Іноземна мова–інструмент в діалозі культур і цивілізацій. Розвиток соціокультурної компетенції в процесі викладання і навчання іноземн

Лінгвокраїнознавчий аспект  знаходить своє відображення  в  цілях та задачах навчання іноземної  мови, а також у змісті та прийомах навчання, що дає можливість цілеспрямовано проводити роботу з формування фонових  країнознавчих знань з перших кроків. На наш погляд, можна  казати про лінгвокраїнознавчий компонент змісту підручників, тому що він входить в цілі, зміст та прийоми навчання, які в них викладені. Правомірно вважати лінгвокраїнознавчим компонентом зміст навчально-методичного комплексу в цілому, тому що його складовими частинами є  книга для читання, книга для вчителя, яка значною мірою вирішує ці задачі.

Найважливішим мотиваційним стимулом вивчення іноземної мови є, звичайно ж, прагнення до розширення свого загального кругозору, причому провідну роль відіграє бажання познайомитися з життям країни досліджуваної мови, з її географією, історією, побутом. Важливим є і той фактор, що інтернаціоналізація всіх аспектів життя суспільства, зміна політики держави дає можливість наочно познайомитися з країною, мова якої вивчається, відвідати її чи як турист, чи пройшовши  там стажування, навчальний курс, беручи участь в численних міжнародних освітніх  програмах.

Справді, іноземна мова робить значний внесок у розширення загальноосвітнього кругозору учнів. Його роль можна підсилити за рахунок ще більш послідовної і більш широкої реалізації лінгвокраїнознавчого аспекту, що є частиною здійснення міжпредметних зв'язків. Іноземна мова стикається з багатьма шкільними дисциплінами і, перш за все,  відкриває школярам  шлях до додаткових знань з географії, історії, літератури й інших предметів. Тому важливо так побудувати навчання, щоб учні оволодівали  умінням користуватися  іноземною мовою для поповнення своїх знань з цих предметів.

Велика кількість різних факторів, що впливають на навчання  іноземних мов,  їхній взаємозв'язок  і взаємозумовленість приводить до об'єктивної необхідності розглядати навчання  іноземної мови  як складну систему, що вимагає більш повного виявлення цих факторів і послідовного їхнього обліку. Оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування повинне дати школярам безпосередній доступ до культури інших народів, забезпечити в процесі навчання діалог культур,  сприяти вихованню, всебічному  розвитку школярів, підвищувати якість підготовки їхньої діяльності в різних сферах життя – у побутовій, соціально-культурній і т.д. Володіння іноземною мовою відкриває більш широкі можливості  для  науково-технічного  прогресу, тобто тут мова йде про підвищення результативності навчання іноземній мові.

Таким чином, у даному розділі нами були викладені методологічні  принципи, які є основою лінгвокраїнознавства, дані теоретичні основи лінгвокраїнознавства, показані кола питань, які складають  лінгвокраїнознавчу проблематику та мотиваційні  стимули вивчення іноземної мови. Виходячи із вищесказаного, можемо дійти висновку, що головною метою лінгвокраїнознавства є вивчення іноземної мови разом з вивченням культури країни, мова якої вивчається. Лінгвокраїнознавчий аспект навчання – це самостійний  аспект навчання іноземної мови (поряд з фонетичним, лексичним, граматичним та стилістичним), який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу. Кінцевою метою засвоєння лінгвокраїнознавчого аспекту є формування в учнів  лінгвокраїнознавчої компетенції, тобто  “цілісної системи уявлень про основні національні традиції, звичаї та реалії країни, мова якої вивчається, що дозволяє учням асоціювати з мовною одиницею ту ж саму інформацію, що й “носії”  цієї мови і досягати повноцінної комунікації “.

Розділ 2. Використання лінгвокраїнознавчого аспекту в процесі викладання іноземної мови

2.1. Урок іноземної  мови та лінгвокраїнознавчий  аспект

Підготовка учнів до життя, трудової та творчої діяльності закладується у загальноосвітній школі. Для цього процесу навчання організаційна методика урока повинна бути побудована так, щоб широко спонукати учнів до самостійної творчої діяльності по засвоєнню нових знань та успішному застосуванню їх на практиці.

Класно-урочна система  передбачає різноманітні форми організації  навчально-виховного процесу: домашня навчальна робота (самопідготовка), екскурсії, практичні заняття, семінарські  заняття, позакласна навчальна робота, факультативні заняття, консультації, контрольні роботи, іспити. Але основною формою організації навчання в школі є урок.

Майстерність вчителя  на уроці іноземної мови полягає  головним чином в умілому володінні  методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень  педагогіки і передового педагогічного  досвіду, раціональному керівництву  пізнавальною і практичною діяльністю учнів, їх інтелектуальним розвитком.

Педагогічна наука та шкільна практика спрямовують свої зусилля на пошуки шляхів вдосконалення  уроку іноземної мови, основними  напрямками якого є.

Посилення цілеспрямованості  діяльності вчителя і учнів на уроці.  Одна з важливих задач вчителя – мобілізувати учнів на виконання поставлених задач, досягнення цілей безпосередньо на уроці. Для цього необхідно спланувати кожний урок, щоб в ньому  були передбачені найкоротші шляхи до поставленої мети, і в першу чергу намічені структура, методика і засоби навчання в суворій відповідності з поставленою метою.

1. Здійснення організаційної  чіткості кожного уроку від  першої до останньої хвилини.  Заздалегідь на перерві готуються   необхідні  для уроку наглядні посібники (географічні карти, плакати, фотографії), технічні засоби (магнітофон, відеомагнітофон, діапроектор), учнівське  приладдя, довідники і додаткова література, все необхідне кладеться на кожне робоче місце. Також для цього можна поставити перед учнями цікаве завдання, яке включить їх в роботу з першої хвилини уроку. Замість домашнього завдання застосовуються різноманітні способи фронтальної прискореної перевірки – тестові письмові роботи, програмування, перфокарти та ін.

2. Підвищення пізнавальної самостійності і творчої  активності учнів. Найбільш цікавий напрямок пов'язаний з питаннями застосування на уроці методів і прийомів проблемного навчання і створення проблемних ситуацій як засобу підвищення  пізнавальної активності учнів, це сприяє підвищенню якості знань  і створенню необхідних навиків і умінь.  Також передбачається  самостійна робота учнів додатковою літературою іноземною мовою, словниками, журналами, картами.

3. Оптимізація навчально-виховного  процесу. Цілеспрямований вибір  найкращого варіанту підбору лінгвокраїнознавчого матеріалу, який  забезпечує за певний час максимальну ефективність вирішення завдань освіти щодо вивчення іноземної мови в даних конкретних умовах школи, певного класу.

4. Інтенсифікація навчально-виховного  процесу на уроці. Чим більше навчально-виховних дій і операцій виконано учнями за урок, тим вища інтенсивність навчальної праці. Ступінь інтенсивності навчальної праці залежить від продуктивності використання кожної хвилини уроку, майстерності вчителя, підготовки учнів, організованості класного колективу, наявності необхідного  обладнання і раціонального його розміщення, правильного чергування праці і відпочинку і т.і. В умовах інтенсифікації навчання учні опановують знання в основному на уроках, і відпадає  необхідність заучування матеріалу вдома. Замість заучування  учні одержують можливість краще його зрозуміти і закріпити, виконати творчі завдання, які викликають у них інтерес, почуття  інтелектуального задоволення від вдало виконаної роботи.

5. Здійснення міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків. При переході до нового матеріалу, ставляться задачі і питання для відтворення і подальшої корекції, опорних для засвоєння нового матеріалу знань, практичних навиків і умінь. Ці знання одержані учнями в процесі навчання на основі особистих спостережень, при вивченні інших, крім іноземної мови, предметів. Це  можуть бути уявлення, поняття, закони, формули, числові дані, які створюють опору, фундамент для повноцінного сприйняття і розуміння нових знань. Але відтворення опорних знань повинно супроводжуватися їх вдосконаленням: додаванням неповних, поглибленням поверхневих, розширенням вузьких, виправленням  помилкових знань. Внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки також здійснюються з метою досягнення узагальнення і систематизації широкого кола знань. Міжпредметні зв'язки  сприяють засвоєнню системи знань про об'єкти, які окремими елементами вивчаються по різноманітних навчальним  дисциплінам.

6. Вдосконалення типології  і структури уроку. 

У зв'язку з розвитком  та зміною  освітньої системи, розробкою нових методик, багато вчителів починають  перебудову і у навчанні іноземної мови. У чому вона полягає?  Насамперед, у великій увазі до дітей, у прагненні  розвинути в них мотивацію, інтерес до оволодіння іноземною мовою, у спробах перебороти формалізм в організації навчально-виховного процесу й оцінці  діяльності учнів, перейти від авторитарного стилю спілкування з учнями до справжнього спілкування, діалогу. Вчителі намагаються залучати додаткові цікаві країнознавчі матеріали, спонукають  учнів до самостійного пошуку таких матеріалів значно раніше, ніж це передбачено програмою, організовують на уроках роботу з газетою, піклуються про створення сприятливого психологічного клімату на уроці.  Пісні, вірші, театралізація на позакласній роботі все більше проникають на урок, стають обов’язковими його елементами. Починається це для того, щоб “зробити навчання більш інформативним, змістовним, щоб підсилити вплив на особистість школяра засобами навчального предмета, щоб розвивати не тільки його світогляд, але     й світовідчування”.

Цьому служить і прагнення  в більшій мірі спиратися на свідомість в оволодінні іноземною мовою, розвивати  мислення, пам'ять, формувати загальні і специфічні навчальні уміння, наприклад, уміння користатися словником, підручником.

В Україні постійно зростає  інтерес до вивчення іноземної мови і у зв’язку з цим з'явилася  об'єктивна необхідність розширити  наявні шляхи підготовки з цього  предмету.  Насамперед, виявляється  можливим почати більш раннє вивчення іноземної мови там, де для цього є відповідна кадрова і матеріальна база.  Багато педагогів  вважають, що на  ранньому етапі оволодіння іноземною мовою найбільш ефективною формою навчання є гра. За допомогою гри в школярів розвивається інтерес до іншомовного спілкування, залучаються елементи культури спілкування, формуються деякі уміння, здійснюється інтернаціональне, естетичне виховання, створюється іншомовна інформаційна база, формуються мовні механізми.  Усередині існуючих організаційних форм можуть бути різні варіанти навчання іноземної мови, що відрізняються  тривалістю курсу, терміном і характером його початку і завершення.

Усе це пошуки наявних  резервів підвищення якості і результативності навчання, а також бажання створити умови, що дозволяють дітям легше  опанувати основи іншомовного спілкування.

  В інтенсивних   методах велику методичну цінність  представляють використання зв'язного  фабульного тексту, розмаїття способів  і багаторазовість пред'явлення  тексту, широке використання групових  форм роботи. При інтегруванні  положень інтенсивності методів у систему шкільного навчання необхідно враховувати наявність у кожному учнівському колективі некомунікативних типів школярів, а також тих, що недостатньо володіють методичною майстерністю.

Отже, важливо створювати  диференціальні і індивідуалізовані програми навчання. Різноманітне сполучення усіх форм роботи:  індивідуальної, самостійної, парної, групової являє собою важливий засіб підвищення якості навчання і виховання школярів, дозволяє краще враховувати їхні індивідуальні відмінності, сферу інтересів. Необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів  і  забезпечити  учню можливість досягти планований результат. Навчання робить вкрай активним  більш широке впровадження елементів самонавчання і взаємопов’язаного навчання.

Надзвичайно перспективними є ідеї створення навчальних програм  з використанням комп'ютерів і  відеозаписів, і впровадження їх у  практику школи. Інтенсифікація навчання як одна  з важливих сучасних тенденцій, диктує необхідність модифікувати урок іноземної мови – перетворювати його в урок – екскурсію, в урок – конференцію, урок – телеміст. Особливе значення має вихід в інші практичні види діяльності, у процесі яких відбувається реальне іншомовне спілкування. Такий вихід може здійснюватися:

на внутрішньому шкільному рівні – при реалізованому спілкуванні з іноземними гостями, зустрічах типу КВК;

на міжшкільному рівні  – організація переписування  іноземною мовою, олімпіад, фестивалів, тижнів іноземної мови;

на позашкільному рівні  – у процесі включення школярів у реальну трудову діяльність.

Очевидно, що запланований результат навчання іноземній мові може бути досягнутий, якщо будуть поліпшені  умови навчання і якщо школярі  насправді будуть відчувати, що від  них реально потрібне практичне  володіння іноземною мовою.

2.2. Національно-культурний  компонент навчання іноземної  мови  та засоби його засвоєння

Включення в зміст  навчання країнознавчих знань  забезпечують засвоєння учнями реалій іншої національної культури, розширення їхнього загального кругозору, що приведе також до підвищення інтересу до іноземної мови.

До категорії засобів  навчання, що більше усього можуть наблизити  учня до природного культурологічного  середовища, відносяться автентичні матеріали: справжні літературні, образотворчі, музичні добутки, предмети реальної дійсності (одяг,  меблі, посуд ) та їх ілюстративне зображення. Нерідко в цей перелік попадають одноразові, повсякденні матеріали, такі, як афіші-оголошення, анкети, квитки проїзні і вхідні, вивіски, етикетки, меню, рахунки, карти, рекламні проспекти з туризму і т.д. Перераховані вище матеріали можна виділити в самостійну групу прагматичних матеріалів.  Специфіка цих засобів полягає в тім, що вони забезпечують спілкуванню з живими, реальними предметами, стимулюють майже справжню комунікацію: учні як би проживають усі події, грають визначені ролі, вирішують проблеми (купівлі, екскурсій, вибору навчального центра і професії, заповнення  анкет, вибору меню і т.д.).

При навчанні іноземної  мови можна використовувати лінгвокраїнознавчий  матеріал з таких сфер:

1) учбово-професійна сфера  спілкування: 

оголошення по працевлаштуванню;

розклад уроків;

вирізки з газет і  журналів про систему освіти, шкільних проблемах, бюджетних асигнуваннях.

рекламні проспекти  різних навчальних центрів ( курси іноземної мови, підвищення кваліфікації і т.д.);

програми  різних заходів (музичних, образотворчих, спортивних);

2) соціально-культурна  сфера спілкування: 

запрошення  на виставки, концерти, у музеї;

програми екскурсій, турів, розваг під час літнього відпочинку;

вхідні квитки на видовищні  заходи.