Вивчення стану проблеми у сучасній шкільній практиці

ВСТУП

 

Багато хто вважає, що креативність являє собою особливу здатність, якою не всі люди можуть володіти. Але дослідник Ганс Айзенк досліджуючи це питання довів, що творчість похідне інтелекту. Високий інтелект – високі творчі здібності.

Творчість та гра є однією з головних діяльностей дітей молодшого віку, тому завдання дорослих людей направити у правильне русло розвиток дитини. Коменський Я. вважав, що «Діти охоче завжди чимось займаються. Це дуже корисно, а тому не тільки не слідує цьому заважати, але потрібно вживати заходів до того, щоб завжди у них було що робити»[3, с.57].

Цю тему вивчали : А. Маслоу, П. Торренс, Я. Коменський, О. М. Пєхота, С. Л. Рубінштейн, Б. М. Теплов та багато інших.

Інтелектуальна гра  ґрунтується на застосуванні свого  інтелекту або ерудиції, таким чином вона дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до володіння навчальним матеріалом. Реалізуючи інтелектуальну гру, потрібно враховувати розумовий розвиток дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної самостійності, інтересів, працездатності.

Метою роботи, вивчити теоретично обґрунтувати дидактичні умови розвитку креативних здібностей учнів засобами інтелектуальних ігор на уроках образотворчого мистецтва.

Завдання дослідження :  
1. Вивчити стан проблеми у науковій літературі та шкільній практиці. 
2. Розкрити сутність поняття, показники та рівні креативних здібностей учнів. 
3. Теоретично обґрунтувати дидактичні умови розвитку креативних здібностей учнів засобами інтелектуальних ігор на уроках образотворчого мистецтва.

Об`єктом дослідження є розвиток креативних здібностей.

Предмет дослідження - дидактичні умови розвитку креативних здібностей учнів засобом інтелектуальних ігор на уроках образотворчого мистецтва. У емпіричній частини проведено констатуючий, формуючий і контрольний експерименти.

Методи дослідження емпіричні та теоретичні. У теоретичній частині розкрито сутність, види, особливості використання ігрових форм навчання та інтелектуальної гри на уроках, їх значення на формування пізнавальної активності та розвиток креативних здібностей.

База дослідження : ЗОШ № 33, 1 – клас, КММШ № 14 та вчителі даних шкіл.

Структура роботи складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ  РОЗВИТКУ КРЕАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ЗАСОБАМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ІГОР

1.1. Визначення  сутності поняття «креативні  здібності» в науковій літературі

 

Що ж таке «креативні здібності» і звідки вони взялися. Є кілька гіпотез щодо виникнення креативних здібностей. Згідно з першою вважається, що творчі здібності виникли у людини розумної поступово, протягом тривалого часу і з'явилися наслідком культурних і демографічних змін людства, зокрема, зростання чисельності народонаселення, шляхом складання здібностей найрозумніших і обдарованих особин в популяціях, з подальшим закріпленням даних властивостей у потомстві.

За другою гіпотезою, висловленої в 2002 році антропологом Річардом Клайном зі Стенфордського університету, поява креативності носило стрибкоподібний характер. Вона виникла внаслідок раптової генетичної мутації близько п’ятдесят тисяч років тому.

Креативність (англ. creativity) - творчі можливості (здібності) людини, які можуть проявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість в цілому або її окремі сторони, продукти діяльності, процес їх створення. Креативність розглядають як найважливіший і відносно незалежний фактор обдарованості, який рідко відображається в тестах інтелекту і академічних досягнень. Навпаки, креативність визначається не стільки критичним ставленням до нового з точки зору наявного досвіду, скільки сприйнятливістю до нових ідей [5, с. 1058]. Креативність серед інтелектуальних здібностей виділена в особливий тип.

Згідно американському психологу Абрахаму Маслоу - це творча спрямованість, природжено властива всім, але втрачається більшістю під впливом сформованої системи виховання, освіти і соціальної практики [10, с. 40].

П. Торренс визначив креативність як процес появи чутливості до проблем, до дефіциту або дисгармонії наявних знань; визначення цих проблем; пошуку їх рішень, висування гіпотез; перевірок, змін і перевірок гіпотез, і нарешті, формулювання та повідомлення результату рішення. Розгляд креативності як процесу дозволяє виявити структуру креативності (як здатності), умови, що стимулюють цей процес, а також оцінити творчі досягнення [5, с. 483].

Якщо опиратися на дослідження П. Торренса, то можна виділити такі ознаки креативності :

- швидкість - здатність продукувати велику кількість ідей;

- гнучкість - здатність застосовувати різноманітні стратегії при вирішенні проблем;

- оригінальність - здатність продукувати незвичайні, нестандартні ідеї;

- розробленість - здатність детально розробляти виникли ідеї.

- опір замиканню - це здатність не слідувати стереотипам і тривалий час «залишатися відкритим» для різноманітної інформації, що надходить при вирішенні проблем;

- абстрактність назви - це розуміння суті проблеми того, що дійсно істотно [7, с. 61].

Розібравшись з «креативністю», поступово переходимо до «здібностей». С. Л. Рубінштейн розумів під «здібностями ... складне синтетичне утворення, яке включає в себе цілий ряд даних, без яких людина не була би здатна до якоїсь конкретної діяльності, і властивостей, які лише в процесі певним чином організованої діяльності виробляються» [4, с. 150].

Кожна здібність становить  складну синтетичну якість людини, в якій поєднуються окремі психічні властивості: чутливість, спостережливість, особливості пам'яті, уяви, мислення і т.д.

Б. М. Теплов виділив три ознаки здібностей, які й лягли в основу визначення, найбільш часто використовуваного фахівцями: 1) здібності - це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; 2) тільки ті особливості, які мають відношення до успішності виконання діяльності або декількох діяльностей; 3) здатності несвідомих до знань, умінь і навичок, які вже вироблені у людини, хоча і зумовлюють легкість і швидкість їх придбання [2, с. 14].

          Виділяють:

- загальні здібності, які включають, ті якими визначаються успіхи людини в видах основної діяльності;

- спеціальні здібності, які сприяють успіхам людини в специфічних видах діяльності [14, с. 43].

Важливим фактором розвитку здібностей є стійкі спеціальні інтереси до вивчення змісту якоїсь галузі людської діяльності.

          Найчастіше виділяють такі види здібностей:

- навчальні та творчі;

- розумові та спеціальні;

- математичні;

- конструкторсько-технічні

- музичні;

- літературні;

- художньо-зображувальні;

- фізичні;

- унікальні (парапсихологічні, у швидкій лічбі, запам'ятовуванні тощо) [7, с. 39].

Високі показники креативності у дітей зовсім не гарантують їх творчі досягнення в майбутньому, а лише збільшують імовірність їх появи при наявності високої мотивації до творчості та оволодінні необхідними творчими вміннями. Досвід навчання деяким аспектам і способам креативної поведінки і самовираження, моделювання творчих дій демонструє істотне зростання креативності, а також поява і посилення таких якостей особистості, як незалежність, відкритість новому досвіду, чутливість до проблем, висока потреба у творчості. Серед умов, що стимулюють розвиток творчого мислення, виділяють наступні: ситуації незавершеності або відкритості на відміну від жорстко заданих і суворо контрольованих; дозвіл і заохочення безлічі питань; стимулювання відповідальності і незалежності; акцент на самостійних розробках, спостереженнях, почуттях, узагальненнях; увага до інтересів дітей з боку дорослих і однолітків. Перешкоджають розвитку креативності: уникнення ризику; прагнення до успіху у що б то не стало; жорсткі стереотипи в мисленні та поведінці; конформність; несхвальні оцінки уяви (фантазії), дослідження; схиляння перед авторитетами [5, с. 178].

Б. М. Теплова наголошує, що під здібностями часто мають на увазі такі індивідуальні особливості, які не зводяться до наявних навичок, умінь або знань, але які можуть пояснювати легкість і швидкість придбання цих знань і навичок.

 

1.2. Можливості  використання інтелектуальних ігор  у розвитку креативних здібностей  учнів

 

Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, засіб її повноцінного розумового розвитку.

Гра - одна з форм прояву активності особистості. Суть полягає в не продуктивно умовній діяльності, мотив якої лежить не в її результатах, а в самому процесі, спрямованому на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, і в якій складається й удосконалюється управління поведінкою. Гра дитяча - форма включення дитини у світ людських дій і відносин. Гра сприяє психічної розрядки особистості, зняття стресових станів [6, с. 53]. Учням молодших класів дуже важко сприймати довгий час інформацію не міняючи їх спосіб занять. Тому щоб змінити атмосферу та переключити увагу дітей використовується гра. В цей час діти відпочинуть, до них знову повернеться увага і вчитель може перевірити або дізнатися рівень засвоєних знань.

Наука, соціум, природа  створили ігри щоб підготувати дітей  до життя. Кожна гра повинна мати зв`язок з усіма видами діяльності людини.

Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні  призначені для пізнання певних явищ і закономірностей, крім них, які містять зв’язки та стосунки між людьми. Сюжетні ігри характеризуються тим, що охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування. Вони поділяються на виробничі й тренінгові. 

Виробничі ігри, у свою чергу, поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Останні є синтезом двох попередніх (імітаційних і рольових), вони найбільш ефективні в навчанні, однак і найбільше складні. Для проведення ділових ігор потрібний певний досвід, який можна набути у навчальних іграх інших видів. 

Щодо рольових відношень у сюжетних іграх, то їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При симетричних рольових відношеннях учасники гри виступають носіями однієї соціальної ролі, наприклад: брат – сестра, учень – учень, вчитель – вчитель. Ситуації такого спілкування спрямовані на розвиток умінь будувати взаємовідносини з носієм ідентичної ролі, обговорювати і вирішувати проблеми в межах загального соціального контексту.  
          Асиметричні відношення спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою соціальними ознаками. Наприклад, учень – учитель, учень - учень (якщо вони належать до різних вікових груп).  
          Асиметричні відношення впливають і на мовну поведінку відносно до ролі та статусу партнера. Рольові відношення між учасниками гри є основними параметрами, що визначають характер емоції. Залежно від конкретної дидактичної мети нестандартного уроку, його змісту, індивідуальних вікових і психологічних особливостей дітей, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або з цілим класом.

Існує дуже багато видів  ігор, тому класифікувати їх доволі складно, тим паче, ігри можуть мати елементи інших ігор. З усього різноманіття виділяють такі види ігор:

- рухливі ігри;

- ігри змагання;

- драматичні ігри;

- хороводні ігри;

- групові ігри;

- командні ігри;

- ігри естафети;

- повторювальні ігри;

- музичні ігри;

- ігри на розвиток  уваги;

- інтелектуальні ігри [3, с. 47].

Інтелектуальна гра  — це вид гри, що ґрунтується на застосуванні гравцями свого інтелекту або ерудиції. Як правило, у таких іграх учасникам треба відповідати на питання з різних сфер життя [3, с. 31].

Основною метою проведення ігор є розвиток у дітей творчих  здібностей, розкриття інтелектуального потенціалу та виявлення нових талантів. Участь у різного виду змаганнях дозволить учням розширити свій кругозір, застосувати власні знання, ерудицію та логічне мислення, проявити вміння приймати рішення в нестандартній ситуації в умовах обмеженого часу.

Ігрова технологія дає  можливість в значній мірі посилити виховний процес, який визначається тими сприятливими обставинами, в яких опиняються її учасники - гравці. Гра створює прекрасну можливість для активного міжособистісного впливу, бо грати - значить вступати у взаємодію з партнерами, гра - це свого роду полігон для громадського і творчого самовираження.

Перевагою інтелектуальних  ігор є те, що в їхній основі лежать не предметні знання, що формуються шкільною програмою, а «компетенції», тобто те, що визначає здатність  людини свої знання та вміння застосовувати  в конкретних ситуаціях [12, с. 25].

 

1.3. Дидактичні умови  розвитку креативних здібностей  учнів

 

В енциклопедичному словнику поняття «умова» розглядається як

«сукупність чинників, що впливають на кого-небудь, що-небудь, що с створюють середовище, в якому відбувається щось. Умова характеризує

постійні чинники суспільного, побутового та іншого оточення» [8, с. 625].

У філософській енциклопедії «умова» розглядається як «сукупність

об’єктів (речей, процесів, відносин тощо), необхідних для виникнення чи

існування зміни данного об’єкта (що зумовлюється) » [11, с. 286].

У філософському словнику «умова» трактується як те, від чого залежить щось інше (зумовлене), що уможливлює наявність речі, стану, процесу, на відміну від причини, що з необхідністю, неминучістю породжує що-небудь (дія, результат дії), і від підстави, що є логічною умовою наслідку

[10, с. 185]. Отже, з філософської точки зору, умова – це фактори, завдяки яким річ або процес виникає й існує.