормативним документом, що визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії держав-ної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу-вання, є Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків-ського піклування» № 2342 від 13 січня 2005 року. Відповідно до Закону, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – медичні, навчальні, виховні заклади, заклади та уста-нови праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

До цієї категорії дітей, відповідно до чинного законодавства, належать: діти, у яких померли чи загинули батьки; діти, які зали-шилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх бать-ківських прав, відібрання у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісти зниклими або недієздатними, ого-лошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбав-лення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, три-валою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої бать-ківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Соціальний педагог у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до положень чинного законодавства, може виконувати одну чи одночасно декілька ролей. Виходячи із класифікації груп, у які об'єднуються рольові репертуари , ролі соціального педагога можна розподілити таким чином:

група посередницьких ролей – захисник прав та інтересів дитини;

група практичних ролей – учитель соціальних умінь, консультант, агент з питань соціальних змін, організатор змістовного дозвілля;

група сервісних ролей – керівник практики студентів.

Найвідповідальнішою роллю соціального педагога в закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є «захисник прав та інтересів дітей». Вона передбачає використання всього арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів дітей, в тому числі реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які вдаються до прямих чи опосередкованих протиправних дій щодо дитини.

Влаштування дитини до закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не позбавляє органи опіки та піклування за місцем проживання та за місцем перебування дитини від обов’язку продовжувати діяльність щодо реалізації права цієї дитини на сімейне виховання. Тому, працюючи в таких закладах, соціальний педагог основним своїм завданням повинен вважати забезпечення права дитини жити в сім'ї.

Сімейними формами влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, в нашій країні є: усиновлення (прийняття усиновлювачем у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду); встановлення опіки та піклування (влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебува ють, переважно, у сімейних, родинних відносинах з цими дітьми з метою забезпечення їх виховання, освіти і розвитку їх прав та інтер-есів); передавання до прийомної сім'ї (добровільне прийняття за пла-ту сім'єю або окремою особою, що не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживан-ня); передавання до дитячого будинку сімейного типу (прийняття в окрему сім'ю, яка створюється за бажанням подружжя окремою осо-бою, що не перебуває у шлюбі, для виховання та спільного прожи-вання не менше п’яти дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько-го піклування (загальна кількість дітей у такій сім'ї, у т. ч. рідних, не може перевищувати десяти).

Отже, забезпечуючи право кожної дитини жити у сімейному оточенні, соціальний педагог у закладах для дітей-сиріт та дітей, по-збавлених батьківського піклування, залежно від життєвої історії конкретної дитини: