Педагогика добра Зязюна

Друга тенденція -— деідеологізація педагогічного надбання А. С. Макаренка. Минають часи гострої конфронтації соціальних систем, і це помітно впливає на ставлення у світі до творчої спадщини А, С. Макаренка. Різні педагогічні пристрасті більше черпають позитивне у поглядах видатного педагога-мислителя. Важливою проблемою з огляду на це є аналіз того, як сприймаються нині ідеї та новаторський педагогічний досвід А. С. Макаренка в різних педагогічних системах, у різних умовах освіти та виховання. Необхідністю стає проведення аналітичної роботи для визначення факторів рівня впливу його ідей і досвіду в різних країнах. Науковий і практичний інтерес становило б дослідження, за яких причин і умов ім'я А. С. Макаренка з'являється у науковій, навчальній і методичній літературі.[4]

Третя тенденція — прагнення до осмислення гуманістичної позиції А. С. Макаренка в умовах суперечності суспільного розвитку.

Парадоксальним явищем стало загострення критики А. С. Макаренка в період становлення демократичної системи у країнах колишнього Радянського Союзу за умов зростаючого впливу його ідей на розвиток педагогічної думки Заходу і Сходу. Науковій оцінці спадщини А. С. Макаренка заважають ідеологізація його педагогічної позиції, політичні нашарування у тлумаченні його поглядів. Нині важливою справою вітчизняних педагогів і всіх макаренкознавців повинен стати аналіз гуманістичного вектора його педагогічної системи, розкриття особливостей макаренківського гуманізму, з'ясування результативності його діяльності через аналіз гуманістичної сутності всіх складників його системи. Це вимагає філософського, етичного, естетичного, педагогічного, психологічного підходів до розгляду технології педагогічної дії А. С. Макаренка. У цьому контексті можуть бути зняті звинувачення на його адресу щодо ролі колективу у становленні особистості (протиріч колективних і особистісних інтересів), якщо колектив розглядати і як середовище соціалізації особистості, і як сферу її самоактуалізації. Філософські і соціологічні основи педагогічної спадщини А. С. Макаренка потребують глибоких досліджень.

Четверта тенденція — аналітичне вивчення, систематизація праць   А. С. Макаренка.

Праці А. С. Макаренка, що вийшли друком, не відповідають у вітчизняній практиці текстологічним і видавничим вимогам. Опубліковані роботи, частково скорочені, перероблені, доповнені, містять неточності. Через це наші знання про теорію А. С. Макаренка і його особистість неповні, іноді неправильні (один приклад: А. С. Макаренку приписують вислів про виховання у колективі, через колектив і для колективу; він належить його постійним опонентам — представникам педагогічного олімпу). З'явилися нові публікації праць А. С. Макаренка, які не ввійшли до зібрання творів. У зв'язку з цим вкрай актуальною є підготовка до видання повного зібрання творів з публікацією всіх архівів.

У цілому особистість цього великого педагога, який зумів могутністю своєї волі, світом розуму і гуманістичною цілеспрямованістю вистояти проти сили тиску державної ідеології і політики, опору педагогічної верхівки, сьогодні потребує більшої когорти вчених для об'єктивного визначення всієї глибини і величі цієї найпомітнішої постаті у педагогіці XX століття.

П'ята тенденція — порівняльний аналіз педагогічних ідей А. С. Ма-каренка з найвидатнішими педагогами світу, що засвідчує його геніальність і підкреслює його неповторність у педагогічних пошуках. Наприклад, зіставлення його творчих набутків з теорією і практикою О. С. Нілла (1893-1978) — видатного англійського педагога, який також завідував подібною колонією, — доводить повну ідентичність педагогічних законів і закономірностей у вихованні дітей девіантної поведінки.

У той час, коли Макаренкові інкримінували створення "нера-дянської системи", О. С. Нілла звинувачували в анархізмі і "грі в демократію", бо він, як і Макаренко, не визнавав прав, визначених владою, і встановлював їх сам для свого закладу.[8]

Створюючи освітньо-виховні заклади в колоніях, А. С. Макаренко і О. С. Нілл на перший план висували ідею щастя, досягнення щасливого дитинства. Нілл вважав, що всі прикрощі, вся зневага, всі війни зумовлюються людським нещастям. У його закладі, як і в Макаренка, "лікували нещасних дітей". Найосновнішим засобом виховання була продуктивна праця.

Неначе з "Педагогічної поеми" слова О. С. Нілла: "Я помітив, що звичайна, антисуспільна дитина, наприклад ватажок банди, що вибиває вікна, стає гарячим прихильником правопорядку, якщо йому гарантувати свободу".

Важливо згадати також про загальні тенденції, притаманні сучасному світовому макаренкознавству.

 

Тенденції сучасного світового макаренкознавства та їх вплив на «педагогіку добра» Зязюна.

Перша тенденція. А. С. Макаренко вважається видатним педагогом XX століття, чия діяльність і педагогічні погляди значно вплинули на становлення і розвиток виховних систем у різних країнах світу. Значущість його досвіду зі створення систем виховання молоді, що ґрунтується на принципах гуманізму, соціальної рівності та свободи особистості, виходить за межі 20-30-х років нашого століття. Макаренко створив нову філософію виховання, орієнтовану на олюднення як власне процесу виховання його суб'єктів — вихованців і вихователів, так і виховного середовища.

Це філософія виховання сильної особистості, здатної протистояти труднощам життя, захистити його гуманістичні цінності та примножити їх власною причетністю і конкретною справою кожного вихованця. З огляду на це досвід А. С. Макаренка входить складовою частиною у світову практику організації демократичного, гуманістично орієнтованого соціального виховання молоді.

Друга тенденція. Розширюються масштаби освоєння спадщини А. С. Макаренка у просторі і часі шляхом дослідження його аксіологічних, філософсько-соціологічних аспектів. Актуалізуються питання дослідження поглядів Макаренка — філософа, соціолога, психолога.

Третя тенденція. Активізується увага вчених до дослідження внеску А. С. Макаренка у розвиток теоретико-методологічних основ педагогіки (цілі виховання, доцільність педагогічної логіки, діалектика соціального й індивідуального, проблема методів, форм організації, результативності виховного процесу тощо).

Четверта тенденція. Досвід А. С. Макаренка сприймається сьогодні не лише як історична цінність, як універсальна система виховання, а й як інструмент вивчення, розуміння джерел багатьох проблем сучасного виховання молоді, як джерело створення сучасної ефективної системи соціального виховання, яка відповідала б актуальним потребам новітнього часу.

Сьогодні, в період перебудови школи, ми знову й знову звертаємося до праць А. С. Макаренка. Його педагогіка, зумовлена живим, власним досвідом, дає відповіді на найважливіші питання виховання і навчання підростаючих поколінь. Він вбачав в дитині особистість і вибудовував процес виховання на основі цілісного особистісно-діяльнісного підходу. Увага і повага до дитини, її внутрішнього світу і створення умов для максимального розвитку природних дарувань і можливостей кожної дитини, для її самовдосконалення і духовного піднесення — ось шлях до демократизації життя школи, до створення творчої, ініціативної, самостійної особистості громадянина нашого суспільства, заповіданий нам великим педагогам.

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ ЗЯЗЮНА І.А.

Книга автора є книгою про одухотворення навчального процесу – педагогічну майстерність. Що ж на його думкою є складовими основ педагогічної майстерності.

Нагадаємо положення А. С. Макаренка про майстерність "як дійсне знання виховного процесу... виховне вміння". Ми розглядаємо сутність педагогічної майстерності як комплекс властивостей особистості вчителя, необхідних для високого рівня професійної діяльності.

Діяльність педагога-майстра характеризується педагогічною доцільністю за спрямованістю, індивідуально-творчим характером, за змістом і оптимальністю, за вибором засобів. У педагогічній діяльності розвивається і реалізується майстерність учителя, яку структурно визначають такі складові: педагогічна спрямованість особистості, професійне знання, здібності до педагогічної діяльності, педагогічна техніка.

Педагогічну спрямованість особистості вчителя зумовлюють ціннісні орієнтації на себе, на засоби педагогічного впливу, на школяра і дитячий колектив, на цілі педагогічної діяльності. Формуванню логіки педагогічної доцільності слід приділяти особливу увагу.

Професійне знання — основа становлення професійної майстерності. Воно складається зі знання предмета викладання, його методики, педагогіки і психології. Рівень професійного знання оцінюється рівнем узагальненості всіх часткових знань, глибиною засвоєння, вмінням використовувати їх на практиці репродуктивно і творчо. Тому кожне лабораторне заняття з педагогічної майстерності передбачає аналіз основних теоретичних положень: без розуміння сутності своєї діяльності професійного вміння не набути.

Здібності до педагогічної діяльності є нічим іншим, як відбуванням педагогічної дії із специфічним перебігом психологічних процесів, які сприяють успіху вчителя в роботі. Виділяються провідні здібності до педагогічної діяльності: комунікативні (повага до людей, доброзичливість, товариськість); перцептивні (професійна передбачуваність, емпатія, педагогічна інтуїція); динамічні (здатність до вольового впливу і логічного переконання); емоційно-чуттєві (здатність володіти собою і вибудовувати педагогічну дію на позитивних почуттях); оптимістичного прогнозування.

Педагогічна техніка — це форма організації поведінки вчителя. Вона ґрунтується на двох групах умінь. До першої належать вміння володіти собою (осанкою, мімікою, жестами, пантомімікою), керувати своїми емоційними станами (знімати зайве психічне напруження, викликати стани творчого самопочуття), техніка мови (дихання, голосоутворення, дикція, темп мовлення). До другої групи належить вміння співробітничати з кожним учнем і всім класом у процесі вирішення педагогічних завдань (дидактичних, організаторських, контактної взаємодії, стимулювання діяльності школярів тощо).

Педагогічна техніка — не самоціль, а засіб оволодіння педагогічною майстерністю, реалізація громадянської позиції вчителя, вияв у поведінковій активності поваги до особистості вихованця — найважливий спосіб досягнення педагогічних цілей, здійснення педагогічного співробітництва.

Основні принципи викладання курсу «Педагогічна майстерність».

• Педагогічна майстерність як умова і засіб реалізації особистості вчителя, його позиції, творчого потенціалу.

• Послідовність педагогічних дій, поетапне оволодіння окремими прийомами шляхом різних видів тренінгу, зокрема психофізичного і педагогічного.

• Взаємозв'язок вправ для розвитку педагогічної техніки з творчим моделюванням педагогічної діяльності. Кожне заняття тріадне. Опановуються теоретичні знання, пропонується система вправ для формування окремих прийомів педагогічної дії і, нарешті, ядро заняття — мікровикладання: майбутній учитель опановує пропоновані обставини того чи іншого елемента уроку.

• Органічна єдність занять у модельованій і реальній школі

• Відкритий аналіз. Розвиток умінь і контроль за їх сформованістю. Майбутній учитель аналізує свій вплив на учнів в усвідомленій і неконтрольованій сфері. Становлення і розвиток педагогічної майстерності ґрунтується на теоретичних знаннях.

 

ВИСНОВОК

«Педагогіка добра» Івана Зязюна, як зазначено в реквізитах, науково-методичний посібник, але дуже легко читається. Учитель, педагог, організатор освіти, Іван Зязюн постає перед нами перед усім як громадянин, людина великого щедрого серця, мудрий і дотепний оповідач. У нього є всі підстави казати: «Педагогіка — моє життя». Учитель як особистість – ця теза лейтмотивом проходить від першої до останньої сторінки. Не можна не погодитись з головною думкою автора книжки: «Педагогіка Добра в усіх складниках українського державотворення, зокрема економічному, політичному, ідеологічному, культурному, зумовлена освітою і вихованням молоді. Зрозуміймо нарешті, що іншого шляху не було і не буде».[6] Виходячи з власного досвід І. Зязюн робить свої висновки, які подані в тексті — то як ремарки, то як резюме. Отже, можна сказати, що це ще й спостереження філософа, вченого, психолога.

Назва книжки не випадково має уточнення : Ідеали і реалії. Це суттєво. Адже автор завжди виходить з реалій життя, перевіряючи сучасною практикою вчення відомих педагогів А. Макаренка і В. Сухомлинського, розвиваючи педагогічну думку.

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Академік Іван Зязюн: «Об’їздивши півсвіту, не почувався меншовартісним»/Розмову з академіком вела Н. Сотник//Столиця.— 2000. — 26 жовтня(№119) — С.4
2. Відданість освіті — теж ознака таланту: Івану Андрійовичу Зязюну — 60/Інтерв’ю з директором Ін-ту педагогіки і психології проф. освіти АПН України І.А. Зязюном првів С. Цушко//Світло. — 1998. — №1. — С.4-5.
3. Гончаренко С. [Зязюн Іван Андрійович] // Український педагогічний словник. — К., 1997. — С.138.
4. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Наук.-метод. посіб. — К.: МАУП, 2000. — 312с.

5. Зязюн І.А., Крамущенко Л.В., Кривонос І. Ф. Педагогічна майстерність: Підр. для вузів. — К.: Вища школа, 1997. — 349 с.

6. Іван Складний. Іван Зязюн: педагогіка — моє життя//Освіта України — 16 жовтня 2001р. — №48. — С.5.
7. Лещенко М.П. Ідеали педагогіки добра в життєвих реаліях Івана Зязюна//Рідна школа — 2001. — №8 С.49-51.
8. Павлина Семиволос «Мі не можем отставать в генерировании педагогических идей» (бесіда з І.А. Зязюном)