Поняття податкових правовідносин

. Права й обов'язки суб'єктів  податкових правовідносин

Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин характеризують їх юридичний зміст. Податковими правами й обов'язками обмежуються можливості й межі активності суб'єктів правовідносин. Права й обов'язки суб'єктів залежать від типу правовідносин, особливостей механізму регулювання. Велика частина податкових правовідносин — це регулятивні правовідносини, завдяки яким закріплюються і розвиваються фінансові відносини за участю держави. Але при фінансово1 правовому регулюванні необхідно використовувати й методи державного примусу.

Сукупність прав і обов'язків податкових органів визначається тими цілями і завданнями, з якими законодавець пов'язує необхідність існування цих органів. Держава уповноважує останні на здійснення певних функцій в галузі управління та контролю за надходженням податків і зборів. Деталізація правового статусу цих органів відбувається через законодавче закріплення їх прав і обов'язків.

Обов'язки і права платників податків визначено головним посиланням, що випливає з конституційної норми, якою за1 кріплено першочерговий і безумовний обов'язок — сплачувати податки (ст. 67 Конституції України). Платники податків і зборів є насамперед зобов'язаними особами. Відповідно до цього податкове законодавство і закріплює переважно обов'язок. Саме імперативний податковий обов'язок визначає правосуб'єктність платників податків.

Такими самими підходами характеризується правосуб'єктність юридичних і фізичних осіб, осіб, пов'язаних зі сплатою податків і зборів (банківські установи, податкові представники тощо). 

 

§ 7. Підстави виникнення, зміни і припинення податкових правовідносин

Обов'язковим елементом характеристики податкових правовідносин є підстави їх виникнення. Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі певного комплексу різних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток правовідносин.

Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а)    нормативних основ, за яких норми права регулюють сферу податкових правовідносин;

б) правосуб'єктних основ, що характеризують здатність особи до участі у правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ — власне основ виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юридичних фактах.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення податкових правовідносин. Це: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, факти, що спричиняють певні юридичні наслідки.

Класифікувати юридичні факти можна за різними підставами.

За юридичними результатами:

1)     правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права пов'язують виникнення податкових правовідносин;

2)     правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов'язують зміну податкових правовідносин;

3)  правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов'язують припинення податкових правовідносин.

Той самий факт може спричинити кілька юридичних наслідків. Наприклад, смерть одночасно є причиною припинення правовідносин зі сплати податків і причиною виникнення правовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у порядку спадкування чи дарування.

За вольовою ознакою:

1) дії— юридичні факти, що є результатом вольової поведінки людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть виступати у формі:

а) правомірних дій — дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм або норм, що не суперечать їм;

б) неправомірних дій — дій, що порушують вимоги закону і не відповідають приписам правових норм. На підставі правових норм приймаються індивідуальні податкові акти як правомірні юридичні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення конкретних податкових правовідносин;

2) події — явища, що відбуваються незалежно від волі суб'єктів податкових правовідносин (смерть і народження людини пов'язуються з припиненням податкових правовідносин чи зміною їх режиму; стихійні лиха можуть бути передумовою введення надзвичайних податків тощо). 

Платники податку - це особи, на яких покладено обов'язок зі сплати податків, зборів та виконання інших обов'язків, пов'язаних з такою сплатою (наприклад, подання податкової декларації).

Коментованою статтею до платників віднесено:

I. Фізичних осіб:

а) резидентів особа, яка, по-перше, має місце постійного проживання в Україні. Якщо крім України, особа має постійне місце проживання і в інших державах, то вона, по-друге, вважається резидентом тої держави, де знаходиться центр її життєвих інтересів. Центр життєвих інтересів особи визначається, виходячи з таких критеріїв, як місце постійного проживання членів сім'ї такої особи; місце реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо особа не має постійного місця проживання у жодній державі, а також не можливо визначити країну-центр її життєвих інтересів, то, по-третє, особа є резидентом України при умові, що вона проживала в Україні не менш як 183 дні протягом податкового року включаючи день приїзду та від'їзду.

Якщо не можливо з'ясувати резидентський статус особи за попередніми трьома підставами, то фізична особа з метою оподаткування в Україні буде визначатись як резидент, при умові, що вона є громадянином України.

б) нерезидентів (особи, що не є резидентами)

II. Юридичних осіб

а) резидентів (особи, які утворені та проводять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами);

б) нерезидентів (іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України.

III. Відокремлені підрозділи юридичних осіб. Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України до відокремлених підрозділів юридичної особи належать: а) філії; б) представництва. Вони не є юридичними особами. Їх відмінність полягає в тому, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза її місцезнаходженням та який здійснює всі або частину її функцій. Представництво - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

2. Платником податку може  бути тільки особа, яка наділена податковою правосуб'єктністю.

Податкова правосуб'єктність - це встановлена нормами податкового права здатність суб'єкта бути носієм та реалізовувати юридичні права та обов'язки в сфері оподаткування.

Податкова правосуб'єктність будь-якого суб'єкта податкового права завжди є спеціальною, тобто вона передбачає здатність особи бути учасником лише чітко визначеного кола правовідносин в рамках податкового права. В зв'язку з цим, кожен із суб'єктів наділений обмеженою сукупністю податкових прав і обов'язків, виходячи із їх абстрактного переліку, передбаченого чинним законодавством. Наприклад, окрема фізична особа не може безпосередньо приймати участь у відносинах щодо встановлення податків чи їх скасуванню.

Зміст податкової правосуб'єктності визначається виходячи з:

1) податкової правоздатності;

2) податкової дієздатності;

3) податкової деліктоздатності.

Зміст податкової правосуб'єктності фізичної та юридичної особи суттєво різняться між собою за всіма структурними елементами - податковою правоздатністю, податковою дієздатністю та податковою деліктоздатність.

Податкова правоздатність - це здатність суб'єкта податкових правовідносин мати права та обов'язки в сфері податкової діяльності. Податкова правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження такої особи і визначається як здатність особи мати податкові права і обов'язки.

Реалізація податкової правоздатності здійснюється при допомозі податкової дієздатності.

Податкова дієздатність - це здатність суб'єкта податкових правовідносин самостійно реалізовувати податкові права та обов'язки.

В Україні чинне податкове законодавство, не містить відповіді на питання з якого віку настає податкова дієздатність фізичної особи в нашій країні. В ПК України визначаючи платника податку на доходи фізичних осіб, законодавець не висуває жодних вікових вимог щодо них (ст. 162 ПК України), та прямо називає неповнолітніх платниками цього податку (наприклад, в п. 179.4 ст. 179 ПК України).

Фізична особа стає фактично податкодієздатною з моменту, коли вона набуває здатності отримувати майно або доходи. Це відбувається в першу чергу тоді, коли особа вступає в трудові чи цивільні правовідносини.

Відповідно до статті 188 КЗпП України допускається прийняття на роботу осіб, які досягли 14 років. З цього можна зробити висновок, що коли об'єктом оподаткування є доходи одержані від трудової діяльності, податкова дієздатність може наступати з 14 років. Однак дієздатність такої неповнолітньої особи не буде повною.

Особа в віці від 14 до 18 років, відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України, визнається неповнолітньою і має неповну цивільну дієздатність, що полягає в праві самостійно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Вчинення неповнолітньою особою інших правочинів здійснюється за згодою батьків, а у випадку коли це стосується нерухомого майна чи транспортних засобів, згода батьків потребує нотаріального посвідчення. Тобто відповідно до Цивільного кодексу України особа, яка досягла 14 років має можливість приймати участь як повноправний суб'єкт у більш широкому колі цивільних правовідносин. І це дає змогу неповнолітнім особам отримувати доходи, які підпадають під об'єкт оподаткування. Саме відносно зазначеного кола доходів неповнолітня особа розглядається як податководієздатний суб'єкт податкових правовідносин.

Український законодавець платниками податку серед інших визнає не лише неповнолітніх, а і недієздатних осіб (наприклад, пункт 179.4 та пункт 179.6 ст. 179 ПК України). Тому, як про учасника податкових правовідносин, слід говорити і про особу, яка має податкові права та обов'язки, але в змозі реалізовувати лише частину з них (зокрема, такі особи мають можливість отримати ідентифікаційний код платника податку). Зазначені особи, наділені податковою правоздатністю, мають часткову податкову дієздатність та, як правило, позбавлені податкової деліктоздатності. Тобто, платник податку це особа наділена повною або частковою правосуб'єктністю.

Часткову податкову правосуб'єктність можемо визначити, як здатність суб'єкта бути носієм податкових прав і обов'язків, самостійно реалізовувати частину з них, але позбавленого можливості самостійно відповідати за допущені податкові правопорушення.

Тобто часткова правосуб'єктність дає можливість платнику реалізувати права та обов'язки (або частину з них) в сфері справляння податків, зборів, але не передбачає вимоги щодо відповідальності платника.

Податкова деліктоздатність. Юридичні обов'язки є визначальними при характеристиці податкової правосуб'єктності, і реалізувати їх здатна лише особа, яка в змозі самостійно нести відповідальність за свої дії в сфері фінансової діяльності (в т. ч. і в сфері оподаткування), тобто особа наділена деліктоздатністю. Тому в податковому праві, як і у фінансовому праві загалом, значення деліктоздатності вимагає її виокремлення в самостійний елемент правосуб'єктності.

Відповідальність не можна розцінювати як юридичний обов'язок платника. До відповідальності притягуються особи, які не виконали свого юридичного обов'язку, пов'язаного зі сплатою податку чи іншого обов'язкового платежу. Тому логічно буде відмежувати здатність суб'єкта реалізовувати юридичні обов'язки (податкову дієздатність) від здатності нести відповідальність за порушення, допущені при реалізації юридичних обов'язків (податкову деліктоздатність).

Податкова деліктоздатність фізичної особи наступає з 16 років, коли її можна притягнути до адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства.

У юридичної особи податкова правоздатність, податкова дієздатність та деліктоздатність виникають з моменту її реєстрації в органах державної влади.

3. Визнати особу платником  того чи іншого податку (збору) можна лише відповідно до норм  ПК, якими врегульовано справляння  даного платежу.

4 Умовою, за якої фізична  особа, юридична особа чи відокремлений  підрозділ юридичної особи стають платниками - наявність об'єкта оподаткування. Тобто такі особи повинні мати, одержувати, передавати об'єкти оподаткування або провадити діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування. Об'єкт оподаткування за кожним видом податку чи збору визначається в ПК. Загальна характеристика об'єкту оподаткування міститься в ст. 22 ПК.

5. Не існує обмежень  щодо кількості податків, які  зобов'язаний сплачувати кожен  із платників податків (фізична  особа, юридична особа, відокремлений  підрозділ юридичної особи)

Права

Згідно із ст. 17 ПКУ платник податків має право безкоштовно отримувати в органах державної податкової служби та в органах митної служби, зокрема і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю.