Моральне виховання

На одному із перших місць української етнопедагогіки було виховання у дітей естетичних смаків, прилучення їх до прекрасного. Дівчаток змалку вчили ткати, вишивати, доглядати за квітами, співати і танцювати. Хлопчики вчилися різьбленню по дереву, гончарству тощо.

Формуванню  естетичних смаків значно сприяли численні календарні та обрядові свята.

Знання свого родоводу.

З давніх-давен  серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю та рід як на святиню, а на виховання дітей – як на святий обов’язок батьків.

Великого значення надавалось знанням свого родоводу: з якого ти роду, хто твої пращури, з якого ти коріння. "Свого доправляйся, роду не чужайся", "Хто роду відречеться, того й рід відрече". Сім′я була найціннішим скарбом і кожний член родини дбав про її честь, свято беріг сімейні традиції. Погляди на сім'ю в українців тісно переплітаються з оцінкою роду — кровної і свояцької єдності ряду поколінь, які генетично проходять від одного предка, усіх родичів, рідних. А звідси й поширені серед народу стійкі вислови типу: "вести рід", "з роду до роду", "від роду в рід" — у всіх поколіннях, з покоління в покоління, від батьків до дітей; "з самого роду" — від народження.

Народних афоризмів, що відображають інституцію роду й  сім'ї, в українському фольклорі  дуже багато. І всі вони, як правило, наголошують на важливості роду й родинних зв'язків у житті кожної людини ("Який рід, такий і плід", "Чий корінь, того й плід", "Яке коріння, таке й насіння"). Ряд з них переходять до значно ширших узагальнень: "Від роду — до народу", "Без роду немає народу".

Закликами до вшанування роду, до єдності з ним, радістю  родинній злуці й тугою за ним пройнято чимало українських народних пісень. "Роде мій красний, роде мій прекрасний!" — часто проголошується в них.

 Знання свого родоводу — ця вимога не тільки декларувалась, а й неухильно виконувалась: "Нема в світі, як родина, то вам скаже і дитина". Підтримувати родину — це насамперед берегти честь свого народу, його авторитет, радувати свій рід гарною поведінкою. Така риса вироблялася в дитини в контексті самого життя родини, на основі щоденних справ і спостережень.

Дитина змалку щоденно, всіма  фібрами душі вбирала теплоту любові батька й матері, ласку дідусів і бабусь, піклування старших братів і сестер, увагу родичів і свояків, чула розмови про сім'ю, рідних, народні вислови на цю тему. Не дивно, що кожна українська дитина знає напам'ять й охоче декламує, скажімо, такий віршик, як "Ходить гарбуз по городу":

Українська родинна педагогіка – заповіт і заповідник українського духу.

 

 

 

 

Використання  принципів народної педагогіки, моральності  у діяльності видатних педагогів  – просвітителів : Г.С.Сковороди, К.Д.Ушинського, Ю.А.Федьковича, І.Я.Франка.

Велике значення морального виховання в розвитку та формуванні особистості усвідомлювалось  в педагогіці ще з давніх давен. В  усній творчості відбите постійне прагнення народу до знань, виховання  освіти, школи. Багато хто з видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на перший  план у вихованні висували моральне  формування особистості. У своєму трактаті „ Наставление нравов” видатний чеський педагог Я.А.Коменський цитував давньоримського філософа Сенеку, який писав: „ Навчись спершу добрим правилом моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній”.Там же він наводить відомий народний вислів: „Хто встигає в науках, але відстає в добрих правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає”.

Кращі принципи педагогіки використовував у своїй діяльності І.Сковорода, до традицій народного  виховання неодноразово зверталися К.Д.Ушинський, Ю.А.Федькович , І .Я.Франко. Взагалі українська наука на усіх етапах свого розвитку була тісно пов’язана з народним досвідом, із самобутніми національними традиціями.

К.Д. Ушинський З педагогів минулого найбільш повно і яскраво характеризував роль морального виховання у розвитку особистості. Він писав : „Звичайно, освіта розуму і збагачення його пізнанням багато принесе користі, але …, я ніяк не вважаю, що ботанічні чи зоологічні знання… могли б зробити гоголівського городничого чесним службовцем, і абсолютно впевнений, що якби Павло Іванович Чичиков був би  посвяченим у всі таємниці органічної хімії чи політичної економії, він залишився б тим же, дуже шкідливим для суспільства пройдисвітом.

К.Д Ушинський був першим, хто поставив народну педагогіку на п’єдестал. За його словами, виховання  не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ. Сторінки творів Ушинського щедро засіяні золотими розписами народної педагогіки. В його книзі „ Рідне слово” вміщено 75% фольклору: 366 прислів’їв і приказок, 62 загадки, 51 баєчку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів близьких за змістом і формою до народних.

Він підкреслював велике значення усної народної творчості в справі навчання і виховання і на перше  місце поставив казку. Книжки Ушинського відкривали школяреві великі й маленькі таємниці величезного світу, в якому так багато незнайомого, незрозумілого і таємного. А головне – вони відкривали найбільшу таємницю : в чому радість і щастя людини. З оповідань і казок Ушинського всім було ясно: щасливою буває тільки добра, чесна й працьовита людина.

Г.С.Сковорода  Представник етико – гуманістичного напрямку вітчизняного просвітництва. Вважав, що рушійною силою людської діяльності є думка. Без розуму людина сліпа. Проте одного тільки розвитку розуму, одного тільки збагачення знаннями не досить, вважав Г.С.Сковорода, бо самі по собі знання ще не становлять доброчесності. Засвоєння знань треба поєднувати з формуванням високих моральних якостей. Правильне виховання – в єдності істини і доброчесності, знань і високих моральних поривань. Найвищим  смислом життя вважав  щастя, в основі якого лежать моральні принципи.Підкреслював, що людину характеризують її моральні якості: любов до вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі …

І. Я.Франко     Рівень тогочасної не міг задовольнити І.Я.Франка, який хотів бачити в ній доброго учителя підростаючого покоління. У своїх творах переконливо доводить, що справжнє виховання можна побудувати, врахувавши кращі надбання народної педагогіки. Він висловлював важливі думки про те, що книга повинна займати значне місце в моральному, естетичному вихованні дитини. Він виступає з вимогами високоідейної та художньо досконалої літератури для дітей яка б мала дійовий вплив на формування духовного світу підростаючого покоління, щоб вона хвилювала й виховувала людські якості.

Юрій  Федькович 

    Багато уваги приділяв навчанню дітей рідною мовою. В простих людях вбачав носіїв народної мудрості, високих принципів моралі, душевної краси, і все це відображає у творах, які писав насамперед з педагогічною метою.

 

ЗМІСТ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ.

Формування національної свідомості і самосвідомості, гідності, менталітету, виховання громадянина, патріота своєї  Батьківщини

В умовах розвитку й становлення української державності  та в зв’язку з історичними  обставинами життєдіяльності українського народу, який зазнавав усяких утисків і принижень, в силу чого формувалось почуття неповноцінності, виникає необхідність формування національної свідомості і самосвідомості, гідності, що передбачає усвідомлення себе як частини нації, поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями. Національну гідність неможливо сформувати без особистої гідності кожної людини, яка сприяє утвердженню її як особистості, підносить її як вище творіння природи.

На думку  В.О.Сухомлинського, національне виховання  без патріотизму немислиме.

 Патріотизм – любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити збагачення загальнолюдських і національних цінностей. Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей, конкретна діяльність особистості, спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.

В.О.Сухомлинський  говорив: „Світ дитини – це насамперед природа, яка, оточує її в дитинстві, піклування матері і батька, казка, пісня. Спогади про цей світ накладаються на все наступне життя. Азбука патріотичного виховання полягає в тому, щоб утвердити в людській душі багате, яскраве, незабутнє дитинство, закарбувати в ньому образи рідної природи, які хвилювали б усе життя. У кожної людини повинен бути рідний куточок, який став би незабутнім спогадом про найдорожче, без цього немає людини. Немає її морально – емоційного коріння, немає свіжого вітерця, який живить непогасне полум’я любові до Вітчизни”.

Характерною особливістю  морального становлення особистості  є її менталітет.

 Ментальність народу – це його світосприймання, це багачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Ознаки ментальності не є результатом генетичного успадкування, а передусім результатом виховного впливу у певному національному середовищі. 

Введення підростаючого  покоління в систему цінностей  демократичного суспільства передбачає формування у нього основ громадянської  культури. „ Громадянське виховання – процес формування громадянськості…,що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане долучати особистість до суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними”.  („Концепція громадянського виховання „ .)

Основні виховні завдання :

• формування любові до рідної землі, родини, народу, бажання працювати задля розквіту України, готовності її захищати;
• виховання поваги до законів, державної символіки;
• вивчення культури та історії рідного народу;
• володіння багатством рідної мови;
• навіювати вихованцям аксіоми про вищість і неповторність людини;
• формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій;
• спонукання  до постійного відстоювання власної гідності перед іншими людьми;
• участь у конкретній діяльності, спрямованій на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу та ін.

В арсеналі діяльності вихователів є багато засобів  і методів впливу. Навчальний матеріал у школі має бути насиченим  інформацією про спосіб життя  українців, народні мистецтва, культуру рідного краю. На уроках української мови і читання учні вивчають такі теми: „Роде наш красний”, „Давно те діялось”, „Письменники рідного краю” та ін. Через мову дитина засвоює спосіб мислення народу. На уроках народознавства – культурно – історичні традиції народу. На уроках музики, трудового навчання, образотворчого мистецтва відроджується українська пісня, вишиванка, діти вчаться не лише милуватися прекрасними народними виробами, а і самі виготовляють їх.

В позакласній, позашкільній роботі проводять різноманітні заходи. Наприклад бесіда „ Шануй батька – матір”, конкурс прислів’їв, приказок, свято „Хата моя, біла хата”, оформлення книги „Літопис мого села , міста”, виставки „Мій край, моя земля”, екскурсії по містах України, знайомство з історією козацтва, конкурси, конкурси малюнків: „ Ми живемо в Україні”, фестиваль українських народних казок, бесіди, виховні заняття про державні та національні символи та багато інших заходів.

 

Виховання поваги до людей інших  національностей

Інтернаціональне  виховання включає в себе:

- виховання  поваги до людей інших національностей;

- ознайомлення  з їх культурою, історією, звичаїв;

- взаємодопомога  і взаємо підтримка;

- переконання  дітей, що всі національні культури  мають великі  здобутки, які збагачують  світову культуру.

Інтернаціональне  виховання здійснюється у сім’ї, дошкільних, навчально-виховних закладах.

Велику роль відіграє література, засоби масової  інформації. Знання історії, культури, звичаїв інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі. Це особливо суттєво, коли український  народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.

Заходи: „ Історична  батьківщина”, „Національний фольклор”, „Традиційні заняття”, „Традиційні  народні свята”, ”Національні танці, кухня” різних народів тощо.

 

                                                                  Правове виховання

Спрямоване  на формування правової свідомості та правової культури, повсякденної життєдіяльності  у відповідності з вимогами законів, загальноприйнятих норм і принципів  поведінки. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод. У першій статті Конституції України визначено, що Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, що зобов’язує кожного громадянина нашої держави володіти високою правовою культурою. Римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106-43 рр. - до н.е.) повчав: „Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним „.

Основні завдання правого виховання:

• надання учням знань про закони, нормативні акти України, підвищення їх юридичної обізнаності;
• вироблення у вихованців умінь, звичок поведінки відповідно до правових норм;
• виховання поваги до держави і права;
• виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті;
• подолання у свідомості окремих вихованців помилкових уявлень, негативних звичок поведінки, які сформувалися ще раніше в негативному середовищі.