Культура хіпі

Реферат

Культура хіпі

Хіпі (від англ. hippy чи hippie; від разг. hip чи hеp — «модний, стильний»; відповідно до Оксфордського словника англ. походження hip невідомо) — молодіжна  філософія і субкультура, популярна  у США 1960-х і 70-х роках, яка виражала протест проти загальноприйнятої  основи моралі й прагнення повернутися  до природної чистоти через пропаганду вільного кохання і пацифізму (головний їх протест направили проти В'єтнамської війни). Найвідоміший гасло хіпі: «Make love, not war!», що таке «Творіть любов, а  не творіть війну!».Заявили вони про себе на зламі 60—70 pp. XX ст., в Україні  — у 1972 р. Цю групу складають прихильники  музичного стилю панк-рок. Виділяються  довгим волоссям (своєрідний виклик «соціальному сприйняттю»), «фенічками» (англ. thing —  саморобні прикраси, плетені з  бісеру браслети), одягом, романтикою автостопу, участю в тусовках, можливістю втекти від реалій життя (сімґї, школи). У  середовищі хіпі сформувалися різноманітні новітні молодіжні субкультури. Неформальний молодіжний рух - система  молодіжних субкультур і широкої  неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозвґязку між собою  та суспільством. Це своєрідна «молодіжна субкультура», яка охоплює різноманітні напрями та вияви активності молоді. Молодіжна субкультура - система  цінностей, установок, моделей поведінки, життєвого стилю певної соціальної групи (молоді), яка є цілісним утворенням у межах домінуючої культури.

Виникнення молодіжних субкультур зумовлене соціальними, політичними, психологічними та духовними чинниками, найголовніший з яких — неадекватність суспільного буття потребам молоді, духовна самотність. За особливостями діяльності, внутрішніми цінностями, впливом на молодіжне середовище виділяють такі типи молодіжних субкультур: хіпі, романтико-ескейпістськІі, індіаністи, толкієністи, уніформісти, репери, рейвери, брейкери, епатажно-протестні, хакери, скінхеди, гопники, релігійно-містичні та інші.

Перше використання слова  хіпі зафіксовано у передачі однієї з нью-йоркських телеканалів, де цим словом було названо групу  молодих людей в майках, джинсах  і з довгим волоссям. Тоді були популярні  сленги, вирази to be hip, який означав «бути, у курсі», «бути "світовим"», а  нью-йоркські прибічники контркультури  з Гринвч-Вілліджа називалися hips. У  разі телевізійники використовували  слово hippie зневажливо, натякаючи на претензії свідомо погано одягнених  демонстрантів,

Початком руху хіпі вважатиметься 1965 рік у США. Основним принципом  субкультури було ненасильство. Хіпі носили довге волосся, слухали рок-н-рол (особливо «I Got You Babe» Сонні і Шер), вживали наркотики (переважно марихуану, але й гашиш і ЛСД), жили, в  комунах (найвідоміша нині комуна лежить у Данії — Вільне місто Християнія), подорожували автостопом, захоплювалися  медитацією та східної містикою і  релігіями, переважно дзен-буддизмом, індуїзмом і даосизмом, чимало хто  з них були вегетаріанці. Мали як і місце «Jesus movement» і «Jesus Revolution».Оскільки хіпі часто вплітали квіти в волосся, роздавали квіти перехожим і  вставляли в збройові дула поліцейських та солдатів, а як і використовували  гасло «Flower Power» («сила», чи «влада квітів»), їх почали називати «дітьми квітів».

Пік популярності руху припав на 1967 рік (та зване «літо любові»), коли випустили неофіційні гімни  хіпі — -A «San Francisco (Be Sure To Wear Some Flowers In Your Hair)» (автор — Джон Філліпс з The Mamas and the Papas, виконувалася співаком Скоттом  МакКензі), «All You Need Is Love» і «She’s Leaving Home» The Beatles. Музичної проекцією руху стала психоделічна музика. У 1967 року у Нью-Йорку відбулася прем'єра  психоделічного мюзиклу «Волосся», учасники якого з'являлися на сцені  оголеними, з рухом хіпі пов'язана  популяризація будизму.

Хіпі показали світу новий  щабель в духовному розвитку, збагатили  світову культуру. Для цього досить лише перерахувати частину того що сталося в суспільстві під  впливом руху хіпі: сексуальна революція; толерантність до нетрадиційної  сексуальної орієнтації; одностатеві  шлюби; легалізація пар у багатьох країнах; толерантність до расових  розбіжностей; впливом геть моду; популяризація  здорової їжі, вегетаріанства - зокрема  радикальної форми ненасильства, антивоєнний рух (пацифізм); рух за альтернативну службу до армій; екологічних  рух; вільні подорожі (автостоп). Бути хіпі, отже вірити у світ, як засіб дозволу  розбіжностей для людей, ідеологіями, релігіями. Шлях до світу лежить через  любов, і толерантність. Любити —  отже приймати інших такими, які  вони є, давати їм свободу самовираження. І вже, звісно, не засуджувати за зовнішній вигляд. Це суть філософії  хіпі. Однією з символів руху хіпі вважається старий мікроавтобус «Фольксваген», який хіпі традиційно розфарбовували у стилі  «Flower Power». На таких мікроавтобусах групи хіпі любили їздити по невеликим  консервативним американським містечках  і шокувати їхніх мешканців різними  витівками. Живучи поза «цивільним»  суспільством, у світі, заснованому  на любові, дружбі та взаємодопомоги, хіпі воліють змінювати світ своєю  творчістю, зокрема творчістю. Спроби використовувати хіпі у політичних цілях неефективні.

Участь хіпі у великій  політиці часто відбувався за вигляді  фарсу. Наприклад випускання живої  качки до залу під час серйозного телеінтерв'ю чи призначення свині  у президенти США. Хіпі влаштовували барикади близько американських  військкоматів, разом із в'єтнамськими  дзенбудистами і кришнаїтами  справили театралізовану облогу Пентагону.

Радянські хіпі були культурно  пов'язані з дисидентської середовищем. Багато були незадоволені радянською владою, критикуючи її або за комуністичні переконання, або за невідповідність  цією. Інші просто б хотіли жити поза політизованої лади.

Після розвалу СРСР в хіпі з'явилася можливість працювати  заради грошей та жити відкрито в своє задоволення. У пострадянської «Системі»  можна зустріти багато революційно  налаштованої молоді з усіх куточків світу, носити майки з Че Геварой  і

Гасла хіпі 60-х "Make Love, Not War" ("Кохайтеся, а чи не війною") "Off The Pig!" ("Смерть свиням!") "Give Peace A Chance" ("Дайте світу шанс")

(назва пісні Леннона) "Hell No, We Won't Go!" ("Аж ніяк, не хочемо йти (ми станемо рухатись)!" - своєрідне перегравання висловлювання американських солдатів - "Hell yeah!" (дослівно що означає "Насмілюсь доповісти"). Друга частина фрази відбиває твердість антимілітарних позицій, і відмова підкорятися.)

Хіпі у Росії попри захід хіпі-рух у світовому масштабі, його членів досі можна знайти в багатьох країн світу. Ідеї хіпі, здавалися в 1970-ті роки майже консервативним споживачем утопічними, увійшли до менталітету сучасної людини. У Росії її нині понад десять тисяч людей зараховуються до хіпі.

Культура хіпі сформувала сленг з урахуванням арго і англійської. Наприклад, «ксивнік» (від «ксива» — документ, маленька сумочка для перенесення цього документа), «хаератнік» (від «хаєр» — волосся, стрічка на лобі, за легендою — щоб «не зривало дах». Інше поширене написання — «хайратник»), «фенічка» (браслет з ниток, шкіряних смужок чи бісеру, дарується «напам'ять» чи друзям, існує символіка фенічок, та інші. Приклади порівняно небагатьох слів хіпового сленгу, які пережили час і залишилися в активному вживанні і нині:«герла», «піпл», «сейшен», «траса», «піонер», «олдовий», «фліт»,…

Культура хіпі має ознаки приналежності, атрибуту. Прикладом можуть бути звані фенічки. Ці прикраси мають складну символіку. Фенічки різних кольорів і різноманітних візерунків позначають різні побажання, виявлення власних музичних переваг, життєвої позиції тощо. Так, чорно-жовта смугаста фенічка означає побажання хорошого автостопу, а червоно-жовта — любов міністра. Слід зазначити тим найменше, що ця символіка трактується на різних роботах і тусовках довільно і сприймається по-різному, і «хіпі зі стажем» не надають їй ніякого значення. Розповсюджені тексти типу «Значення квітів у фенічках» вважаються долею так званого «піонера» і серед «старих», зазвичай, викликають регіт. Крім зовнішньої атрибутики — «фенічок», до культури хіпі належить і фольклорна традиція «заморочок». У це пісні, вірші та «вози», кумедні історії з життя системи.

Атмосфера 1970 – х років  надихалася рухом хіпі, історія якого почалася ще наприкінці попереднього десятиліття. Нафтова криза, роки в’єтнамської війни, зростання інфляції, збільшення безробіття крок за кроком поглинання ейфорійний оптимізм шістдесятих і наповнювали свідомість молоді нігілізмом і нудьгою. Зневіра юних у райдужних перспективах космічного віку, футуристичних прогнозах і синтетичному раї змусила їх звернути погляди на природні засади існування, натуральні матеріали та первісні цінності людства. Розчарування у матеріалістичних основах сучасного суспільства дало поштовх ідеології «дітей квітів», які з презирством ставилися до загальноприйнятих моральних норм, до зовнішньої респектабельності, до суспільного процвітання, зосереджуючись на власних проблемах, на внутрішньому житті, на пошуках духовного примирення із самим собою. Породжений почуттям невпевненості та тривоги, усвідомленням недосконалості світу, цей період став, за влучною характеристикою американського письменника Тома Вулфа, Я – десятиліттям (me – decade). Неприйняття хіпі офіційної держави та церкви вилилося у відмову від соціальних обов’язків, зокрема, служби в армії та кар’эри, сексуальну свободу та використання наркотиків. Духовну підтримку хіпі знайшли у тому, що, на їх погляд, не було зачеплене брудом цивілізації – культури Сходу, примітивних народів. В їх ідеології віддзеркалилися східні релігії, зокрема, дзен-буддизм, вірування первісних племен.

Екологічна концепція  хіпі знайшла вираження у відповідних візуальних маркерах: вони відпускали довге нечесане волосся та носили потерті штани, вони відшукували одяг у секон-хендах і барахолках, обвішувалися африканськими бусами та огорталися індійськими шалями. Отже , той хто бажав крокувати разом із модою, повинен був розпрощатися з вініловими чоботами, синтетичними міні та нейлоновими панчохами й витягнути з бабусиної скрині безкінечно довгу та широку циганську спідницю, стару селянську сорочку й прикупити у лахмітника мексиканське пончо та строкату банду. Заклик природи породив попит не тільки на непідробну чистоту таких французьких кінозірок, як Джейн Біркін і Катрін Деньок, що поєднували в собі дитячу безпосередність і витончену розпусність, а й на гарячу первісність чорної Анжели Девіс, яка поклала початок моди на афротипажі.

Модним персонажем сімдесятих став той, хто мав в своєму арсеналі африканські вишиті куртки, невагомі індійські шалі, розписні футболки з батику, етнічні шкіряні аксесуари, американські спідниці, латиноамериканські пончо, марокканські халати, турецькі шаровари, африканські буси та індійські  браслети. Віталося «поєднання не поєднаного» - дешевої бавовни та кутюрного шовку, американських джинсів і селянської сорочки, натуральної бірюзи та простої деревини, бойового фарбування індійців і стильного макіяжу – безкінечність варіацій сполучень відповідно до концепції «мікс-енд-меч» створювала характерну для сімдесятих багатошаровість. Звична сьогодні манера формувати гардероб з різних предметів одягу досталася нам у спадок від хіпуючи героїв сімдесятих, які так демонстрували власну індивідуальність і неповторність. Поліфонія культур Перу, Марокко, Ірану, Росії, Індії, Японії, Афганістану, Китаю, Африки, зіткана у формах костюма 1970-х років, віддзеркалювала цілісність, взаємопов’язаність світосприйняття XX століття. Полі стилістична конструкція костюма доби у переплетенні різних часових і просторових вимірів маркірувала подолання лінійної моделі часу та автономності моделей світу.

Естетика хіпі привнесла у сімдесяті довжину максі та міді, широкі розкльошені спідниці з оборками, романтичні блузи з етнічними мотивами, брюки кльош, фольклорний крій, довгі вузькі шарфи, розписані шалі з бахромою, широкі опущені криси на капелюхах, отже, загальний струмливо-мінливий силует, створений декількома шарами різнопланових елементів костюма. Вертикальні лінії силуету підкреслювали досить незграбні туфлі на високих підборах або платформах, а також пальто-максі з акуратними плечима, вузькими рукавами, спинкою та пілками у талію. У контексті нової екологічної свідомості сімдесяті зробили остаточний вибір на користь природних матеріалів, спокійних кольорів землі (бежево-вохристий) та неба (блакитно-синіх), ніжних малюнків у стилі селянського або етнічного одягу.

Королем стилю сімдесятих

алишався протягом всього десятиліття Ів Сен-Лоран, 1976 року створив  колекцію «Козак» за мотивами російських фольклорних костюмів. Вона піднесла на рівень от кутюр облягаючи короткі ліфи-душогрійки, довгі рясні спідниці, високі чоботи та шалі. Завдяки його колекціям стали модними бавовняні набивні спідниці та хустки у провансальному стилі, а також відроджена ним техніка печворку – створення полотна з геометричним узором з різнокольорових шматочків тканини.

Натхненницею їх епатажного образу була англійський авангардний дизайнер Вівьєн Вествуд, яка в контексті анархістської естетики з її критикою істеблішменту та пропогандою агресивної сексуальності розробила модель діалогу моди вулиці та високих історичних стилів костюма. Вона переплавила одяг бароко, рококо, ампіру та романтизму вутлі безшабашного виклику банківського образу. Запропонувавши іронічний погляд на насправді ілюзорну досконалість стилів минулого.Весвуд повернула в арсенал моди кринолін, створивши коротке драпірування її фірмової міні-крині, а також рокайльні пишні багатошарові спідниці, високі ботфорти, туфлі на екстремально високих підборах, корсети. У контексті руйнування традиційних уявлень вона перевернула смислові значення верху та низу, вивернувши назовні спідню білизну в своїх атласних бюстгальтерах поверх светрів і оголених конструкціях корсетів і кринолінів. Уміння Вествуд трансформувати історичний багаж у сучасному розумінні суттєво вплинуло на розвиток модного дизайну.

Нівелювання сексуальних  відмінностей у дусі ідеології хіпі викликало формування стилю унісекс в якому домінували такі елементи костюма, що однаково підходили для чоловіків та жінок – слакси, майки, футболки, джинси, сорочки, жакети, куртки. Отже , чоловічий одяг сімдесятих характеризувався багато в чому тими самими тенденціями функціональності тканини, простоти конструкцій, багатошарової манери носіння, що і жіночий. Специфічними ознаками традиційного чоловічого костюма стали високий комір сорочки з довгими вузьким кінцями та брюки-кльош. Етніка вплинула на популярність сорочок для пляжу або курорту з набивними малюнками яскравих кольорів, піджака Неру, а також зачісок у стилі афро та фольклорних аксесуарів.

1970-ті роки, запропонувавши  світові різнопланові полістилістичні образи – екологічну свідомість хіпі, агресивність соціальних аутсайдерів і штучний блиск диско, етнічний мікс з культур різних народів світу, нівелювання відмінності між чоловічим і жіночим у стилі унісекс і позачасову та поза просторову універсальність джинсів, яскраво віддзеркалили поліфонічну складність сучасного світу, в якому все пов’язане з усім.