Лекція як форма проведення занять у вищому навчальному закладі

 

Методика викладання у вищій школі

 

Тема роботи:

«Лекція як форма проведення занять у вищому навчальному закладі»

ПЛАН

 

ВСТУП                                                                                                                3

1. Сутність поняття «Лекція»                                                                          4
2. Типи лекцій                                                                                                   8
3. Структура лекцій                                                                                       11                                                                     
4. Функції лекційного заняття                                                                       12
5. Принципи та засоби відбору і викладу матеріалу                                   14

ВИСНОВОК                                                                                                    16

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                           18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Слово "лекція" латинського походження і в перекладі  українською мовою означає "читання". Традиції викладання матеріалу через  дослівне читання раніше написаного тексту (конспекту) припадає на університети Середньовіччя. І сьогодні, наприклад, в Англії вважають обов'язковим, щоб професор університету приходив на заняття з текстом лекції і користувався ним, викладаючи матеріал. В інших країнах ця традиція втратила своє значення і поняття лекція означає не тільки читання раніше підготовленого тексту, а радше специфічний метод чи форму (за різними класифікаціями) вивчення матеріалу.

Тому актуальність даної теми обґрунтовується необхідністю вивчення та удосконалення лекції як однієї з основних форм проведення занять, яка постійно використовується у вищих навчальних закладах для вивчення різних предметів.

Мета даної роботи – дослідити особливості лекційного методу подачі матеріалу у вищих навчальних закладах.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Висвітлити сутність поняття «Лекція».
2. Описати типи лекцій.
3. Охарактеризувати структуру лекцій.
4. Визначити функції лекційного заняття.

5. Розглянути принципи та засоби відбору і викладу матеріалу.

Практична значимість теми дослідження полягає в необхідності застосування лекції, як однієї з основних форм навчання для формування змісту і характеру подальшої роботи студента в певній галузі науки, розвиває його пізнавальний інтерес і вміння логічно мислити.

Зв’язок з важливими проблемами сучасної практики має відношення до вибору типу лекції, який допоможе найбільш точно, змістовно та зрозуміло донести матеріал до студентів.

1. Сутність поняття «Лекція», стиль, цілі, основні вимоги.

 

За  своєю дидактичною сутністю лекція виступає і як організаційна форма  навчання - «специфічний спосіб взаємодії викладача і студентів, у рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні методи навчання», і як метод навчання - «монологічний виклад навчального матеріалу в систематичній і послідовній формі, сконцентрований в основному навколо фундаментальних проблем науки».

Як  зазначено в наказі Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року   N 161 «Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах» «Лекція – основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу» [ 12, 4].

Як  правило, лекція є елементом курсу  лекцій, який охоплює основний теоретичний  матеріал окремої або кількох  тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою.

Можливе читання окремих лекцій з проблем, які стосуються даної навчальної дисципліни, але не охоплені навчальною програмою. Такі лекції проводяться  провідними вченими або спеціалістами  для студентів та працівників  вищих навчальних закладів в окремо відведений час.

Проводяться лекції мають право лектори - професори і доценти (викладачі) вищого навчального закладу, а також провіді науковці або спеціалісти, запрошені для читання лекцій.

Лекції  проводяться у відповідно обладнаних приміщеннях - аудиторіях для однієї або більше академічних груп студентів.

Однією  з особливостей лекції  є можливість викладача подати у логічно систематизованій формі великий обсяг навчальної інформації. При цьому викладання наукових фактів сприяє активізації уваги, мисленню студентів, зароджує інтерес і внутрішню активність думки, створює умови для подальшого більш глибокого і самостійного вивчення начального матеріалу за підручником, посібником, тощо. Під час слухання лекції у студентів формулюється уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції як аналіз, синтез, порівняння.

Викладач  відбирає найголовніше, істотне із великого потоку науково-технічної  і культурної інформації, спрямовує  студента на найважливіші питання спеціальності, на аналіз нових наукових проблем, які ще не знайшли відбиття в підручниках, розкриває перспективи певної галузі науки.

Але є цікавий вираз відомого педагога П.Ф. Каптєрєва, який зазначив, що навчати  неуважного це те саме, що наповнювати бездонну діжку [ 2, 7 ].

Зміст лекції визначається навчальною програмою дисципліни. Всі факти, приклади, цифри, доводи, коментарі мають відповідати меті лекції і вести до розкриття її основних ідей. Фактичного матеріалу в лекції повинно бути порівняно небагато - рівно стільки, скільки необхідно для розуміння питання студентами. Весь фактичний матеріал повинен бути пронизаний узагальненнями, що надають лекції наукової переконливості й доказовості.

Викладений  матеріал бажано чітко оформлювати  у вигляді системи, яка краще запам'ятовується і допускає більш широке перенесення в нові ситуації. Усуваючи той чи інший навчальний матеріал із лекційного курсу, слід мотивувати це перед студентами і показати його місце у загальній системі. Необхідно виховувати у слухачів звичку орієнтуватися у вивченні предмета на навчальну програму.

Стиль лекції залежить від вміння лектора чітко і ясно викладати свої думки, причому студентам імпонує виразна та дохідлива, досить гучна, чітка промова з правильною літературною вимовою та правильним наголосом. Добре пожвавлюють промову жести та міміка.

Читання заздалегідь підготовленого тексту, звичайно, знижує ефективність сприймання лекції. На лекції цілком доречна розрядка, яка знімає втомлення. Істотну роль тут може зіграти почуття гумору викладача, оскільки гумор служить бажаним компонентом навчання: сприяє кращому розумінню студентами матеріалу, концентрації уваги на викладача, створенню позитивного ставлення аудиторії до предмету, який вивчається.

Як зазначає Вітвицька С. С. «Лекція, як і будь-яка форма навчального процесу має свої дидактичні (навчальні) цілі:

• формування нових знань;
• систематизація та узагальнення набутих знань;
• формування на їх основі переконань, світогляду;
• розвиток пізнавальних та професійних інтересів студентів;
• розвиток самостійного наукового мислення студентів» [ 3, 145 ].

Основна дидактична мета лекції - забезпечення орієнтованої основи для подальшого засвоєння навчального матеріалу.

Професор А  М. Алексюк виокремлює такі аспекти: структура лекції; лектор як викладач; лектор як вихователь; лектор як учений-дослідник; уміння лектора науково й водночас у доступній формі викласти зміст лекції; уміння лектора, використовуючи наочність, забезпечити міцні знання студентів, викликати в них інтерес до науки, активізувати їхню пізнавальну діяльність; вміти встановлювати контакт з аудиторією; організовувати студентів та ін [ 1, 87 ].

Як основні вимоги до лекції висувають:

• високий науковий рівень інформації, що викладається і, як правило, має світоглядне значення;
• великий обсяг чітко й компактно систематизованої та методично-переробленої сучасної наукової інформації;
• доказовість та аргументованість суджень, що висловлюються;
• достатню кількість наведених переконливих фактів, прикладів, текстів та документів;
• чіткість викладених думок та активізацію мислення слухачів, постановку питань для самостійної роботи за проблемами, що обговорюються;
• аналіз різних точок зору на вирішення поставлених проблем;
• виведення головних думок і положень, формулювання висновків;
• роз’яснення термінів та понять, що вводяться;
• надання слухачам можливості слухати, усвідомлювати, бачити та стисло записувати інформацію;
• вміння встановлювати педагогічний контакт з аудиторією;
• використання дидактичних матеріалів та технічних засобів навчання;
• застосування основних матеріалів тексту, конспекту, блок-схем, креслень, таблиць, графіків тощо.

Однак, в лекції є певні слабкі сторони, які обмежують її можливості в управлінні пізнавальною діяльністю студентів: відносно менша активність студентів, ніж в інших видах навчальних занять, неможливість індивідуального підходу в умовах масової аудиторії, складності зворотного зв'язку тощо. Однак, ці слабкі сторони компенсуються іншими формами навчання. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить найважливіша роль, яка може бути реалізована тільки цією формою навчання. Лекція справляє глибокий виховний вплив на студентську аудиторію у плані змісту і фактом особистого спілкування аудиторії з лектором - ученим, педагогом [ 9, 143 ].

Робота викладача після завершення лекції – важливий елемент самовдосконалення. Відразу після лекції слід позначити місця, які викликали зацікавленість слухачів, або навпаки були сприйняті холодно чи були незрозумілими. Молодому викладачеві бажано зафіксувати запитання, які були йому задані. їх необхідно потім систематизувати і, враховуючи зміст запитань, доповнити матеріал лекції або підготуватися до відповіді на них. Іноді на наступних лекціях цими запитаннями можна активізувати аудиторію, звернувши увагу, що саме ці проблеми викликали зацікавленість попередніх слухачів. Систематизовані запитання можуть бути використані викладачем для семінарів, консультацій та колоквіумів.

 

 

 

2. Типи лекцій

Залежно від дидактичної мети, змісту та методу проведення розрізняють такі типи лекцій:

1) за метою (вступна, узагальнююча, установча, поточна);

2) за змістом (інформаційна, оглядова, авторська);

3) за методами (репродуктивна, систематизуюча, проблемна). 

Далі  охарактеризуємо кожну з них.

Вступна лекція «висуває й обґрунтовує основні методологічні позиції, визначає предмет і метод науки яка вивчається, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом студентів і їх майбутньою спеціальністю» [ 10, 40 ]. Для вступної лекції відбирають навчальний матеріал, який передбачає первинне ознайомлення з темами розділу, що будуть вивчатись на наступних заняттях. Головне її завдання при цьому визначається необхідністю збудження інтересу до навчального матеріалу теми, розкриття існуючих взаємозв'язків між іншими темами та пояснення існуючої системності у знаннях.

Узагальнююча лекція «проводиться у заключенні вивчаємого розділу або теми для закріплення отриманих слухачами знань» [ 10, 48 ]. При цьому лектор знову виділяє узлові питання, широко використовує узагальнюючі таблиці, схеми, алгоритми, що дозволять включити засвоєні знання, уміння і навички в нові зв’язки і залежності, переводячи їх на більш високі рівні засвоєння, допомагаючи тим самим застосування отриманих знань, умінь і навичок  в нестандартних і пошуково-творчих ситуаціях.