Зміст діяльності соціального педагога з дітьми сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування

 
2. Притулок як  заклад соціального захисту дітей 
 
             Ще з часів Київської Русі виявлялися гуманізм, чуйність, милосердя у ставленні народу до дітей-сиріт, дітей-підкидьків, які залишилися без батьків. Для них створювалися спеціальні притулки, які називалися божедомками. За дітьми доглядали досвідчені бабусі, а люди допомагали чим могли: їжею, одягом, саморобними іграшками, які зносили до притулків. Особлива увага з боку держави і суспільства приділяється дітям, які опинилися у кризовій ситуації, і сьогодні. Адже аксіомою є те, що наше майбутнє визначається сучасним вихованням підростаючого покоління. 
              В останні роки у психології, педагогіці, соціальній роботі визнання того, що розвиток, виховання дитини найкраще відбуваються у сім’ї, призвело до непопулярності і закриття установ для неповнолітніх інтернатного типу, викликало стремління будь що зберегти сімейні відносини. Так, наприклад, у Великобританії вилучення дитини з сім’ї і її подальше усиновлення допускаються лише в крайніх випадках. Частіше соціальними аґентствами пропонується послуга “mainstay”. “Mainstay” передбачає догляд за дітьми віком від 11 до 17 років на короткотривалий період, найчастіше всього на кілька місяців, у зв'язку з тимчасовими труднощами в сім'ї дитини. Якщо ці труднощі зникають, дитина повертається в сім'ю, в протилежному випадку вона передається у фостерингову сім’ю, причому контакти з батьками і їх права щодо дитини зберігаються. Крім того, існує ще й інший вид догляду за дітьми із неблагополучних сімей – "emergency care" – догляд в надзвичайних (критичних) ситуаціях. Він має місце тоді, коли виникає необхідність негайно ізолювати дитину від негативного впливу сім'ї, наприклад, в сім'ї що-небудь трапилося (вбивство, арешт, аварія і т.д.). В таких випадках дитина передається для догляду в іншу сім'ю на кілька днів чи тижнів до остаточного вирішення питання про її подальшу долю. 
         На жаль, в Україні поки що не створена система, яка б могла забезпечити належним сімейним вихованням усіх неповнолітніх, позбавлених батьківської опіки і піклування.

Відповідно до українського законодавства, здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх

покладається на: 

 
1.    державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; 
2.    школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; 
3.    центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров'я; 
4.    притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх; 
5.    суди; 
6.    кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; 
7.    приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ; 
8.    виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань. 

 
           У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх також беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни. 
Первинною ланкою здійснення соціального захисту неповнолітніх, їх психологічної, медичної, соціальної реабілітації виступають притулки для неповнолітніх. Саме сюди потрапляють в першу чергу діти вулиці, тут вирішується їх подальша доля. 
Притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх відповідної місцевої державної адміністрації – це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років. Основними завданнями притулку є:

• соціальний захист позбавлених сімейного виховання неповнолітніх, які опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили заклади освіти;
• створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, надання їм можливості для навчання, праці та змістовного дозвілля.

Положення, на яких ґрунтується діяльність притулку, з відомих причин тісно пов’язані з принципами реабілітаційної педагогіки, завданням якої є розробка ефективних методів педагогічної терапії й корекції, компенсації, ігротерапії, спрямованих на відновлення фізичного, психічного, морального та духовного здоров’я дитини. Серед цих принципів можна виділити:

 
Ø    принцип демократизації - це передусім співробітництво вихователів і вихованців у вирішенні завдань життєдіяльності дітей, усунення авторитарного принципу виховання, утвердження таких форм, які сприятимуть формуванню демократичної культури особистості; 
Ø    принцип творчої діяльності - самодіяльності і самостійності. Полягає у розкріпаченні творчих сил кожної дитини, максимальному розвитку її самостійності у пошуку істини шляхом залучення до різних видів творчої діяльності; 
Ø    принцип гуманізації - взаємин усіх учасників реабілітаційно-виховного процесу. Сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на соціальний захист, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності; 
Ø    принцип психологізації реабілітаційно-виховного процесу. Центром реабілітаційно-виховного процесу має стати дитина з її складним світом думок, почуттів, її "Я" - концепція, а метою формування такої позиції, яка, виявляючись у соціальній активності і гуманістичній спрямованості, детермінує її самоактуалізацію, самореалізацію можливостей; 
Ø    принцип індивідуалізації та диференціації. Урахування рівнів фізичного, психологічного, соціального та духовного розвитку учнів, їх соціальної активності й побудова на цій основі групових та індивідуальних програм розвитку, стимулювання пізнавальної, комунікативної, орієнтовано ціннісної активності дітей, їх саморозвитку. Необхідно стимулювати мотивацію майбутнього у дітей; 
Ø    принцип врахування інтересів і потреб дитини. Сучасні психолого-педагогічні методи дають змогу максимально вивчити запити, інтереси учнів і на підставі цього коригувати виховний процес.  
На думку ряду дослідників, психолого-педагогічна робота з неповнолітніми в даному випадку носить специфічний характер, що проявляється уже в процесі перших контактів працівників з новоприбулими у притулок дітьми. 
Ці діти часто перебувають у пригніченому стані, зумовленому різкою зміною звичного способу життя, переживаннями, пов’язаними з вирішенням їх долі в різних інстанціях, розривом минулих міжособистісних зв’язків.

    Психотравмуюче значення має і певна невизначеність становища, побоювання, тривога щодо умов перебування у новій установі. Значна частина дітей, які потрапляють до притулку, мають ті чи інші відхилення у формуванні особистості, стані здоров’я, допускають зриви у поведінці. 
Для досягнення позитивних змін у поведінці і діяльності неповнолітніх профілактична та корекційно-виховна робота в притулку повинна здійснюватись у наступних напрямках:

 
1.    вияснити всі причини, які зумовили небажану поведінку (здійснити оперативну психолого-педагогічну та соціальну діагностику); 
2.    розробити рекомендації для усунення цих причин на даний час і в майбутньому (для дорослих, щоб змінити ставлення до даної дитини і усунути педагогічні помилки, які були допущені, і для самої дитини); 
3.    домогтися того, щоб ці рекомендації були прийняті всіма людьми, які оточують дану дитину (вони повинні з ними погодитись і захотіти їх виконувати); 
4.    навчити всіх, включаючи дитину, виконувати розроблені рекомендації, тобто навчити їх новим відносинам, іншій поведінці, даючи їм необхідні для цього психолого-педагогічні знання; 
5.    здійснювати спостереження за виконанням рекомендацій, за взаємодією відповідальних осіб з дитиною і, у випадку необхідності, внести відповідні корективи в цей процес; 
6.    продовжувати дану роботу до тих пір, поки не будуть досягнуті позитивні зімни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах всіх, хто був причетний до даного випадку.  
Адміністрація та колектив притулку несе відповідальність перед суспільством і державою за забезпечення охорони прав неповнолітнього і його соціального захисту. 
 

Право дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на повне державне забезпечення

Ставлення суспільства до своїх дітей відображає загальний рівень захисту та поваги прав людини. Якщо держава піклується про своє майбутнє покоління, вона повинна забезпечити повагу їх гідності, створити належні умови для всебічного розкриття їх здібностей, закладення основи для їх повноцінного та плідного життя.

Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, молоді із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначаються Законом України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", який набрав чинності 13 січня 2005 року і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Юридичне визначення соціальних категорій дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачено у статті 1 цього Закону.

Так, дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків:

• у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав,
• відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав,
• визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними,
• оголошенням їх померлими,
• відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства,
• розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження,
• тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки,
• підкинуті діти,батьки яких невідомі,
• діти, від яких відмовилися батьки
• безпритульні діти;

Відсутність одного чи обох батьків або батьківського піклування, що підтверджується відповідними документами, визначає юридичний статус дитини і є підставою для одержання такими дітьми матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством.

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування (стаття 1 згаданого Закону).

Крім цього, згідно із цією статтею законодавчо визначені терміни: державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами мінімальні норми і нормативи забезпечення дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, та осіб з їх числа: особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.

державне утримання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа - повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними та грошовими ресурсами дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа для задоволення їх життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності.

Відповідно до статті 4 цього Закону України заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, гарантуються, забезпечуються та охороняються державою.

Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються незалежно від того, де така дитина перебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо:

• мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття;
• житлового забезпечення на рівні, не нижчому за встановлені у Житловому кодексі Української РСР нормативи;
• житлового забезпечення таких дітей після завершення їх виховання в різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку, якщо вони не мають свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло з характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи;
• мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця - встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
• мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку;
• мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів;
• мінімального стандарту медичного обслуговування;
• мінімального стандарту забезпечення таких дітей іграшками, що сприяють розвитку, спортивним інвентарем, газетами і журналами відповідно дитячого, юнацького, загальнопізнавального та виховного спрямування;
• мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;
• мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів, прийомних батьків.