Особливості будови словосполучень

 

 

 

                                                     Зміст

 

1. Вступ
2. Розділ 1 .Загальне поняття про словосполучення
3. Розділ 2 . Особливості будови словосполучень
4. Список використаних джерел

 

                                                  Вступ

Синтаксична наука починалася з  вивчення сполучення слів . Однак спершу докладніше почало розроблятися вчення про речення – у працях М.І.Греча , О.Х.Востокова , Ф.І.Буслаєва , О.О.Потебні та інших , а потім про словосполучення .

Значну роль у розробці теорії словосполучення  відіграв П.Ф.Фортунатов .Він вважав словосполучення основною синтаксичною одиницею , яка може бути частиною речення чи цілим реченням . „Словосполученням у мові , - писав П.Ф.Фортунатов , - я називаю те ціле за значенням , яке утворюється сполученням одного повного слова ( не частки ) з іншим повним словом , чи буде це вираження цілого психологічного судження , чи вираженням його частини ” . У зв’язку з цим словосполучення він поділяв на два типи – закінчені , тобто речення , і незакінчені .

О.М.Пєшковський також дотримувався в основному поглядів на словосполучення  П.Ф.Фортунатова , тільки він не відмовився від поняття про речення . Визначення словосполучення у нього ще ширше , ніж у П.Ф.Фортунатова : „ Словосполученням є два слова або ряд слів , об’єднаних у мові і в думці ”.Під таке визначення словосполучення підпадають не тільки багатослівні , а й однослівні речення типу Зима . Морозить тощо .

Погляди О.М.Пєшковського значно вплинули на авторів українських граматичних  праць . У більшості посібників з  української мови для вищої школи  словосполучення визначається майже  так , як у О.М.Пєшковського .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.

 

Словосполучення – синтаксична конструкція , утворена поєднанням двох чи більше повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв’язку і відповідних йому семантико – синтаксичних відношень . Словосполучення мають певну структурну схему – типовий граматичний зв’язок , за яким будуються словосполучення у мовленні.

Під словосполученнями ми розуміємо  такі семантико – синтаксичні  єдності , утворені за нормами і правилами  мови з двох чи більшої кількості  повнозначних слів , які виражають  єдину , хоч і в лексично членній  формі , назву предмета , поняття  чи уявлення . Поширення будь – якого  повнозначного слова іншим повнозначним словом є не чим іншим , як словосполученням.

Поєднання двох чи більше повнозначних слів відбувається на основі підрядного зв’язку . Це означає , що одне із цих  слів підпорядковуюче ( головне , стрижневе , ведуче ) , друге – підпорядковане ( залежне ) , наприклад : радити учневі , повний сили , шостий від вікна , хтось із знайомих , дуже швидко , допомога брата , швидко взяв , піднести прапор , червоне полотнище швидко писати , малювати олівцем тощо .

Словосполучення , як і речення  є об’єктом вивчення словотвору , але  на іншому рівні . Це мінімальні синтаксичні  одиниці , які є виразниками складних найменувань . Вони входять у синтаксично  – комунікативну систему мови тільки у будові речення як його безпосередні складники . Словосполучення  відрізняються граматичними значеннями , смисловими відношеннями та функціями  від сполучень слів , які є основними  структурними елементами речення –  сполучення підмета з присудком . Словосполученню не властиві і  суб’єктивно – об’єктивні синтаксичні  категорії речення ( предикативність , інтонаційна закінченість , модальність ).

Від речення словосполучення відрізняється  тим , що воно :

• Не є одиницею спілкування ( само по собі не передає ніякої інформації ) ;
• Не має інтонації , властивої реченню ;
• Є лише будівельним матеріалом для речення .

 

З реченням словосполучення споріднює  те , що обидві ці одиниці складаються  із слів , крім того , на основі словосполучень будуються речення . В „Русской грамматике ” 1980 р . називаються такі специфічні риси словосполучення :

1. Воно має таку формальну і семантичну організацію , яка визначається видом підрядного зв’язку ;
2. Словосполучення має мовне значення , яке дорівнює відношенню між компонентами при підрядному зв’язку ;
3. Словосполучення може змінюватися відповідно до видозмін підпорядковуючого слова ;
4. Словосполучення має свої правила поширення і створення складніших конструкцій ;
5. Словосполучення має свої правила функціонування ;
6. Словосполучення має свої системні співвідношення із словосполученнями іншої будови.

 

 

Найголовніші відмінності між  словосполученням і  реченням полягають  у протиставленні таких ознак , як некомунікативність / комунікативність , не предикативність / предикативність .

Більшість словосполучень , як і інші мовні одиниці , виникає в живому спілкуванні між людьми , тобто  в тексті , в реченні . Проте це не означає , що словосполучення не може бути самостійною одиницею . При  потребі , абстрагуючись від речення , можна розглядати сполучення слів для того , щоб докладніше виявити , які валентні особливості ( валентність  – від лат. Valentia – здатність слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими словами ) того чи іншого слова , які зміни відбуваються з даними поєднаннями для функціонування в іншому словесному словесному оточенні .

На значення словосполучення іноді  може впливати порядок розташування його складових частин : п’ять тижнів і тижнів п’ять ( вказує на приблизність ) , холодний вітер ( залежне слово – означення ) і вітер холодний ( залежне слово – присудок  ) .

У словосполученні сигніфікати ( уявлення ) , які супроводять кожне окреме слово , у нашій уяві зливаються в  один цільний образ , у якому від  лексичного значення слів відсікається те , що , як підказує наш життєвий досвід , є несумісним , непоєднуваним . Отже , сполучуваність слів і їхніх значень  зумовлюється сполучуваністю реальних чи уявних явищ .Тому можливі словосполучення зачиняти двері , заплющувати очі , але не можливі зачиняти очі , заплющувати двері тощо .

Можливість поєднання слів у  словосполучення залежить від того , суміщаються чи не суміщаються  між собою названі ними явища . Наприклад , слово мокрий не поєднується зі словами сонце , вогонь , полум’я як несумісне з ним поняття , але поєднується зі словами рушник , рядно , одяг тощо .

Якщо в словосполучення об’єднуються одне з далеким лексичним значенням , може виникнути метафора ( вислів із переносним значенням ) , наприклад : крилата думка , свічки каштанів , ключі від щастя , сонце сміється .

Словосполучення бувають лексичні ( стійкі ) і синтаксичні ( вільні ) .

Лексичні  словосполучення ( фразеологізми і фразеологічні вирази ) існують у мові у готовому вигляді і завжди називають одне поняття : на носі зарубати ( запам’ятати ) , з доброго дива ( безперечно ) , і вдень і вночі ( постійно ) , центральна нервова система ( термін з біології ) , Чорне море , Кривий Ріг ( географічні назви ) .Лексичне словосполучення в синтаксисі сприймається як одна синтаксична словоформа і виступає одним членом речення .

Синтаксичні словосполучення утворюються в процесі мовлення , тобто під час творення речень , і кожне слово в них зберігає конкретне лексичне значення , наприклад : обов’язкова умова , прийом відвідувачів , поговорити з директором , вулиці й площі .

Синтаксичні словосполучення , утворені з двох повнозначних слів, називаються простими , наприклад : міська вулиця , ряд тополь , розмова з товаришем , довга дорога , край неба . У процесі утворення речень прості словосполучення розширюються , ускладнюються за допомогою залежних слів . Синтаксичні словосполучення , утворені з трьох чи більше повнозначних слів , називаються складними , наприклад : широка міська вулиця , рівні ряди струнких тополь , сердечна розмова з давнім товаришем тощо . При сприйманні складні словосполучення розкладаються на прості .

У мовленні синтаксичні словосполучення  являють собою проміжний етап між словом ( точніше – словоформою ) і реченням .

Слова в словосполучення об’єднуються або як рівноправні , або як нерівноправні . Відповідно до цього словосполучення  бувають сурядні і підрядні .

 

Сурядне словосполучення –  це смислове і граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних .

Наприклад , поєднання слів вогонь і вода є сурядним словосполученням , оскільки :

• вони поєднуються за змістом ( називають явища природи ) ;
• між ними існує граматичний зв’язок , який виражається сполучником і однаковим називним відмінком ;
• вони граматично рівноправні ( немає головного і залежного слів)
• вони є будівельним матеріалом для речення : Вогонь і вода добре служать , але лихо панують ( Нар . творчість ) .

 

У сурядному словосполученні , як правило , іменники стоять в одному відмінку ( розум і серце , розумом і серцем ) , дієслова – в одній особі і числі ( дивитеся і не бачите , реве та стогне ) , прикметники – в одному роді , числі й відмінку ( чесної і справедливої ) . Такий граматичний зв’язок називається координацією [60; 464 ] .

Проте й тут , як у багатьох мовних явищах , трапляються винятки , коли обставини , узгоджені й неузгоджені  означення , що входять до одного сурядного  словосполучення , виражаються різнотипними словоформами , наприклад : на полі і в саду ; під землею і на землі ; блідий , із запалими щоками . Але в сурядному словосполученні ці словоформи виконують однакові функції і відповідають на те саме питання , тобто прирівнюються між собою .

Слова в сурядному словосполученні  повинні бути одного плану за значенням  і певними граматичними ознаками : права й свободи , у навчанні й праці , думаємо й вирішуємо , економічний і соціальний . Іноді це можуть бути антоніми : світло й темрява , радість і сум , великі й малі , вранці й увечері .

Не можна поєднувати між собою  різнопланових за значенням і  граматичними ознаками слів . Отже , вислови  на зразок  дерева й сосни ( сосни теж дерева ) , письменники й поети ( поети теж письменники ) , економічний і розвинений , читати й малювати побудовані неправильно .

Між словами у сурядному словосполученні  бувають такі види сурядного зв’язку :

1. єднальний ;
2. протиставний ;
3. розділовий .

 

Сурядні словосполучення бувають відкриті і закриті . Відкриті сурядні словосполучення можна продовжувати , наприклад : крик , галас , метушня ; і прибирали , і чистили , і чепурили ; сині , зелені , рожеві , червоні , блакитні .

Закриті сурядні словосполучення  продовження не передбачають , наприклад : любов і ненависть ; батько й мати ; земля і люди ; молоді й старі ; і радість , і сльози ;не тільки перемоги , але й поразки ; не лише на словах , а й на ділі ; світить , та не гріє .

Сурядні словосполучення в мові сприймаються як синтаксична цілість : вони спільно підпорядковують собі залежне слово ( доброта і мудрість прикрашають , Маріїні батько і мати )  і так само спільно підпорядковуються головному слову ( міста Київ і Львів , відпустка на липень і серпень ) .

Сурядне словосполучення може лексикалізуватися , тобто перетворюватися на фразеологізм , наприклад : і вдень і вночі , і сміх і гріх , ні живий ні мертвий , ні слуху ні духу , ні кує ні меле , дешево й сердито , рано чи пізно , була не була , між життям і смертю , не на життя , а на смерть .

 

Слова в підрядному словосполученні об’єднуються між собою як граматично нерівноправні : одне – головне , друге – залежне .

Від головного слова ставиться  питання , а залежне відповідає на поставлене питання , наприклад : холодна зима ( зима – яка ? – холодна ) , розмова про наболіле ( розмова – про що ? – про наболіле ) , приїхали вчора ( приїхали – коли ? – вчора ) .

За роллю в реченні підрядні словосполучення поділяються на предикативні і непредикативні .

 

Предикативні підрядні словосполучення являють собою поєднання підмета й присудка і виконують у двоскладному реченні роль синтаксичного центра , навколо якого об’єднуються всі інші слова , наприклад : директор вирішив , місце звільнилося , буря повалила , квіти зав ’ яли , душа завмерла , руки опустились .

Предикативні підрядні словосполучення  бувають :

• самодостатні – можуть бути реченням без залежних слів , наприклад : сонце зійшло , починається літо , день короткий , поїзд прибуває ;
• недостатні – не можуть бути повним реченням без залежних слів , наприклад : комісія розглянула , держава забезпечує , кандидат може балотуватися.

 

У більшості мовознавчих праць  предикативні словосполучення не виділяються  і не розглядаються як окреме синтаксичне  утворення на тій підставі , що вони , мовляв , можуть бути реченням . Але , по – перше , не всі поєднання підмета  з присудком є самодостатніми . Наприклад , такі предикативні словосполучення , як сонце нагріло , вітер зриває , автор передав , щоб стати реченням , повинні мати при собі щонайменше один або більше другорядних членів : Сонце нагріло землю . Вітер зриває листя з дерев . Автор передав у видавництво свою нову повість . По – друге , якщо , скажімо , вислів Я йду і може бути реченням , то не у всякій мовній ситуації . Наприклад , у відповіді на запитання Куди ти йдеш ? – це ще тільки словосполучення , будівельний матеріал для речення , але не речення . І по – третє , предикативні словосполучення будуються за тими ж правилами , що й будь – яке інше словосполучення . Наприклад , немислимі сполучення підмета з присудком на зразок вогонь мжичив , дерево бігає , вогонь згасло , дерево ростуть ; можливі тільки такі вогонь згасав, дерево росте .