Інструменти податкового регулювання підприємницької діяльності

1. Спеціальні податкові режими, що вводяться за територіальною ознакою, — спеціальні (вільні) економічні зони й території пріоритетного розвитку. Як правило, застосування таких інструментів пов’язане з необхідністю прискореного розвитку депресивних регіонів шляхом економічного стимулювання залучення інвестицій і створення робочих місць [12].

Відмінними  рисами спеціальних режимів оподаткування  як комплексних механізмів податкового  регулювання є такі:

у межах кожного  спеціального режиму застосовується комплекс взаємозалежних податкових пільг, які відносяться до різних податків і зборів (у більшості випадків — ПДВ та податок на прибуток);

спеціальні  податкові режими вводяться на певний встановлений законодавчим актом період;

для кожного  спеціального податкового режиму встановлюються пріоритетні види і спеціальні умови здійснення підприємницької діяльності (наприклад, обмежується мінімальний обсяг інвестицій), що й визначає коло платників;

для засобів  податкового регулювання цієї групи  характерним є об’єднання податкових пільг з іншими заходами неподаткового регулювання підприємницької діяльності [10].

2. Спеціальні режими оподаткування,  що вводяться за галузевою  ознакою. Вони, по суті, є комплексом  пільг, що вводяться одночасно  за декількома різними податками та зборами, одержувачами яких є суб’єкти господарювання однієї галузі або платники, що здійснюють певний вид діяльності.

Але світовий досвід вказує на те, що підтримувані державою галузі економіки часто є неефективними.

Локальні інструменти податкового регулювання пов’язані з реалізацією регуляторного потенціалу кожного окремого податку або збору, що визначається вибором поєднання елементів податку й відповідним порядком обчислення податкових зобов’язань. Досить часто такі інструменти податкового регулювання неправомірно класифікують як податкові пільги. Разом з тим, власне пільгами вони не є, їх слід розглядати як регулятори, безпосередньо вбудовані в конструкцію податку[12].

Ця група  засобів податкового регулювання  включає в себе такі інструменти.

Інструменти, пов’язані з об’єктом оподаткування. Сам факт введення того або іншого податку впливає на діяльність усіх тих платників, які мають відповідні об’єкти оподаткування.

Визначення складу платників  податків. Масштаби податкового регулювання і його ефективність визначаються тим, наскільки повно охоплені податком потенційні платники. Слід розрізняти встановлений законодавством порядок визначення суб’єктів оподаткування і звільнення від оподаткування окремих груп платників, що можна класифікувати як податкову пільгу [11].

Принципи встановлення і  розмір ставки податку.

У загальному випадку  збільшення податкової ставки стримує  дії платників, пов’язані зі збільшенням  бази оподаткування. Зменшення ставок оподаткування, навпаки, стимулює суб’єктів підприємницької діяльності, за інших рівних умов, до розширення масштабів таких дій.

Механізми, пов’язані з  порядком обчислення бази оподаткування  та податкових зобов’язань. Практично  в кожному податку є спеціальні механізми регулювання, які стимулюють або стримують певні дії платників за допомогою спеціальних правил обчислення бази оподаткування або податкових зобов’язань.

Податкові пільги. Різноманіття і масштаби застосування податкових пільг потребує більш докладного розгляду їх сутності, видів і принципів встановлення.

Раціональна система застосування інструментів оподаткування повинна  стимулювати господарську і підприємницьку ініціативу, створювати відносно рівні  умови в різних секторах економіки. Загальна реформа оподаткування у розвинутих країнах визначила стимулюючим фактором інновації до активної частки капіталів. Виходячи з вищевказаного, здійснено пошук об'єктивніших диференційованих критеріїв оподаткування, залучаючи багатофакторний аналіз підприємницької діяльності[6].

Алгоритм, наведений у табл. 2.1, що передбачає захист інтересів підприємства, вказує з одного боку на зниження нормативної ставки податку (варіанти І, II — рядки 9,10), а з іншого боку передбачається (варіант III) підвищення нормативної ставки податку на прибуток, тобто алгоритм забезпечує також захист інтересів держави (особливо у випадках, коли гроші робляться «з повітря» і коли взагалі не потрібне використання капіталу або основних засобів).

У цій ситуації алгоритм спрацює логічно: весь такий «прибуток» буде відраховано державі. Таким чином, запропонований алгоритм обчислення податку відповідає ставці податку S1 (рядок 9 табл. 2.1) і за певних гарантій якості показника вартості капіталу має певні переваги перед звичайним алгоритмом обчислення податку з прибутку (рядок 10, S2).

У таблиці 2.1 представлено варіанти оподаткування прибутку підприємств: у першому стовпці наведені показники, у другому позначення та формули та є три варіанти числових значень, представлені у тисячах гривень. Нормативна ставка податку на прибуток взята на рівні 25 відсотків згідно Податкового кодексу України.

 

Таблиця 2.1

Варіанти оподаткування  прибутку підприємства

 

№	Показник	Позначення, формули	Варіанти числових значень, тис.грн
			I	II	III
1	Прибуток від реалізації продукції	П	5500	5500	5500
2	Середньорічна вартість основних і оборотних засобів  підприємства (капітал)	К	27500	16500	7675
3	Рентабельність  капіталу	Р0 = П ÷ К	0,20	0,33	0,72
4	Єдиний (нормативний) рівень рентабельності капіталу	Р = 0,35
5	Розрахунковий прибуток	ПР = Р × К	9625	5775	2886
6	Нормативна  ставка податку на прибуток	Н = 0,25
7	Розрахунковий податок	НР = н ×ПР	2406	1443	722
8	Розрахунковий залишок прибутку на підприємстві	∆= ПР - НР	7219	4332	2164
9	Ставка податку, яка встановлюється за умови забезпечення залишку прибутку підприємству	S1= 100 × max ﴾0, (П-∆)÷П﴿	0	21,2	60,7
10	Ставка податку  на прибуток іншим методом, %	S2= 100 × min ﴾1, НР ÷П﴿	43,7	26,2	13,1

 

Варіанти оподаткування  прибутку підприємств представленні у таблиці 2.1 раціонально застосовувати при розрахунку оптимального рівня оподаткування на підприємствах для визначення ефективності існування підприємства та досягнення високого рівня прибутковості.

2.2. Податкові  пільги як інструменти податкового  регулювання підприємницької діяльності

 

Податкові пільги є одним з найбільш розповсюджених механізмів сучасного податкового регулювання. Результатом застосування пільг може бути повне або часткове зменшення суми податкових зобов’язань платника, а також поліпшення фінансових показників його діяльності без зміни суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Виділяють такі форми пільг, як звільнення окремих платників від сплати податку, неоподаткований мінімум доходів, зниження податкових ставок, податковий кредит, вилучення із об’єкта оподаткування, прискорена амортизація основних засобів. Класифікація податкових пільг представлена в таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Класифікація  податкових пільг

Класифікаційні  ознаки	Різновиди податкових пільг
Характер цілей  державної податкової політики	Економічні
	Соціальні
Функціональне призначення	Стимулювальні
	Підтримуючі (протекціоністські)
Цільове використання звільнених від оподаткування коштів	цільові
	нецільові
Суб’єкт пільгового стимулювання	Звільнення  від оподаткування споживача

 

Продовження табл.2.2

	Звільнення від оподаткування виробника
Період дії	Безтермінові
	Тимчасові
Рівень встановлення	Загальнодержавні
	Місцевого значення
	За елементами податку		Звільнення  від оподаткування окремих категорій  платників
	Зменшення об’єкта  оподаткування
	Обмеження величини податкової бази
	Зниження ставок податку
	Застосування  спеціальної методології податкового  обліку
	Продовження термінів податкового періоду
	Зменшення обчисленої до сплати суми податкового зобов’язання
	Відстрочення  та розстрочення сплати податкових зобов’язань

 

За характером цілей податкової політики держави податкові пільги підрозділяються на дві групи: соціальні  й економічні. Соціальні пільги спрямовані на податкове стимулювання досягнення соціальних цілей. До пільг економічного характеру відносять локальні інструменти податкового регулювання, реалізація яких сприяє досягненню цілей економічного характеру. До цієї групи включають будь-які пільги, спрямовані на стимулювання розвитку виробництва, інвестиційної діяльності, інновацій, поліпшення використання ресурсів і т. і.

За критерієм призначення  всі податкові пільги можуть бути класифіковані на дві групи: стимулювальні  й підтримуючі. Стимулювальні пільги спрямовані на заохочення дій платників, орієнтованих на вирішення загальнодержавних  завдань. Підтримуючі пільги спрямовані на полегшення податкового тягаря для окремих груп платників податків, що покликано забезпечити більш сприятливі (порівняно з іншими платниками) умови оподаткування для підтримки певного рівня конкурентоспроможності або мінімального рівня чистого доходу [9].

З погляду цільового використання коштів, що залишаються у підприємства внаслідок застосування податкових пільг, останні поділяються на цільові  й нецільові. Перші з них надаються  за умови використання сум, що звільняються від оподаткування, строго на цілі, визначені відповідним законодавчим актом.

За суб’єктами впливу податкові пільги можуть бути поділені на дві групи. Перша з них включає пільги, надані безпосередньо кінцевому одержувачу (стимулювання споживання), а друга — пільги, надані виробникам продукції (товарів, робіт, послуг) або суб’єктам підприємницької діяльності, які беруть участь у процесі реалізації таких товарів, робіт, послуг кінцевому споживачу (стимулювання виробництва й розподілу). В останньому випадку стимулюється безпосереднє споживання [10].

При виборі конкретного варіанта податкового регулювання в таких  ситуаціях загальним правилом є  пріоритет у наданні пільги кінцевому  споживачеві, тому що інтереси виробника  далеко не завжди відповідають поставленому завданню. Однак у кожному конкретному випадку необхідний детальний аналіз всіх варіантів надання податкової пільги, оскільки в багатьох випадках "вузьким місцем" є не кінцеве споживання, а виробництво або торгівля.

Залежно від  періоду дії всі податкові  пільги можуть бути поділені на такі, період дії яких законодавством не визначений, і пільги тимчасового характеру. Перша з цих груп включає більшість податкових пільг, встановлених у спеціальних законах з питань оподаткування. Як правило, пільги, передбачені в законі в момент його прийняття, не мають часових обмежень й саме такі податкові пільги переважають в українському законодавстві. Пільги другої групи встановлюються на певний період часу[17].

За компетенцією встановлення податкові пільги поділяються на загальнодержавні й місцеві. Перші встановлюються на державному рівні актами законодавства і діють на території всієї країни. Другі вводяться органами місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції на відповідній обмеженій території. їх гранична величина за місцевими податками і зборами не обмежена, а за загальнодержавними обмежується сумою коштів відповідного податку або збору, що надходять у місцевий бюджет.

Згідно Податкового Кодексу, в Україні податкова пільга надається  шляхом:

а) податкового  вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до

нарахування податку  та збору;

б) зменшення  податкового зобов'язання після  нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору [1].

Використання податкових пільг у процесі оподаткування повинно відповідати низці вимог. По-перше, кожна пільга може використовуватися в межах сплати того чи іншого податку, як безпосередній його елемент. По-друге, метою звільнення від оподаткування є створення сприятливих умов для певних платників, галузей і форм господарювання, з діяльністю яких пов'язане досягнення відповідних суспільних пріоритетів. По-третє, використання податкових пільг повинно виступати у ролі ефективних тактичних інструментів втручання в розподільчі процеси шляхом маневрування формами організації фінансових відносин. По-четверте, застосування пільгових режимів треба здійснювати на всій території країни незалежно від наявності вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку [6].

На сьогодні податкові пільги вважаються суперечливим інструментом державного регулювання економіки, користуватися яким треба дуже обережно, так як вони викликають і негативні наслідки. Такі як викривлення у розподілі ресурсів, створюючи переваги для одних видів економічної діяльності перед іншими і впливаючи тим самим на відносні ціни; призводять до ускладнення податкового законодавства; спричиняють збільшення адміністративних витрат, пов'язаних із контролем за дотриманням податкового законодавства; спричиняють нерівномірний розподіл податкового тягаря і посилюють, таким чином, несправедливість в оподаткуванні; надають власникам пільг незалежно від ефективності їх господарської діяльності переваги у конкурентній боротьбі та спонукають тих суб'єктів підприємництва, які позбавлені пільг, шукати інші способи зменшення податкових зобов'язань чи ухилятися від податків як єдиного способу покращання своїх конкурентних позицій[14].