Народна педагогіка у середній школі

− звичаєвість: традиції, свята, звичаї, обряди, побут;

− спів, рух, харчування, ритми, колір, звук;

− будівля, обійстя.¹⁹

Особливо актуальною є концепція школи-родини у ланці  початкової освіти. Дітям початкових класів школа, яка нагадує сім’ю, особливо імпонує. У процесі навчання та виховання в ній по суті стають відсутніми «пороги» між сім’єю і школою.

Проблему сімейної педагогіки у спадщині В.Сухомлинського досліджував Л.Лазарук. На його думку, видатний вчений надавав сім’ї ключову  роль у формуванні та розвитку дитячої особистості, бо «сімейне середовище зберігає, утверджує і водночас формує ціннісно-смислову сферу дитячої особистості на основі прийняття останньою соціально значущих норм, переконань та ідеалів»²⁰. Зі вступом дитини до школи виховні впливи сім’ї поглиблюються і посилюються цілеспрямованими педагогічними впливами. В. Сухомлинський обґрунтовує необхідність дотримання єдиних вимог сім’ї та школи до виховного процесу, вбачаючи в цьому важливу умову аксіогенезу школяра. Розглядаючи процес виховання людини як свідоме засвоєння нею етичних, естетичних, духовних цінностей нації і людства в цілому, великий педагог пропонує систему роботи з батьками, яка передбачає кілька етапів. Перший – організація дружнього, цілеспрямованого батьківського колективу на основі спільних інтересів – виховання дитини. Наступний етап − педагогічна просвіта батьків: лекції і бесіди у педагогічній школі просвітницького характеру.²¹

М.Стельмахович та І.Червінська вважають, що «вчителі спільно з батьками мають змогу не просто «зв’язувати» школу з сім’єю чи сім’ю зі школою, як до тепер бувало, а забезпечувати повну гармонію у їх навчально-виховній взаємодії». Це можливо за умов, коли діти зростають у міцній, здоровій і щасливій сім’ї, а в школі домінує доброзичлива атмосфера щирих, теплих, лагідних родинних взаємин. У такому разі стосунки між учителями й учнями стають як між дітьми і батьками, а стосунки між учнями як між братами й сестрами. Водночас утверджується життєвий оптимізм, радість перебування серед однокласників, потяг до успішного навчання і чемної поведінки з виявом добра і милосердя у ставленні до ближнього, віри, надії і любові. «Єдність у сім’ї, базована на кровній і свояцькій спорідненості, згуртованість у школі, викликана спільністю навчальних інтересів, оволодінням грамотністю, здобуттям нових знань і глибшим пізнанням навколишнього світу й самого себе, виливаються у єдність українського народу, нації загалом»²².

Етнопедагогічна основа української національної школи-родини будується на широкому використанні всіх компонентів навчально-виховної мудрості нашого народу, а саме: українських народних – родинознавства (фамілістики), дитинознавства (педології), домашнього (хатнього) виховання, дидактики, деонтології, педагогіки народного календаря, козацької педагогіки, педагогіки опіки тощо.

Культивування школи-родини аж ніяк не передбачає ігнорувань їх специфічних рис. Адже педагогіка родини і педагогіка школи мають  свої особливості. Важливо згармонізувати їх взаємодію у виховних впливах  учителів, батьків і матерів, братів і сестер, дитячих і молодіжних об’єднань, людей старшого покоління – дідусів і бабусь, родичів, свояків, сусідів, ровесників, природи, побуту, культурно-освітніх установ, літератури, мистецтва, науки, держави, засобів масової інформації.

«Побудована на такому фундаменті школа відповідає національним рисам української  дитини, її ментальності, що здатні забезпечити  найвищий злет її тілесного, розумового, духовно-морального, господарсько-трудового  й естетичного розвитку».²³

Українська  національна школа-родина зорієнтована на принципово нове розуміння освіти, що виходить із завдань формування громадянина України, котрий житиме за принципами нової культурно-інформаційної стратегії й адаптуватиметься до нових базисних засад суспільства. Нині важливо підготувати людину до розуміння завдань і проблем, які стоять перед світовим співтовариством, перед країною, регіоном, містом, конкретною людиною, і навчитися розв’язувати їх. І надважливо – вчити вирішувати конкретні проблеми конкретної людини, як дорослої, так і дитини, школяра.²⁴

2.2. Використання природовідповідних засад народної педагогіки у змісті шкільного виховання та навчання

Одним з найважливіших  завдань сучасної школи є вивчення і освоєння духовних цінностей народної культури та краєзнавства.

Вирішуючи завдання «формування загальної культури особистості», прописаної в законі про освіту, педагогам необхідно  пам'ятати про дбайливе ставлення  до рідної мови, історії, культури, вихованні  та розвитку школярів на народній основі народної художньої культури. Особливе значення має засвоєння дітьми відомостей про природу, поведінці, відображення їх у етнопедагогічній спадщині народу, а також оволодіння практичними вміннями та навичками, виробленими в народній практиці. Традиції взаємодії з природою сягають корінням в далеке минуле. У колишні часи повна залежність від природи змушувала селянина вивчати навколишній світ, примічати «найдрібніші подробиці випадковостей природи», вловлювати закономірність і зв'язок одних явищ з іншими.²⁵ Це вилилося в цілий звід правил, прикмет, спостережень, знати які корисно і нам. Знання передавалися з покоління в покоління і до наших днів дійшли лише найбільш вірні, найбільш тонко відбивають закономірності в явищах природи. Так склався народний календар - спадщина наших предків, свого роду колиска наукового природознавства.

Широкі можливості для освіти і виховання учнів представляє етнопедагогічний матеріал. Залучення прислів'їв, загадок до вивчення природознавства збагачує навчальний процес. Завдяки вміло включеним в канву уроку прислів'ям природні явища представляються наочно й образно, крім того, поглиблюється сприйняття досліджуваного матеріалу, підвищується інтерес до предмету. Прислів'я вчать помічати закономірності в природних явищах, сприяють розвитку спостережливості. При цьому цікаво порівнювати зміст прислів'я із спостереженнями учнів. Існують прислів'я - загадки, розгадування яких завжди цікаво школярам. Наприклад, вивчаючи тему «Пори року. Весна»в класі, можна використовувати прислів'я:« Квітень з водою, травень з травою»;«Від грому до води не втечеш»- можна пов'язати з правилами поведінки під час грози. На уроці «Сезонні зміни в природі»: «Багато снігу - багато хліба», «Холод вересень, да ситий» і т.д. Народом складені прислів'я буквально про кожен пори року, про кожному місяці.

Плідно використовуються виховні можливості народовиховної спадщини з метою формування дбайливого ставлення дітей до рідної природи. Неможливо виховати морального милосердного людини без гарячої любові до людей, батьківщини, рідного краю, природи. Народні традиції забезпечують особливу психологічну середу, виступаючи найважливішим засобом виховання зростаючих дітей.

Основу народної педагогіки становить духовна культура, народні звичаї, традиції, соціально-етичні норми. Початок початків - сім'я. У всі часи, всі народи, незалежно від вірувань, культур, вчили дітей брати приклад з батьків. Рідко в сім'ях, збереглися будь - які традиції; скласти родове древо можуть деякі, та й тільки 2-3 поколінь. Природно, всі ці прогалини зобов'язана заповнювати школа. На уроці по темі «Твої рідні та твоя Батьківщина в потоці часу», діти разом з батьками вивчають свій родовід, згадують покоління предків, прізвища, імена, по батькові і складають родове дерево.²⁶

Введення національно-регіонального  компонента в зміст освіти відкрило широку перспективу для вивчення та використання національно-культурних цінностей. Звернення вчителів до традицій народної педагогіки, критичне осмислення життєвого і педагогічного досвіду попередніх поколінь дозволяють виявити найбільш ефективні засоби і методи, які сприяють громадянському вихованню молодого покоління, людини, яка знає свій родовід, малу і велику Батьківщину, поважаючого і прихильника звичаї та традиції предків. При вивченні теми «Природна зональність», говорити про традиційні промислах і ремеслах, народному декоративно-прикладному мистецтві.

При вивченні теми: «Людина і минуле людства», можна  провести рольові ігри з метою  сформувати уявлення про заняття, звичаї, свята наших предків в зимовий  час; розвивати уяву, історичне мислення; виховувати повагу до справ наших предків і старовинним звичаям. Для цього потрібно провести підготовчу роботу:

   1. Заздалегідь  дати завдання: зібрати відомості  про місцеві старовинні звичаї  зустрічі Нового року і Різдва.

   2. Виготовити  народні костюми, розучити колядки, народні пісні.

   3. Підготувати  декорації, презентації до уроку,  експозицію шкільного музею «Предмети  старовини».

   4. Розучити  колядки, вірші.

Учні при  підготовці до цього уроку повинні  провести велику дослідницьку роботу з вивчення народних традицій Росії.

Таким чином, спираючись на народні методи виховання педагоги - теоретики і практики створили сучасні концепції виховання  всебічно розвиненої особистості, що постійно вдосконалюються і оновлюються  відповідно до вимог життя. Народ завжди прагнув прищепити молодому поколінню любов до Батьківщини, правдивість, чесність, скромність колективізм, почуття дружби, товариства.²⁷ Жити гідно, користуючись заслуженою повагою оточуючих, хоче кожна людина і кожен народ. Це можливо тільки тоді, коли сам поважаєш себе і своїх сусідів, знаєш свою культуру, розумієш своє місце в світі природи і в світі людей. Неможливо виховати морального милосердного людини без гарячої любові до людей, батьківщини, рідного краю, природи. Вважаємо, що саме школа повинна починати роботу по відновленню втрачених зв'язків, вчити чуйності у спілкуванні з природою, розумінню взаємовідносин в ній, прилучати до культури, а також розвивати такі якості, як спостережливість, прагнення пояснити природні явища, необхідні в подальшому для повноцінного засвоєння систематичних курсів фізики, хімії, біології.

Завдання системи  освіти сьогодні - не тільки формування індивіда з широким світоглядним кругозором, з розвиненим інтелектом, з високим рівнем знань, але й  духовної особистості, від інтелектуального, політичного, культурного рівня якої багато в чому залежить майбутнє суспільства.

Висновки

Сучасні процеси  національного відродження в  Україні вимагають поглибленого вивчення і широкого втілення у практику всіх ланок системи освіти здобутків народної культури в найрізноманітніших аспектах. У процесі творчих пошуків змісту, форм і методів національного виховання зростає інтерес до вивчення й використання тисячолітніх надбань української народної педагогіки в діяльності шкіл, дошкільних і позашкільних закладів, вузів усіх рівнів.

Етнопедагогіка  забезпечує єдність навчання і виховання, зв'язок із життям рідного краю, врахування вікових, індивідуальних та національних особливостей дітей, досягнення наступності  між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід з сімейної обстановки в шкільну, збагачує і активізує навчально-пізнавальний процес, сприяє підвищенню контролю за досягненнями учнів і є показником росту особистості педагога.

Народна педагогіка (етнопедагогіка) – це наука про досвід народу у справі виховання молоді, про його педагогічні погляди, наука про педагогіку побуту, сім’ї.

Мета навчання – сукупність знань, умінь і навичок  людини, яку прагне сформувати народ  – сформувати освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності.

Предметом етнопедагогіки є досвід навчання й виховання  дітей, накопичений конкретним етносом  за тривалий час його існування. Безумовно, використання накопиченого українським  народом досвіду у вихованні є цінним джерелом для відродження й становлення національного виховання і навчання, оскільки воно відповідає українській вдачі, менталітету, особливостям національного характеру.

Успіх використання цього досвіду в сучасних умовах залежить від ретельного врахування її специфічних особливостей,

Одним з найважливіших  завдань сучасної школи є вивчення і освоєння духовних цінностей народної культури та краєзнавства.

Список  використаної літератури:

1. Арзамасцева Н.Г. Формирование этнокультурной компетентности будущих социальных педагогов в вузе - Диссертация на соискание уч.степени к.п.н. / Н. Г. Арзамасцева; На правах рукописи. - М.: Рос. акад.образования, 2000. - 180 с.
2. Будник, О. Особливості української етнопедагогіки / О.Будник // Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій. – 2002. – № 2. – C. 116-118.
3. Васякович, Г.П., Черніков, П. І. Етнопедагогіка і морально-естетичне виховання учнів: методичний посібник / Г.П. Васякович, П.І. Черніков. – Чернігів: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1994. – 24 с.
4. Гордійчук О.  Ідея народної педагогіки в національній системі виховання українців /О. Гордійчук // Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти :  матеріали третьої міжнародної наук.-практ. конф. – Чернівці, 1999. – С. 174 – 177.
5. Гордійчук О. Етнопедагогічні засади формування духовно-морального світу молодшого школяра / О. Гордійчук // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія : зб. наук. праць. – Чернівці, 2005. – Вип. 248. – С. 40 – 46.
6. Горбачева Л. Словарь современных форм воспитательной работы // Воспитание школьников. – 2001. – № 8-10
7. Крылова, Н. Б. Культурология образования / Н. Б. Крылова. - М.: Народное образование, 2000. - 272 с.
8. Кукушин В.С., Столяренко Л.Д. Этнопедагогика и этнопсихология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 448с.
9. Лазарук, А. Батьківська педагогіка Василя Сухомлинського: аксіологічний ракурс проблеми / А.Лазарук // Початкова школа. – 2004. − № 5. –С. 3-5.
10. Лисенко, Н.В., Лаппо, В.В. Етнопедагогіка [Текст]: навчально-методичний посібник / Н.В.Лисенко, В.В. Лаппо. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – 85 с.
11. Лурье, С.В. Историческая этнология: учебное пособие для вузов / С.В. Лурье. - М.: Академический Проект; Гаудеамус, 2004. - 624 с.
12. Мосiяшенко В.А. Украïнська етнопедагогiка. Навч. посiбник для ст. пед. навч. закл. – Глухiв: РВВ ГДПУ, 2001. – 172 с.
13. Стельмах<span cl