Виховання самостійності дошкільників в образотворчій діяльності

Наявність різних поглядів свідчить про багатогранність даного феномену, дає підстави для висновку про домінування трьох основних векторів дослідження: діяльнісного, особистісного  та міжособистісного. Залежно від  позиції дослідників щодо трактування  самостійності, визначається структура, категорії, співвідношення ії компонентів, будується методика її виховання.

У дисертації уточнено, що у  дослідженнях Т.Бабаєвої, Т.Волчанської, Г.Годіної, Ф.Ізотової, М.Крулехт, Н.Кухарева, І.Лернера, М.Махмутова, Л.Порембської, О.Сафонової, Н.Шибанової самостійність  кваліфікується як спосіб діяльності, структура її ідентична компонентам  діяльності (мотив, мета, способи діяльности), а методика спрямована на формування вміння діяти без допомоги ззовні, на поступову передачу дорослим виконання  окремих елементів діяльності самій  дитині для самостійного здійснення без його втручання.

Встановлено, що у дослідженнях Т.Бистрової, М.Дідори, В.Зінченко, О.Кононко, Л.Круглової, Л.Кувіко, К.Кузовкової, М.Лятецької, С.Марутян, І.Молнар, К.Оспанової й  ін., самостійність кваліфікується як інтегральна якість особистості, до структури якої входять змістово-операціональні й власне особистісні компоненти. Методика формування самостійності будується на вивченні ролі інтересів, потреб і мотивів самостійності дитини дошкільного і молодшого шкільного віку.

Аналіз досліджень Є.Михайловського, Т.Репіної, Т.Сенько став підгрунтям для  погляду на самостійність у контексті  позиції особистості у групі, розкриття змістово-операціонального компонента самостійності у зв'язку з характером міжособистісних відносин. Методика будується на вивченні змін, що відбуваються у стрижневій, фундаментальній  освіті особистості. Аналіз досліджень дав підстави виділити низку показників прояву самостійності:  незалежність дій і вчинків дитини, прагнення  без сторонньої допомоги реалізувати  свої плани, здатність ініціативно  ставити й вирішувати різні завдання, уміння виявляти наполегливість і відповідальність у досягненні поставленої мети, спроможність контролювати і оцінювати свої дії.

Грунтуючись на позиціях провідних науковців (Т.Бабаєвої, Т.Волчанської, Г.Годіної, Ф.Ізотової, М.Крулехт, Н.Кухарева, І.Лернера, Л.Порембської, О.Сафонової, Н.Шибанової та інш.), ми визначаємо самостійність як спосіб діяльності, зумовлений тим, що дошкільник із раннього дитинства пов'язаний з освоєнням  різних видів діяльності (предметної, ігрової, трудової, продуктивної, пізнавальної). У роботі підкреслено, що формування самостійності як характеристики способу  діяльності є першим етапом у розвитку цього явища й виступає функціональною сходинкою до формування самостійності  як якості особистості. Інакше кажучи, на основі самостійності як ідеального образу незалежних дій, що складається  в результаті суб'єктивно-об'єктивних відносин уже в наслідувальній діяльності дітей, відбувається формування ідеального образу себе як самостійного діяча  з властивим йому типом ставлення  до себе, до інших людей, до діяльності.

Узагальнено та враховано  існуючі підходи до дослідження  генезису самостійності дошкільників. Перші прояви самостійності педагоги й психологи пов'язують з раннім віком (Н.Аксаріна, А.Голубєва, Г.Годіна, Т.Гуськова, М.Лісіна, О.Люблінська, Д.Ельконін та ін.). На їхню думку, динаміка розвитку самостійності залежить від особливостей, потреб та інтересів дітей у різні вікові періоди життя. Це дає підставу говорити про те, що на різних вікових етапах існують такі види діяльності, в яких розвиток самостійності відбувається інтенсивніше й успішніше, оскільки ґрунтується на інтересах і потребах дітей. У ранньому віці – це предметна діяльність, спілкування з дорослим, елементарне самообслуговування; у дошкільному – гра, продуктивні види діяльності, зокрема, образотворча. Формуючись у діяльності, самостійність виступає особливим моментом ії становлення і критерієм, що засвідчує ступінь освоєння діяльності суб'єктом. Усвідомлення старшим дошкільником себе в якості суб'єкта діяльності, своїх можливостей є завершальним етапом здатності діяти самостійно.

Самостійність дітей розгортається  від дій репродуктивного, відтворювального характеру, до дій з елементами творчості  при постійному, неухильному підвищенні ролі свідомості, самоконтролю та самооцінки у здійсненні діяльності. При цьому  показниками прояву самостійності  виступають: незалежність дій і вчинків  особистості, здатність без сторонньої допомоги реалізовувати свої плани; вміння ставити й разв'язувати  різні завдання предметно-практичної діяльності.

Аналіз досліджень Г.Григор’євої, Т.Доронової, О.Дронової, Т.Комарової, Н.Сакуліної, О.Трусової, Н.Шибанової показав, що образотворча діяльность має свою специфіку, структуру і характеризується такими етапами: репродуктивним (оволодіння знаннями, уміннями діяти за зразком); виконавським (уміння діяти без зразка, застосовуючи засвоєні навички та вміння); продуктивним (уміння вносити власні елементи, діяти без допомоги дорослого при виборі змісту, засобів здійснення поставленої мети); творчим (уміння вносити зміни, знаходити оригінальні рішення, перетворювати дійсність). Ураховуючи специфіку образотворчої діяльності, дослідники зазначають, що самостійність дошкільників проявляється на етапі постановки мети, у плануванні дій, при відборі необхідних інструментів, у послідовному здійсненні зображень при виконанні самоконтролю й контролю готового результату.

Значні потенційні можливості для виховання самостійності  у старших дошкільників містить  образотворча діяльність, зокрема такий  її вид, як аплікація. Займаючись нею, діти використовують як готові форми, так  і створюють власні композиції, самостійно вирізують елементи візерунків, обирають сюжетні зображення. У процесі  виконання аплікації діти знайомляться з різними техніками виконання, вчаться планувати роботу, накреслювати послідовність аплікаційних дій, передбачати  результат діяльності, цілеспрямовано його досягати. Аплікаційна діяльність починається на третьому році життя  і проходить крізь усі вікові періоди. Кожен  період реалізує певний зміст діяльності, без засвоєння  дитиною попереднього матеріалу  вона не може перейти на новий щабель. Розглядаючи аплікацію як засіб  виховання самостійності дошкільників, доречно враховувати вікові (вертикальні) та індивідуальні (горизонтальні) параметри.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив визначити самостійність  старших дошкільників в образотворчій  діяльності як якісну характеристику діяльності, що виявляється в умінні дитини ставити мету, планувати послідовність  дій, добирати зміст, способи виконання  образотворчих дій, здійснювати  самоконтроль і оцінювати готовий  продукт без допомоги дорослого.

У другому  розділі „Організаційно-педагогічні  засади виховання самостійності  дошкільників в образотворчій діяльності (на матеріалі аплікації)” виділено компоненти, критерії, показники, визначено рівневі характеристики самостійності, виявлено рівень самостійності у дітей 5-6 років, обґрунтовано модель і методику виховання самостійності в образотворчій діяльності, охарактеризовано організаційно-педагогічні засади процесу виховання, здійснено порівняльний аналіз результатів констатувального й контрольного етапів експерименту.

Аналіз наукової літератури дозволив визначити такі компоненти самостійності: мотиваційно-цільовий, змістово-виконавчий, процесуально-регулятивний, оцінювально-результативний. Критерії самостійності старших дошкільників містять у собі постановку мети, здатність до планування й організації  аплікаційної діяльності, володіння  різними видами і способами аплікації, аплікаційною технікою, готовність здійснювати  самоконтроль і давати оцінку результату відповідно до задуму. Показниками  виступали особливості мотивації, усвідомленення мети аплікації, добір  необхідних матеріалів та інструментів, ручні вміння та навички, регуляція, самокорекції діяльности та статична оцінка продукції.

Дослідження самостійності  здійснювалось за допомогою спеціального добору діагностичних методів: індивідуальних бесід з дітьми, експериментальних  ігрових завдань, спостережень за самостійною  діяльністю старших дошкільників у  процесі самостійної художньої  діяльності, аналізу продуктів аплікаційної діяльності. Діагностична методика містила  чотири блока завдань відповідно до компонентів самостійності. Блок мотиваційно-цільового компонента складався із завдань, які давали змогу визначити постановку мети, мотивацію аплікаційної діяльності. У змістово-виконавчому блоці  передбачалося вивчення здатності  до планування, володіння аплікаційною технікою. Завдання блоку процесуально-регулятивного  компонента мали на меті виявити сформованість  у дітей старшого дошкільного  віку вмінь здійснювати самоконтроль у процесі аплікаційної діяльності. В оцінювально- результативному  блоці вивчалося вміння давати оцінку готовому продукту.

В експериментальному дослідженні  взяли участь 180 дітей 5-6 років життя: 92 дитини – експериментальна група (ЕГ) , та 88 дітей – контрольна група (КГ).

У результаті констатувального експерименту було визначено, що більшість  дітей ЕГ (47 дошкільників) знаходиться на низькому рівні самостійності, що складає 51 %, на середньому рівні самостійності – 31 дитина, що відповідає 34 %. 11 дітей (12%) виявили оптимальний рівень самостійності. Самостійність, зв'язану зі здатністю дітей орієнтуватись у нестандартних умовах діяльності, виявлено лише у 3-х досліджуваних (3%). Та 43 дошкільника КГ знаходиться на низькому рівні самостійності, що складає 49 %; на середньому рівні самостійності – 31 дитина, що відповідає 35%.Оптимальний рівень виявлено в 11 дітей (13%). На високому рівні знаходиться 3 дитини (3%).

Здобуті результати констатувального етапу дослідження дали змогу  виділити рівні самостійністі дошкільників.

Низький рівень перший – спостерігається безпорадність у постановці мети, плануванні дій, відсутність мотивації. Дитина очікує допомоги дорослого при організації робочого місця, доборі потрібного матеріалу, при виконанні аплікаційних дій. Логічна послідовність дій відсутня. Слабо сформовані ручні навички та вміння. Дитина не помічає своїх помилок, не здатна критично оцінити результати аплікаційної діяльності, або помічає недоліки в роботі, але не пов'язує їх зі своїми неправильними діями. Діяльність носить суто репродуктивний характер і відбувається під безпосереднім керівництвом дорослого.

Середній рівень – дитина цього рівня відрізняється усвідомленням мети, але не може її мотивувати. Планування діяльності здійснює при підказці дорослого. Навички й уміння частково відпрацьовані. При виконанні завдання звертається за допомогою до дорослого, для того щоб затвердитись у правильності способів виконання аплікаційних дій. Спостерігається здатність здійснювати самоконтроль своєї діяльності, оцінювати й коректувати результати тільки за допомогою дорослого. Іноді звертається до особистого досвіду й намагається внести в роботу доповнення, зміни. Загальний характер діяльності репродуктивний.

Оптимальний рівень – дитина усвідомлює мету й досягає її у процесі виконання дій, здатна мотивувати діяльність, самостійно здійснювати планування. Організовує робоче місце без допомоги дорослого. Підбирає раціональний матеріал та інструменти відповідно до мети. Аплікаційні уміння й навички відповідають віковій нормі, що дозволяє самостійно виконати аплікацію. Здатна до регуляції діяльності. Оцінка роботи й самооцінка об'єктивні. Дитина звертається до дорослого за підтримкою і підтвердженням правильності своїх дій. У роботу іноді включає доповнення, зміни. Діяльність репродуктивно-пошукова, самостійна  відповідно до вікової норми.

Високий рівень четвертий – дитина самостійна у постановці й реалізації мети, яка спрямована на результат. У логічній послідовності ретельно планує свою діяльність. Сама організовує своє робоче місце, підготовлюючи весь необхідний матеріал та інструменти. Ініціативно використовує наявні навички й уміння, раціональні способи аплікації. Високий ступінь ручних умінь дозволяє самостійно довести розпочату роботу до кінця. Контрольні дії сформовані. Характерним є перенос аплікаційних умінь і навичок у нові умови. Характер діяльності цілком самостійний, не вимагає присутності дорослого.

Аналіз планів навчально-виховної роботи, спостережень занять з аплікації  та результати анкетування показали, що педагоги відчувають труднощі організаційного  й методичного характеру у  процесі проведення занять з аплікації, це не сприяє ефективному використанню її в навчально-виховному процесі  з метою виховання самостійності  у дітей.

Зміст формувального експерименту вибудовувався нами відповідно до мети дослідження з урахуванням результатів  констатувального етапу. Необхідними організаційно-педагогічними засадами, що забезпечують ефективність процесу виховання самостійності, були: створення і збагачення предметно-розвивального середовища; організація ігрової форми образотворчої діяльності; особистісно орієнтована взаємодія педагога з дитиною; перехід педагога з результативної на процесуальну зображувальну діяльність.

Основна мета програми формувального експерименту – досягнення дитиною усвідомлення себе суб'єктом аплікації. Особливістю розробленої та впровадженої під час  формувального експерименту методики було застосування системи ігрових вправ з аплікації. Ігрова тематика є привабливішоюшою для дітей: викликає яскравий емоційний відгук, пробуджує інтерес. Перевага ігрових вправ полягає в тому, що вони, на відміну від занять, дозволяють диференціювати процес виховання самостійності у дітей з різними рівнями компонентів самостійності. Кількість вправ при цьому не регламентується, тривалість вправи визначається інтересом дитини і швидкістью засвоєння нею дії. Вплив ігрових вправ на самостійність дошкільників простежується у формуванні з їхньою допомогою мотивів, що спрямовують діяльність на створення зображення для будь-яких ігрових персонажів. Виникнення таких мотивів забезпечує розуміння і прийняття поставленої педагогом мети, усвідомлення пред'явлених вимог до якості і способів зображення, від яких залежить успішність виконання дитячих робіт, викликає активність, ініціативу й осмислений аналіз робіт. Ігрові вправи допомагають використовувати наявні знання для засвоєння нових способів виконання дій, що призводить до кращого освоєння аплікаційної діяльності, а отже, сприяє розвитку самостійності у дошкільників і вирішенню ними завдань без втручання дорослого.