Особливості соціалізації дошкільників у сучасних умовах

• виховувати культуру взаємин дитини з приємними і неприємними їй людьми різного віку, статі;
• не примушувати спілкуватися, грати разом, виконувати доручення, сидіти поруч дітей, які відчувають один до одного недовіру, відразу, антипатію;
• допомагати дітям знаходити спільні інтереси, схожі погляди на когось-щось, близькість смаків, однаковість рис характеру тощо;
• навчати дошкільнят спілкуватися щиро, відкрито, обмінюватися інформацією про різні життєві враження, думками, переживаннями;
• обговорювати з вихованцями питання дитячої дружби, мотивів її виникнення і припинення, проявів дружньої поведінки, способів розв’язання конфліктів між друзями;
• моделювати рольові ігри, які допоможуть дошкільникові «проектувати» свою поведінку під час зустрічі з незнайомими однолітками, потенційними друзями, налагоджувати з ними дружні стосунки (розпочати діалог, обмінятися цікавою інформацією, знайти спільне заняття, утримуватися від проявів егоїстичної поведінки, згладити ймовірні суперечності, знайти спільне й відмінне між собою тощо) [13, 107].

2.3. Методи соціального  виховання та їх ефективність

Якщо раніше батьки, педагоги сприймали  дошкільний заклад як інституцію, відповідальну тільки за здоров’я та підготовку дитини до школи, то сьогодні поряд з цими аспектами діяльності дедалі більшої значущості набувають інші функції дитячого садка, зокрема одна з основних – соціалізація дитини.

Соціалізувати дошкільника – означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної з іншими видами життєдіяльності, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, виховати «відчуття іншого», сформувати готовність та здатність брати іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, діставати насолоду від допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації, тобто жити обличчям до людей, з відкритим серцем, умінням гармонійно «вписуватися» в дитяче угрупування, знаходити в ньому своє місце, визначити свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати [13,91].

Цим питанням у виховній діяльності сучасного дошкільного  закладу приділяється набагато менше  уваги, ніж було б потрібно. І, як наслідок, недостатня проінформованість батьків та педагогів про статус дитини в групі однолітків, причини такого стану, його значущість для емоційного благополуччя дитини, методи та прийоми ефективної соціалізації, насамперед «проблемних» старших дошкільників.

Перший суспільний досвід малюка – прихід до дитячого садка. Традиційно діти починають його відвідувати з трирічного віку, хоча вже є чимало прикладів, коли вихованцями стають ще зовсім крихітки (через зайнятість батьків, інші причини, що унеможливлюють перебування мами чи тата з дитиною вдома).

Входження дитини до вже  діючого колективу однолітків супроводжується  боротьбою в ній самій, з одного боку – прагнення бути серед інших  дітей, спілкуватися, гратися, діяти  разом з ними, з другого –  боязнь бути в чомусь обмеженим, необхідності поступитися, ділитися, дотримуватися певної черговості, рахуватися з думкою та інтересами однолітків. Важливе завдання педагога – навчити дитину вибудовувати свої відносини з колективом однолітків на основі довірчого, відкритого ставлення, захищеності та колективної підтримки, мирного співіснування; сприяти гармонійному поєднанню дитячого прагнення «бути й одним з багатьох» і, разом з тим, вирізнятися з-поміж інших.

Дитячий колектив допомагає  дитині позбутися звички орієнтуватися  лише на власне «Я», особисті погляди та ставлення; набути навичок колективного співжиття, вмінь взаємодіяти, знаходити компромісні рішення, надавати колективну взаємопідтримку та взаємодопомогу.

Від того, як організовано дитячий колектив, як складаються  в ньому відносини, залежить сила його виховного впливу на вихованця, формування його соціальної компетентності.

Запропоновані методи соціального  впливу на дошкільника. Допоможуть такі методи: бесіди, вправи, ігри, заняття.

Зі старшими дошкільниками  варто час від часу проводити індивідуальні, групові та колективні бесіди. Наводимо зразки орієнтовних бесід: «Чи добре бути сором’язливим та боязким?”, «Чому одних дітей люблять, а інших – ні?», «Чи допомагає агресивність дружбі?», «Про почуття тих, ким ми нехтуємо», «Якості привабливі та непривабливі», «Як стати популярним?», «Що краще робити разом, а що – самому?», «Чи гарні ми друзі?», «Що слід робити, щоб бути приємною людиною?», «Чи треба виконувати обіцяне?».

Під час бесіди вихователь разом з дітьми розмірковує над  поставленими запитаннями, допомагає сформулювати чіткі й зрозумілі висновки, коментує, пояснює, уточнює малознайоме, пропонує дошкільникам поспостерігати за однолітками та самими собою, щоб зрозуміти, як правильно товаришувати, разом грати, спільно виконувати доручення, знаходити своє місце в гурті однолітків.

Суть вправ полягає  в тому, що педагог пропонує своїм  вихованцям висловити якомога більше «приємних» слів, з якими можна  звернутися до друзів, товаришів, знайомих та незнайомих людей. Разом з дітьми повторює найвдаліші, коментує їх, виділяє з них «ласкаві», «ділові», «культурні», співвідносить їх з різними життєвими ситуаціями, «приміряє» до різних за віком, спорідненістю, статевою належністю людей.

А ось ігри, які сприятимуть  налагодженню прийнятих соціальних стосунків, наприклад: «Учимося кооперуватися» (розподіляти ролі, ділитися, працювати разом, об’єднувати зусилля для виконання спільного завдання), «Удосконалюємо своє спілкування» (підтримувати розмову, вислуховувати іншого, культурно звертатися, зрозуміло висловлювати думки, виразно передавати свої почуття, усвідомлювати ефект від сказаного та зробленого), «Розв’язуємо конфлікти» (визнаємо свої помилки, домовляємося, поступаємося, укладаємо угоди, радіємо мирному розв’язанню, поважаємо себе та один одного за здатність розв’язувати конфлікт тощо).

Оскільки дошкільники  не завжди розуміють інших людей, у них ще недостатньо сформовані навички розв’язання проблемних ситуацій, можна проводити заняття у ході яких можна формувати в дітей три типи навичок:

1. Пошуку альтернатив. Діти мають продумати якомога більше варіантів розв’язання проблеми. Наприклад, їм показують картинку (малюнок, фотокартку, мультфільм) і запитують: «Наталя хоче пограти м’ячем, а Христя його їй не дає. Як Наталі отримати м’яч?”. Дітям пропонують придумати якомога більше різноманітних дій для розв’язання проблемної ситуації.
2. Завбачення наслідків. Наприклад, вихователь розповідає дітям про хлопчика, який без дозволу взяв у дорослого якусь річ (ліхтарик, прикрасу), і пропонує припустити, як зреагує на це конкретна людина (мама, тато, дідусь, бабуся).
3. Розуміння причинно-наслідкових зв’язків. Педагог розповідає вихованцям історію. В ній ідеться про дівчинку, з якою ніхто не хоче грати, яка плаче й кличе свою маму. Педагог просить дітей подумати, чому так сталося, що спричинило сльози дівчинки, як їй можна зарадити, чи зміниться тоді її поведінка.

Щоб визначити ефективність ігор, вправ та занять, важливо до і після їх проведення зафіксувати особливості поведінки, суджень, емоційних реакцій кожного вихованця у взаємодії з однолітками [13, 109].

Висновки

Соціалізація є інтегрованою характеристикою, яка фіксує відкритість дитини соціальному  довкіллю, її спрямованість на гармонійні та конструктивні взаємини з людьми, що оточують. Бути соціальним у певній життєвій ситуації означає проявляти готовність та здатність контактувати з різними за віком, статтю, спорідненістю, родом діяльності, характерологічними особливостями людьми. Дошкільника з розвиненою соціальністю можна кваліфікувати як соціально компетентну особистість. Вона характеризується здатністю орієнтуватися у своїх правах та обов’язках, рахуватися з бажаннями та інтересами ровесників та дорослих. Виявляти толерантність; налагоджувати з однолітками та дорослими гармонійні взаємини, домовлятися з ними, уникати конфліктів; ініціювати допомогу та підтримку інших; узгоджувати свої бажання з можливостями та вимогами; контролювати та регулювати свою поведінку та утримуватися від образливих слів та негативних проявів; у разі потреби звертатися за допомогою; володіти мовленнєвим етикетом; бути людяним, справедливим.

Дошкільника можна вважати  соціально компетентним, якщо він  володіє елементарними знаннями про соціальні явища, події, людей, взаємини; передає свої враження про  соціальні події та взаємини людей художнім образом (малює, ліпить, складає оповідання, співає пісні…).

Дитина соціально некомпетентна  відсторонюється від інших, не вміє і не бажає спілкуватися, прагне усамітнитися, уникає будь-яких контактів. У кожній групі дитячого садка  є діти, яким складно адаптуватися до життя в широкому колі однолітків, встановити дружні відносини з ними. Педагогові не варто залучати таку дитину до групової діяльності примусово, силою своєї влади. Це не тільки не дасть бажаного результату, а може підірвати її довіру до дорослих. Якщо дитина хоче побувати на самоті, дорослий має рахуватися з цим і надавати їй таку можливість. Слід налагодити контакти з такою дитиною, щоб вона сама захотіла спілкуватися – з всіма одночасно чи з кимось конкретним.

Від того, як організовано дитячий колектив, як складаються в ньому відносини, залежить сила його виховного впливу на вихованця, формування його соціальної компетентності.

Період адаптації у  кожного малюка проходить по-різному. Його перебіг залежить від багатьох чинників, а також від індивідуальних психофізіологічних особливостей дитячого організму.

Вихователям варто використовувати  з метою соціального впливу на дошкільника такі методи як бесіди, вправи, ігри, заняття.

Досконале володіння  мовою є вагомою умовою входження в соціум, визначення свого місця в ньому, розкриття потенційних можливостей особистості. Завдяки мові людина пізнає народ, його культуру, ментальність, спосіб життя. Завдяки мові людина пізнає світ, здобуває освіту, орієнтується в інформаційному просторі.

Список використаної літератури

1. Артемова Л.В. Педагогіка і методика вищої школи. – К.: Кондор, 2008. – С.7-34.
2. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі». – К.: Світич, 2008. – 430 с.
3. Базовий компонент дошкільної освіти України // Дошк. вихов. – 2012. - № 7. – С. 4-18.
4. Бібік Н. Соціалізація школяра у базовому змісті початкової освіти // Поч. осв. – 1998. - №12. – С.10
5. Богуш А. М., Гавриш Н.В. Дошкільна лінгводидактика. – К.: Вища школа, 2007. – 542 с.
6. Боринштейн Е. Соціокультурні особливості мовної особистості // Соціальна психологія. – 2004. - №5. – С.63-71.
7. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. – М.: Изд. центр «Академик», 2001. – 440 с.
8. Голованова Н.Ф. Социализация школьников как явление педагогическое // Педагогика. – 1998. - №5. – С. 42-46.
9. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) – К.: Райдуга, 1994. – 64 с.
10. Закон України «Про загальну середню освіту». – Поч. шк. – 1999. - №8. – С. 1-14.
11. Кремінь В.Т. Соціальний розвиток дитини в системі освіти // Дайджест педагогічних ідей та технологій. – 2001. - №3-4. – С.6-10.
12. Крупник В. Менеджмент соціалізації особистості школяра // Директор школи. – 2001. - № 33.
13. Методичні аспекти реалізації Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі». – К.: Світич, 2009. – 208 с.
14. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське довкілля». – Тернопіль: Мандрівець, 2012. – 264 с.
15. Сухомлинський В. О. Сто порад учителю. – Вибр. тв.: У 5 т. – Т.2. – 1979. – С. 512-514.