Народна педагогіка у середній школі

 

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. НАРОДНА ПЕДАГОГІКА ЯК ГАЛУЗЬ ЗАГАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ…………………………………………………………6

1.1. Формування  концепції народної педагогіки і її характерні особливості…6

1.2. Мета і зміст (етнопедагогічного) виховання та навчання…………………10

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ І ЗАСОБІВ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ У ПРАКТИЦІ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ…………………………….15

2.1. Основні напрямки використання народної педагогіки у виховному та начальному процесах………………………………………………………………15

2.2. Використання природовідповідних засад народної педагогіки у змісті шкільного виховання та навчання………………………………………………..20

Висновки…………………………………………………………………………..23

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Народно – педагогічні традиції як соціально-історичне багатство народів в нинішніх умовах набувають особливого змісту. З одного боку, новий час покликане відроджувати, зберігати і збагачувати прогресивні традиції народів, що населяють той чи інший регіон. З іншого - прилучення нових поколінь наших співвітчизників до цих цінностей є той внесок в історію, який надає їм стійкість, надійність, безперервність. Народна педагогіка, що містить в собі надійно перевірені часом та історичним відбором традиції людства, являє сьогодні для багатьох етносів України предмет соціальної заохочуваності і актуальності.¹

В даний час  ми є свідками найгострішої суперечності між стрімким розкріпаченням суспільної свідомості (в першу чергу свідомості молодого покоління) і не менш стрімкою девальвацією гуманітарного знання, покликаного зіграти морально-стабілізуючу роль у суспільстві. Одним із ключових напрямків виходу з цієї кризи має стати підвищення соціально-культурного і світоглядного статусу навчальних дисциплін у процесі формування національної культури і національної самосвідомості дітей та молоді.

У вирішенні  цієї проблеми значна роль належить освітнім установам, які покликані відновити  етнокультурні та етносоціальні  функції. Напевно, прийшов той час, коли вчитель знову повинен нести  культуру в маси, але не масову, а  народну, так як на етапі переоцінки загальнолюдських цінностей і зростання національної самосвідомості народу велике практичне значення набуває проблема морального виховання молоді на традиціях народної педагогіки.

Звернення до теорії питання показує, що значення народної педагогічної спадщини у вихованні дітей підкреслювали К.Д. Ушинський, С.Т. Шацький, А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинський.

У сучасних дослідженнях проблем народної педагогіки присвячені роботи Г.М. Волкова, В.Ф. Афанасьєва. У них висвітлюються педагогічні погляди окремих народів, дається детальний аналіз фольклору, звичаїв, традицій, що накладають відбиток на формування особистості дитини, на взаємини між людьми, на звичні риси характеру й поведінки у різних народів в історичній зв'язку з їх минулим.²

Народна педагогіка є предметом осмислення у таких працях: «Етнопедагогіка і морально-етичне виховання» (Г.Васякович, П.Черніков) [2], «Етнопедагогіка» (Н.Лисенко, В.Лаппо) та «Народна педагогіка» (М.Стельмахович). У працях зазначається , що етнопедагогіка як наука вивчає особливості етнічного виховання, а предметом її дослідження є: основні педагогічні поняття народу; дитина як об’єкт і суб’єкт виховання; функції, чинники, засоби виховання та його організація. Н.Лисенко та В.Лаппо подають історію розвитку етнопедагогіки від Я.Коменського (чеського педагога ХVII ст.), який вперше висунув ідею «материнської школи», до наших днів. При цьому вони вказують на важливу роль М.Стельмаховича, який вперше обґрунтував науковий поділ української етнопедагогіки. Г.Васякович та П.Черніков, дослідивши фольклор, літературу, традиції та обряди як надбання українського народу, висувають ідею про гуманістичні засади української етнопедагогіки. Авторами здійснено пошук ефективних форм та методів залучення народного виховного потенціалу в роботу сучасних освітніх закладів України.

Народна педагогіка займає важливе місце в системі педагогічних наук. Введене в науковий обіг Г.Н.Волковим поняття «етнопедагогіка» являє собою науку про народній педагогіці, народній школі, про досвід народу щодо виховання підростаючого покоління, про його педагогічних поглядах. Народна педагогіка виявляє можливості народних виховних традицій в сучасних умовах школи і визначає їх доцільність³.

Все вищесказане  і визначає актуальність нашої роботи.

Мета курсової роботи – узагальнити та охарактеризувати народно – педагогічний досвід

Об’єкт дослідження  – народна педагогіка

Предмет – методи та засоби народної педагогіки, застосовані  у процесі шкільного виховання

Із мети, об’єкту  та предмету роботи ми сформулювали наступні завдання:

1. Розкрити особливості  формування  концепції народної педагогіки і її характерні особливості.

2. Охарактеризувати  мету і зміст (етнопедагогічного) виховання та навчання

3. Шляхом аналізу  теоретичних джерел та практичної  роботи педагогів показати напрямки використання народної педагогіки в виховному та начальному процесах

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – ПЕДАГОГІЧНІ  ЗНАННЯ І ВИХОВНИЙ ДОСВІД НАРОДУ

1.1. Формування  концепції народної педагогіки  і її характерні особливості.

Етнопедагогіка  забезпечує єдність навчання і виховання, зв'язок із життям рідного краю, врахування вікових, індивідуальних та національних особливостей дітей, досягнення наступності  між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід з сімейної обстановки в шкільну, збагачує і активізує навчально-пізнавальний процес, сприяє підвищенню контролю за досягненнями учнів і є показником росту особистості педагога.⁴

У народній педагогіці етнічна традиційна культура, побут, сімейно-родинні стосунки розглядаються в їх значенні для становлення особистості та інтерпретуються в категоріях педагогіки. Останнім часом особливості педагогічної культури народу намагаються враховувати при відборі змісту освіти. Це пов'язано з тим, що одним з головних завдань освіти, які визначені Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Державними національними програмами України, є виховання поваги до народних традицій, до національних цінностей.

Серед розмаїття  педагогічних видань увагу привертають ті, які на своїх

сторінках розміщують матеріали про національне виховання: «Рідна школа», «Початкова школа», «Педагогіка і психологія», «Дивослово», «Педагогіка і психологія професійної освіти», «Урок Української», «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Дошкільне виховання», «Історія в школі», «Історія в школах України», «Наша школа», «Нові технології навчання», «Освіта і управління», «Слово і час», «Трибуна», «Трудова підготовка в закладах освіти», «Українська література в загальноосвітній школі», «Українська мова й література в середніх школах, ліцеях та колегіумах», «Шлях освіти», «Шкільна бібліотека», «Фізичне виховання в школі», «Відродження», «Коледжанин», «Директор школи». Аналізовані педагогічні видання є всеукраїнськими україномовними.⁵

Вони є фаховими (науково-педагогічними), оскільки подають  наукову і спеціальну інформацію для працівників освітньої галузі. На їх сторінках розглядаються актуальні  методичні та теоретичні педагогічні  проблеми, серед яких і етнопедагогіка.

Наукою і багатовіковою практикою переконливо доведено, що українська школа справді національна тоді, коли ґрунтується на українській національній системі впливу на формування особистості.

Народна педагогіка (етнопедагогіка) – це наука про досвід народу у справі виховання молоді, про його педагогічні погляди, наука про педагогіку побуту, сім’ї. ⁶

До проблеми виховного ідеалу в українській  народній педагогіці звернувся М.Стельмахович. Таким ідеалом, на його думку, є «людина  праці, шляхетна в поводженні й свідома своєї людської та національної гідності». Образ досконалої особи українця створювався впродовж багатьох віків українського народною педагогікою.

Починаючи з XV ст., ідеалом довершеної людини, зазначає вчений, стає образ українського козака, який надалі знайшов своє продовження й розвиток в образах українського січового стрільця, самовідданого борця за самостійну Українську державу. Типовими рисами їх є: вірність службовому обов’язку, відвага, загартованість витривалість, вільнолюбство, здатність до переборення труднощів, незалежність натури, лицарська гідність, порядність, непокірність, невибагливість, військова вправність. Тому, «саме козак є тією досконалою людиною, на яку впродовж ряду віків орієнтується у вихованні дітей та молоді українська народна педагогіка».

Можна засвідчити, що виховний ідеал української народної педагогіки в основі своїй цілком самобутній, бо зародився, виріс і  зміцнів на власному національному  ґрунті, на засадах української народності, творчо увібравши в собі провідні елементи християнства й загальноєвропейської культури.

Сьогодні дослідники української етнопедагогіки звертають  увагу на її невід’ємну частину, феноменальне явище – козацьку педагогіку, «яка формує у дітей і молоді синівську  любов до рідної мови, культури, землі, народу, Батьківщини, виховує в них незламну силу волі й духу, високу лицарську мораль, духовність. Сутність козацької педагогіки полягає у системі знань про закономірності формування світоглядних позицій українця, збагачення підростаючих поколінь інформацією про здоровий спосіб життя, норми взаємостосунків, а також процес самовдосконалення, самоосвіти. Виховання на засадах козацької педагогіки має три аспекти, що передбачають формування високих моральних якостей, фізичний розвиток та культурологічне виховання дітей та молоді. Вітчизняні науковці висвітлюють різні аспекти козацького виховання, однак всі вони дотримуються єдиної думки: козацтво стало найдосконалішою формою вияву генетично закодованих здібностей і можливостей нашого народу, тому підкреслюють вагоме значення козацької педагогіки у сучасному національному вихованні дітей і молоді. ⁷

Отже, можна зробити висновок, що :

1. Етнопедагогіка (або народна педагогіка) – це наука про досвід народу у справі виховання молоді, про його педагогічні погляди, наука про педагогіку побуту, сім’ї.
2. У статтях науково-педагогічних журналів розглянуто такі основні аспекти вищезазначеної проблеми:

• особливості етнопедагогіки та її зв'язок з офіційною наукою; - засади козацької педагогіки як втілення виховного ідеалу народної педагогіки;

• етнопедагогіка як методологічна основа нового типу школи – школи-родини.

3. Народна педагогіка входить у суперечність до офіційної, оскільки основною формою навчання у ній є індивідуальна, яка суттєво відрізняється від класно - урочної у середній та лекційно-семінарської у вищій школах. Тому не всі елементи етнопедагогіки можна використовувати у сучасних умовах, а лише ті, які відповідають вимогам сьогодення, серед них можна назвати такі: на рівні освітніх закладів - прищеплення норм традиційної моралі, абсолютних (добро, любов, справедливість) та національних (патріотизм) цінностей, ідеї розвитку природних задатків дитини тощо; на рівні сім’ї – залучення дітей до домашньої роботи, що допоможе процесу соціалізації особистості та виховає відповідальність.⁸

 

1.2. Мета  і зміст (етнопедагогічного) виховання  та навчання

 Етнопедагогіка як частина педагогічної науки досліджує закономірності та особливості народного, етнічного виховання. Поряд з використанням методів традиційної педагогіки етнопедагогіка приділяє велику увагу застосуванню етнографічних, етнолінгвістичних, археологічний, етнопсихологічних та соціальних методів. У ній формуються і власні методи.⁹

Провідною ідеєю  етнопедагогіки є досягнення гармонії природно-біологічного, соціального і духовного розвитку людини.

Основні принципи народної педагогіки – природність і природовідповідність. На їх основі побудовано народне виховання гармонійної, цілісної особистості. Народна педагогіка близька до природи й людини, і вона сприймається як природна.¹⁰

Основною ідеєю народної педагогіки є визнання рівності людей, самоцінність і унікальність кожної людини, його нерозривну єдність з навколишнім світом.

У всіх без винятку  етносів існувала система народної педагогіки, яка формувалася під  впливом господарсько-культурної діяльності, природних умов, побутового укладу, соціальних відносин.

Сенс виховання  народ бачив у зміцненні спадкоємності  поколінь на вікових гуманістичних  традиціях народу. Чим сильніше традиції сім'ї, тим сильніше усвідомлення своїх  коренів. Сім'я - це духовна спільність декількох поколінь, пов'язаних любов'ю один до одного. У материнської любові діти бачили зразок любові не тільки до себе, але і до всього живого. У відносинах з батьком - зразок відносин слухняності дорослим, більш мудрим людям.