Моральне виховання

(«Повість времінних літ»). Але той же Святослав, не замислюючись, вбиває рідного брата Гліба, коли той приймає християнство.

Кожне плем’я (пізніше – князівство) мало свої звичаї і закони, «свій нрав», одержані від предків, але всі вважали ганьбою зраду народу.

Заговір матері над сином аби вберегти його від смерті: «Будь ти, моє дитятко ненаглядне, світліше сонечка, міцніше каміння. Відведу я від тебе чорта страхітливого, лісовика одноокого, збережу тебе від злого водяника, від заклунки Київської, від хитрого чорнокнижника. І будь ти збережений від смерті даремної, але коли прийде година твоя смертна, повернись до Батьківщини славної, вдар їй чолом, припади до сирої землі і засни сном солодким та не збудним».

Уже в VII – VIII ст. існували «звори» усних моральних стандартів, які розповсюджувалися у вигляді приказок, афоризмів, порад, правил поведінки. В народі ці правила називали «вежеством». Вони застерігали, попереджали:

• бережись, друже, якщо тільки землю будеш обробляти, а душу пустою залишати;
• знак чоловічої доброчесності – не вміння починати справу, а вміння її завершувати;
• час не сховає твоїх поганих справ;
• бажай краще хіба – солі, ніж достатку з лихом;
• краще почути від когось про лихо, ніж говорити про це комусь іншому.

Народні перекази, легенди – чудовий  засіб морального виховання.

На малих і великих майданах, у церквах і монастирях, на ярмарках у годину відпочинку в далекій  подорожі, на народних святах гуслярі та бандуристи відтворювали перед слухачами героїчні події.

Після хрещення Русі моральна вихованість  ставиться у залежність від розумового розвитку. Звіт моральних правил стосується як простої людини, так і князя. Лише того князя любили і поважали, який був добрим, освіченим, справедливим, особисто брав участь в управлінні державою. Мораль середньовіччя вчила «не забувати убогих», не дозволяти сильному губити слабшого, завжди напоїти і нагодувати «страждущего и нищего», допомагати старим людям вважалася джерелом і початком «усякого добра». Милостиня вважалася джерелом і початком «усякого добра».

Братські школи південно–західної  Русі: «Азбуковники» (перші підручники з педагогіки) включали не тільки «увещания учення», а й моральні правила, корі стосуються поведінки підлітків та юнаків, формували в них норми спілкування:

• гнів сушить кістки, трощить серце,
• хто гнів свій подолає, той міцним буде;
• зла людина, як вугілля: якщо не палить, то чорнить;
• меч ранить тіло, а зле слово – розум;
• тільки той сміливий і хоробрий, хто сам себе подолати може.

Народні свята, обряди, традиції були постійними супутниками людського  життя. Вони допомагали зберегти національну  культуру, розвивати естетичні почуття  та смаки народу, вирішували завдання морального виховання: розкривали вічну боротьбу між добром і злом, зрадою і вірністю, обов’язком та безвідповідальністю, славою і ганьбою.

Доросле покоління дбало про  те, щоб діти росли здоровими фізично  і психічно.

Проте, перш ніж виховувати когось, виховуй себе, адже:

• яблуко від яблуні не далеко падає;
• з ким дитина поведеться, від того й набереться;
• не ладні ті діти, яким не докоряють ні батьки, ні діти;
• з ким хліб – сіль водиш, на того ж і походиш;
• добре мати для своїх дітей, а земля – для всіх людей;
• добра сім’ї сильніша за багатство;
• всі ми розумні повчати, а самі не відаємо, що творимо.

Моральні  норми, що стосувалися дітей:

• таким будь для батьків своїх, якими хочеш бачити дітей своїх;
• при старших – мовчи;
• хворого повідай, мертвого – проведи;
• близьких своїх завжди кохай;
• чого не вмієш, того навчись;
• нехай не застане тебе сонечко в лісі;
• не за свою справу не берись, за своєю роботою – не лінись;
• чого в іншій людині не любиш, того й сам не роби;
• від добрих слів язик не відсохне;
• у чужій хаті будь непримітним, але привітливий;
• не сором мовчати, коли нема що сказати;
• одержав добро – пам’ятай, а зробив добро – забудь.

Ці норми морального спілкування  диктували конкретну поведінку  на різні випадки життя.

Увага навчанню:

• важко вчити нерозумних і впертих;
• початок знань – усвідомлення неосвіченості, темноти своєї;
• неможливо багато знати, коли рідко вчилися;
• неосвічена людина завжди вважає себе наймудрішою.

Провідний компонент морального виховання – навчити ремесла і виховувати любов до праці (праця – потреба, а не тягар). Людина, яка зуміла і любила трудитися, цінувала свою і чужу працю, користувалася загальною повагою. (Жартівні пісні про ледарів: «Грицю, Грицю, до роботи».)

Любов до природи – моральна характеристика людини:

• природа – царю воєвода;
• природа – твій стіл і ліжко;
• «Природу не надо увечь, а надо беречь»;
• з природою, як з щасливою нагодою.

4. Видатні  педагоги про моральне виховання

Розглянемо  на семінарському занятті.

5. Зміст морального виховання:

• виховання громадянина України, патріота своєї Батьківщини (любов до матері, батька, рідної мови, інтерес і поваги до національної історії, культури, мистецтва, традицій, національних героїв);
• виховання поваги до людей інших національностей, їхньої культури, історії, звичаїв;
• виховання любові до праці, поваги до людей праці;
• гуманне виховання (виховання доброти, товариства, чуйності, уважності до людей);
• виховання обережного ставлення до природи;
• виховання дисциплінованості, почуття відповідальності за свої дії і дії оточуючих.

Виховання громадянина України, патріота своєї  Батьківщини

(любов до матері, батька, рідної  мови, інтерес і поваги до національної  історії, культури, мистецтва, традицій, національних героїв) – патріотичне виховання

У системі морального виховання  чільне місце займає патріотичне  й інтернаціональне виховання.

Патріотизм (patriotes – батьківщина) - це сильне і глибоке людське почуття любові до своєї батьківщини,відданість своєму народові, відповідальність за

долю  Вітчизни, готовність служити її інтересам.

 Це провідна моральна якість, яку треба розглядати як найвищий  прояв свідомості людини; суспільний  і моральний принцип ставлення  людей до своєї країни.

Патріотизм -  явище соціально-історичне, має соціальний характер.

Прояви патріотизму: любов до матері, батька, рідної мови, інтерес і повага до національної історії, культури, мистецтва, традицій, звичаїв, прагнення їх зберегти, шанобливе ставлення до національних героїв, любов до рідної природи, дійовий інтерес до історії свого народу, прагнення до національної незалежності, національна гордість.

П. проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість.

В.О.Сухомлинський: П. як діяльна спрямованість  свідомості,волі, почуттів діалектично пов'язаний з  освіченістю, естетичною, емоційною  культурою, світоглядною стійкістю, творчою  працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо  виокремити від складного цілісного  процесу формування особистості.

Джерела П. виховання: рідне слово батька, матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина, Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості,спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.

«Україна  – це наша суверенна, соборна держава, займає п’яте місце за величиною  території (6037 тис. кв. км), населенням (48мл. чол..) в Європі.

На півдні її омивають Чорні і Азовське моря. Столиця – Київ. Має одну автономну (Кримську) республіку, 24 області, 480 районів, 429 міст, 916 селищ міського типу.

Клімат помірний, переважно континентальний.

Головні річки: Дніпро, південний Буг, Денець, Прут, Дністр.

Ґрунт – чорноземний, підзолистий, каштановий. (За сторінками підручників.)

Україна

Україна … в одному вже тільки цьому  слові  для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців, бринить ціла музика смутку і жалю…

Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової героїчної боротьби за волю …

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні річки…

Україна – це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ними світять  заплакані золоті зорі… (С. Васильченко.)

П. виховання є передумовою формування почуття інтернаціоналізму.

«Не можна  любити народів других,

Коли  ти не любиш Вкраїну» (В.Сосюра)

Інтернаціоналізм (від лат. inter – між + nation - народ) поважне ставлення до інших народів,їх історії, почуття дружби і солідарності між народами.

Патріотизм, інтернаціоналізм – дійові почуття.

Здійснюється  в процесі всієї життєдіяльності  особистості в сім’ї, дошкільних, шкільних, позашкільних  навчально-виховних закладах, безпосередньої участі людини в громадських відносинах з людьми інших національностей.

В арсеналі багато засобів і методів  виховання.

Головне - залучення кожної особистості до конкретної діяльності з творення і  примноження багатства і краси  своєї Вітчизни.

Шляхи:

1. В сім’ї
2. В школі

• Розкрити алгоритм на основі попередніх тем, зокрема, «Розумове виховання»

Форми і методи виховної роботи:

• Туристично-краєзнавча робота. 
• Твори: «Мої друзі»; «Мій двір / Моя вулиця« З історії імен і прізвищ однокласників»».
• Написання казок: «Якби я зустрів чарівника» (3 бажання), «Навіщо я вчусь», «Що я думаю про себе самого», «Яким я уявляю себе через 10 років?»
• Етичні бесіди («З чого починається Вітчизна?»), екскурсії і збір матеріалу («Наше місто раніше і тепер»); клубна і гурткова робота, пошукова робота, свята, ранки, зустрічі, фольклорні фестивалі, спільні концерти художньої самодіяльності учителів, учнів і батьків, українські вечорниці, розмова про свій родовід,

КТС: прес-конференція, турнір-вікторина, турнір знавців, День Англії.

твір літні музичні композицій. Читання і обговорення оповідань  і ін.

Перегляди , обговорення кінофільмів, вистав.

Розучування пісень, віршів

Листування. Ігри. Спільна діяльність.

Теми:

• Земля, рідна моя.
• Народні прикмети.
• Народні легенди.
• Календарні обряди та звичаї.
• Пам'ять родоводу.
• Шевченкова світлиця.
• Зустріч весни.
• Літопис рідного села.
• Доповніть за Основними орієнтирами…

Виховання гуманізму

Гуманізм – філософська категорія, характеризується як світосприймання, базується на принципах справедливості, правдивості, об’єктивності, щиросердності; ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

Гуманізм  містить у собі поняття гуманність – якість особистості, людинолюбство, повага до людей, людської гідності.

Гуманний – людяний у своїх діях і ставленні до інших людей.

Дійове почуття.

Гуманне виховання  - виховання доброти, товаристкості, чуйності, уважності до людей).

Гуманна педагогіка В.О.Сухомлинського («Серце віддаю дітям»), Ш.О. Амонашвілі («Здравствуйте, дети!», «Как живете, дети?»,  «Единство цели»).

• Розкрийте шляхи гуманного виховання.

Гуманізм педагогічній системи  В.О.Сухомлинського