Медичне страхування: сутність, проблеми та перспективи розвитку

Зміст:

     Вступ

1. Історія виникнення та розвитку медичного страхування в Україні
2. Економічна необхідність медичного страхування та форми медичного страхування
3. Світовий досвід медичного страхування
4. Оцінка сучасного стану медичного страхування в Україні
5. Проблеми та перспективи розвитку медичного страхування в Україні

      Висновок

      Список  використаної літератури 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Запровадження в Україні  ринкової економіки супроводжується  виникненням ряду соціальних проблем, серед яких слід відмітити збільшення диференціації в доходах населення, зростання рівня безробіття та загальне погіршення рівня життя населення. У зв’язку з цим однією з  основних задач соціально-орієнтованої економіки держави виступає зважена  податкова політика, забезпечення соціальної захищеності від безробіття та інфляції, забезпечення соціальних гарантій громадянам. Усі вищенаведені заходи можна об’єднати  в одне поняття – соціальний захист.

Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних  заходів, спрямованих на захист добробуту  кожного члена суспільства в  конкретних економічних умовах. Результатом  цих заходів є стан захищеності  або безпека людини, особи. Таким  чином до соціального захисту  треба віднести соціальну допомогу, соціальне страхування, сімейну  та гендерну політику, програми зайнятості, охорону здоров’я та ін.

Об’єктом дослідження  даної роботи є один з видів  соціального страхування, а саме медичне страхування, яке тісно  пов’язане з іншим напрямком  соціального захисту, таким як охорона  здоров’я.

Важливим елементом системи  страхової медицини є медичне  страхування. Медичне страхування  – вид особистого страхування  на випадок втрати здоров’я від  хвороби або внаслідок нещасного  випадку. Медичне страхування застосовується з метою мобілізації та ефективного  використання коштів на покриття витрат на медичне обслуговування страхувальників.

Медичне страхування пов'язане  із компенсацією витрат громадян, які  обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих  на підтримку здоров'я.

Об'єктом страхування  є майнові інтереси, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані із здоров'ям страхувальника (застрахованої особи), а саме –  витрати, які пов’язані із отриманням медичної допомоги або медичних послуг при порушенні стану здоров’я, хворобою та втратою працездатності застрахованої особи. Отже, об'єктом  медичного страхування є життя  і здоров'я громадян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку  можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і  фінансування профілактичних заходів.

Суб'єктами медичного страхування  є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

Страховики - це незалежні  страхові організації, які мають  статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати  медичне страхування.

Страхувальники – дієздатні  фізичні або юридичні особи, які  мають право укладати договори страхування  на свою користь або на користь  третіх осіб.

Застраховані — це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування. Якщо фізична особа  укладає договір страхування  відносно себе самої, то страхувальник  і застрахований є однією особою.

У медичному страхуванні  страховим випадком є звернення  застрахованої особи під час  дії відповідного договору до медичної установи (з передбачених у договорі страхування) у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми або інших нещасних випадків з метою дістати консультативну, профілактичну або іншу допомогу, яка потребує надання медичних послуг у межах їх переліку, передбаченого  договором страхування.

 

1.Історія виникнення та розвитку медичного страхування в Україні

 

Вітчизняне медичне страхування  зародилося на Півдні України наприкінці 80-х – початку 90-х років XIX ст. На той час прогресивна частина  підприємців Одеси почала страхувати своїх робітників від шкоди їх здоров'ю на виробництві у приватних  загально страхових товариствах. Страхування було найбільш прийнятним для підприємств середнього класу. Для малих підприємств воно було занадто відчутним у фінансовому плані, а для великих – вигідніше було виплатити потерпілому компенсацію за окремий нещасний випадок, ніж платити страхові внески за всіх працюючих. Для середніх підприємств навіть один нещасний випадок із тяжкими наслідками призводив до великих витрат власника виробництва, і тому вигідніше було платити значні страхові суми, ніж збанкрутувати від раптових групових нещасних випадків і захворювань, викликаних недосконалістю тогочасного виробництва і низькою кваліфікацією працюючих.

Згодом страхування поширилося на всі промислові центри Херсонської  губернії – Миколаїв, Херсон. Але з часом виявилося, що така комерційна форма добровільного страхування у приватних страхових компаніях загалом невигідна.

У 1896 p. роботодавцями-страхувальниками губернії було сплачено компаніям-страховикам  внески на суму, що становила 1,9% загального заробітку застрахованих робітників, а для потерпілих працівників  від цих компаній було отримано страхових винагород в сумі, що становила всього 23,9% суми страхових внесків. Решта (76,1%) внесків роботодавців залишилася у прибутку страхових компаній.

Тому серед підприємців  виникла ідея активної підтримки  фабричної інспекції, в компетенції  якої були і соціальні питання  на виробництві, і запровадження  власного добровільного взаємного  страхування на некомерційній основі. У 1899 p. почало діяти «Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів  і ремісників від нещасного випадку  з їх робітниками і службовцями».

У 1912 р. в Російській Імперії  вийшов закон, яким було введено обов'язкове медичне страхування. Особливостями  обов'язкового страхування були поступовість його запровадження протягом декількох  років, територіальна обмеженість  поширення (тільки на європейську частину  країни), охоплення страхуванням виключно недержавної сфери промисловості. Відповідальними за створення і  діяльність страхових організацій  були роботодавці. Внески від нещасних випадків повністю складалися з відрахувань  роботодавців, і суми їх залежали від  ступеня небезпечності робіт.

Внески в лікарняні  каси встановлювались їх правлінням і складались на 1/3 із внесків застрахованих  і на 2/3 із доплат роботодавців. При  цьому страхова допомога надавалась хоч і в недостатньому обсязі, але в суспільстві було розуміння  того, що ця допомога повинна бути в  одній організації в комплексі. Нагляд за діяльністю страхових організацій  здійснювала фабрична інспекція.

Попри недоліки та недосконалість, становлення і діяльність медичного  страхування в роки Першої Світової війни виявилися настільки ефективними, що передача в липні 1917 р. лікарняним касам лікувальної справи застрахованих  і дозвіл на об'єднання кас в  галузеві і загальноміські каси мали великий ефект.

На початку 90-х років XX століття в Україні почали виникати певні форми добровільного медичного  страхування. Всі загально страхові компанії почали займатися медичним страхуванням в різних обсягах. Протягом останніх років почало стихійно виникати добровільне страхування в некомерційній формі – так звані лікарняні каси. Але при відносно незначному поширенні добровільного медичного страхування комерційна форма і тут превалює. Так, за даними Міністерства охорони здоров'я України у 2000 р. медична допомога була надана майже 300 тис. добровільно застрахованим, при цьому надходження за їх лікування від комерційних компаній в декілька разів перевищують суми, зібрані лікарняними касами.

Із сучасним соціально-економічним  станом країни, розбалансованістю, нестабільністю та продовженням спаду промислового виробництва пов'язано багато проблем  в медичному страхуванню. Хоча перехід  на ринкові відносини і покращив стан в окремих сферах, але в  цілому народне господарство потребує комплексної, глибокої перебудови, що пов'язана з наданням соціального  захисту населення України.

Таким чином, розвиток системи  охорони здоров’я в Україні відбувається в умовах внутрішніх протиріч соціально-економічного розвитку держави. Як сама галузь, так  і пацієнти потерпають від непослідовної  соціально-економічної політики, нерівних умов для ведення медичної практики різними суб’єктами господарювання та несприятливого інвестиційного клімату  в галузі охорони здоров’я. Через  обмежене бюджетне фінансування, малоефективну  фінансово-економічну систему, орієнтовану  на екстенсивні показники, неврегульованість  організаційно-правових і економічних  засад на рівні закладів охорони  здоров’я галузь знаходиться у кризовому  становищі.

 

2.Економічна необхідність медичного страхування та форми медичного страхування

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності  громадян важливе місце посідає  забезпечення можливості одержання  необхідної, своєчасної та якісної  медичної допомоги.

Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного  громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини, яка повинна  вирішувати питання гарантованості і доступності медичних послуг для  широких верств населення, залучення  додаткових ресурсів у сферу охорони  здоров'я.

Страхова медицина охоплює  фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних  закладів, надання медичної допомоги населенню.

Страхова медицина базується  на певних принципах:

• забезпечення економічної  та соціальної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення;

• гарантованості прав кожного  громадянина на якісну медичну допомогу;

• обов'язковості внесків  як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи  страхової медицини є медичне  страхування, яке передбачає страхування  на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Фінансування охорони  здоров'я може бути бюджетним, соціальним або приватним. Бюджетна система  охорони здоров'я найвиразніше була представлена в СРСР. Соціальна система  характерна для країн Західної Європи, а приватна — для США.

Бюджетна система фінансування передбачає використання коштів податкових надходжень до бюджету, що не сприяє стабільності фінансового забезпечення охорони  здоров'я.

Соціальна система фінансування охорони здоров'я заснована на цільових внесках підприємств, працівників, на державних субсидіях. Крім того, внески підприємців є переважаючим джерелом надходжень. Незважаючи на те, що внески сплачують одержувачі доходів, існують винятки, які стосуються пенсіонерів та осіб з низьким  рівнем доходів.

Для соціальної системи характерне співіснування державних і приватних  систем охорони здоров'я.

У різних країнах питання  про співіснування базових державних  і приватних систем вирішується  по-різному. Наприклад, у Німеччині  передбачена можливість виходу певної категорії населення з державної  системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави  за його якістю. У Франції державна система не забезпечує повного відшкодування  вартості лікування, що спонукає населення  брати участь у приватному страхуванні. У Великій Британії поряд із тим, що все населення застраховане державою, у випадках, коли державна система  не влаштовує громадян, з метою  поліпшення обслуговування вони мають  змогу взяти участь у приватному страхуванні.

У США фінансування охорони  здоров'я базується майже виключно на платній основі, але певна частина  населення, чиї доходи нижчі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами «Медікер» і «Медікейд».

Медичне страхування пов'язане  із компенсацією витрат громадян, які  обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих  на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко й  всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Традиційно виділено два  основні види медичного страхування: обов’язкове та добровільне.

Обов'язкове медичне страхування (ОМС), як складова частина обов’язкового  соціального страхування, має в  своїй основі його принципи і виступає гарантією надання громадянам медичної допомоги на однакових умовах та в  обсязі державних гарантій. Його учасниками є держава, органи страхування, органи (заклади) охорони здоров’я, страхувальники, населення. Фінансовою основою ОMC виступають страхові внески, які акумулюються у спеціальному страховому фонді. Розмір страхових внесків встановлюється у процентах від доходів роботодавців та найманих працівників, внески мають  цільовий характер. Розмір страхового внеску в системі ОMC не залежить від стану здоров'я застрахованого і, відповідно, від обсягу одержаної  медичної допомоги.