Особливості соціалізації дошкільників у сучасних умовах

 

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Соціалізація як соціально-педагогічна проблема 6

Розділ ІІ. Особливості  соціалізації дошкільників у сучасних умовах 9

2.1. Засвоєння  дітьми правил поведінки в  сім’ї 12

2.2. Колектив  та його роль у розвитку  особистості дошкільника 16

2.3. Методи соціального  виховання та їх ефективність 20

Висновки 24

Список використаної літератури 26

 

Вступ

Вступ до дошкільного  закладу важлива подія в житті  дитини, що знаменує новий етап розвитку, пов’язаний з входженням у широкий соціум, адаптацію до нових умов життя, освоєння правил поведінки в групі. На відміну від сім’ї дитина перебуває у колективі однолітків, з якими може себе порівняти, разом грати, товаришувати. Завдяки цьому формується почуття належності до дитячого співтовариства, яким дошкільник дорожить, і  в якому прагне перебувати. Він поводиться самостійніше, ніж удома, звільняється від цент рації на собі та своїх проблемах, навчається узгоджувати власні інтереси з інтересами інших дітей, домовлятися, поступатися, доводити власну думку, виявляти гнучкість та самоповагу. Дитина дістає задоволення від спільних ігор, розваг, свят, змагань, апробує свої можливості, визначається зі статусом у групі однолітків, усвідомлює, які якості сприяють її авторитету серед товаришів. Вона залучається до систематичних занять, розширюється її уявлення про світ, удосконалюється розумова та практична діяльність. Пріоритети освіти старшого дошкільного – соціальна компетентність, практична вмілість, збалансований фізичний, розумовий, вольовий та морально-духовний розвиток.

Вразливим місцем подекуди лишається недостатня збалансованість  соціалізації з індивідуалізацією, певний дефіцит особистісного спілкування дорослого з кожною дитиною. Усередненість вимог вихователя до різних дітей, незбалансованість інтересів колективу та кожної індивідуальності, обмеженість прав дошкільника на вибір, відсутність особистого часу та можливості розпоряджатися собою на власний розсуд, жорстка регламентація життєдіяльності, порівняння між собою різних за індивідуальними особливостями дітей, розподіл по групах лише за паспортним віком (без урахування віку біологічного, психологічного та соціального), переважання жіночої моделі організації життя та поширення практики вихователів-предметників орієнтують дитяче буття на шкільну модель життя.

Варто приділити особливу увагу таким напрямам педагогічної діяльності: здійснювати індивідуальний підхід до розвитку, виховання і  навчання дошкільника; враховувати  його життєвий досвід, висловлювати віру в його можливості; розширювати ступені  свободи дитини; зменшити регламентацію. Визнання педагогом пріоритету дитячого життя, загальних здібностей (розумових, почуттєвих, вольових, комунікативних, практичних) над спеціальними (математичними, мовленнєвими, художніми, трудовими тощо) дитячих видів діяльності (сюжетно-рольової гри, продуктивної та самостійної художньої діяльності, спілкування) над організованим  навчанням. Збалансованість колективної та індивідуальної активності – запорука позитивного впливу дошкільного закладу на розвиток особистості в старшому дошкільному віці, її соціалізації.

Сучасний дитячий колектив – це єдність самобутніх особливостей, об’єднаних спільним буттям та діяльністю. Дитина, яка потрапляє до колективу однолітків із сімейного оточення має успішно адаптуватися та соціалізуватися в ньому, визначитися зі своїм статусом, самостверджуватися, вибудувати взаємини з іншими членами, прийняти нові правила та жити за ними.

І водночас, «не розчинитися», не втратити своєї індивідуальності, залишитися собою, відстояти право  на прийняття та повагу.

Група дитячого садка  організовується як структурна одиниця, однак досить скоро у ній об’єднуються за спеціальними уподобаннями, інтересами, особистісними прихильностями тощо. Такі дитячі угрупування досить стійкі, їх учасники разом переживають радість спілкування, співпричетності, вони свідчать про зародження колективізму та товариськості як базових якостей особистості.

Входження дитини до вже  діючого колективу однолітків супроводжується  боротьбою в ній самій, з одного боку – прагнення бути серед інших дітей, спілкуватися, гратися, діяти разом з ними, з другого – боязнь бути в чомусь обмеженим, необхідності поступатися, ділитися дотримуватися певної черговості, рахуватися з думкою та інтересами однолітків. Важливе завдання педагога – навчити дитину вибудовувати свої відносини з колективом однолітків на основі довірчого, відкритого ставлення, захищеності та колективної підтримки, мирного співіснування; сприяти гармонійному поєднанню дитячого прагнення «бути одним з багатьох»; разом з тим вирізнятися з-поміж інших [2, 333].

Дитячий колектив допомагає  дитині позбутися звички орієнтуватися  лише на власне «Я», особисті погляди  та ставлення; набути навичок колективного співжиття, вмінь взаємодіяти, знаходити  компромісні рішення, надавати колективну взаємопідтримку та взаємодопомогу, мирно розв’язувати конфліктні ситуації.

Від того, як організовано дитячий колектив, як складаються в ньому відносини, залежить сила його виховного впливу на вихованця, формування його соціальної компетентності.

Завданням курсової роботи є розкрити період адаптації дитини до умов перебування в дитячому садку; охарактеризувати методи соціального виховання дошкільників; обґрунтувати вплив колективу на розвиток особистості дошкільника; роль педагога у вихованні особистості дошкільника.

У процесі написання  курсової роботи використовувалися  такі методи:

• аналіз Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» і «Українське довкілля» ;
• реферування психолого-педагогічної та науково-методичної літератури з досліджуваної проблеми;
• спостереження за навчально-виховним процесом у Тейсарівському ДНЗ Жидачівського району Львівської області;
• бесіди з вихователями та дітьми цього ж навчального закладу.

 

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Розглядаючи вплив соціального середовища на формування особистості дошкільника, слід звернути увагу на різні аспекти: народження, виховання,Ю навчання, становлення як соціальної істоти, саме формування особистості, вплив колективу. Дитина народжується з певними задатками, можливостями, здібності, але як вони проявляться, в якому напрямку будуть спрямовані залежить від природи і середовища. У результаті виникає зміна її організму, психіки під впливом оточення, сім’ї, однолітків [7, 45].

Процес, у ході якого  людина усвідомлює себе у суспільстві як особистість, називається соціальним становленням особистості. Це здійснюється у результаті виховання, навчання і самовиховання, коли людина самостійно встановлює для себе цілі та досягає їх та розуміє своє місце у суспільстві. Соціалізація особистості – це її мова, поведінка у житті, можливість до творчості, сприйняття культури свого народу. А також реалізація мети освіти: розвиток рівня соціально необхідних умінь і якостей дитини, організація навчальної праці, спрямованої на становлення особистості, культурна ідентифікація, соціальне та життєве самовизначення [7. 51].

Формування особистості (соціалізація) дошкільників залежить від їх діяльності, участі у посильній  для них праці та від того, який вплив має навколишнє середовище на розширення його знань, як піклується суспільство та держава про їхнє майбутнє, чи враховуються вікові та індивідуальні особливості дитини у процесі навчання, виховання та розвитку, можливість вирішення самостійно своїх проблем, наскільки заохочується їхня самостійність, як розвивається впевненість у своїх силах. А також від врахування умов соціалізації.

Умови соціалізації поділяють  на:

1. організаційно-педагогічні;
2. психолого-педагогічні;
3. соціально-педагогічні.

На сучасному етапі  важливими є соціально-педагогічні умови:

• контроль за станом здоров’я і фізичного розвитку дошкільників;
• створення ситуації успіху;
• спеціальна підготовка педагогічних кадрів [11].

Педагогічним змістом  соціалізації є цілеспрямоване передавання  дітям соціального досвіду, науки, мистецтва, суспільного життя – суспільних уявлень, ідеалів, цінностей і норм, алгоритмів, стандартів і принціипів, адекватних форм поведінки, звичок і традицій, способу та стилю життя, життєвих мотивацій, формування готовності до активної участі у різнлманітних сферах суспільної діяльності.

Педагогічною метою  соціалізації є становлення особистості  як повноправного, самостійного і творчого суб’єкта суспільного життя.

Важливим педагогічним завданням є профілактика, ліквідація, послаблення та компенсація негативних впливів соціальнихх та індивідуальних чинників, які діють всупереч інтересам дітей [12, 352].

Соціальність – похідна  від «соціальний». Означає єдність  соціальних потреб (у любові рідних, близьких, авторитетних людей; у підтримці, допомозі, захисті, схваленні тощо); умінь (орієнтуватися, пристосовуватися, позитивно впливати на соціальне довкілля); почуттів (довіри, прихильності, вдячності, відповідальності тощо); якостей (справедливості, чуйності, доброзичливості, товариськості, обов’язковості тощо) дошкільника.

Взаємини з однолітками  відіграють важливу роль у житті  дошкільника, тож слід усіляко підтримувати прагнення вихованців спілкуватися з однолітками, проявляти до них  прихильність, адаптувати своє мовлення до особливостей співрозмовника. Старші дошкільнята дедалі більше проявляють здатність до кооперації, альтруїзму, подільчивості. Вони рідше проявляють агресивність, частіше розв’язують проблеми, не звертаючись за допомогою до вихователя.

Наприкінці свого перебування  в садку дошкільники дедалі більше часу проводять з товаришами, тривалість їх спілкування починає наближатися, а подекуди і перевищувати час, який вони проводять з вихователем. Групова рольова гра, яка ускладнюється за змістом, правилами, ролями стає дедалі звичнішою. Дошкільник дістає від цього задоволення, а опинившись на самоті, намагається приєднатися до спільних занять з іншими дітьми.

У спілкуванні, спільній діяльності з  іншими людьми, малюк може побачити такі свої якості, які не проявляються у взаємодії з дорослими (уміння встановлювати контакти з однолітками, придумувати цікаву гру, виконувати в ній певні ролі тощо), починає усвідомлювати ставлення до себе інших дітей.

Читаючи казки, оповідання, бажано частіше привертати увагу  дітей до ситуацій, в яких персонаж має розв’язати задачу, міркувати над соціально-моральними проблемами, здійснювати власний вибір. У ході читання можна поставити такі запитання, як: «Що відчуває…, коли потрапляє у складну ситуацію, а йому ніхто не допомагає?», «Як краще вчинити, щоб йому допомогти?», «Чи правильно чекати, щоб хтось підказав тобі, що … потребує допомоги?», «Що, по-твоєму, відчуватиме вихователь, дізнавшись про твій благородний вчинок?», «Як називають людину, яка бачить, що комусь погано, але не допомагає йому?»,. «Чи вчиняв так ти? Чому? А хто виявився байдужим, нечуйним до тебе? Як ти вважаєш, чому?», «Чи почуваються щасливими нечуйні люди?» та інше.

З розширенням соціального  досвіду, збагаченням життєвих вражень розвивається здатність дошкільників розуміти думки й почуття інших, більш абстрактними, складними, психологічними стають їхні уявлення про соціальність.

 

РОЗДІЛ  ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

Соціалізація – це процес зростання людини в соціумі  та усвідомлення себе як соціальної одиниці  – людини.

Соціалізація дошкільників – це один з найперших кроків до формування особистості. Цей процес характеризується загальним розвитком інтелектуальних здібностей, моральних навичок людини, особливостями її міжособистісних відносин, передачею суспільного досвіду.

Соціалізація особистості дошкільників здійснюється за допомогою праці, спілкування, виховання, самовиховання дитини.

Виховний процес як могутній фактор формування особистості бере свій початок ще в сім’ї, до приходу дитини до школи. Ефективність багато в чому залежить від об’єктивних та суб’єктивних причин: впливу сім’ї, дитячого дошкільного закладу, громадськості, самої особистості.

Одним з факторів соціалізації є праця. Для кожної людини це не тільки засіб самоствердження і  саморозвитку, це є моральне завдання, оскільки його успішне виконання забезпечує благополуччя людини, її родини та суспільства загалом.

Працьовитість, як відомо, проявляється за наявності мінімум  таких умов:

• інтерес до праці, її привабливість для людини;
• знання праці, вміння її виконувати.

Тому одним із завдань  дошкільних закладів є підготовка підростаючого  покоління до життя.

У Базовому компоненті дошкільної освіти в освітній лінії «Дитина  у світі культури» вказується: «Дитина усвідомлює, що навколишні предметний світ – рукотворний, створений для задоволення потреб людини ти завдяки людській праці. Має елементарні знання про виробництво різних предметів ужитку, технічних прикладів та знарядь, засобів пересування та зв’язку, продуктів харчування, гігієни. Оперує їхніми назвами…

Охоче займається предметно-практичною діяльністю, активно долучається до самообслуговування, праці в природі, господарсько-побутової. Прагне якісно виконувати трудові доручення тощо. Проявляє готовність брати участь у суспільно значущій діяльності разом з дорослими та іншими дітьми, дістає задоволення від колективної праці. Вміє визначати межу, завдання, прогнозувати кінцевий результат, планувати послідовність дій, узгоджувати власні дії з діями партнерів. Свідомо добирає адекватні прийоми роботи, знаряддя праці, матеріали; обізнана з властивостями, технологією їх використання. Дотримується правил безпечної діяльності. Намагається відійти від зразка, проявляє фантазію, винахідливість. Самостійно долає труднощі, прагне довести розпочату справу до завершення. Працелюбна, відповідальна, організована. Здатна оцінити результат своєї роботи та роботи однолітків, внести корективи, виправити помилки. Бережно ставиться до рукотворних виробів (власних та інших людей) [3, 13].