Моральне виховання

Центральне питання змісту правової культури – усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.

Основними документами, які регулюють взаємовідносини  громадян і державних органів  в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти. Для учителів і батьків є документи - Закони України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, міжнародні документи – „Конвенція про права дитини”, „Резолюція з прав людини” та Ін.

Правове виховання в школі здійснюють у навчально – виховному  процесі ( під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та Ін.), позакласній та позашкільній виховній роботі ( бесіди „ Ти і закон”, лекції „ Право та мораль”, диспути на правову тематику „Дисципліна – свобода чи необхідність”, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд та обговорення кінофільмів, організація клубів на зразок „Підліток і закон”).

Критеріями  ефективності правового виховання  є глибина і міцність правових знань, повага до права, визнання його верховенства, переконаність та впевненість у значущості й справедливості норм права, інтерес до їх вивчення, непримиренність до правопорушень, свідоме дотримання законів держави і норм співжиття.

 

Гуманне виховання

В основі його лежить утвердження загальнолюдських моральних цінностей: правди, любові, справедливості, доброти, інших чеснот. При цьому важить не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, стійкі моральні почуття і вчинки вихованців.

Гуманізм ( в перекладі з латинського – людяний ) – принцип світогляду, в основі якого лежить переконання в безмежних можливостях людини і її здатності до вдосконалення, вимога свободи і захисту честі і гідності особистості, рівності і братерства, чуйності і турботи про людину.

Маленькі діти схильні до добрих справ, намагаються  допомогти старшим у праці, лагідні  до батьків, люблять тварин. Це і  є основою для виховання гуманізму. Читаючи оповідання, казки, вони дізнаються про характер стосунків між людьми, засуджують байдужість , бездушність, жорстокість. Велике значення має характер стосунків з дорослими. Завдання виховання гуманізму сформульовані у Правилах для учнів, де говориться про увагу до старших, чуйне ставлення до молодших, товариські стосунки в колективі.

Зміст навчального  матеріалу дає достатньо інформації для засвоєння правильних уявлень  про суть гуманізму, особливо сьогодні актуальні традиції народної педагогіки. Великого значення набуває атмосфера  в класі, стосунки вчителя і учнів, вимогливість і величезна повага до особистості.

Виховання бережливого ставлення  до природи

Людна є невід’ємною  частиною природи. ЇЇ життєдіяльність  повною мірою залежить від благополуччя природного середовища. Проте XX століття характеризувалося різкими порушеннями рівноваги природного середовища. Це зумовлено передусім некерованим вибухом науково-технічної революції.

Завдання екологічного виховання полягає в

• нагромадженні і використанні екологічних знань;
• виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її;
• формування уміння розумного співіснування з природою.

 Для реалізації  цих завдань особлива роль  відводиться предметам природничого  і географічного циклів, які відкривають  перед дітьми світ рослин, тварин, всього довкілля. Фізика і хімія дають учням основи наукових знань і принципів сучасного виробництва. Історія, правознавство переконують у недоступності варварського ставлення до природи.  Естетичний цикли предметів розкриває гармонію, неповторну красу природи, вплив її на виховання людини.

   Форми  позаурочної роботи – виховні  години, вечори, виставки, конкурси, усні  журнали, конференції („Свято  весни”, виставка „Природа - чарівниця”, конкурс „Біологічний хокей”, вечір-подоріж  „По рідній країні” та ін.); озеленення населених пунктів, школи, очищення джерел, охорона птахів, гуртки, клуби, санітарні загони, екскурсії тощо.

 

Формування працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря

   Учні  продовжують усвідомлювати значення  праці у житті суспільства  та окремої особи, знайомляться з працею людини у різних суспільних системах. З перших днів перебування у школі у дітей формуються трудові навички і вміння.

   Бесіди: „Праця в нашому житті”, „Хто  прикрашає наше місто”, „Щастя  у праці”.

  Екскурсії  на заводи, фабрики, майстерні.

  Уроки музики  – пісні, що славлять працю.

  Народна  творчість – невичерпне джерело  трудового, морального виховання,  малюнок, розпис, різьблення й  плетіння, кераміка, вишивка…Особливо  наголошується, що найсерйозніша  праця учня – навчання, яка  потребує серйозних зусиль. Кожна праця має результат, матеріальний продукт. Продуктом навчання  є знання, уміння, навички. Діти ознайомлюються з іншими видами праці: 

-праця в майстернях, на уроках праці;               

-на пришкільній  ділянці;   

-благоустрій  школи, вулиці;            

-трудові колективні  творчі справи,трудові рейди ( ремонт школи, фізкультурного  майданчика тощо ).

 

Статеве виховання

Статеве виховання  – це процес оволодіння підростаючим поколінням моральною культурою  у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися у стосунках осіб протилежних статей нормами моралі.

Основні завдання статевого виховання :

• формування високих моральних якостей юнаків та дівчат;
• виховання поваги у стосунках між чоловіком та жінкою, моральних „гальм”, які сприяли б попередженню статевої розпусти;
• виховання культури, дружби, кохання, інтимних почуттів,
• ознайомлення з біологічними і соціальними проблемами представників обох статей, які особливо загострюються в підлітковому віці;
• виховання почуттів материнства, батьківства, відповідальності за продовження роду людського.

Говорячи про  проблеми статевого виховання, передусім  необхідно формувати у вихованців культ любові як незрівнянної цінності людського духу. Бо від любові народжується все прекрасне на землі: діти, поезія, твори мистецтва, краса людського буття у всіх його гранях.

Процес статевого  виховання не є епізодичним, він  розпочинається ще в сім’ї, де батьки мають турбуватись про правильний фізичний розвиток дитини, формувати  санітарно – гігієнічні навички, створювати оптимальну  морально – духовну атмосферу для формування позитивних моральних якостей, готувати дочку й сина до сімейного життя, виховувати відповідальність у юнаків і дівчат. За свої вчинки і дії у стосунках з особами протилежної статі, формувати  у дітей з раннього віку відразу, критичне ставлення до аморальних, гріховних стосунків між людьми протилежної статі.

Значну роботу має здійснювати школа:

• ознайомлювати у процесі вивчення певних дисциплін з особливостями анатомо – фізіологічного розвитку людини певної статі;
• формувати моральні якості дружби, поваги у стосунках між хлопчиками, юнаками та дівчатами;
• проводити розмови, організовувати бесіди ( статева гігієна, профілактика венеричних захворювань, запобігання вагітності);
• виховувати уміння, обирати собі друга ( супутника ) життя, уникати конфліктів, вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов’язки і розпоряджатись бюджетом тощо.

Учні беруть участь у бесідах, „ Культура інтимних стосунків”, „Відповідальність за сексуальні злочини”, „ Венеричні захворювання”, запрошують лікарів, юристів для консультацій, лекцій.

 

Виховання несприйнятливості до наркотичних  речовин

Одним із головних питань змісту антинаркогенної виховної роботи в школі має бути роз’яснення  учням несумісності куріння, вживання алкоголю і наркотиків з принципами загальнолюдської моралі, з усім укладом суспільного життя. Молода людина повинна усвідомити, що так чинять люди зі слабкою силою волі, які не можуть втриматися від спокуси. 

Основні завдання антинаркогенної виховної роботи в школі:

• озброєння учнів знаннями про згубні наслідки тютюну, алкоголю і наркотиків. Школярі мають зрозуміти, що між алкоголем, наркотиками і правопорушеннями та злочинністю існує тісний зв’язок;
• вироблення в учнів певних психологічних „ гальм” , які б утримували їх від уживання цих речовин;
• виховання непримиренності до вживання цих речовин однолітками;
• своєчасне виявлення тих, хто вживає ці речовини, проведення з ними індивідуальної виховної роботи.

Розглянуті  завдання реалізуються у навчальному  процесі. Особливе місце належить курсу анатомії, фізіології та гігієни людини, де необхідно говорити про шкідливість наркотичних речовин для організму людини та її діяльності. На уроках правознавства розглядаються правові основи боротьби з алкоголізмом і наркоманією.

У позакласній  виховній роботі використовують різноманітні методи і форми: бесіди, лекції, диспути, конференції тощо. Тут розповідають про шкідливість наркогенних  речовин не тільки для власного організму ( порушується психіка людини, вбивається її моральний ідеал, слабшає воля, з’являються нездорові примхи, роздратованість, самовпевненість, втрачається самоконтроль і почуття відповідальності за свої вчинки та ін.)

Дієвим засобом  антинаркогенної виховної роботи використання конкретних прикладів.

Дисципліна і культура поведінки.

Дисципліна – це виконання людиною вимог, правил, розпоряджень, які встановлені в тій чи іншій сфері суспільного життя.

Шкільна дисципліна – це певним чином встановлений порядок життя школи, який забезпечує узгоджену, продуктивну діяльність учнів, вчителів, керівників. Я.А.Коменський говорив, що школа без дисципліни – млин без води. Шкільна дисципліна відрізняється від суспільної:

1)врахуванням  вікових особливостей,

2)характером  відношень між керівником, вчителями  та учнями,

3)функціями  школи.

Основою дисципліни є вимога. Організація вимог – це організація вимог всього життя дітей. Формування вимог проходить кілька стадій: 1 – ставить педагог, 2 – підтримує актив, 3 – колектив.

Зміст шкільної дисципліни визначається тими нормами і вимогами, які встановлюються правилами для учнів, статутом, внутрішнім розпорядком закладу.

Якщо правила  поведінки стають звичними і визначають дії і вчинки школяра, то вони перетворюються на  якість особистості, яку називають дисциплінованістю. Це вже стійка, звична форма поведінки, внутрішня потреба особистості. Формування такої потреби вимагає створення у школі ситуації, в якій би учні переживали внутрішню суперечність між тим рівнем дисциплінованості яку вони мають і необхідним рівнем і прагнули до покращення.  Для цього необхідно:

• організовувати діяльність учнів так, щоб вони знали і осмислювали правила поведінки;
• виробляти уміння і навички додержання правил і вимог дисципліни;
• підтримувати високу санітарно-гігієнічну культуру і зразковий внутрішній порядок;
• з перших днів організовувати чергування;                  
• тактовно ставити вимоги.                         

Культура  поведінки – внутрішній світ людини,виражений назовні через її дії,вчинки,всю поведінку

Культура поведінки  умовно складається із:

Культури спілкування. Етичну основу спілкування становить ввічливість. Що появляється в уважності, готовності допомогти, коректності та ін. Важливе місце відводиться формуванню тактовності – вміння не переходити певної межі в особистих та офіційних стосунках, розуміння стану іншої людини. Важливими рисами є скромність і простота. Скромна людина не нав’язує свої думки, погляди, вміє вислухати, не поводиться вульгарно, розв’язно. Головним засобом спілкування є мова. Вона має бути правильною, зрозумілою, емоційною тощо. Культура мовлення передбачає й правильну вимову, інтонацію, відповідний тон, міміку, жести, навіть манеру стояти, сидіти, тримати руки тощо.

Культури зовнішнього  вигляду. Зовнішність – це одяг, хода, стиль поведінки, міміка, жести, зачіска, чистота взуття, особиста гігієна. Враховуючи природній потяг до краси, слід привчати дітей бути красивими, розвивати вміння виглядати елегантно і сучасно, зберігати своєрідність і при цьому проявляти почуття міри у всьому. Слід привчати дітей мати свій стиль, обережно приймати щось нове, модне, враховуючи індивідуальні особливості, вік.