Економічна функція освіти

Механізм  державного  фінансування,  який  залишається  основним джерелом фінансових ресурсів системи освіти, потребує  подальшого  вдосконалення  через  впровадження  гнучких стимулюючих  методів,  форм  і  формул  фінансування.  Фінансування,  орієнтоване  на  результати  діяльності,  націлене  на  зниження норми вибуття, повторного навчання, ефективніше використання державних ресурсів.

Необхідність підвищення ефективності міжбюджетних  відносин у сфері фінансування освіти потребує, з одного боку зміцнення  місцевої  фінансової  бази  системи  освіти,  а  з  іншого – посилення  відповідальності  місцевих  органів  державної  влади.

Така можливість створюється  більш чітким розмежуванням повноважень  між бюджетами різних рівнів, посиленням ролі  та обґрунтованості нормативів, а також зміною самого характеру трансфертів, що поступають з центру в регіони. Ці трансферти, так звані дотації вирівнювання, мають носити строго цільовий характер (принаймні на освіту). До того ж, у центрального уряду завжди  є  можливість  надати  цим  дотаціям  стимулюючого  характеру, тобто ввести додаткові, чітко визначені і прозорі умови, за яких  обсяг  дотацій  може  бути  збільшено.  Такими  умовами  можуть бути: певний відсоток видатків на освіту з місцевих бюджетів (наприклад, 30 %),  забезпечення  середнього  рівня  видатків на одну особу не нижче встановленого нормативу по країні та інші.

Актуальною  проблемою  є  не  тільки  вдосконалення  нормативного  підходу  до  фінансування  освіти,  а  й  впровадження елементів  фінансування, орієнтованого на результати діяльності. Саме такий підхід дозволить поєднати, з одного боку,  гарантування державою певного рівня фінансування, а з  іншого – посилити зацікавленість  і відповідальність навчальних закладів за результати своєї діяльності.

Фінансування державою  освіти має  здійснюватися  не  за залишковим  принципом,  а  виступати  важливим  інструментом управління освітою: застосовувані методи і  форми фінансування мають  орієнтуватися  на досягнення  важливих  соціально-економічних цілей. Для фінансово-економічного механізму освіти мають  бути  властиві  прозорість  і  відкритість, широке  висвітлення інформації у доступних населенню друкованих виданнях та комп’ютерних носіях. Держава має проводити активну  стимулюючу політику щодо  залучення інших джерел,  і в першу чергу – підприємств (особливо  у сфері професійно-технічної та  післядипломної освіти); розвитку змішаних, кредитних форм оплати навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Особлива роль сфери  освіти в економіці пояснюється: специфічним місцем в системі суспільного поділу праці – це єдина сфера, що задовольняє запити населення в освітніх послугах і спеціалізується на відтворенні головних виробничих сил суспільства; рівень освіти населення є однією з головних ознак добробуту народу, держави; ця сфера сама для себе готує професійних робітників – викладацькі кадри; праця в сфері освіти стала однією з наймасовіших видів людської діяльності.

Економічне значення освіти зазвичай вбачають у її активному  впливі на розвиток виробничих сил країни, на підвищення ефективності суспільної праці. Роль освіти як фактора економічного зростання полягає у збільшенні як індивідуальної, так і суспільної продуктивності праці, яка спричинена надбанням умінь та навичок і накопиченням знань.  З’ясування впливу освіти на економічне зростання передбачає розмежування: освіти як окремого фактора виробництва, який взаємодіє з іншими факторами; освіти як передумови „виробничого навчання” або „навчання на власному досвіді” .

При визначенні ефективності впливу освіти на економічне зростання доцільно розрізняти зовнішню і внутрішню ефективність сфери освіти. Внутрішня ефективність освіти полягає у ефективності діяльності системи освіти в цілому, і передбачає раціональне використання людських, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів, які витрачаються на організацію діяльності освітніх установ і закладів. Зовнішня ефективність освіти проявляється у підвищенні рівня суспільної продуктивності праці, темпах приросту валового внутрішнього продукту, зменшенні безробіття, підвищенні рівня життя населення.

Розглядаючи освіту як чинник суспільного розвитку, можна зробити  висновок про значний вплив освіти на економічне зростання держави, оскільки економічне призначення освіти полягає  в активному її впливі на розвиток виробництва основних засобів країни, на підвищення ефективності праці, а також на підготовку кадрів до професійної діяльності. Визначаючи в економічному аспекті свою суспільну форму, освіта як фактор економічного зростання відіграє значну роль у збільшенні як індивідуальної, так і суспільної продуктивності праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1) Вища освіта в  дзеркалі статистики та соціології // Науково-освітній потенціал нації:  погляд у ХХІ століття. – Освіта, наука, творчий потенціал, Кн. 2. – К., 2003.

2) Навроцький О.І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства – Х.: Основа, 2000.

3) Ніколаєнко С.М. Стратегія розвитку освіти України : початок ХХІ ст. – К.: Знання, 2006.

4) Освіта в Україні / Авт.-упор. В.В. Болгов. – К.: Новий світ, 2005.

5) Информация с электроннной энциклопедии на сайте http:\\wikipedia.ru

6) http:// www.oecd.org