Національне виховання в професійно-технічних навчальних закладах

Професійно-технічні навчальні заклади покликані створити всі необхідні умови для становлення та розвитку особистості. Виховна діяльність має реалізовуватись у формі живого діалогу та активній взаємодії учасників, бо завдяки конструктивному діалогу і свободі вільного вибору особистості можна буде досягти поставлених спільних цілей.

Національне  виховання передбачає постійний пошук нових ефективних форм і методів впливу на майбутніх громадян України, адже у цьому зацікавлена як держава так і громадські організації, всі, хто прагне відстояти незалежність України, примножити національні надбання та гідно представляти державу за її межами [19].

Науковець В. Пустовий визначає українські національні пріоритети у сфері національного виховання, які «полягають у спрямуванні науки на вітчизняне виробництво, впровадження як власних, так і зарубіжних технологій в усі галузі виробничої й економічної діяльності, на поліпшення підготовки національних висококваліфікованих і конкурентоспроможних кадрів, випереджаючий характер теоретичних та прикладних досліджень» [20].

У процесі дослідження В. Дроговозом були виділені домінантні якості особистості-патріота:

- сформованість духовно-етичних  якостей особистості (свідомої любові  до Батьківщини, поваги до рідної  мови, культури, звичаїв, традицій);

- сформованість історико-пізнавальних якостей особистості (знання своїх коренів та історії «малої Батьківщини», України, інших країн; прагнення до вироблення власної патріотичної позиції; знання законів України);

- сформованість професійно-діяльнісних якостей особистості (ставлення до праці як до служіння Батьківщині; розуміння національних інтересів України);

- сформованість психологічних  якостей особистості (здатності  і готовності до фізичних і  психологічних випробувань зради  Батьківщини);

- сформованість здатності до  саморефлексії (здатності до самоаналізу  власних вчинків з точки зору інтересів Батьківщини);

- сформованість громадянсько-діяльнісних якостей особистості (потреби в конкретних повсякденних справах на користь Батьківщини) [22].

Навчальна діяльність студентів є засобом національного виховання. У процесі викладання конкретних навчальних дисциплін кожен науково-педагогічний працівник повинен, розповідаючи про особливості об’єкта курсу, акцентувати увагу студентів на наукових досягненнях вітчизняних учених, на ролі їх внеску у світову науку, на їхніх особистісних якостях, сукупність яких сприяла досягненню вагомих результатів у певній науковій галузі. Компонентом концепції національного виховання є також методи національного виховання. Для національного виховання студентів доречним може бути використання методів товариської виховної турботи: методи товариського спонукання: захоплення перспективою, доброю справою, творчим пошуком, заохочення, схвалення, нагорода, вимога, контроль, обговорення, довіра, прохання; методи товариського переконання: роз’яснення, розповідь, роздуми, бесіда-роздуми, переконання на власному досвіді, товариська дискусія; методи товариського привчання: оптимальний режим життя; творче доручення; творча гра, змагання, традиції, особистий приклад. Також, можливе використання нетрадиційних методів, побудованих на принципах народної педагогіки: народно-педагогічні методи нагромадження життєвого досвіду; народно-педагогічні методи виховання словом рідної мови; народно-педагогічні методи стимулювання, заохочення і спонукання; самоаналіз вчинків, самодисципліна, самоконтроль, самопереконання, самосхвалення, самозасудження [7].

Пріоритетним напрямком в Національній доктрині розвитку освіти України та її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає  громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини.

Реалізація Національної доктрини розвитку освіти передбачає: підготовку людей високої моралі, здатних до творчої праці; формування здорового способу життя, розвиток спорту, етичне, естетично-екологічне, політичне, громадське, правове, трудове та фізичне виховання учнівської та студентської молоді [2].

Становлення української державності, інтеграція у європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу. Ця концепція, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації. Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності.

Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури. Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно опирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки [13].

Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім’я, найближче соціальне оточення – формальні й неформальні об’єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об’єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів. Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі. Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб’єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв’язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів[23].

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:

- забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

- відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на “усередненого” вихованця;

- формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

- виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;

-  формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

- виховання  духовної культури особистості та  створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості,   милосердя,  патріотизму,  доброти;

-  культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

-  формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;

- забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров’я;

- формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;

- забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

- вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;

- прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

- спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методологічних засадах. Разом з цим, у процесі виховання враховуються регіональні й етнографічні особливості [15].

Отже, громадянські риси можуть формуватися у професійно-технічних навчальних закладах, які виступають соціокультурним середовищем, яке в майбутньому формуватиме особистість українського громадянина. Патріотично-вихований учень ПТНЗ – це особистість з широким світоглядом, активною життєвою позицією, патріотичною свідомістю, зацікавлений у зміцненні та захисті держави, який сумлінно виконує обов’язки як учня, так і законослухняного громадянина своєї країни, має толерантне ставлення до інших етносів.

Таким чином, важливішими напрямами національного виховання в професійно-технічному навчальному закладі є: визнання свободи мислення, права студентів на власну думку, політичні та життєві позиції; визнання пріоритету самовиховання студентів, організацію їх індивідуальної діяльності, спрямованої на розвиток власного потенціалу; організацію студентського самоврядування, роботи студентських громадських об’єднань згідно з положенням про роботу відповідних організацій, що передбачає гнучкі форми взаємодії між деканатом, кафедрою, куратором і студентськими групами та спрямованість виховної роботи на професійно орієнтовану діяльність студента.

 

 

2.2. Основні шляхи вдосконалення національного виховання

 

Національне виховання в державі має бути спрямоване на формування у молоді світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти. В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

Формування національної свідомості і самосвідомості може здійснюватися за умови, якщо особистість має можливість отримувати об’єктивну інформацію про свою націю, своє історичне минуле, про інші нації, в оточенні яких вона розвивалася [20].

На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання вбирало кращі здобутки світової культури, акумульовані в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі — український виховний ідеал. Поняття «національне виховання» охоплює всі зазначені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України.

Основними шляхами вдосконалення національного виховання в сучасному навчальному закладі професійно-технічної освіти повинні стати:

- реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями української нації, корінних народів і національних меншин;

- виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

- упровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;

- розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду;

- об’єднання зусиль державних і громадських інституцій, зокрема національно-культурних, у вихованні молоді, сприяння діяльності юнацьких організацій;