Особливості будови словосполучень

Предикативне словосполучення , якщо воно перестає бути синтаксичним центром  речення ,  легко переходить у  непредикативне , наприклад : птахи відлітають – відліт птахів , верби схилились – схилені верби , камінь лежить – лежачий камінь , видніється ліс – видно ліс , ранок тихий – тихий ранок .

Предикативні словосполучення  можуть ( щоправда , рідко ) лексикалізуватися , наприклад : кури не клюють , кіт наплакав , клепки розсохлись , жижки дрижать , серце крається , голова набита клоччям , молоко на губах не обсохло .

Непредикативні підрядні словосполучення в реченні входять або тільки до групи підмета , або тільки до групи присудка , або до групи якогось другорядного члена , наприклад : українська держава , забезпечує захист ,захист власності .

За тим , якою частиною мови виражено головне слово , непредикативні підрядні словосполучення бувають :

• іменникові : робочий день , долина річки , батько з сином , уміння працювати , їзда верхи , море проблем ; із числівниками – лише в непрямих відмінках , крім знахідного : п’ятьом студентам , двох будинків ;
• прикметникові : знайомий мені , міцніший за сталь , розгублений від хвилювання , відвертий до нахабності , дуже високий , білий весь , гарний такий , готовий допомогти ;
• числівникові – тільки у називному та знахідному відмінках : три яблука , сто днів ; але з числівниками тисяча , мільйон , мільярд та дробовими числівниками – у будь – якому відмінку : тисяча гривень , тисячі гривень , тисячею гривень ; одна десята відсотка , однієї десятої відсотка ;
• займенникові : щось цікаве , хтось із них , вони обидва ;
• дієслівні : читати книжку , розмовляти з другом , пасти задніх , залишитися без нічого , довго чекати , знати багато , стати навшпиньки , іти не оглядаючись , здаватися втомленим , просити почекати ;
• прислівникові : недалеко від села , зовсім близько , надзвичайно просто , краще за художника .

  За смисловими відношеннями між їхніми членами непредикативні підрядні словосполучення бувають :

1. Означальні ( атрибутивні ) ;
2. Додаткові ( об’єктні ) ;
3. Обставинні ( адвербіальні ) .

Більшість фразеологізмів , які є  в українській мові , має форму  непредикативних підрядних словосполучень , наприклад : біла ворона , на сьомому небі , гострий на язик , не в тім’я битий , кирпу гнути , у три погибелі , дати перцю , збити з пантелику , приший кобилі хвіст.

Іноді словосполучення можна замінити одним словом і навпаки : книжкова крамницю – книгарня , дощана огорожа – паркан , край лісу – узлісся , брати в борг – позичати , відбиватися в дзеркалі – віддзеркалюватися , стати сірим – посіріти , кожного дня – щодня , батько й мати – батьки.

Словосполучення можуть виконувати кілька функцій . Основне призначення словосполучення  – бути будівельним матеріалом для  речень . Наприклад , із словосполучень літнє сонце , палко цілувати , цілувати ниви , хлібні ниви можна побудувати речення Літнє сонце палко цілувало хлібні ниви.

Друга функція словосполучень –  виступати розчленованими назвами . Це буває тоді , коли словосполучення  використовуються як заголовки статей , назви книжок , журналів тощо , наприклад : Освіта України , Аргументи і Факти , Європейська столиця , Афіша Прикарпаття та ін . По суті , різноманітні зауваження в словниках тих чи інших слів – це теж скорочені назви словосполучень , наприклад : доглядати кого – що , за ким – чим , радий кому – чому ( Словник української мови . – Т.2. – С. 339 ; Т .8 .- С .428 ) тощо .

Розділ 2

За кількістю компонентів словосполучення  поділяються на прості і складні. При цьому зважати на кількість  компонентів не завжди можна, бо трапляються  стійкі словосполучення слів, складні  назви тощо, які виступають у значенні одного слова (чорна смородина, морська свинка ,пекти раків ,бити байдики).Тому поділ словосполучень здебільшого відбувається не тільки за кількісним, а й за структурним принципом.

Г.М.Удовиченко простими словосполученнями  вважає двослівні, наприклад: рідна  сторона. Проте інколи до простих  словосполучень зараховують тричленні  і чотиричленні поєднання, якщо вони складаються із фразеологізмів, складних власних назв чи аналітичних форм, наприклад:     носа не виткнути з хати, голос Остапа Вересая, хочу крізь сльози сміятись. В усіх інших  випадках тричленні чи багаточленні сполучення належать до складних.

Г.М.Удовиченко докладно розглядає  способи утворення складних словосполучень:

1. поширення іменниково-прикметникового словосполучення означальним словом: металургійний завод—великий металургійний завод.
2. поширення іменниково-іменникового словосполучення означальним словом: досягнення науки-нові досягнення науки.
3. поширення іменника сполученням прикметника з іменником: ракета-ракета нової конструкції.
4. поширення дієслівного словосполучення іменниками без прийменників чи з прийменниками: написати листа – написати листа олівцем, обчухрати кору-обчухрати кору з липи, поїхати в гості-поїхати в гості до батьків.
5. поширення прикметникових словосполучень четвертим словом:  знайома з дитинства картина-бачити знайому з дитинства картину.

Можливі й інші комбінації складових  компонентів.

Щоб уточнити розмежування словосполучень на прості і складні, Н.Ю.Шведова  запропонувала брати до уваги  характер зв’язку між словами. До простих словосполучень належать поєднання:

1. на основі одиничного узгодження, керування чи прилягання: новий будинок, будувати будинок ,іти пішки.
2. на основі подвійного сильного зв’язку:  віддати книгу учневі, наказати учневі читати.
3. на основі сильного і слабкого зв’язку , якщо слабкий зв’язок можливий при наявності даного сильного зв’язку: прострелити кашкет ворогові, відкрити двері гостеві.

До складних словосполучень належать утворення на основі двох і більше різних зв’язків, що стосуються одного підпорядковуючого слова:

1. узгодження і прилягання: веселі прогулянки вечорами.
2. узгодження і керування: довгожданий вісник перемоги.
3. керування і прилягання : двічі повторити прохання.
4. прилягання і прилягання : вишивати хрестом по канві.
5. керування і керування : огляд хворого лікарем.

Складні словосполучення можуть ускладнюватися далі. Якщо при цьому виникає залежність від двох підпорядковуючих слів, словосполучення  називають комбінованими, наприклад : захопленно читати цікаву книжку, працювати під керівництвом досвідченого майстра.

Цей поділ словосполучень хоча й  більш точний, ніж інші, але має  свої труднощі : важко відмежувати  поняття одиничного і подвійного зв’язку, сильного і слабкого, керування від відмінкового прилягання тощо. Тому робляться спроби відновити чисто кількісний принцип поділу. Зокрема В.А.Бєлошапкова під простими словосполученнями розуміє тільки такі, що мають два компоненти. Вони  можуть ускладнюватися додаванням третього слова. Так створюються складні словосполучення , наприклад : читати книгу – читати книгу дітям. Вона вбачає в такому поділі словосполучень аналогію до складного і  ускладненого речення.

О.Б.Сиротиніна хоча й користується термінами просте й непросте словосполучення, але більше уваги приділяє поділу їх на непоширені і поширені.

З огляду різних тлумачень простих  і складних словосполучень стає ясно, що це поняття повинно бути комплексне. Простим чи складним словосполучення  повинно бути і в кількісному, і в структурному розумінні. Принцип, за яким виділяються прості чи складні  словосполучення, є неподільність  чи подільність на мінімальні зразки.

Під простими словосполученнями треба  розуміти такі, які не можуть поділятися на інші словосполучення, тобто словосполучення  мінімального складу. Це буває, по –  перше  тоді, коли слова поєднуються  одиничним зв’язком, тобто коли їх два наприклад: яскрава зірка, намалювати портрет, палко заперечувати. Це буває, по – друге, тоді, коли неподільні групи виступають як один компонент, наприклад : жити душа в душу, повторювати з дня на день. У такому разі словосполучення не розкладається : не можна сказати – жити душа…, повторювати з дня… По – третє, це буває тоді, коли слабкий зв’язок можливий лише при даному сильному зв’язку, наприклад: прострелити кашкет ворогові. Словосполучення прострелити ворогові не закінчене, вимагає доповнення що прострелити.

Випадки з подвійним сильним  зв’язком можна розкласти на простіші форми саме тому, що це сильний зв’язок. Порівняймо : віддати книгу учневі – віддати книгу і віддати учневі, (не випадково аналогічний приклад В.А.Бєлошапкова зарахувала до складного словосполучення).Тому не можна такі словосполучення вважати простими.

Під складними словосполученнями  розуміють такі , які можна розкласти  на словосполучення мінімального складу і слово, наприклад: великий металургійний завод – великий і металургійний завод ; нові досягнення науки – нові та досягнення науки тощо.

Якщо словосполучення розкладаються  на два і більше словосполучень, маємо комбінацію словосполучень з  двома чи кількома підпорядковуючими  словами. Тому такі словосполучення  і називаються комбінованими, наприклад : знайома з дитинства картина – знайома картина і знайома з дитинства; захопленно читати цікаву книгу – захопленно читати книгу і цікаву книгу тощо. Отже, можлива комбінація з простих словосполучень або із простих і складних.

Учення про складні і комбіновані  словосполучення дуже важливе для  розуміння того, як із словосполучень складаються речення. Для цього  часто беруться словосполучення  ускладненого типу. Багаточленні словосполучення  особливо характерні для офіційної, ділової і наукової мови. При цьому  слід мати на увазі, що тільки прості словосполучення  мають єдине значення. Значення складних словосполучень різноманітне – воно складається із суми значень мінімальних  конструкцій.

За ступенем семантичної єдності  між компонентами словесні сполучення у реченні поділяються на вільні синтаксичні словосполучення і  фразеологізми.

Найнижчий ступінь семантичного злиття компонентів виявляється у вільних  словосполученнях, бо вони мають структурну схему і граматичне значення, обидва елементи їх повністю зберігають свою лексичну семантику і тому в реченні  виступають окремими його членами, наприклад : виконувати план, писати пером, червона сукня, золота сукня і под.

Найвищий ступінь семантичного злиття компонентів виявляється  у фразеологізмах, які, маючи структурну схему , за своїм значенням фактично дорівнюють слову і нерідко можуть замінятися ним, а позбавлені граматичного значення , виступають одним членом речення :

• дати дуба ( померти чи згинути ; припиняти своє існування)
• з’їхати з глузду ( збожеволіти; стати дурним)
• володіти пером (мати здібності майстерно викладати свої думки на письмі )
• кров з молоком (здоровий; рожево видний; рум’яний )

             Тому вони не становлять синтаксичних  словосполучень, хоч і складаються  з кількох компонентів. Це фразеологічні  звороти. До них тяжіють дво – і багатослівні терміни, які виконують функцію також одного члена речення : атомна енергія, питома вага, напруженість магнітного поля, надлишкова кількість енергії.

При синтаксичному аналізі речень такі одиниці не викликають труднощів, оскільки трактуються однаково з  позиції і формально граматичного і структурно – семантичного напрямів.

Значні труднощі і помилки під  час аналізу часто пов’язані  з нерозкладними синтаксичними (нечленованими, неподільними, цілісними) словосполученнями ,які займають проміжне місце між вільними синтаксичними словосполученнями і фразеологізмами : сім років, сотня бійців.

Нерозкладні словосполучення мають  багато спільних рис із фразеологізмами : наявність структурної схеми, функція  і позиція одного члена речення, підрядний вид зв’язку між  компонентами.

Але нерозкладні словосполучення  на відміну від фразеологізмів мають  граматичне значення, їх компоненти зберігають лексичне значення (один повністю, другий частково ), і тому ступінь семантичного злиття їх значно нижчий , ніж  у фразеологізмах. У зв’язку з цим нерозкладні  словосполучення є синтаксичними  одиницями , не еквівалентними слову, що стоять ближче до вільних словосполучень, ніж до фразеологізмів.

Нерозкладні словосполучення, як і  вільні, мають структурну схему, певне  граматичне значення, їх компоненти об’єднані  одним із способів підрядного зв’язку (узгодження, керування , прилягання ).Але в них, на відміну від вільних словосполучень, головний компонент не має семантичної повноти, чітко вираженого лексичного значення, воно конкретизується або доповнюється значенням залежного слова, яке несе основне семантичне навантаження, внаслідок чого формується словосполучення із нечленованою, цілісною семантикою. Це й пов’язує обидва компоненти в нероздільне ціле. Такі нероздільні словосполучення виступають одним членом речення. Наприклад: у реченнях „Гора вінків на його (В.О.Сухомлинського) могилі. І сонце кладе свої вінки на могилу добротворця, золоті і срібні вінки.”(І.Цюпа) нерозкладними є словосполучення гора вінків, золоті і срібні вінки.