Ономастика як розділ мовознавства

РОЗДІЛ 2. ПРІЗВИЩА ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1. Корені виникнення  національних антропонімів.

Здавна на Україні повсюди були поширені вуличні прізвиська. Окрім даного від народження імені, прізвиська мали і старий, і малий.  У 1886 році харківською губернською управою були складені бланки для подвірного опису,у яких була графа,де записувались прізвиська та причини їхнього виникнення.

Присліпа, Штиря, Харман, Сторчак, Підвечеря, Кабанець, Корж, Горб, Шмат, Шкода — ці та сотні подібних прізвищ значилися у списках куренів Запорозької Січі. Але вони напевно не були справжніми. Козаки не шукали славу у гучному імені. Важливіше було залишити після себе добрі справи. Хоч і горщиком називай, тільки в піч не саджай. Навпаки, зміни радували. Нове ім’я — нова доля. Адже серед козаків було чимало втікачів. Загубившись у пониззі Дніпра, вони надовго, якщо не назавжди, розлучалися із старими іменами. У Січ надходили різноманітні запити про втікачів від урядових осіб. Але кошовий отаман незмінно відсилав одну й ту саму відповідь: у списках такого-то немає. Відомого фаворита Катерини II Григорія Потьомкіна в народі називали Катериничем. Проте в нього було ще одне прізвисько, яким його нагородили козаки. Січовики нарекли Потьомкіна Грицьком Нечесою — за те, як свідчать перекази, що він носив довговолосу перуку і рідко коли її розчісував.

Козак не зволікав, коли звучав заклик збиратися у похід. Його ніщо не могло втримати. Адже якщо хтось виявить легкодухість або затягне побачення з коханою, ніякого суду не потрібно — мало того, що називатимуть гніздюком, гречкосієм, сиднем, полежаєм, а то ще й приліплять таке прізвисько, що соромно буде людям у вічі дивитися. Зате хоробрих у бою і вірних у товариськості нагороджували звучними прізвиськами, котрі багато до чого зобов’язували.

Нагородження прізвиськом у козаків було своєрідним іспитом для новачків. Як повинен був себе почувати молодий козак, коли його називали, скажімо, Стріляй-Бабою або Завий-Вовком? Комусь такі прізвиська вважалися образливими, і вони навіть кидалися з кулаками на товаришів. Таких не поважали. Але більшість козаків все ж витримувала характер. Сказано на глум, а ти бери собі на ум. Той, з кого кепкували, спокійно ставився до витівок козацького гурту, розуміючи, що придумування прізвиськ — то є своєрідна розумова забава для козаків. Він міг лише кинути: "З посміху люди бувають, а насмішникам очі вилазять".

З тих часів вільного козацького товариства пішли гуляти Україною виразні веселі прізвища. Сьогодні, дивись, та й зустрінеш і Тягниряд- на, і Самодригу, і Жуйбатька, і Півторадня, і Бабиродича, і Пужайче- реду. Трапляються і такі: Нетудихата, Небиймуха, Попсуйшапка, Ва- ляйбаба, Заплюйсвічка, Золотопуп, Покіпотелеця. Поряд з іменами і прізвищами по селах звучать найрізноманітніші прізвиська. Якщо спи» таєш про когось, трохи знайомого, то можеш почути у відповідь: "А по-вуличному не знаєте, як звуть?"

Багато сільських прізвиськ давали за ремеслом — Коваль, Гончар, Тесля, Швець. Дітей майстра в цьому випадку кликали Коваленки, Гончаренки, Тесленки. Дружина могла носити інше прізвисько. Зустрічалися і незвичні заняття, що відобразилися спочатку в прізвиськах, а потім і прізвищах — Давибаран, Сушириба, Козолуп, Кишкодеря.

Кожна людина в сільській громаді — на очах у всіх, кожного по- своєму обдарували природа та сімейне виховання, кожен мав рису, що відрізняла його від інших. Все це, звичайно, визначало і місце в громаді, і відображалось у прізвиськах. Теліпайло, Говоруха, Тарабар, Чмихало, Зачепило, Острогляд, Дурноляп, Перевертун, Хандрига, За- бігайло — влучне народне слово приклеювалося міцно, передавалося з роду в рід, нерідко втрачаючи свої початкові значення та зміст.

2.3. Структурно-семантичні типи прізвищевих назв Полтавської області

Топонімічні прізвища. походять від назв місцевості. Це можуть бути міста, містечка, села, хутори, ріки, озера, назви гір, урочищ і так далі. Суфікси, якими формуються такі прізвища є -ський, -цький, -ів-ський, -ов-ський та –ець, -єць. Наприклад Васильківський, Полтавець. (Див. Додаток А).

Українські прізвища, висхідні до географічних назв, відносяться до числа найбільш давніх, деякі з них простежуються аж до XV століття. Прізвища такого типу спочатку з'явилися в дворянській середовищі. Наприклад, Волконський, Вяземський, Мещерський. Наявність прізвища було не тільки питанням статусу і престижу; це пояснювалося ще й тим, що виникала необхідність у закріпленні свого права на володіння будь-яким маєтком, містом. Відповідно, за основу дворянських прізвищ бралося назву тих місць, якими володіли привілейовані класи.

Топонімічні прізвища були широко поширені і в інших станах. Проте спочатку вони представляли собою прізвисько, або сімейне ім'я. Такі прізвиська містили в собі інформацію про місце народження людини, його попередньому місці проживання або служби. Як правило, подібні родинні імена передавалися з покоління в покоління і пізніше трансформувалися в прізвище.

Спадкові прізвищеві назви на -ський, похідні від назв населених пунктів, відомі всім слов'янським народам, але особливого поширення набули в Польщі. У середньовічному Королівстві Польському прізвищеві назви на -скі, -цькі були ознакою шляхетного походження і протиставлялись міщанським і «хлопським» особовим найменуванням. Польська аристократія навіть вимагала від уряду офіційної заборони іменуватись прізвищами цього типу нешляхтичам.  

Анімалонімічні прізвища. Прізвища, які походять від назв тварин прийнято називати анімалонімічними (від англійського слова animal - тварина). Оскільки прізвища, що походять від назв риб не є численними в Україні  їх долічили до анімалістичних. Наприклад Заєць, Вовк, Ластівка. (Див.  Додаток Б).

Орнітонімічні прізвища – прізвища, які походять від назв птахів. Наприклад Горобець, Орел.

Етнонімічні прізвища. Назви народів також стали джерелом творення прізвищ. Так старі назви наших найближчих сусідів турчин (турок), волошин (румун), лях (поляк), литвин (білорус), москаль (росіянин). Наприклад волошин, Литвин. (Див. Додаток Г). Слід зауважити, що далеко не завжди перший носій такого прізвиська належав до неукраїнського етносу. Досить було кому-небудь пуститися на якийсь час у мандри до іншого краю, щоб після повернення одержати від земляків відповідне прізвисько.

Флоронімічні прізвища. Прізвища, які походять від назв рослин. Наприклад Верба, Осика. (див. Додаток Д).

Хатньовжиткові прізвища. Прізвища, що походять від назв будівель, хатніх предметів та назв наїдків. Наприклад Борщ, Сковорода. (Див. Додаток Е).

Метеорологонімічні прізвища. Прізвища, які походять від метеорологічних термінів. Наприклад Вітренко, Мороз. (Див. Додаток Є).

Соціальне маркованим у минулі епохи був ще один словотвірний тип найменувань, що згодом закріпились як прізвища - прізвищеві назви на -ович, -евич, генетично пов'язані з іменами по батькові. Переважна більшість прізвищ на -ич, -ович, -евич походить від різних форм імені: Андрухович, Антонич, Антонович, Базилевич, Давидович, Дашкевич, Захаркевкч, Зінкевич, Лукашевич, Тишкевич, Федоркевич, Філевич, Якубович та ін., що підтверджує їх безпосередній зв'язок з патронімами. Оскільки імена по батькові цього типу побутували в середовищі шляхти і міщанства, слід припускати, що й у ролі спадкових родових назв найменування на -ович, -евич закріпились насамперед серед привілейованих верств населення. Як показало проведене С. П. Бевзенком дослідження козацьких реєстрів, складених після Зборівської угоди 1649 р., велика кількість прізвищевих назв на -ський, -цький, -зький та -ович, -евич фіксується в реєстрі Київського полку, до якого потрапила значна частина української шляхти та київських міщан зі старокиївською антропонімією.

Козацькі прізвища. Козацькі прізвища діляться на дві групи: прізвища козацької старшини та прізвища рядових запорозьких козаків. Першу групу характеризують суфікс –ий за частиною мови вони є якісні прикметники, тобто такі, що відповідають на запитання «який?», а другу явна ознака на походження від прізвиськ, які давалися козакам на Січі. Наприклад Гайовий, Вороний. (Див. Додаток Ж).

Народні назви співців і музикантів спричинились до появи прізвищ Кобзар, Кобзаренко, Співак, Скрипник, Скрипниченко, Дудик, Дудник, Цимбал, Цимбалюк та ін.; специфічну групу «музикальних» прізвищ становлять утворення на -іст, -ист (-іста, -нста): Басістий, Капеліс-тий, Органістий. .  
У окрему групу виділяються прізвища, походження яких пов'язане із перебуванням їх перших носіїв у Запорізькій Січі: Запорожець, Запорожченко, Козак, Козачук, Козаченко, Січовик, Кошовий, Хорунжий, Хорунженко, Довбиш, Пушкар, Пушкаренко, Гармаш, Гармащук, Гармашенко та ін. Про часи Гетьманщини нагадують прізвища Гетьман, Сердюк («гетьманський охоронець»), назви народних месників дійшли до нашого часу у прізвищах Гайдамак.

Говорячи про походження сучасних українських прізвищ, ке можна оминути й таке важливе їх джерело, як вуличні прізвиська. Генетичний зв'язок із прізвиськом закріпився в самому значенні українського слова «прізвище». Інше походження має російське слово «фамилия», запозичене через польську або німецьку мову з латинського familia — «домочадці, родина». Щоправда, слово «фамилия» почало вживатися лише з часів Петра І, до того друге найменування людини позначали в російській мові словом «прозвище».  
Прізвиська, в тому числі й спадкові, були невід'ємною рисою сільського народного антропонімікону. Показово, що навіть офіційне закріплення прізвищ не змогло витіснити вуличні прізвиська, які дожили до нашого часу. Мешканці багатьох українських сіл, крім прізвища, мають вуличне прізвисько, причому останнє нерідко є більш вживаним серед односельців. Паралельне побутування офіційного й вуличного прізвища є як типовою рисою сучасного закарпатського.  
              Прізвища та індивідуальні й колективні прізвиська, які здавна побутують в тому чи іншому селі, нерідко до нашого часу зберігають відомості про історію його заселення. Так, мешканці села Мізяків на Вінниччині мають колективне прізвисько гуцули, яке, імовірно, вказує на те, що першопоселенці його були вихідцями з гірських районів Карпат. Місцевий переказ про заснування села Берізки Кривоозерського району на Миколаївщині запорожцями, які розбрелись степами південної України після розгрому Запорізької Січі у 1775 р., підтверджує найпоширеніше серед старожилів села    прізвище Запорожець.

Вуличні прізвиська, значна частина яких побутує сьогодні у поважній ролі офіційних прізвищ, належать до найколоритнішої групи особових найменувань. Вони є своєрідною енциклопедією народного побуту, звичаїв, духовної культури. В них яскраво відбився національний характер українця, його схильність до жарту, дотепу, веселого, влучного слова. І дійсно, значеннєвий діапазон прізвищ, які походять від вуличних прізвиськ, є надзвичайно широким. Вони могли вказувати на якусь рису зовнішності або вдачі першого носія прізвиська, як наприклад: Безбородько, Білоус, Голобородько, Безух, Безпалько, Бородай, Дзюба, Довгань, Горбаль, Мовчан, Стогній, Шумило, Червонописький (від «червоний писок»), Кривобок, Довгошия, Кирпа, Лисий, Тонконіг, Білоножко, Криворучко, Худаш, Циба, Щербань та ін. Нерідко причиною виникнення вуличних найменувань людини був якийсь недолік у її вимові, звичка часто повторювати одне й те ж слово або вигук тощо. Характерним в цьому плані є, наприклад, походження прізвиська Похвап, яке зустрічається на Черкащині. Мабуть, пояснення слід шукати у тому, що чоловік одержав таке прізвисько через свою звичку говорити «дощ похвапав» замість «дощ покрапав». Певну ваду мовлення відбивала первісне значна частина прізвиськ на -ало типу Цокало, Цикало, Цмокало, Цюкало, Штокало, Шокало, Гакало, і т. п.

Специфічне для певної говірки діалектне слово або вигук, незвичний для мешканців сусідніх областей, може спричинитися до виникнення колективного прізвиська, яке поширюється на всіх представників говірки. Так з'явилися, зокрема, відомі колективні назви жителів Карпат - бойки і лемки, перше з яких походить від характерного для місцевого діалекту вигуку бой (бойє) «їй-богу», а друге — від частки лем «лише, тільки».

Є група прізвищ, що відображає якусь особливість одягу: Безпояско, Широкопояс, Кривошапка, Рябошапка, Довгопол, Сіроштан, Білоштан; характерну прикмету житла: Безверхий, Заклунний, Новохатський, Острохижа, Кривохижа; особливості розташування житла, садиби: Заболотний, Загребельний, Зарудний, Луговий, Лісовий, Наріжний, Підгорний, Підгайний, Підлужний, Гайовий, Долішній, Нижник, Крайносвіт, Царинний і т. ін. Новоприбулу особу могли прозвати Забродою, Забігою, Зайдою, Заволокою, Придибою, Приходьком, Пришля-ком, Новожилом тощо.

Цікаву групу утворюють прізвища, які походять від назв коней та волів, володіння якими було настільки важливою обставиною селянського побуту, що характерне для тварини найменування за мастю чи якоюсь іншою ознакою односельці могли перенести на її господаря. Так виникли прізвища Сивокінь, Білокінь, Чорновіл, Рябовіл, Рябокінь, Чалий (оспіване в народній пісні «Ой був в Січі старий козак, на прозвище Чалий»), Багрій (від багрій «сіробурий віл»), Смаглій (від смаглій «віл майже чорної масті»), Мазій (від мазій «віл попелястого кольору»), Чубрій (від чубрій «віл із жмутиком вовни між рогами»), Гулий («безрогий віл або корова»), Гнідий та ін.

Далеко не кожне прізвище легко піддається тепер поясненню навіть у тих випадках, коли основа його прозора. Як пояснити, наприклад, мотиви виникнення таких прізвищ, як Буряк, Куліш, Лобода, Плачинда, Пиріг, Мороз, Стародуб, Качур, Редька, Книш, Цвях, Ковбаса, Король, Апостол, Шелест, Явір, Шабатура та багатьох інших? Можна припускати, що котрийсь із прадідів Тара-пати був неспокійним за вдачею чоловіком (слово «тара-пата» означає «клопоти, неспокій»), Недайкаші чи Недайборща - неподільчивим, а Простибоженко занадто часто повторював слова «прости боже». Проте справжні причини появи цих і багатьох інших прізвищ, в основу яких лягли прізвиська, сьогодні встановити неможливо. Мотиви надання прізвиськ у будь-якому колективі є надзвичайно примхливими. Ось яку історію про походження свого прізвища переповідає, наприклад, колишній запорізький козак: «Я був дуже прудкий і проворний: одного разу, їдучи з Нових Кодаків у Січ, ми виїхали на високу могилу й, поскакавши кілька хвилин, стали спускатися. Мої товариші пішли втоптаною стежкою, а я надумав іти просто, але курган був дуже крутий, а трава суха, я послизнувся, упав і покотився униз стрімголов, як клубок або корж. «Коржем, коржем покотився!» закричали козаки, і з того дня всі мене звали Микитою, а на прізвисько Коржем. Мій хрещений батько, довідавшись про це, сказав мені: «Нехай буде й Корж».