Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Мая 2014 в 04:47, курсовая работа
На сучасному етапі розвитку нашої країни великою проблемою є злочинність, а особливо злочинність серед підлітків. На нашу думку одним з ключових факторів цієї проблеми є виховання підлітків, яким зараз не приділяють достатньої уваги, а головне забувають досвід вихователів, що виховували покоління громадян ще вчора. Тут була допущена величезна помилка, бо їх досвід є справжнім скарбом і для сучасних педагогів.
1. ВСТУП…………………………………………………………………...3
2. РОЗДІЛ І. І.А. Зязюн — вчений, педагог, філософ…………………....6
2.1. Педагогіка добра Зязюна І.А……………………………………….11
2.2. Сучасне макаренкознавство………………………………………..18
2.3. Тенденції сучасного світового макаренкознавства та їх вплив на «педагогіку добра» Зязюна………………………………………...21
3. РОЗДІЛ ІІ. Педагогічна майстерність Зязюна І.А……………………23
4. ВИСНОВОК…………………………………………………………….26
5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………27
6. ДОДАТОК
ПЛАН
Желание человека – учителя и философа
(Посвящается Зязюну Ивану Андреевичу,
как рецензия на его «Педагогику добра»)
И возвеличить мудростью народного творца,
Всей жизнью быть достойнейшим примером
Александр Романовский.
На сучасному етапі розвитку нашої країни великою проблемою є злочинність, а особливо злочинність серед підлітків. На нашу думку одним з ключових факторів цієї проблеми є виховання підлітків, яким зараз не приділяють достатньої уваги, а головне забувають досвід вихователів, що виховували покоління громадян ще вчора. Тут була допущена величезна помилка, бо їх досвід є справжнім скарбом і для сучасних педагогів. Особливу увагу, на нашу думку, треба приділяти вихованню людини у початкових класах, дітей 6-12 років, коли йде не тільки формування м’язової системи та скелету, а й ускладнення структури головного мозку. Саме в цей час йде боротьба за дитину між школою та вулицею і тут педагог повинен так себе “подати” дитині, щоб їй було цікаво вчитися, розбудити в ній цікавість до нових знань, до опанування тих предметів, які потім стануть в пригоді в повсякденному житті. Звичайно, що без співпраці педагога з батьками це буде зробити дуже тяжко, але від педагога залежить чи буде дитина цікавитись навчанням, чи вона піде на вулицю продавати газети та мити машини, а можливо й скоювати крадіжки. З іншого боку, навіть при цікавому вчителі в школі батьки можуть дуже сильно вплинути на дитину, або навпаки своєю бездіяльністю та неувагою, так, що з неї виросте злочинець.
З цієї точки зору для педагогічної громадськості безсумнівний інтерес становитиме книга доктора філософських наук, професора, дійсного члена АПН України Івана Андрійовича Зязюна “Педагогіка добра: ідеали і реалії”. Із її сторінок автор постає як людина творча, наділена енергією пошуку і відкриття, чітким усвідомленням суті подій свого часу, визначеністю громадянських позицій.
Тема курсової роботи «Педагогіка добра в творах І.А. Зязюна».
Мета — дослідити «педагогіку добра», визначити її риси, цінності, основні положення.
Об’єктом дослідження курсової роботи є «педагогіка добра».
Предметом дослідження є технологія «педагогіки добра» її вплив на виховання.
Гіпотеза дослідження: особистісно-зорієнтованого виховання можна досягти гуманістичною педагогікою.
Згідно мети та гіпотези можна визначити такі завдання курсової роботи:
Під час написання курсової роботи використовувались науково-педагогічні статті, «Педагогіка добра: ідеали і реалії» — твір І.А. Зязюна, який взятий за основу курсової роботи.
Робота складається з вступу, двох розділів, загального висновку, списку використаної літератури (8 джерел) та додатку. Загальний обсяг курсової роботи складає 26 аркушів друкованого тексту.
РОЗДІЛ І. ЗЯЗЮН — ВЧЕНИЙ, ПЕДАГОГ, ФІЛОСОФ
Ім'я вченого — філософа, педагога і організатора освіти України, доктора філософських наук, професора, дійсного члена АПН України Івана Андрійовича Зязюна знане і шановане в педагогічному світі. Але не посади, а передусім, чисельні ґрунтовні наукові праці, оригінальні ідеї, яскрава науково-педагогічна діяльність поставили його в ряд найпомітніших постатей сучасної української педагогіки.
Величезний життєвий досвід, потужний інтелектуальний та творчий потенціал, виняткова цілеспрямованість та ентузіазм протягом багатьох років допомагають йому згуртовувати і вести за собою педагогів і науковців, сповнених прагнення до розвитку й удосконалення освітянської справи в нашій державі.
Народився 3 березня в 1938 році в с. Пашковка Ніжинського району Чернігівської області. «У 1939 році батько, призваний до армії, брав участь у фінських військових подіях, а в 1941 році, у перший день війни з Німеччиною, важко поранений потрапив у полон і перебував у німецьких шпиталях до закінчення війни у 1945 році. Визволили його з полону американські війська в одному з невеликих містечок на Ельбі. У 1946 році батько повернувся до нас з матір’ю. Отже, перші роки проходили без батька.». [4] У 1946 році пішов до першого класу семирічної школи. «З п’ятого класу я став активним читачем бібліотек. Книги створили для мене дивосвіт подорожей. Інформації з вивчених шкільних завдань мені не вистачало. У вересні 1952 року розпочалося моє навчання у незнайомій для мене Галицькій (нині — Крутійській) середній школі». «У 1955 році я успішно закінчив середню школу. У січні 1958 року я одержав посвідчення кадрового шахтаря— прохідника шахтного штреку». Після закінчення в 1964-му Київського державного Університету ім. Т.Шевченко викладав філософію в Дніпропетровськом сільськогосподарському інституті. «25 серпня 1964 року я прибув виконувати обов’язки асистента філософських дисциплін кафедри марксизму-ленінизму Дніпропетровського сільськогосподарського інституту». В 1968 р. захистив кандидатську дисертацію. «Тепер переконливо можно було сказати собі і людям: «Педагогіка — моє життя!» У січні 1969 року … я одержав диплом кандидата філософських наук». В 1975-1989 р. працював ректором Полтавського педагогічного інституту (за роки керівництва Івана Андрійовича Полтавський педагогічний був визнаний кращим серед педвузів колишнього СРСР). «Диктатура чистоти, найліпшого санітарного стану в інституцькому середовищі для фізичного благополуччя кожного студента і викладача — моє перше і найосновніше ректорське кредо».[4] Полтавський період виявився знаковим у житті Ї.А.Зязюна: на повну силу розкрилися його організаторський талант, науково-творчий потенціал, суспільно-громадянська активність, принциповість і людяність. Надзвичайно вимогливий до себе, він зумів запалити енергією педагогічний колектив інституту, надихнути його на плекання "педагогічних талантів".
Усім відомий унікальний експеримент полтавців з формування педагогічної майстерності вчителя, результатом якого було видання підручника "Основи педагогічної майстерності" та створення мережі кафедр педагогічної майстерності в усіх педагогічних вузах не лише України, але й колишнього СРСР. Сьогодні такі кафедри має кожний навчальний заклад (і не тільки педагогічний). Досвід цей відомий і в різних куточках світу: в Японії, Китаї, Німеччині, Франції, Польщі, Чехії, Болгарії та інших країнах.
З 1989-го по 1991 р. — міністр освіти УРСР. З 1993-го — директор Інституту педагогіки й психології професійного утворення АПН України.
Заслужений працівник вищої школи України, Почесний член Російської академії освіти, директор Інституту педагогіки і психології професійної освіти, І.А. Зязюн є не тільки організатором освіти, а й вдумливим педагогом-гуманістом, розробником концепції педагогіки добра. Турботливий вчитель, літератор і громадянин, він користується глибокою повагою і незаперечним авторитетом широкої педагогічної громадськості не тільки в Україні, а й за її межами.
Академік І.А. Зязюн є автором фундаментальних праць у галузі філософії освіти, проблем естетичного виховання і естетичного розвитку особистості, краси педагогічної дії, має визнану наукову школу з питань теорії і практики педагогічної майстерності. Він активно розробляє проблеми педагогіки і психології професійної освіти. Під його безпосереднім керівництвом розробляються актуальні проблеми неперервної освіти, активно працюють наукові школи академіка АПН України Н.Г. Ничкало, академіка АПН України С.У. Гончаренка, член-кореспондента АПН України С.О. Сисоєвої.
Іваном Андрійовичем створено понад 250 наукових праць, серед яких підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, монографії з проблем педагогічної майстерності, неперервної професійної освіти, етики та естетики, теорії української та зарубіжної культури, зокрема: "Основи педагогического мастерства" (1987, 1989); '"Педагогічна майстерність" (1997); "Краса педагогічної дії" (1998); "Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи'" (2000): "Педагогіка добра" (2000).
Ідеї і положення, викладені в працях академіка Зязюна, знайшли відображення в концептуальних засадах та основних напрямах діяльності очолюваного ним упродовж 10 років Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, який є провідною науковою установою держави, що досліджує проблеми філософії освіти, історії професійно-технічної та вищої освіти України, психолого-педагогічної підготовки вчителів та професійної підготовки майбутніх кваліфікованих фахівців, педагогічних технологій неперервної професійної освіти, порівняльної професійної педагогіки і психології, професійної мистецької освіти тощо.
І.А. Зязюн зробив вагомий внесок у формування і становлення оригінальної науково-педагогічної школи, у вибір та організацію актуальних напрямків досліджень та отримання плідних результатів. Він є неодмінним учасником і активним організатором всіх наукових конференцій з цієї тематики, завжди виступає з цікавими і глибоко змістовними доповідями, які викликають жвавий інтерес слухачів і стимулюють подальші дискусії. За його пропозицією одна з конференцій отримала назву «Кримські педагогічні читання».
Зязюн вважає, що вчитель повинен в однаковому ступені впливати й на душу, і на інтелект учня. Лише гармонійно розвиваючи перш і друге, зможемо досягти найвищої й найблагороднішої мети педагогіки — формування.[2]
Освіта завжди була, є й буде в процесі розвитку. Життя не стоїть на місці: виникають нові технології, нові наукові галузі. Відповідно повинна трансформуватися й освіта. Але, вона дуже консервативна по своїй суті. Не можна відразу змінити стереотипи, скажемо, учительського корпусу країни. До будь-яких реформ у цій сфері потрібно підходити з великою обережністю. І обов'язково керуватися принципом — не відкидай нічого існуючого, тільки додавай.
Під гуманізацією школи він має на увазі те, що в центр освітнього й виховного процесу потрібно поставити людину, а не знання, як було до цього. Коли знання виходять на перший план, другорядними стають інтереси особистості. Олюднити освіту — значить включити в коло її проблем людину як основну цінність. Насамперед потрібно враховувати індивідуальні особливості кожного учня. Адже далеко не всі можуть засвоїти той обсяг знань, що закладений у наших моделях освіти (це тільки людям, що їх розробляють, вони здаються реальними й посильними). Тому під кожного школяра потрібно створити індивідуальну програму, що базується на природних можливостях дитини. [2]
Звичайно, реалізація цього для гарних учителів зовсім не є новинкою. У талановитих педагогів завжди є програма індивідуального підходу до кожного учня. У результаті дітям стає цікаво вчитися. Це закономірно. Однак звідси логічно виникає інше питання: учителями повинні бути люди дійсно обдаровані.
Також він вважає, що: українська педагогіка перебуває на світовому рівні й багато в чому краща за інших. «Ми просто не можемо «пасти задніх» у генеруванні педагогічних ідей. Адже в нас є такі гіганти, як Макаренко, Сухомлинський, Ушинський, Пірогов, Гоголь. Що стосується, останнього, то ми ще толком навіть не досліджували його педагогічну спадщину й поки не уявляємо собі, яких висот досяг Микола Васильович щодо цього. А візьміть Григорія Сковороду. Це видатний серед видатних педагогів... У нас немає причин для розпачу. Скоріше навпаки, безліч закордонних учених говорили мені: ви маєте просто приголомшливу педагогіку. А на адресу радянських систем дошкільного й позашкільного виховання я наслухався за кордоном стільки захоплень, що й не порахувати. Тому вважаю: ми в жодному разі не повинні відкидати всі кращі наробітки минулого, а навпаки — могутньо їх розвивати».[1]