Проектні технології в школі

 

 

 

 

 

Рис.1.1 Класифікація проектів (за Клименко А.)

 

 

 

Прикладні проекти, відрізняються чітко визначеним результатом діяльності його учасників (наприклад, проект закону, довідкові матеріали, словник, аргументоване пояснення будь-якого явища). Такі проекти, передбачають ґрунтовне осмислення структури, розподіл функцій між учасниками, оформлення результатів діяльності, їх подальшу презентацію та зовнішнє рецензування;

 

Дослідницькі проекти, що мають на меті організацію діяльності учнів, спрямовану на розв'язання творчих завдань із заздалегідь невідомим результатом та передбачають наявність певних етапів роботи (обґрунтування актуальності теми дослідження, предмету та об'єкту, визначення цілей та завдань, виявлення методів пошуку та джерел інформації, висунення гіпотези, визначення шляхів розв'язання проблеми, збір даних, їх аналіз та синтез, обговорення та оформлення отриманих результатів, виступ з повідомленням чи доповіддю, визначення нових проблем для подальшого аналізу);

 

Інформаційні проекти, котрі скеровані на вивчення характеристик будь-яких процесів, явищ, об'єктів і передбачають їх аналіз та узагальнення виявлених фактів; структура такого проекту схожа на структуру дослідницького, що часто є основою для їх поєднання;

 

Рольові проекти, в яких учасники виконують визначені ролі (літературних персонажів чи вигаданих героїв), зумовлені характерові і змістом проекту; імітують соціальні чи ділові відносини, ускладнені гіпотетичними ігровими ситуаціями; структура таких проектів лише окреслюється і залишається відкритою до завершення роботи. Такі проекти дозволяють не лише отримати нові знання, але й сприяють отриманню певного соціального досвіду. Відповідно до класифікації українського дослідника О. Пєхоти проекти розрізняють за певними критеріями (таблиця 1.2) [29, 15].

 

 

 

Проекти розрізняють за певними критеріями

 

Табл. 1.2

 

За домінантною в проекті

За предметно-змістовим напрямком

 

 

 

	За кількістю учасників	За географією проекту		За терміном виконання
Дослідницькі	Моно проекти	Індивідуальні	Локальні (шкільні)	Коротко-термінові
Інформаційні	Між предметні	Групові	Регіональні	Середньо- термінові
Ігрові		Колективні	Національні	Довготермінові
Ознайомчо-орієнтовані			Міжнародні
Практичні
Творчі

 

 

 

·         дослідницькі проекти - потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників, соціальної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних методів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і мають відповідну структуру: визначення теми дослідження, аргументація її актуальності, визначення предмета й об'єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв'язання проблеми і намічення шляхів її розв'язання.

 

·         творчі проекти не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Вони заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення рукописний журнал, колективний колаж, відеофільм, свято, тощо. І тоді потрібні сценарій фільму, програма свята, макет журналу, альбому, газети.

 

·         ігрові проекти - учасники беруть собі визначені ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості, імітуються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра.

 

·         інформаційні проекти - спрямовані на збирання інформації про який-небудь об’єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції у ході роботи над проектом. Структуру такого проекту можна позначити таким чином: мета проекту, його актуальність; методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, у тому числі й електронні інтерв'ю, анкетування тощо) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стаття, доповідь, реферат, відеофільм); презентація (публікація, у тому числі в електронній мережі, обговорення у телеконференції). Такі проекти можуть бути органічною частиною дослідницьких проектів, їхнім модулем.

 

·         практико-орієнтовані проекти - результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проект закону, словник, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливими є організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження у практику. Якщо короткотермінові проекти можуть виконуватися на уроках з одного предмету, то довготермінові проекти (від одного місяця до року) присвячені доволі великій або декільком пов'язаним проблемам, і відповідно є міждисциплінарними та аналізуються здебільшого в позаурочний час. У реальній практиці здебільшого застосовуються змішані типи проектів, де, наприклад, поєднуються ознаки як предметних так і міжпредметних.

 

Змістовий аспект проекту визначає тематичну спрямованість проектів.

 

 

 

Рис.1.2 Змістовий аспект спрямованість проектів

 

 

 

Залежно від ситуації добір тематики проектів може бути різним:

 

·         в одних випадках ця тематика може формулюватися науковцями, які працюють у галузі освіти, в рамках затверджених навчальних програм;

 

·         в других - ініціативно висуватися вчителями з врахуванням навчальної ситуації та стану викладання предмету, природних професійних інтересів, уподобань та здібностей учнів;

 

·         в третіх - тематика проектів може пропонуватися й учнями, які природно орієнтуються на власні інтереси, не лише пізнавальні, а й творчі, прикладні.

 

Теми проектів найчастіше сьогодні стосуються конкретного практичного питання, що є актуальним для реального життя. Разом з тим, це вимагає залучення знань учнів не лише з одного предмету, але й з різних галузей, стимулює систематичне творче мислення, "вмикання" навичок дослідницької роботи. Саме таким чином досягається природна інтеграція знань.

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Методи проектів

 

 

 

·         Робота в парах, змінних і постійних

 

·         «Обмін завданнями», «Передавання тем», «Обговорення проблем»

 

Організація роботи базується на тому, що один із партнерів є носієм інформації, знає шляхи вирішення завдань, зміст теми, може провести дослід, проаналізувати ситуацію, документ, уміє працювати з текстом. Він і передає цю інформацію іншому: розповідає, пояснює, відповідає на запитання, демонструє тощо. Партнер слухає, записує, дає запитання, обговорює почуте, висловлює сумнів тощо. У результаті такого навчання обидва партнери повинні бути готові відповідати на запитання вчителя, коментувати, аргументувати свою точку зору. Цей метод «працює» під час закріплення нового навчального матеріалу й передбачає створення пар з учнів, що різняться за рівнем знань. Родів парах обов'язково повинні змінюватися (розподіл залежить від учителя), а учні повинні мати чітку інструкцію для виконання завдання.

 

Методи колективного обговорення проблеми

 

·         Мозковий штурм

 

Це ефективний метод колективного обговорення, пошуку рішення, що здійснюється через вільне вираження поглядів усіх учасників. Цей метод дає змогу групі людей використовувати свої інтелектуальні можливості для швидкого та ефективного вирішення завдання.

 

Принцип мозкового штурму простий. Треба зібрати групу людей, сформулювати перед ними завдання й запропонувати учасникам обговорення висловити думку стосовно його вирішення. Як свідчить практика, через мозковий штурм за короткий час можна отримати багато нових ідей. Проте їх кількість не є самоціллю, а виступає лише основою для вироблення оптимального рішення. У мозковому штурмі без будь-якого тиску повинні взяти участь усі присутні. Успішним його можна вважати тоді, коли висловлені під час першого етапу ідеї стають базою для потенційного розв'язання проблеми.

 

·         алгоритм проведення мозкового штурму такий:

 

·         ведучий вибирає проблему та запрошує учасників до обговорення.

 

·         він знайомить їх із правилами проведення такої форми роботи, ставить перед ними завдання; усі ідеї, які учасники вважають за потрібне висловити, будуть прийняті й записані.

 

·         ведучий призначає секретаря, котрий записує всі запропоновані ідеї, а під час обговорення установлює порядок виступів, стежить за тим, аби всі учасники мали рівні можливості висловити свою думку (перший етап триває доти, доки виникають нові ідеї).

 

·         після короткої перерви розпочинається другий етап, під час якого учасники групують та розвивають висловлені ідеї. Закінчивши процес класифікації ідей (список ідей доцільно роздрукувати та роздати учасникам), учасники аналізують їх, вибираючи лише ті, котрі дають можливість відповісти на поставлені запитання.

 

·         підведення підсумку.

 

·         Метод «Коло ідей»

 

Цей метод покликаний дати можливість учням (представникам від груп) висловити свою точку зору, позицію, ідею, подискутувати. Рекомендується його використовувати, коли всі групи мають виконувати однакові завдання.

 

Під час заняття необхідно вислухати кожного учня (або доповідача групи) з однією підготовленою позицією (ідеєю, пропозицією). Учасники сидять у колі. Усі відповіді слід «збирати» в колі по черзі до тих пір, поки вони не вичерпаються. Такий метод дозволяє кожній групі або окремій особі обмінятися результатами своєї роботи.

 

Проект (з латинської — вкинутий уперед») — це задум, план, праобраз передбачуваного або і можливого об'єкта; сукупність документів і розрахунків, необхідних для його створення. Це цільовий акт діяльності, в основі якого - інтереси учня

 

·         Метод «Броунівський рух»

 

Цей метод дозволяє кожному учневі виступити в «ролі вчителя», передаючи свої знання однокласникам. Використання «броунівського руху» дає можливість багаторазового повторення одним учнем «своєї частини навчального матеріалу», ознайомлення з іншими й систематизації загальної картини теми.

 

Організація роботи має такі особливості:

 

·         кожний учень повинен отримати свій «навчальний блок» із теми (абзац тексту на окремому листочку, окреме запитання чи завдання).

 

·         протягом декількох хвилин учні читають інформацію. Важливо переконатися, чи розуміють вони прочитане.

 

·         слід запропонувати їм ходити по класу і знайомити зі своєю інформацією інших однокласників.

 

·         учень може одночасно спілкуватися тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїми знаннями й самому отримати інформацію від іншого учня. Упродовж відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного учня з максимальною кількістю інших учнів для отримання якомога повнішої інформації з теми.

 

Після того, як учні завершать цю вправу, потрібно запропонувати їм відтворити отриману інформацію. Учитель аналізує та узагальнює отримані ними знання. Відповіді можуть записуватись на дошці.

 

·         Метод «Джиг-со»

 

Метод дозволяє учням упродовж короткого проміжку часу опрацювати великий обсяг навчального матеріалу.

 

Для організації роботи необхідно:

 

·         Підготувати навчальний матеріал для вивчення та розподілити його на окремі частини.

 

·         учнів потрібно об'єднати у 3—5 груп, які називаються «домашніми».

 

·         кожен учень повинен отримати свою порцію інформації для засвоєння, кожна група — свою. Завдання «домашніх» груп — опрацювати надану інформацію та опанувати її на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими.

 

·         створити «експертні» групи, використовуючи кольорові позначки (цифри), що їх учитель попередньо роздав учням. У новостворених «експертних» групах має бути представник із кожної «домашньої» групи. Кожен у цій групі буде «вчителем» і «учнем».

 

·         кожна «експертна» група повинна вислухати всіх представників «домашніх» груп і проаналізувати матеріал у цілому, провести його експертну оцінку за визначений час.

 

·         після завершення роботи слід запропонувати учням повернутися «додому». Кожен учень має поділитися інформацією, отриманою в експертній групі, зі членами своєї «домашньої» групи.

 

·         Метод вільних дебатів

 

Вільні дебати у великих аудиторіях (декілька десятків учасників) дають змогу продемонструвати знання, поділитися досвідом, ідеями. Використання цієї форми дискусії має на меті навчити учнів висловлювати свої погляди спокійно, у товариській атмосфері. Учасники дискусії повинні вміти подати аргументи «за» чи «проти» ідеї, що її обговорюють; переконати опонентів у правильності своєї позиції за допомогою чіткої аргументації. Неприйнятними при цьому є будь-які агресивні випади в бік співрозмовників. Час виступу кожного учасника під час дебатів обмежений та однаковий для всіх.

 

Практика проведення дебатів показує, що для ефективного обговорення проблеми необхідно створити групу в складі двадцяти осіб і дати час до 45 хв. Обговорення повинен проводити грунтовно підготовлений, досвідчений керівник, який має авторитет серед учасників.

 

Методика проведення дебатів має такі особливості:

 

·         під час підготовки дискусії її керівник має спланувати загальний хід бесіди й повідомити учасникам тему запланованої дискусії;

 

·         відкриваючи дебати, учитель нагадує тему та представляє план проведення обговорення;

 

·         він стежить за регламентом та обмежує виступи учасників (3—5 хв), прагне залучити до дискусії якомога більшу кількість учасників, надаючи їм слово;