У межах функціонування бюджетно-страхової
моделі повинні працювати наступні
структури:
• Українське медичне страхове
бюро, яке повинно координувати діяльність
страховиків, контролювати звітність,
якість надання медичної допомоги, правила
страхування та тарифи;
• Гарантійний фонд медичного
страхування, який повинен формуватися
за рахунок відрахувань від валових
доходів страховиків за програмами
обов'язкового медичного страхування,
є позабюджетним, і кошти направляються
на забезпечення гарантій у тому випадку,
коли страхова компанія їх не виконує;
• страхові компанії, що мають
ліцензії відповідно до чинного законодавства
України, їх діяльність контролюється
Держфінпослуг і координується Українським
медичним страховим бюро;
• медичні установи, які
контролюються Міністерством охорони
здоров'я і взаємодіють з Українським
медичним страховим бюро.
В умовах економічної нестабільності
в країні, основною рисою якої є
відсутність державних коштів, зростає
потреба у плануванні ресурсів. Доцільним
є також запровадження централізованої
бюджетно-страхової моделі охорони
здоров'я з прямою формою організації
фінансування із поступовим залученням
на ринок медичних послуг страхових
компаній.
Враховуючи нерозвиненість
економічних і правових відносин
в охороні здоров'я, розглядається
модель акумуляції страхових коштів
у єдиному фонді.
Фонд соціального медичного
страхування — це самоврядна некомерційна
організація, що є головним утримувачем
коштів в охороні здоров'я і
покупцем медичних послуг для населення.
Функціонування централізованого
фонду медичного страхування
з мережею регіональних, відносно
автономних філій підвищує передбачуваність
відшкодування витрат на медичну
допомогу, мінімізує чисельність
адміністративного апарату, що займається
страхуванням і, відповідно, зменшує
витрати на його утримання до 3-5%,
тоді як в інших видах систем адміністративні
видатки, за даними Міжнародної організації
праці, поглинають 8—10% від загального
обсягу видатків за страховими програмами.
Система охорони здоров'я
повинна бути ефективною, якісною, сучасною,
ресурсно забезпеченою. Щоб медична допомога
стала такою, її потрібно докорінно реорганізувати.
Але перш, ніж представити проект і завдання
реорганізації, необхідно проаналізувати
стан фінансів охорони здоров'я.
Україна, як і колишні
соціалістичні країни Центральної
і Східної Європи, а також колишні
республіки СРСР, переживає період
глобальних перетворень у всіх сферах
життя, в тому числі і в охороні
здоров'я. Майже повністю зруйнована
попередня система, яка мала і
позитивні сторони, хоча існувало і
немало проблем. Сьогодні вони різко
загострились у зв'язку з нестачею
коштів.
Достатньо сказати, що навіть
до зміни державних цін у квітні
1991 року потреба в фінансових ресурсах
на розвиток охорони здоров'я перевищувала
розмір фактичних бюджетних асигнувань
не менше, ніж у три рази. Низькому
рівню фінансування відповідали
недостатній обсяг, якість і ефективність
медичної допомоги.
Ця ситуація загострює
проблему пошуку і впровадження нової
і ефективної системи управління
фінансовими та іншими видами матеріально-технічного
забезпечення галузі.
5. Проблеми та перспективи
розвитку медичного страхування в Україні
На сьогодні в Україні
однією з найактуальніших проблем
є проблема достойного забезпечення
населення якісними медичними послугами
та підтримка його на достатньому
для функціонування рівні. Розвиток
системи охорони здоров'я є
надзвичайно важливим явищем.
У нашій державі
вже тривалий час існує проблема
підвищення рівня державної охорони
здоров'я, тому постає питання
про збільшення її бюджетного
фінансування. В свою чергу, це
вимагає пошуку інших позабюджетних
джерел відшкодування потрібних
витрат. Одним із таких джерел
є медичне страхування. Саме
в цьому полягає актуальність
даної теми дослідження.
Запровадження в
Україні ринкової економіки супроводжується
виникненням ряду соціальних
проблем. У зв'язку з цим
однією з основних задач соціально-орієнтованої
економіки держави виступає забезпечення
соціальної захищеності громадян
– соціальний захист, який і
включає в себе медичне страхування.
Метою даної роботи
є висвітлення існуючих проблем
і перспектив розвитку медичного
страхування в Україні.
Дослідженням проблеми
запровадження загальнообов'язкового
медичного соціального страхування
займалися такі вчені: Кондрат
І. Ю., Новосельська Л.І., Є.І. Богуславський,
Ю.С. Шибалкіна. Вони наголошують на необхідності
негайного впровадження загальнообов'язкового
медичного страхування.
Обов'язкове медичне
страхування має такі переваги,
як цільовий характер, незалежність
коштів від держави та відокремленість
від інших державних коштів, залучення
додаткових позабюджетних джерел
фінансування, вирівнювання обсягу
та якості медичної допомоги
громадянам по всій території
країни. Проте обов'язкове медичне
страхування має певні недоліки:
можливість ухиляння платників
від відрахувань, підвищення вартості
робочої сили, залежність від
темпів економічного розвитку, необхідність
створення відповідних регуляторних
органів,що потребує додаткових
фінансових ресурсів.
За даними опитувань,
що проводяться в Україні, доля
громадян, застрахованих в системі
добровільного медичного страхування,
серед дорослого населення (16
років і старше) склала 4,5% в жовтні
2008 року і 4,7% в листопаді 2009
року. Для багатьох застрахованих
страхувальниками виступають працедавці.
Доля індивідуальних клієнтів
за власною ініціативою, по
оцінках більшості страхових компаній,
поки незначна.
В європейських
країнах частка добровільного
медичного страхування у фінансуванні
системи охорони здоров'я становить
5-18 %. Аналізуючи витрати середнього
українського домогосподарства, можна
зробити висновок, що для більшості
українського населення добровільне
медичне страхування сьогодні
є недоступним .
Існує ціла низка
проблем, які стримують розвиток
медичного страхування в Україні.
Серед них можна виділити відсутність
системи підготовки спеціалістів,
низький рівень зарплат та
надходжень премій, безвідповідальність
страховиків перед страхувальниками,
відсутність законодавства, яке
б регулювало медичне страхування,
недостатню інформованість населення
щодо переваг і недоліків медичного
страхування . Основною проблемою,
що постає у сфері медичного
обслуговування є невідповідність
існуючим потребам обсягів коштів,
що спрямовуються на фінансування
цієї галузі з офіційних джерел.
Це явище сприяє розвитку корупції,
розвитку тіньової економіки
. Діюча система медичного забезпечення
в Україні перебуває в глибокій
фінансовій кризі, що характеризується
нерівномірним розподілом ресурсів
у системі, низьким рівнем розвитку
надання первинної медичної допомоги,
низькою часткою видатків на
охорону здоров'я по відношенню до ВВП.
Сьогодні система
охорони здоров'я України знаходиться
на небезпечно низькому рівні.
Експерти вбачають причину її
незадовільного стану в недостатньому
фінансуванні галузі, в недосконалості
законодавства, застарілій моделі медичної
освіти. На потреби охорони здоров'я в
останні роки виділяється 2,6 - 3,2% ВВП країни.
В той час відомо, що при показнику менше
5,0% медична галузь фактично недієздатна.
Фінансування з державного бюджету щорічно
збільшується, але це не впливає на зниження
негативних тенденцій у стані здоров'я
населення (наприклад, у 2010 році на 13,5%,тобто
на 800 млн.грн) В країні продовжується свідомо
утримуватись неефективна і недієздатна
система охорони здоров'я, яка не задовольняє
ні хворих, ні медиків.
Саме тому, запровадження
в Україні обов'язкового медичного
страхування потребує:
Законодавчого врегулювання
кола платників страхових внесків
і бази для їхнього нарахування
;
Здійснення низки
заходів щодо оптимізації мережі
лікувальних закладів з метою
уникнення необґрунтованих витрат
на утримання надлишкових приміщень
та персоналу;
Забезпечення збалансованості
обсягів послуг обов'язкового
медичного страхування з його
фінансуванням;
Узгодження стандартів
медичного обслуговування згідно
із світовим досвідом. Вирішення
всіх цих проблем потребує
часу, фінансових ресурсів, відповідних
фахівців. Держава повинна подбати
про наявність відповідного законодавства,
яке б захищало інтереси всіх
суб'єктів ринку медичного страхування,
а також розробити систему
підготовки відповідних фахівців,
запланувати у бюджеті витрати
на підвищення зарплати медичним
працівникам.
Страхові компанії в свою
чергу можуть докласти зусиль у інформуванні
населення про медичне страхування. Разом
з усіма проблемами Україна має багато
можливостей та перспектив щодо розвитку
системи медичного страхування.
Висновок
Після вирішення поставлених
завдань можна зробити наступні
висновки.
Вітчизняне медичне страхування
зародилося на Півдні України наприкінці
80-х – початку 90-х років XIX ст. Згодом
страхування поширилося на всі промислові
центри Херсонської губернії – Миколаїв,
Херсон. У 1899 p. почало діяти «Одеське товариство
взаємного страхування фабрикантів і
ремісників від нещасного випадку з їх
робітниками і службовцями». В Російській
Імперії у 1912 р. вийшов закон, яким було
введено обов'язкове медичне страхування.
Особливостями обов'язкового страхування
були поступовість його запровадження
протягом декількох років, територіальна
обмеженість поширення (тільки на європейську
частину країни), охоплення страхуванням
виключно недержавної сфери промисловості.
В липні 1917 р. відбулась передача лікарняним
касам лікувальної справи застрахованих,
а також було дозволено об'єднання кас
в галузеві і загальноміські каси. У часи
НЕПУ (1923 р.) на систему страхової медицини
перейшли всі лікувальні установи великих
промислових підприємств України.
На початку 90-х років XX
століття в Україні почали виникати
певні форми добровільного медичного
страхування. За даними Міністерства охорони
здоров'я України у 2000 р. медична
допомога була надана майже 300 тис. добровільно
застрахованим.
Зараз розвиток системи охорони
здоров’я в Україні відбувається
в умовах внутрішніх протиріч соціально-економічного
розвитку держави. Галузь потерпає від
непослідовної соціально-економічної
політики, нерівних умов для ведення
медичної практики різними суб’єктами
господарювання та несприятливого інвестиційного
клімату в галузі охорони здоров’я.
Багаторічний світовий досвід
у галузі медичного страхування
свідчить про високу ефективність різних
моделей та систем медичного страхування
та страхування здоров’я. Існують
три основні види фінансування охорони
здоров’я і у відокремленому вигляді
вони практично не використовуються
ні в одній державі, але в деяких
державах займають домінуюче положення.
Так, в Англії, Ірландії, Шотландії,
Італії та Данії домінує державна
система фінансування. В таких
країнах як Німеччина, Франція, Австрія,
Бельгія, Нідерланди, Швеція та Японія
домінує система обов’язкового
медичного страхування, в той
час, як у США має перевагу змішана
форма фінансування медичної допомоги.
Дуже важливо, щоб Україна
при запровадженні страхової
медицини, нової системи надання
медичної допомоги, введення платної
медицини та системи оплати за надані
послуги перейняла позитивний світовий
досвід та врахувала ті помилки, через
які пройшли інші країни.
Медичне страхування, яке
провадиться в обов'язковій формі,
набуває рис соціального страхування,
оскільки порядок його проведення визначається
державним законодавством. Обов'язкова
форма страхування координується
державними структурами. Страхові платежі,
сплачувані громадянами та юридичними
особами, мають форму податку. Обов'язкове
медичне страхування перебуває
під жорстким контролем держави
і характеризується безприбутковістю.
Ця форма організації страхового
фонду дає змогу планувати
медичну допомогу завдяки тому, що
надходження коштів до страхового фонду
характеризується стабільністю.
Таким чином, потрібна перебудова
економіки охорони здоров'я і
вона повинна починатися з укріплення
фінансової основи галузі, із зміни
загальної схеми фінансування, що
передбачає обов'язковий перехід
від бюджетної системи фінансування
до змішаної бюджетно-страхової системи,
що фінансується при активній участі
підприємств, установ, організацій
різних форм власності з елементами
добровільного медичного страхування
населення. Таким чином, державна політика
розвитку медичного страхування
як частина загальної соціальної
та економічної політики України
повинна визначати основні принципи,
напрями і форми економічного
впливу у сфері соціального захисту
населення. Медичне страхування
має бути підтримано нормативно-правовою
базою; удосконаленням податкової політики
та державного нагляду; підвищенням
фінансової надійності страховиків, страхової
культури населення; підготовкою та
перепідготовкою кадрів.