Девіантна поведінка підлітків

 

ЗМІСТ:

ВСТУП

РОЗДІЛ I.ВІДХИЛЕННЯ У ПОВЕДІНЦІ ПІДЛІТКІВ ЯК СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА……………………………6

1. Сутність поняття девіантна поведінка…………………………....6
2. Характеристика видів девіантної поведінки……………………10

РОЗДІЛ II. СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНА ПРЕВЕНТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ІЗ ПІДЛІТКАМИ СХИЛЬНИМИ ДО ДЕВІАЦІЙ………17

2.1 Головні напрями виховної  роботи з підлітками………………….17

2.2 Превентивне виховання  як шлях профілактики девіацій у підлітковому середовищі………………………………………………………20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………24

 

ВСТУП

Проблема девіантності є однією з актуальних проблем нашого суспільства. Ріст масштабів злочинності , труднощі корекції девіантного поводження, наявність безлічі теоретичних концепцій обумовлюють особливий інтерес до вивчення цього явища.

Погіршення соціальної ситуації призводить до збільшення кількості  дітей, що живуть у винятково важких соціальних умовах. Серед загальної  кількості населення України 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років . І серед них дітей із малозабезпечених сімей, дітей з проблемами фізичного  і психічного розвитку і дітей  з девіантною поведінкою – 3,4млн. Близько 25 % відхилень у поведінці неповнолітніх  обумовлені так званим пограничним (тобто такими, що лежать на меті між  нормою та патологією) нервово-психічними розладами,до яких можна віднести невротичні та невроз подібні реакції, аномалії характеру,зокрема акцентуації та ін..

Якщо серед учнів 6 класів частка дітей, які проживають у сім’ях, де відсутній належній догляд  та виховання становить 6 %, то у 8 та 10 класах – по 11%,а серед підлітків, які  після базової середньої школи ( 9 класів) продовжують навчатися  у професійних закладах,сягає 14 %. Більш ризикованим середовищем  для потрапляння дитини в умови  бездоглядності є великі міста, особливо їх окраїни. Більш високим є також  рівень залучення до різноманітних  бійок – кожний другий(55 %) підліток з таких сімей брав участь у бійках.

Зростає також кількість  підлітків, які вживають наркотики. Серед дітей, з проявами девіантної поведінки, через куріння різних наркотичних речовин, віком від 15 до 18 років захворюваність на органи дихання займає перше місце. Якщо в 2014 р. кількість курців серед підлітків складала 47,6 %, а в 2005 - 48,2% то в 2006 р. – 53,1 %.

Щодо статевого виховання, то є перебільшена увага батьків до природних проявів підліткової сексуальності, грубість та нетактовність. Особливо шкідливо це відносно дівчат, які є більш емоційними. Анкетування показує, що лише 10,7 % опитаних дівчат мають взаєморозуміння з батьками та можуть говорити з ними про, статеві проблеми. При цьому викликає тривогу той факт, що з 55,3 %дівчат, що мають сексуальний досвід, лише 3,2 % перебувають у довірливих стосунках з батьками і можуть отримати від них відповідну інформацію.

Неможливість отримати від  батьків відповідь на питання  статевих стосунків змушує підлітків  шукати альтернативні джерела інформації. Дослідження засвідчило,що такими джерелами  стають: ровесники (51,8 %); література (44,6 %) ; відео (17,9%) ; газети та журнали (16,1%) ; передачі (3,6%) .

Одним із суттєвих порушень у розвитку особистості неповнолітніх  є суїцид на поведінка . Вона розглядається як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціального конфлікту, що переживаються нею.

Співвідношення між трьома основними діагностичними категоріями  осіб, що складають суїциди –  психічнохворими, особистостями з  пограничними нервово-психічними розладами  та практично здоровими психічно,виглядає таким чином 1,5:5:1. Отже, суїцидальна поведінка є однією з норм загально-поведінкових реакцій людини в екстремальних ситуаціях в цьому діапазоні діагностичних варіацій – від психічної норми до вираженої патології.

Важливим напрямом визначення асоціальності підлітків є аналіз психологічних особливостей девіантного  підлітка. Ці особливості відносяться  як до власне психологічних якостей  суб’єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери тощо ), так і до, системи соціально-педагогічних якостей  ( на спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, рівень конформності, приналежність до неформальних груп соціальної спрямованості ).

Хоча проблема девіантної поведінки широко досліджується  філософами, правознавцями, психологами  і педагогами, єдиного розуміння  того,що таке девіантна поведінка  немає.

Проблемою девіантної поведінки  займалися такі дослідники як : В.Бобрицька, Т.Василькова, Ю.Василькова, К.Герман, Є.Єниеєєва, З.Зайцева, А.Зюбін, А.Капська, І.Кін, В.Корольов, В.Кудрявцева, В.Моргун, М.Тутушкінв, Л.Фрідман, А.Шевченко.

Актуальність проблеми збільшення девіацій у поведінці підлітків в сучасному суспільстві стала причиною вибору мого дослідження на тему: Соціально-педагогічні умови попередження девіантної поведінки у дітей підліткового віку.

Об’єкт : Девіантна поведінка підлітків як сучасна соціально проблема.

Предмет: Соціально-педагогічні засади  попередження девіантної поведінки у підлітковому віці.

Мета: Визначити теоретичні аспекти соціально-педагогічного попередження девіацій у підлітковому середовищі.

Гіпотеза ґрунтується на припущенні: вчасне виявлення схильностей до девіантної поведінки повинно

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1)Розкрити наслідки девіантної  поведінки у сучасному підлітковому  середовищі;

2) охарактеризувати напрями виховної роботи як чинника попередження девіацій у дітей;

3)Обґрунтувати використання  превентивного виховання як соціально-педагогічного  чинника попередження девіацій серед підлітків.

Джерельна база:

1.Бэрон. Р., Ригардсон Д. Агрессия. – СПб:, «Питер»,1999 – 352 с.

2.Бютнер.К Жить с агресивним человеком. – М. : Педагогика, 1991 – 483с.

3.Вайзман Н. Реабилитационна педагогіка – М. «Наука» 1996 – 483 с.

4.Василькова Ю.,Василькова  Т., Соціальна педагогіка – М.  «Академія» , 1999 – 382 с.

5.Демичева А. «Девиантное поведение в совместном украинском обществе» - 1999 - № 2 – С. 94 – 98.

6.Державна національна  програма «Освіта» (Україна ХХI століття ).

7.Захаров А. Как предупредить отклонение в поведении ребенка. – М.:Педагогика, 1989 – 245 с.

8.За ред. проф. Капської А.Соціальна педагогіка: Підручник – Київ : Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.

9.Кондратьев Н. Психолого - педагогическая работа со школьниками девиантами//Психологическая наука и образование. – 1999. - № 3 – 4. – 46 – 65.

10.Конституція України.  Прийнята ВР України 28 червня 1996 р.

 

 

 

 

РОЗДІЛ I.ВІДХИЛЕННЯ У ПОВЕДІНЦІ ПІДЛІТКІВ ЯК СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1.Сутність поняття девіантна поведінка.

У соціально - педагогічній літературі часто зустрічається  поняття «важкий» підліток чи молода людина. Що значить важкий? Оцінка будь – якої поведінки має на увазі  його порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норми поведінки називають девіантною.

Відповідно до досліджень цієї проблеми, вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості, виявляється в тих чи інших  формах поведінкових видів. Серед таких  видів варто розрізняти вікові девіації, зв’язані з особистим розвитком у підлітковий період, і девіантна поведінка, коли вони суперечить соціально – культурним норман, але не входить за рамки сімейних взаємодій чи шкільної дезадаптації, тобто не має асоціальної спрямованості.

При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові види починають приймати антигромадський характер і відображати активну деструктивну спрямованість, що становить загрозу для людей і порушення правових норм, говорять про девіантну поведінку.

Девіантна поведінка підрозділяється  на дві групи:

Поведінка,що відхиляється від норм психічного здоров’я, тобто  наявність у людини явної або  схованої психопатології. Цю групу, по – перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків,  шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По – друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що  теж страждають психічними відхиленнями, але в межах норми [3,83]

Поведінка,що відхиляється нормою людського гуртожитку і , що виявляється в різних формах соціальної патології – пияцтві, наркоманії,проституції  та інше. Подібний вид девіантної поведінки  виражається у формі провин або  злочинів. Якщо ці провини не значні і не приносять великої школи суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права. Правовиховні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше ), а соціальні і медичні служби здійснюють з ним комплекс заходів для соціальної і психічної адаптації.

Якщо девіант вчиняє злочин, то таке діяння кваліфікується за нормами законодавства тому злочинність як, вид девіантної поведінки в основному визначається юриспруденцією, а аморальна поведінка вивчається соціологією, психологією, психіатрією й іншими науками.

Якщо на відхилення в характері  накладається хворобливі переживання  з негативним емоційним знаком, то формується комплекс неповноцінності  і як наслідок необхідність у штучних  компенсаторах – алкоголь, наркотики, агресивній поведінці.

Відхилення в поведінці  підлітка – це результат педагогічної занедбаності і несприятливого навколишнього. І як результат – реакцій протесту, непокора, брутальність, втеча з  дому через образу.

Та, чи інша дитина може виявитися  важкою зовсім не в силу якого –  не будь дефекту зокрема, а навпаки – через складність і багатство своєї натури: сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з іншого боку – помірність і акуратність, наскільки милі серця багатьох педагогів, не завжди говорять про що – не будь цінне в духовнім відношенні. Як раз, у всіх галузях життя дуже часто були горем для батьків і вихователів і предметом їхнього розпачу досить прочитати біографії наших багатьох видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них віднести до числа важковиховуваних.

Замість терміна «важковиховуваних» прийнято в широкому значенні цього  слова, соціальні педагоги  Ю.Василькова і Т.Василькова вважають вираз «відхилення  від норми» і виділяють наступні його види:

1. Субнормність або дефективність;
2. супранормність або підвищена обдарованість натури;
3. денормність або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.

За своїм походженням  відхилення віл норми може бути двояким :

Екзогенним,коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і йде від преферії психіки до її ядра.

Ендогенними,коли воно є  результатом якої – небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини.

Розглядаючи з цього погляду  різні типи відхилень від норми, ми можемо відзначити наступні типи характерів, який кожний з них вимагає особливого до себе підходу, особливого типу виховання.

Уявімо собі дитину цілком здорову в духовному відношенні, що не ухиляється у відношенні обдарованості  ні нагору,ні вниз від норми, потенційно, так сказати, цілком нормальну дитину і припустимо, що зовнішні умови  вплинули на його розвиток; мі будемо мати тоді випадок езогенної деформації особистості дитини, де можуть бути; псування моральної сторони носить лише поверхневий тимчасовий характер ( пропуски уроків, паління, дрібне хуліганство), тобто те,що тимчасово трапляється із усякою нормальною дитиною. Це від педагогічної занедбаності, тобто від занедбаності у відношенні виховання і навчання. Це відноситься до денормності: цілком здорова і нормальна у нервово психічному відношенні дитини з екзогенною деформацією психіки, але настільки глибокою і упорною, що вона відобразилась не тільки на периферії психіки, але і на здоровому її ядрі, повідомивши їй дефективні звички і схильності – злодійство, бродяжництво, пристосування до вуличного життя йому допомогло загальне здоров’я  психіки – адже він має досить розвинений інтелект, уміє ставити цілі і домагатися його здійснення, він володіє собою, діяльний, енергійний і урівноважений у прояві своїх емоцій.

В.Кудрявцева дає таке визначення девізній поведінці як : «Соціальні відхилення в сфері індивідуальної поведінки є вчинки конкретних людей, що забороняються нормами права, моральності, правила гуртожитку». У цьому визначенні девіантності припускається порушення будь – яких соціальних норм (карних, правових, моральних) не залежно від того, чи мають вони тенденцію переростати в злочинну поведінку чи ні. І. Кін істотно порушує границі девіантної поведінки включаючи пияцтво, вживання наркотиків, агресивність, здатність привести людину до протиправних дій.