Особливості соціалізації дошкільників у сучасних умовах

Спостереження показують, що дошкільники по-різному включаються в соціальну роботу. Це пояснюється неоднаковим ступенем сформованості умінь практичної діяльності та характером ставлення до неї. Соціальна активність дошкільників має свої відмінності, що дає змогу запровадити умовну градацію рівнів активності за такими критеріями: мотиви діяльності, ставлення до виконуваної роботи, ступінь участі в ній. Діти діляться на такі групи за рівнем соціальної активності:

• високий;
• середній;
• низький.

До групи з високим  для певного віку рівнем соціальної активності входять діти, які відповідально ставляться і сумлінно виконують завдання колективу, виявляють ініціативу і самостійність, чуйні у ставленні до навколишніх, готові завжди прийти їм на допомогу, переживають за невдачу свою і ровесників. Вони бажають заслужити похвалу вихователя.

Діти з середнім рівнем соціальної активності, як правило, розуміють завдання, але не завжди з ним справляються. Серед мотивів діяльності переважають небажання відставати від інших, почуття обов’язку, комунікативні мотиви. Допомогу ровесникам, батькам надають, але лише в тому випадку, якщо їх особисто про це попросять.

Низький рівень соціальної активності притаманний дітям, які вважають поставлені завдання виконувати необов’язково, або виконують їх, щоб уникнути конфліктів з однолітками чи вихователями. Але відкрите нехтування своїми обов’язками в дошкільників зустрічається дуже рідко. Низький рівень соціальної активності виявляється в несумлінному ставленні до дорученої справи, байдужості до справ групи чи до подій, які відбуваються. Допомоги друзям не надають. У їхній діяльності часом проявляються егоїстичні мотиви.

Рівень соціальної активності з  року в рік зростає.

Необхідною умовою зростання соціальної активності є врахування вихователем  таких положень організаційно-методичного  характеру:

• заохочення всіх дітей до різнобічної діяльності, яка постійно ускладнюється;
• надання допомоги дітям у визначенні мети суспільно корисної діяльності;
• побудова діяльності з урахуванням в ній фізичних і моральних можливостей, потреб у спілкуванні та самоствердженні;
• систематичне контролювання виконання суспільно корисної діяльності, включаючи позитивну оцінку досягненого, надання вчасної допомоги;
• включення дітей у працю разом з дорослими;
• врахування вікових особливостей дітей, індивідуальний підхід до них.

Таким чином, соціалізація передбачає не тільки надання дітям  простору для вільного вибору дій, оцінок, ставлень, але й забезпечення для  них відчуття захищеності, що у більшості  випадків обумовлюється особистістю  дорослих, його способом життя, позицією, яку він займає у суспільстві.

2.1. Засвоєння дітьми  правил поведінки в сім’ї

У дошкільному віці в  дітей формуються моральні уявлення, закладаються основи моральних почуттів, рис характеру.

Моральне обличчя дитини, її поведінка  в сім’ї, в дитсадку у великій мірі залежить від того, як поняття про мораль дадуть дорослі дітям і як формується повсякденна практика спілкування дітей з оточуючими дітьми.

Моральні поняття постають перед дошкільниками у вигляді  правил, що ґрунтуються на загальноприйнятих  нормах.

Правила співжиття, яким дорослі мають навчити дітей, визначаються такими нормами моралі, за якими живуть люди певного суспільства.

Вступаючи в життя, люди зустрічаються з великою кількістю  правил, які склались у кожному  суспільстві. Це неписані закони гуманного ставлення до людей, норми поведінки в товаристві, правила бережного ставлення до природи, вимоги щодо використання побутових речей та ін.. Зміст цих норм, за якими живе суспільство, дорослі конкретизують і в доступній формі подають дітям: вербально, власними вчинками тощо.

Низка загальноприйнятих  норм обумовлює культуру спілкування людей. Серед них обов’язковими є: вітатися при зустрічі, ввічливо звертатися з проханням, дякувати за послугу, не втручатись у розмову дорослих, розмовляти впівголоса, привітним тоном та ін.. Ці норми настільки звичні, що можуть здатися не вартими й розмови. Проте деякі батьки й вихователі, навчаючи дітей поводитись відповідно до цих норм іноді мають на увазі лише зовнішній бік поведінки, а саме: хороші манери. А треба передовсім виховувати в дітей позитивне ставлення до людей і виражати це ставлення у привітанні, подяці, способі ведення розмови та ін.

Разом з тим ще в дитинстві  треба оволодіти правилами, які  визначають взаємини дітей один з  одним і дорослими.

Важливою умовою спілкування та сумісного життя й вміння дітей уважно ставитись до бажань ровесників і дорослих, рахуватись з ними, співвідносити з ними свою поведінку. У деяких сім’ях батьки дбають лише про задоволення всіх бажань дітей: їм в першу чергу іграшки і ласощі, і розваги, і відпочинок, і найкращий ласий шматок за столом. Тут можна почути: «Апельсинки тільки для Оленки», «Олесь хоче такий же самокат, як у Павлика. Треба завтра купити.» Трирічна Іринка частує бабусю цукеркою. Бабуся відмовляється: «Їж сама, хай тобі більше буде. Я вже стара мені не треба». Такі маленькі щоденні жертви поступово стають для дітей звичним явищем і сприймаються ними як обов’язкові.

На очах у дітей батьки відмовляються  від привабливих речей і діти часто навіть не підозрюють, що дорослим також хочеться і солодощів, і гарного вбрання, і розваг. Намагаючись якнайбільше дати дітям, батьки віднімають у них найдорогоцінніше – чуле, уважне ставлення до дітей, до їх бажань, запитів, потреб.

Проблема виникає в дитячому садку, де всі діти рівні. Від цього страждають ті, хто звик бути винятковим у своїй сім’ї.

Важливо змалку привчати дітей гратись  і розмовляти тихо, якщо дорослі  чи старші брати й сестри працюють з книгою, пишуть, слухають музику або  відпочивають. Це допоможе дітям легко рахуватися з однолітками чи дорослими і в умовах дитячого садка або іншого колективу.

Важливо навчити дітей зважувати  можливості дорослих у задоволенні  своїх бажань. Так, діти повинні розуміти, що не завжди батьки можуть купляти  їм ласощі й іграшки, коли кошти сім’ї йдуть на різні необхідні для життя сім’ї потреби: їжу, одяг, утримання квартири, навчання. Це допоможе їм спокійно прийняти певні матеріальні обмеження в умовах дитячого садка чи ширшого соціального середовища [6].

Слід виховувати в  дітей співчуття до хворого, ображеного, скривдженого. Цьому можуть сприяти деякі встановлені  в сім’ї обов’язки щодо потерпілого: висловити співчуття, пожаліти, надати допомогу, намагатись зробити щось, щоб виправити неприємне становище. Наприклад, для хворого можна принести чи подати ліки, заправити постіль, провітрити кімнату, розповісти щось, щоб розвеселити його. Ображеного чи скривдженого брата чи товариша треба втішити, поділитись з ним улюбленою річчю, книжкою, ласощами, допомогти помиритись з кривдником. Подібні випадки трапляються часто в середовищі однолітків, у групі дитячого садка.

Виховане маля може допомагати виховательці, друзям, товаришам.

Охайність дитині стане  в пригоді в умовах спільного  середовища приміщення дитячого садка, не бруднити одяг, підтримувати порядок  і чистоту в приміщенні.

Не завжди діти зростають  подільчивими: улюбленою іграшкою цікавіше гратись самому, ніж дивитись, як нею грається хтось інший; смачну цукерку трохи шкода буває віддати. І тому, щоб виховати подільчивість, треба постійно вправляти дітей, вчити їх ділитись чимось з батьками, старшими, ровесниками, друзями. В умовах постійного перебування серед дітей в дитячому садку подільчивій дитині буде легко здійснити цю звичку й здобути прихильність і відповідні вчинки інших малят.

Дітям треба ввести в життя такі правила:

• ділитися іграшками, ласощами, книгами та іншим з дітьми і дорослими;
• ввічливо просити бажану річ, відбирати її не можна;
• користуватися правилом черговості користування річчю, на право дружби;
• щоб переконати когось, треба навести резонні докази, а не безпідставно наполягати, капризувати;
• учити підкоряти безпосередні бажання спільним вимогам, рахуватися з інтересами інших;
• бережно поводитися з одягом, іграшками, книгами, речами; використовувати їх за призначенням, лагодити самостійно чи з допомогою дорослих, після використання класти на заздалегідь відведене місце;
• дотримуватися чистоти й охайності: мити руки з милом, витиратись насухо рушником, вішати його на місце; підтримувати у порядку волосся, користуючись гребінцем і дзеркалом;
• дотримуватися культури їжі: сидіти на всьому сидінні стільця, спину тримати прямо, під час їжі нахилятися над своєю тарілкою; користуватись ложкою, виделкою, серветкою; їсти беззвучно, розмовляти впівголоса лише проковтнувши їжу; тактовно звертатися з проханням передати хліб, сіль, страву; дякувати за послугу, за їжу;
• дотримуватись культури в процесі мовного спілкування з дорослими, дітьми (широке використання багатства словника, чітка побудова фраз, правильна літературна вимова, виразне звучання мови [6, 7, 8].

Перелічені вище побутові правила необхідні для підтримки  загального порядку й хорошого настрою в сім’ї та дитячому садку.

2.2.  Колектив та його  роль у розвитку особистості  дошкільника

Психолог В. Мухіна писала, що найважливішою подією, яка відбувається з дитиною у дошкільному віці, є її перетворення із «людини діючої» в «людину суспільну».

Уперше досвід спілкування  з рідними дорослими випробовується при виході дитини з родинного  оточення, коли вона починає відвідувати  дитячий садок. У новому оточенні увагу, турботу, захист, що їх мала дитина вдома, вона має заслужити в спілкуванні з незнайомими дорослими та однолітками.

Потреба у спілкуванні  з ровесниками виникає доволі рано, тоді ж виникають і перші  проблеми. Маленька дитина швидко завершує гру з іншими дітьми, коли відчуває, що виникає «загроза» її благополуччю, категорично відмовляється ділитися іграшкою, виявляючи при цьому агресивність. Малюк тягнеться до однолітка, але поки що не може подолати свій дитячий егоїзм й домовитися про взаємоприйнятні умови гри.

У дитячому колективі  як природному соціальному середовищі діти навчаються колективного співжиття, досвіду самоствердження у спільній діяльності, взаємодії та спілкування. Колектив позитивно впливає на звільнення дитини від егоцентризму, звички у всьому орієнтуватися лише на власне «Я», на свої уподобання, погляди, вміння. Діти природно згуртовуються в різні спільноти в грі, навчальній діяльності. Виховання в колективі позитивно позначається на становленні особистості дошкільника, його соціально-емоційному розвитку. Дитячий колектив не тільки підтрисує поведінку конкретної дитини, що відповідає нормам дорослого оточення, а й домагається, щоб кожний його член не був байдужим до інших, відчував себе причетним до загальних справ. Уміння грати за правилами, спілкуватися з іншими дітьми – неодмінна умова комфортного перебування в колективі однолітків. Кожній дитині важливо відчувати себе прийнятою, значущою для інших.

Старший дошкільник заклопотаний не стільки тим, з ким і в  яку гру йому грати, скільки своєю  репутацією в тих дітей, чиєю думкою він дорожить. Усіма силами дитина відстоюватиме завойований авторитет, ладна навіть змінити стереотип власної поведінки, якщо її не підтримують однолітки. Така група інших дітей, значущих для малюка, дає йому психологічну стабільність і комфорт. Спілкуючись з однолітками, юна особистість проймається почуттям взаємної відповідальності, засвоює норми поведінки. А якщо такої групи в неї немає? Якщо взаємини не складаються або контакти з іншими дітьми суперечливі, в них немає будь-якої взаємодії? Чи насправді ровесники настільки важливі для становлення особистості дитини? Чи можуть рідні дорослі замінити малюкові колектив однолітків? У відповідях на ці запитання криється феномен дитячого колективу. З одного боку, дорослий міг би «опуститися на рівень дитини» і стати рівноправним партнером їй у грі, іншій діяльності. Але в такій ситуації під загрозою стає авторитет дорослого та й дитина плутатиметься у вибудовуванні відносин зі старшим поколінням.

Далеко не всі одинаково  пристосовуються до нових умов життя  у колективі. Буває, що дитина довго шукає свій шлях до інших дітей та, на жаль, не завжди його знаходить. У будь-якій дитячій групі завжди можна виокремити кілька категорій вихованців за ступенем їхньої активності в налагодженні контактів з однолітками. Один сам проявляє ініціативу і через якийсь час віднаходить свою групу, в якій йому затишно і комфортно. Інший певний час приглядається до ігор однолітків, йому подобається, як вони грають. Він би й сам приєднався до них, однак не може подолати соором’язливості. Окремідіти взагалі не можуть долучитися до групової діяльності, оскільки ще не мають досвіду колективної взаємодії або  не вміють до неї долучитися, а вимагають від однолітків надання їм певних переваг, інакше сердяться, відходять та усамітнюються. Граючись, діти скоро про них забувають і вже не запрошують до себе, від чого такі вихованці почуваються досить дискомфортно. Варто уважно ставитися до прагнення дитини бути в грі з однолітками, тактовно пропонувати іншим дітям прийняти новачка до гурту. Водночас недоречно переривати сюжет, наполягати на включенні новачка до спільної гри, перерозподіляти ролі, віддаючи йому провідну. Нехай він якийсь час побуде поруч, щоб потім гармонійно «влитися» до колективної гри.

Дуже значущою для  дитини поряд із взаєминами з рідними  є дружба з однолітками. Поява друга у 5-6 років – важливий етап міжособистісного розвитку. Вартість друга може загальмувати розвиток здатності у вихованця встановлювати справжні близькі взаємини в дорослому житті, викликає в ньому почуття самотності, суму, тривоги.

Важливо усвідомити: дружба в дошкільному  віці може бути досить міцною, її паростки слід усіляко підтримувати. Вона виконує  кілька важливих функцій: друзі дають  відчуття безпеки, є еталоном, з яким дитина себе порівнює, партнерами по заняттях та іграх. Вони запобігають самотності, є посередниками в незнайомому оточенні, дають змогу відчути власну компетентність та значущість для інших.

Соціальне виховання  має спрямовуватися на розв’язання проблем та суперечностей, які виникають у процесі входження дошкільника в нові умови життя, налагодження спілкування та спільної з іншими діяльності. Зовсім не просто зорієнтувати старшого дошкільника на необхідність враховувати соціальні вимоги та норми і водночас безконфліктно реалізовувати свої власні інтереси та бажання. Завдання – не просто допомогти вихованцям «вписатися» в реальні соціальні умови, а й гармонійно поєднати їх із індивідуальними бажаннями, прийнятними для людей, що оточують.

 Педагоги, які працюють  у дошкільних закладах, повинні  запитувати у вихованців (на одинці з кожним), чим, на їхню думку, різняться їхні розмови з найкращим другом, товаришами по групі, байдужими їм однолітками, неприємними одногрупниками, незнайомими дітьми того самого віку. А ще О.Кононко та Л. Якименко дають такі поради педагогові: