Воля та шляхи її формування у школярів

Ці люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив Інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, внаслідок чого не впевнені у своїх діях. Вони здебільшого не виявляють ініціативи, хоча і певною мірою компетентні. Вони не здатні стримувати свої бажання, долати власні емоційні стани – гнів, страх, афекти.

В екстремальних обставинах вони розгублюються, стають безпорадними. Вони мрійники, і хоча часом подають цікаві пропозиції, проте не реалізують їх.

Слабка воля — це ознака конформності особистості, яка схильна уникати самостійних рішень, пасивно сприймає погляди інших, пристосовується до певних стандартів поведінки.

Випадки хворобливо слабкої волі мають назву “абулія” і “апраксія”.

Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти. Причини полягають у порушенні динамічного співвідношення між корою великих півкуль і підкіркою. “Нормальний вольовий акт передбачає оптимальну (не слабку і не сильну) імпульсивність. Якщо інтенсивність імпульсів низька, то вольовий акт неможливий. Так само і при завищеній імпульсивності, коли бажання дає миттєву розрядку в дію (як у стані афекту), тобто відсутні свідоме врахування наслідків, обмірковування мети, унеможливлюється врівноваження мотивів – дія втрачає характер свідомої, вибіркової, вольової. Розуміючи необхідність виконувати розпорядження, хворий на абулію не може примусити себе це зробити. Для нього характерне підпорядкування в поведінці випадковим стимулам, що з'являються в полі його зору”[16]7. Наприклад, така людина, побачивши клумбу квітів, починає їх зривати, хоча ніяких намірів щодо створення букета в неї не було і вона не знає, що робити з цими квітами.

Апраксія – складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку. Вона виявляється в порушенні довільної регуляції рухів, дій і поведінки в цілому. Дії не підпорядковуються заданій програмі (програмі, яка йде від лікаря до хворого), хоч у звичній, конкретній ситуації такі дії можливі. Так, хворий міг висунути язика, щоб змочити губи, "коли вони в нього пересохли, але не міг виконати такої дії на прохання лікаря, інший хворий міг користуватися ложкою та склянкою під час їжі, але без конкретної ситуації він ці дії не здатний виконувати, не може заплющити очі на прохання лікаря, хоча коли йому пропонують лягти спати, він це робить. Усі дії хворих на апраксію прикуті до конкретних, безпосередньо даних ситуацій, з яких вони не в змозі звільнитися.

Ослаблення волі зумовлюється багатьма причинами. У деяких випадках його спричиняють органічні або функціональні порушення діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо лобових його ділянок, що виявляється в дисоціації, роз'єднаності образів дії та рухів. пасивності ідей, уявлень.

Причиною цього є різні хвороби і особливо вживання алкоголю, наркотиків, які є причиною пасивності розумової діяльності, порушення гальмівної функції кори великих півкуль головного мозку, внаслідок чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції.

Але слабкість волі типу класичної "обломовщини", "маніловщини" зумовлена здебільшого вихованням. Обмеженість рухів і діяльності дітей, прагнення в усьому їм допомагати виховують їх пасивними. Надмірне опікування приводить дитину до того, що пасивність стає її звичкою, яку важко здолати в старшому віці. 

Отже, формування у дітей працьовитості, залучення до праці, спонукання закінчувати розпочату справу є найважливішими засобами подолання слабкої волі. Фізичне виховання, спорт, різноманітні види змагання значною мірою сприяють розвиткові активності, самовладання, сильної волі. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Особливості розвитку волі в процесі навчання

Формування здатності до вольових дій починається з найранішого дитинства.

Формування волі починається з опанування дитиною довільних рухів та маніпуляцій з іграшками та іншими предметами. Власне вольова поведінка починає складатися тоді, коли дитина виконує не просто довільні рухи, а такі довільні рухи та елементарні дії, які пов'язані з подоланням утруднень, а також такі, які не становлять для неї безпосереднього інтересу, але диктуються необхідністю. Воля дитини починає формуватися тоді, коли їй вперше доводиться робити не те, що хочеться, а те, що треба. Велике значення мають у цьому плані систематичні вказівки та вимоги дорослих. Дорослі вміло ставлять дитину перед необхідністю долати різні, звичайно, посильні перепони та утруднення, проявляючи при цьому вольові зусилля.

Воля дошкільника розвивається під час виконання найпростіших трудових доручень, коли дитина робить щось для себе і для інших, долаючи при цьому певні перешкоди. Воля дошкільника розвивається і в колективних іграх, коли доводиться підкорятися колективу, правилам гри, стримувати безпосередні побудження. Підпорядкування своєї поведінки дисципліні гри є важливою школою вольових дій дитини.

Вольова діяльність молодшого школяра розвивається значною мірою під впливом навчальної діяльності, що ставить перед дитиною щораз нові й дедалі серйозніші вимоги.  “Навчальна діяльність, по-перше, вимагає від школяра вміння керувати своєю психічною діяльністю: робити свідомо розумові зусилля під час розв'язування  задач,   проявляти   посидючість,    увагу, свідомо запам'ятовувати потрібний, часом важкий і малоцікавий матеріал, неодмінно завершувати роботу, доводячи її до кінця. По-друге, навчальна діяльність вимагає від школяра вміння керувати своєю поведінкою: він повинен виконувати те, що від нього вимагають, а це далеко не завжди збігається з тим, чого він хоче”[17]8. Дитина повинна вміти відмовитися від цікавої для неї гри, прогулянки, телепередачі заради навчальних обов'язків.

Вирішальне значення у вихованні волі дитини має керівництво дорослих. Насамперед учитель, потім батьки й довколишні дорослі починають застосовувати певні прийоми та заходи щодо виховання волі і скеровують її розвиток. Дорослі вчать дитину оволодівати власною поведінкою,   організовуючи її вольову діяльність як соціальну практику, практику поведінки в суспільстві. Воля виховується тільки в процесі подолання труднощів, тому прагнення окремих батьків усунути всі перешкоди з шляху своєї дитини не сприяє прояву вольових зусиль, прагненню подолати утруднення та перешкоди. Виховання   відповідальності, обов'язку — важлива умова виховання волі.

Основний шлях виховання волі в молодшого школяра—організація його діяльності, в процесі якої дитина вчиться робити вольові зусилля. Велику роль у вихованні волі в молодшого школяра відіграє систематично організовуване вчителем тренування дітьми свого вольового зусилля. Тільки той може проявити сильну волю у великій справі, хто  тривалими вправами загартував її на багатьох малих справах. Причому тут йдеться не про штучні вправи, а про тренування вольових зусиль у процесі виконання повсякденних обов'язків. Наприклад, учителька II класу зауважує, що деякі учні, не виконавши до кінця одного завдання, припиняють його і переключаються на інше. Протягом кількох уроків учителька, спеціально тренуючи таких учнів, неухильно вимагає, щоб вони завжди доводили справу до кінця, завершували її і перевіряли.

Якщо деякі учні в класі надто голосно розмовляють, розв'язно поводяться, вживають слова-паразити, кричать, не вміють стримувати себе, вчителька проводить вправи — учить дітей говорити тихо, стримувати свої поривання. Школярі контролюють одне одного, роблять зауваження одне одному й поступово навчаються стримувати себе.

Дуже велике значення у справі виховання волі в молодших школярів має особистий приклад дорослих, насамперед учителя та батьків. Воля молодшого школяра виховується і через наслідування справ та вчинків вольових людей. Велике виховне значення має тому позитивний приклад, який наслідує дитиня, — приклад вольової поведінки вчителя, батьків, героїв книжок.

Велика роль колективу у вихованні волі. Цілеспрямований, працьовитий колектив позитивно впливає на школяра, допомагає йому долати утруднення, виробляє вміння правильно співвідносити особисте й громадське. Від колективу не можна відстати, і учень наслідує кращих, намагається виробити в собі ті вольові риси, які високо ціняться в колективі.

Немала роль у вихованні волі належить фізкультурі, спорту і правильному режимові. Люди часом бувають слабовольними почасти тому, що в них немає достатнього запасу нервових та фізичних сил, щоб долати труднощі. Фізично слабка, з розладнаною нервовою системою людина швидше може піддатися страхові, втратити самовладання. Витримка, витривалість, наполегливість більше притаманні фізично здоровим, з міцними нервами людям. Фізкультура і спорт зміцнюють організм, привчають людину керувати своїм тілом, своїми рухами, своєю поведінкою.

 

 

 

 

 

 

 

2.4. Завдання виховання  і самовиховання волі

Кожній людині необхідно працювати над вихованням волі. О.М.Горький радив тренувати розум і волю так, як людина тренує тіло.

Це добре розуміли всі видатні люди, які ще в молоді роки багато працювали над украпленням волі. Наприклад, юнак Ушинський склав розклад занять по днях і годинах. В його щоденнику є перелік книг, які він планував прочитати. Він встановив для себе правила поведінки і слідкував за їх виконанням.

19-літній Л.М. Толстой теж склав собі “Правила для розвитку волі”. В них він включив чіткий розпорядок дня, певний раціон харчування, яких дотримувався все життя.

“Виховання волі – це, власне, процес виховання особистості загалом, а не певної якості”[4]9. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:

1. правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини;
2. забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємин особистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе;
3. поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.

Вихованню волі допомагає колектив, думка оточуючих, їх позитивний вплив на поведінку людини. Щоденна праця, а тому числі і учбова діяльність, також може бути хорошою школою укріплення волі. Якщо в роботі чи навчанні є труднощі, то подолання їх є ефективний засіб виховання вольових якостей. Для виховання волі потрібна постійна систематична робота над собою, яку необхідно розпочинати якомога раніше. Треба пам'ятати, що вольові якості формуються у вольовій діяльності.

Праця завжди була і буде найкращим засобом зміцнення волі. Дуже важливо доводити кожну справу до кінця, продумувати свої дії, не приймати нездійсненних рішень, але якщо рішення прийняте, то необхідно домагатися його виконання. Виховання волі залежить від мети, яку людина ставить перед собою. Усвідомлення мети може загартувати волю.

Необхідно також виховувати у себе звичку свідкувати за собою, контролювати свою роботу і поведінку. Тренувати волю необхідно, перш за все, долаючи свої недоліки. Кожний успіх в цьому відношення вселяє людині віру в себе, робить її більш вольовою. Цьому сприяє і правильний спосіб життя, розпорядок дня, загальне зміцнення нервової системи, фізичне і психічне загартування, яке полягає в постійному тренуванні своїх вольових зусиль.

Батьки, які прагнуть виховати волю в дитини, повинні додержуватися таких правил:

1) не робити за дитину те, чого  вона повинна навчитися, а лише  забезпечити умови для успіху  її діяльності;

2) активізувати самостійну діяльність  дитини, викликати в неї почуття  радості від досягнутого, підвищувати віру дитини в її здатність переборювати труднощі;

3) навіть маленькій дитині корисно  пояснювати, в чому полягає доцільність  тих вимог, наказів, рішень котрі  дорослі виставляють дитині, і  поступово вчити дитину самостійно  приймати розумні рішення. Нічого не вирішуйте за дитину шкільного віку, а лише підводьте її до раціональних рішень і домагайтеся від неї непохитного здійснення прийнятих рішень.

Прийоми самовиховання волі можуть бути різноманітними, але всі вони включають дотримання наступних вимог:

1. Розпочинати слід з набуття  звички долати порівняно незнані  труднощі.

2. Дуже небезпечними є будь-які  самовиправдання. Це обман, в першу  чергу, себе.

3. Труднощі та перешкоди слід  переборювати.

4. Прийняте рішення повинно бути  виконаним до кінця.

5. Окрему мету слід ділити  на етапи, намічати найближчі  цілі, досягнення яких створює  умови для наближення кінцевої  мети.

6. Максимально суворе дотримання  режиму дня, розпорядку всього  життя.

Слід завжди пам'ятати, що воля як й будь-яка інша якість потребує виховання і тренування.

Отже, позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов’язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовий спосіб поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Існує чимало способів виховання вольової регуляції поведінки особистості в ситуаціях повсякденного життя. Кожну дію можна перетворити у вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов’язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не в тому, щоб примушувати до чогось.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значимим і важливим цілям, уміння придушувати безпосередньо виникаючі в даній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припускає опір на духовні цілі і моральні цінності, на переконання й ідеали.

Вихованню волі допомагає колектив, думка друзів, їх позитивний вплив на поведінку людини. Навчальна діяльність, також може бути хорошою школою укріплення волі. Якщо в навчанні є труднощі, то подолання їх є ефективний засіб виховання вольових якостей. Для виховання волі потрібна постійна систематична робота над собою, яку необхідно розпочинати якомога раніше.