Моральне виховання

Моральне  виховання.

1.Поняття про  мораль. Формування моральних норм  у стародавніх людських співтовариствах.

2.Морально –  етичні норми, що історично  склались у народу України.

3.Використання  принципів народної моралі у  діяльності  видатних просвітителів.

4.Сучасне звучання про суть і завдання морального виховання.

5.Зміст морального  виховання:

6.К.Д.Ушинський,  А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський  про шляхи дисциплінованості.

Поняття про  мораль.

У складному  процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання  – виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Моральне  виховання залежить від моралі – однієї з форм суспільної свідомості, сукупності загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей.

Отже, мораль – система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність – охоплює мор. погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна  свідомість – одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні  переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.

Моральні  почуття-оцінки, відношення, спрямованість духовного р-тку особистості.

Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість-стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною  засадою морального виховання є етика.

Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості  походження й розвитку моральних  норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування у них такої системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні  цінності – загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність та ін.).

Національні цінності – є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Громадянські цінності – ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків та ін.

Принципи і норми моралі регулюють ставлення людей один до одного, до суспільства, держави, сім’ї. Основні категорії моралі – добро, совість, честь, справедливість.

В ході розвитку суспільства  мінялись моральні устої людей, їх поняття  про добро і зло. Так, у Стародавній  Греції спартаківці скидали зі скель  своїх слабких дітей, так як із них не виростуть сильні воїни. Рабовласники убивали рабів, феодали морально виправдовували панщину та ін.

Особливо багато європейських правил вніс в Росію Петро 1 (одяг, іноземну мову, поведінку). В 1717 р. Була видана книга “Юності чесне дзеркало”, в якій дворянам давали конкретні  настанови, як себе поводити в суспільстві, з іншими людьми. До досягнення молодою людиною своєї зрілості, вона повинна глибоко вивчити всі правила поведінки. Хоч етикет розповсюджувався лише на людей дворянського походження, однак він сприяв розвитку загальної культури людського спілкування.

Стосунки робітників, селян правила етикету не регулювали, але у них були свої правила. Людина цінувалась за своїми діловими і трудовими якостями. Отже, мораль змінюється, розвивається разом із розвитком суспільства.

Загальнолюдський  і історичний аспекти моралі.

Мова йде про суперечливість самої моралі, яка, з однієї сторони, виникнувши як специфічна форма регуляції людських стосунків, претендує на загальність і точність своїх вимог, з іншої – змінюється. так можна говорити, що історично змінились два типи моралі: на зміну античній, що допускала ділення людей на вільних і рабів і відповідно ставила рабів поза мораллю, прийшла християнська, що в ідеалі проголошувала рівність всіх людей, незалежно від майнового стану. Іншим важливим аспектом даного питання є існування різниці як в способі мислення так і в поведінці різних класів суспільства. Але, поряд з цим в історії людства зберігаються деякі загальні для всіх історичних епох умови життя людей і форми людського співжиття. Зберігається і послідовність тих чи інших вимог. В основному ці вимоги пов’язані з найпростішими формами стосунків між людьми: не красти, не вбивати, говорити правду, допомагати людям. У всі часи засуджувалися жорстокість, лінощі та ін.

В сучасних умовах, коли світ стає все більш взаємозалежним, на перший план висуваються загальнолюдські цінності, а це говорить про те, що для налагодження людських стосунків на різних рівнях, мораль починає займати своє місце і стає дійсно найбільш значним регулятором поведінки.

Мораль і політика.

Це два способи регуляції  поведінки і їх не можна ототожнювати. Політика, яка виражає стосунки між людьми, інститутами, організаціями, які виражають класові, національні, релігійні, професійні інтереси у зв’язку із здійсненням влади чи впливу на неї, в центр уваги ставить питання про політичну доцільність вимог, тобто, найбільш ефективне вираження і забезпечення відповідних інтересів. А норми моралі в основному живуть у свідомості людей. Самою найважливішою відмінністю між мораллю і політикою є спосіб, яким вони регулюють поведінку людей. Виконання норм політики забезпечується при необхідності мірами примусу ( адміністративними, карними і економічними санкціями), за допомогою спеціального апарату правосуддя. Вимоги моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, суспільної думки і особистою переконаність людини. Моральна санкція здійснюється не окремими людьми, наділеними особливими уповноваженнями, а всім колективом, соціальною групою, суспільством в цілому. Хоч в принципі будь який анти суспільний вчинок заслуговує морального засудження, далеко не всі караються законом.

 

Морально – етичні норми, що історично  склались у народу України.

Протягом століть  наш народ утверджував морально – етичні норми. Головними чинниками  народної моралі споконвіку були: 

• повага і любов до вільної праці;
• риси високого громадянства;
• утвердження ідеалів добра, краси, гуманних стосунків;
• знання свого родоводу.

 

Повага і любов до вільної  праці.

Священне право  на вільну працю народ виборював  століттями. У праці він відстоював свою честь і гідність. Ось чому вартість людини вимірювалась передусім її ставленням до праці. І не випадково основою народної педагогіки є трудове виховання. “Без труда нема плода”-говорить народна мудрість. Навіть народження дитини сприймалось народною свідомістю як появу нового трудівника чи трудівниці.

Народ вбачав у праці основу існування  суспільства. Без активної праці  немислимий і розвиток особистості. Дитині треба працювати вже з того моменту, як вона навчилась тримати у руці ложку. Народна педагогіка привчала дітей до самообслуговування, спільної з батьками трудової діяльності на городі, подвір’ї …

Головним критерієм  оцінки моральної гідності людини в  Україні була праця: “Як дбаєш, так  і маєш”. Ледарі завжди засуджувались  як аморальні, нікчемні люди: “Ледащо  на віник і смітник годяще”, “Тяжко тому жити, хто не хоче робити”. 

Не менш важливою рисою українського народу була любов  до волі: ”І золота клітка для пташки неволя”, “Воля дорожча за життя”, “Степ та воля – козацька доля”. Про це свідчить і багатовікова боротьба українського народу проти численних загарбників.

 

Риси високого громадянства.        

Однією із прекрасних рис українців, що єднала їх як спільноту, була всеперемагаюча любов до своєї  Батьківщини, рідної землі. Народ учив: “Краще хліб із золою, ніж із чужиною”, “Де рідний край – там і рай”. В усі віки саме почуття любові до Вітчизни – матері наснажувало її синів на справедливу боротьбу із поневолювачами.

Українці прекрасно  розуміли, що лише спільними силами можна досягти своєї мрії. Ось  чому в середовищі трудящих завжди утверджувались такі цінності, як колективізм, взаємовиручку, безкорисливість, побратимство: “Де гурт, там і сила”, “Дерево міцне корінням, людина – друзями”. Народ – борець, народ – воїн в усі часи високо цінував мужність і відвагу своїх синів: “То не козак, що боїться собак”. Побратимство ніколи не припинялось в Україні і вважалося святим і неоціненним скарбом. Особливо яскраво простежувалось воно серед запорізьких козаків, які могли пожертвувати життям один за одного. Козацька система виховання заперечувала політичне прислужництво, рабську психологію, слабодухість, невіру у свої сили. Одним із найбільших здобутків козацької педагогіки було виховання у людей нестримного прагнення до волі.

В основу моральності  народна педагогіка кладе любов  до Батьківщини, рідного краю, боротьбу проти несправедливості. Чудовим засобом посилення патріотичних почуттів були думи, легенди, казки, пісні.

 

 

Утвердження ідеалів добра, краси, гуманних взаємостосунків.

Практика народного  виховання передбачає формування у  кожної людини моральних оцінок з позиції добра, справедливості, чесності, гідності, доброзичливості, чуйності тощо.

Між добром і злом постійно точиться боротьба, яка, за народним уявленням повинна закінчитися перемогою першого. У народі поняття добра і зла пов’язувалося  з такими категоріями: людина, рід, діло, розум, доля, душа, серце та ін. У стародавніх колядках, побажаннях. Примовках люди завжди зичили один одному добра:“Доброго здоров’я”, “Добрий вечір”, “У добрий час”. Існував звичай платити за добро добром, і хто його порушував, піддавався загальному осудові. У народних казках ті герої, що чинять добрі справи, завжди одержують винагороду, досягають бажаного. Лагідну людину називали не інакше як “добродій” і це слово стало в українців формою шанобливого звертання.  В основі української моральності віддавна були такі риси як чесність, совісність, співчутливість, добродушність: “Чесному  всюди честь. Хоч і під лавкою”, “Добро стратиш – наживеш, честь утратиш – пропадеш”

Народна мудрість застерігала від таких моральних вад як скупість, заздрість, брехливість, впертість: ”Заздрісний від чужого щастя сохне”.

Віковічні моральні заповіді чи не найперше закликали  бути добрим і гуманним. Практика виховання у трудових сім’ях українського народу спрямовувалась на формування таких якостей як миролюбність, гостинність, товариська солідарність, вірність у дружбі: “Вірний приятель – то найбільший скарб”. Наприклад, толока, яка була формою трудової взаємодопомоги у виконанні термінових або трудомістких робіт. Толока була добровільною справою, приходили цілими родинами, іноді навіть забували про колишні кривди та образи. Господар не платив за роботу, а лише частував помічників обрядовою вечерею. Щодо чесності і правдивості народна мораль говорить: ”Засип правду золотом, затопчи її в болото, а вона все-таки наверх вийде”.

Водночас народна  мораль застерігала від нещирості, хитрості, скупості, нечесності: “Не  копай другому яму, бо сам упадеш”. У практиці народного виховання  стало загальновизнаним привчати дітей  слухати дорослих, завжди виконувати вимоги батьків, піклуватися про хворих, калік, сиріт. Дітям категорично заборонялось мучити тварин, бити жаб, руйнувати гнізда. Цікава така деталь. Щоб не травмувати психіку дитини, колись кололи поросят вдосвіта, поки діти сплять. У народі побутувало таке поняття як Гріх, яке включало негідні вчинки і гостро засуджувалося.

Український народ  завжди прагнув у різних видах  діяльності до прекрасного: впорядкованості (садиби, оселі), досконалості (виробів, творів), гармонії (з природою, оточуючим  світом), симетрії ( в архітектурі, малюнках), ритму тощо.

Не було предмета – від лавки, писанки - до великої  будівлі, який би не був по-мистецьки  оздоблений українцями. Пісня і рушник, дума і музика, танок і барвисте вбрання, гумор і малярство –  усе це було єдине ціле, що створювало національний образ народу-митця, народу-естета. Ось як писав про це видатний етнограф І.Гончар: “На стінах хати побачите найкращі килими та рушники, під якими красуються барвисті картини з народного життя, історії, народні образи. На різьблених мережаних мисниках художньо розмальований посуд: розмаїті куманці, дерев’яні розмальовані миски для короваю, макітри тощо”.

Висока естетична  культура українців відбита у  рушниках. Багатство форм і ліній, химерність узору, орнаменту, розмаїття барв. Свої погляди на прекрасне народ відобразив також у кераміці, ткацтві, плетінні,багатющому фольклорі,обрядах,віруваннях,звичаях.Будь-яке свято в Україні супроводжувалося чарівними, задумливими піснями, веселими іграми, танцями, яскравими костюмами. Саме краса і творчість, радість душі додавали українцям сил і наснаги у лиху годину, вчили вірити у погожу днину.