Ономастика як розділ мовознавства

Причини значно ширшого, порівняно з іншими народами, побутування серед українців колоритних прізвищ з виразним гумористичним відтінком у значенні слід шукати в нашій історії. Адже величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорізької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків. За звичаями Запорізької Січі новоприбулий до війська повинен був прибрати нове прізвисько, під яким його записували до козацьких реєстрів. Під час процедури вибору нового наймення січове товариство мало слушну нагоду повною мірою виявити свою схильність до жарту й дотепу.

 

Склад найпоширеніших прізвищ Полтавської області ілюструє діаграма:

          Отже, на тлі загальноукраїнського антропонімікону офіційні і неофіційні особові найменування не мають відмінностей ні за типами творення, ні за лексичним значенням слів, від яких походять. Слід підкреслити, проте, що в антропонімії одного села кожна з цих двох груп найменувань часом виявляє тенденцію до відособлення, внаслідок чого утворюються дві окремі антропонімічні системи, кожна з яких має свою семантичну й структурну специфіку. Для прикладу можна навести приклад з антропонімії Вінниччини, де поширені такі старожитні прізвища, як: Бондар, Гончарук, Шевчук, Кравчук, Іщук, Попик, Юпик, Сіньковський, Грушковський, Крюковський, Новаковський, і вуличні прізвиська Цар, Голод, Самійло, Півень, Орел, Гусак, Рабець, Бульба. Якщо в групі прізвищ переважають найменування, похідні від назв професій і населених пунктів, то в другій — лексеми на позначення птахів. Різняться вони й у словотворчому плані — прізвища представлені головним чином утвореннями з суфіксами -ук (-чук) і -ський, а прізвиська — безафіксними найменуваннями, утвореними від загальних слів («цар», «голод»), лексико-семантичним способом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Сучасне прізвище, як і повне офіційне найменування людини, що складається з імені, імені по батькові та прізвища,— явище нового часу. У минулі віки єдиних, введених державою норм ідентифікації особи не існувало і в адміністративно-юридичній практиці для позначення людини використовували різноманітні мовні засоби. Вживались одночленні наймення, виражені індивідуальним ім'ям, патронімом або відтопонімічною назвою (Бог-дашко, Миклич, Охлоповський), двочленні, що найчастіше складались із християнського імені і патроніма або прізвиська (Гришко Шульжич, Маско Микитеня), тричленні, виражені християнським іменем, патронімом і прізвиськом (Максим Харитонович Гаркавий, Лука Григорович Губа) і описові назви (Тимко з Тернополя, Гаврило Маслов зять, Миско трубач пана Черленковского).Формула іменування значною мірою залежала від характеру документа. Найточнішої ідентифікації особи вимагали різного роду юридичні акти — про наслідування майна, дарчі, купчі, розмежувальні грамоти і т. п., тому в цих документах формула іменування людей нерідко була розгорнутою і включала, крім імені, назви за батьком або прізвиська, ще ряд уточнюючих відомостей — про стан, професію, місце проживання, стосунок до інших родичів тощо.

На тлі загальноукраїнського антропонімікону офіційні і неофіційні особові найменування не мають відмінностей ні за типами творення, ні за лексичним значенням слів, від яких походять. Слід підкреслити, проте, що в антропонімії одного села кожна з цих двох груп найменувань часом виявляє тенденцію до відособлення, внаслідок чого утворюються дві окремі антропонімічні системи, кожна з яких має свою семантичну й структурну специфіку.

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Белей Л.О. Про соціальне в українській антропонімії. — УМЛШ. — 1990.  — № 10.
2. Герасимчук В.А., Нечипоренко А.Ф. Антропоніми: історія і сучасність: Навч.посібник. – Кам’янець-Подільський, 2002.
3. До визначення статусу поетики оніма як наукової дисципліни // Проблеми слов’янської ономастики. Збірник наукових праць. — Ужгород, 1999.

4.    Жучкевич В.А. Общая топонимика. — Мінськ: Вища школа, 1988.

5. І. І. Трійняк, Н. П. Дзятківська. Словник українських імен. − К.: Довіра, 2005р.
6. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: підручних для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. — 368с.
7. Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей. − К.: Наукова думка, 1986р.
8. Супруненко В.П. Народини: Витоки нації; символи, вірування, звичаї та побут українців. – Запоріжжя: МП «Берегиня» - СП «ФАЄЗ», 1993. –

136 с.

9. Масенко Л. Т. Антропоніміка Енциклопедія сучасної України. — Т. 1. — К., 2001. — С. 602.
10. Паламарчук Л. Новий академічний словник // Мовознавство. — 1980.  — № 5.
11. Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища. К., 1966
12. Суперанская А.В. Что такое топонимика? / Отв. ред. Г.В.Степанов. — М.: Наука, 1985. — 182 с.
13. Стрижак О. С. Українська радянська ономастика. В кн.: Мовознавство на Україні за п'ятдесят років. — К., 1967
14.   Нерознак В.П. Топонимика // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990.
15. Худаш М.Л. З історії української антропонімії. – К.׃ Наук. думка, 1977. – 235 с.