Заклади освіти. Характеристика освітніх типів навчальних закладів

   — визначення  державних стандартів усіх рівнів  загальної середньої освіти;

   — переглядання  змісту загальноосвітньої підготовки  і відповідних базових дисциплін, впровадження інтегрального і варіантного принципів навчання;

   — реформування  структури загальноосвітніх закладів  відповідно до рівнів освіти  та потреб регіонів;

   — кооперування  загальноосвітніх навчально-виховних  закладів із вищими навчальними закладами;

   — розвиток  мережі загальноосвітніх навчально-виховних  закладів, заснованих на різних  формах власності;

   — створення мережі  навчально-виховних закладів з  дво-, трирічним терміном навчання  загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування;

   — наукове та  методичне забезпечення загальної  середньої освіти, підготовки і  впровадження нових навчальних  планів і програм, підручників,  посібників тощо;

   — проведення науково-дослідної  експериментальної роботи щодо  впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти;

   — створення у  загальноосвітніх навчально-виховних  закладах психологічної та соціально-педагогічної  служб;

   — пріоритетне  фінансування, кадрове та матеріально-технічне  забезпечення сільської школи;

   — розширення можливостей  здобути загальну середню освіту  для тих, хто працює, через систему  шкіл, класів, груп з денною, заочною,  вечірньою формами навчання або  екстернатом;

   — розроблення  науково обґрунтованих методик  оцінювання якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема;

   — державна атестація  та акредитація загальноосвітніх  навчально-виховних закладів усіх  типів незалежно від форм власності.

Загальноосвітня, політехнічна, трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах здійснюється в тісному зв'язку з життям, продуктивною працею тощо.

3. Позашкільна освіта

Позашкільні освіта і виховання є частиною структури  системи освіти і спрямовані на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів, потреб у професійному визначенні. Здійснюють її позашкільні заклади, до яких належать палаци та будинки дитячої творчості, центри і станції юних техніків, центри і станції юних натуралістів, центри (станції) юних туристів, дитячі спортивні школи, дитячі залізниці, дитячі пароплавства, дитячі бібліотеки та інші заклади. Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями.

   Останнім часом  з'явилися позашкільні навчально-виховні  заклади нового типу: навчально-дослідницькі  та творчо-виробничі центри творчості,  туризму, краєзнавства; школи мистецтва;  спортивно-технічні школи; клубні  заклади; театральні комплекси;  соціально-педагогічні комплекси; кіноцентри; міжшкільні клуби тощо.

   Відповідно до  Державної національної програми  “Освіта” (“Україна XXI століття”)  реформування позашкільного навчання  і виховання охоплює такі напрями  і проблеми:

   — якісне  оновлення змісту, принципів, форм, методів та напрямів діяльності позашкільних навчально-виховних закладів, організації позашкільної та позанавчальної роботи з дітьми й молоддю;

   — оптимізація  мережі комплексних і профільних  позашкільних навчально-виховних  закладів незалежно від форм  власності;

   — залучення  до навчально-виховної роботи  в позашкільних навчально-виховних  закладах, у творчих учнівських, молодіжних об'єднаннях за місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях та установах висококваліфікованих працівників і талановитих народних умільців;

   — створення  системи підготовки та перепідготовки  працівників позашкільних навчально-виховних  закладів, організаторів позашкільної та позанавчальної роботи з дітьми та молоддю;

   — науково-методичне  забезпечення діяльності позашкільних  навчально-виховних закладів;

   — підвищення  ролі суспільних інституцій, батьків,  громадськості у розвитку позашкільного  навчання і виховання, забезпечення його престижу та державної підтримки.

   Система  позашкільної роботи спрямована  на всебічний розвиток інтересів,  здібностей, ініціативи і самодіяльності  дітей, на глибоке опанування  науки, техніки, на підготовку  школярів до життя, суспільно корисної діяльності.

4. Професійно-технічна освіта

Професійно-технічна освіта дає змогу громадянам здобути  професії відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей, а також підвищити  професійну кваліфікацію. Вона здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості отримати повну загальну середню освіту.

Здобувають  професійно-технічну освіту в професійно-технічних  училищах, професійно-художніх училищах, професійних училищах соціальної реабілітації, училищах-агрофірмах, училищах-заводах, вищих професійних училищах, навчально-виробничих центрах, центрах підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсових комбінатах, інших типах закладів, що надають робітничу професію. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати стаціонар, вечірнє відділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

Учні державних  професійно-технічних закладів освіти, які є сиротами, залишилися без  піклування батьків або потребують особливих умов виховання, перебувають  на повному утриманні держави. Інших учнів цих закладів забезпечують безкоштовним харчуванням і стипендією.

Випускникам професійно-технічних  закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюють кваліфікацію “кваліфікований  робітник” з набуттям професії відповідного розряду (категорії).

Державна програма “Освіта” передбачає такі шляхи реформування професійної освіти:

   — розроблення  та впровадження науково обґрунтованої  методики визначення загальнодержавних,  регіональних потреб у працівниках  сфери виробництва і послуг за професіями, рівнями кваліфікації та потреб у навчальних закладах для їх підготовки;

   — проведення  атестації та акредитації професійних  навчально-виховних закладів, спеціалізація  та перепрофілювання наявних,  відкриття нових на базі різних форм власності відповідно до потреб громадян, держави, виробництва і сфери послуг;

   — розроблення  організаційно-педагогічних вимог  до нових типів професійних  навчально-виховних закладів;

   — створення  кваліфікаційних характеристик  і професіограм для різних груп професій на рівні досягнень науково-технічного прогресу;

   — розширення  підготовки робітників з вадами  фізичного та розумового розвитку;

   — написання  і видання навчальних планів, програм, нового покоління національних  підручників, навчальних і методичних посібників, створення дидактичних матеріалів для професійного навчання робітників відповідно до оновленого державного переліку професій і спеціальностей та державних вимог щодо якості і обсягу професійної освіти;

   — вдосконалення  навчально-виховного процесу в закладах професійної освіти на основі впровадження нових педагогічних технологій, інформатизації, посилення органічної єдності навчання з продуктивною працею учнів у реальних умовах виробництва;

   — здійснення  дослідно-експериментальної роботи задля впровадження педагогічних інновацій, нових методик виробничого навчання;

   — створення  на базі окремих професійних  навчально-виховних закладів експериментальних  майданчиків;

   — демократизація  та гуманізація навчально-виховного  процесу, створення умов для опанування учнями надбань національної та світової культури, виховання у них високих моральних і громадянських якостей;

   — організація  професійного навчання громадян  України у передових країнах  світу;

   — створення  матеріально-технічної бази професійних навчально-виховних закладів, яка відповідала б науково обґрунтованим потребам навчально-виховного і навчально-виробничого процесів та соціально-побутового забезпечення учнів і педагогічних працівників;

   — створення  системи економічної мотивації професійного навчання громадян та заохочення участі підприємств, організацій, установ у розвитку професійної освіти, надання їм податкових пільг та економічних стимулів;

   — вдосконалення  систем управління професійною  освітою на державному, регіональному та місцевому рівнях, створення науково-дослідного інституту професійної освіти, методичних та інформаційних служб.

Одним із найголовніших  завдань реформування системи професійно-технічної  освіти в Україні є забезпечення країни кваліфікованими робітниками, здатними працювати в умовах ринкової економіки й інтенсивного впровадження інформаційно-комп'ютерних технологій.

5. Вища освіта

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку відповідно до покликань, інтересів і здібностей громадян, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Здійснюється вона на базі повної загальної середньої освіти.

Прийом до вищої  школи відбувається на конкурсній основі відповідно до здібностей — незалежно  від форми власності закладу  освіти та джерел плати за навчання. Навчання у вищих навчальних закладах державної форми власності оплачує держава.

До вищих  навчальних закладів належать інститути, консерваторії, академії, університети та ін.

Вищі навчальні  заклади готують фахівців за двома  освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, магістр.

Крім фахівців цих освітньо-кваліфікаційних рівнів, вищі навчальні заклади готують  та атестують наукові, науково-педагогічні  кадри; займаються науково-дослідною  роботою; спеціалізацією, підвищенням  кваліфікації, перепідготовкою кадрів; культурно-освітньою, методичною, видавничою, фінансово-господарською, виробничо-комерційною діяльністю тощо.

У державній  національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”) намічено такі основні  шляхи реформування вищої освіти:

   — розроблення  та впровадження науково обґрунтованої  методики, яка допомагала б визначити  перспективну потребу держави  у фахівцях різного рівня кваліфікації;

   — розроблення  та впровадження аналітичних,  статистичних, імітаційних, ситуаційних  моделей прогнозування обсягів підготовки фахівців з урахуванням розвитку галузей господарства та особливостей регіонів України;

   — поєднання  можливостей державної і недержавної  системи вищої освіти для підготовки  фахівців різних спеціальностей  з урахуванням запитів окремих регіонів;

   — удосконалення  системи комплектування контингенту  студентів вищих навчальних закладів;

   — визначення  напрямів базової вищої освіти  та відповідних спеціальностей  за кваліфікаційними рівнями,  розроблення кваліфікаційних характеристик фахівців з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду та за участю замовників;

   — оптимізація  мережі вищих навчальних закладів  на основі наукового аналізу  схеми їх розміщення;

   — визначення  місця і змісту університетської  освіти, перетворення університетів на провідні національні освітні, наукові, культурні та методичні центри;

   — створення  навчально-наукових комплексів (університет,  інститут, коледж, технікум, професійне  училище тощо), міжнародних університетів  у їх складі, регіональних і галузевих університетів;

   — розширення  обміну педагогічними працівниками  з провідними зарубіжними навчальними  закладами;

   — використання  вищих навчальних закладів інших  країн для здобуття вищої освіти  громадянами України;

   — організація  комплексних наукових досліджень із проблем вищої освіти;

   — забезпечення  міжнародного визнання дипломів  вищих навчальних закладів України;

   — розроблення  системи діагностики якості освіти  та системи тестів для визначення  відповідності рівня освіти державним  стандартам;

   — акредитація  вищих навчальних закладів усіх рівнів та форм власності.

Подальший розвиток і вдосконалення системи вищої  освіти в Україні має забезпечити  високу якість навчання і виховання  студентської молоді, кращу теоретичну і практичну підготовку майбутніх спеціалістів до професійної діяльності, сприяти всебічному розвиткові їх духовних і фізичних сил, формуванню національної самосвідомості.

6. Післядипломна освіта

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) дає змогу набути нову кваліфікацію, нову спеціальність та професію на основі наявної з використанням досвіду практичної діяльності, а також поглибити професійні знання.

Післядипломну освіту дають такі заклади:

   — академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

   — підрозділи  вищих закладів освіти (філіали,  факультети, відділення та ін.);

   — професійно-технічні  заклади освіти;

   — відповідні  підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Ці заклади  можуть працювати за денною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали  і вести науково-дослідну роботу.

Реформування  післядипломної освіти згідно з Державною  національною програмою “Освіта” (“Україна XXI століття”) здійснюється в таких напрямах: