Внутрішне середовище організаціі. .взаемозвязок внутрішніх змінних

6. За способом прийняття:

• одноособові рішення;
• колегіальні рішення — готуються групою фахівців, а приймає їх відповідна група менеджерів;
• колективні рішення — приймаються загальними зборами, відповідним колективом.

7. За характером:

• економічні рішення;
• технологічні рішення;
• соціально-психологічні рішення;
• адміністративні рішення.

Умови прийняття управлінських рішень

Для прийняття ефективних управлінських рішень необхідні такі умови: право прийняття, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність.

Право прийняття рішень окреслює сферу діяльності конкретних менеджерів щодо прийняття відповідних рішень. Певними правами щодо прийняття рішень наділені всі менеджери, але кожен з них чи відповідні їх групи можуть приймати тільки конкретні рішення. Загальні рішення мають право приймати лише лінійні керівники.

Повноваження характеризує межу між групами менеджерів при прийнятті рішень. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які, згідно з посадовими обов'язками, може приймати тільки директор підприємства.

Обов'язковість є здатністю об'єктивно усвідомлювати необхідність прийняття рішення відповідно до ситуації, що склалася. Вимагає від менеджера неминучого прийняття рішення, якщо цього потребують обставини.

Компетентність характеризує вміння менеджера приймати адекватні реаліям, кваліфіковані, обґрунтовані рішення.

Відповідальність постає як покладений на когось або взятий на себе обов'язок відповідати за конкретну ділянку роботи, справу, вчинки; показує, які санкції можна застосовувати стосовно менеджера в разі прийняття ним невдалого рішення.

Процес прийняття управлінських рішень

Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Щодо його особливостей і структури існують різні погляди. Так, американський вчений С. Янг стверджує, що процес вироблення раціональних рішень охоплює десять етапів:

• 1. Визначення цілей організації.
• 2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.
• 3. Дослідження проблем і з'ясування їх особливостей.
• 4. Пошук варіантів вирішення проблеми.
• 5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.
• 6. Узгодження рішень в організації.
• 7. Затвердження рішення.
• 8. Підготовка рішення до реалізації.
• 9. Управління реалізацією рішення.
• 10. Перевірка ефективності рішення.

Такий підхід до вироблення управлінських рішень найдоцільніше використовувати щодо загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рішень тощо. Однак, він має суттєві недоліки. Зокрема, перший його етап є елементом функції планування і реалізується задовго до прийняття управлінського рішення. Крім того, він недостатньо чітко виокремлює ідею оптимізації управлінських рішень.

Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:

• 1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).
• 2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.
• 3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.
• 4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).
• 5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).
• 6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.

Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.

На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:

1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо);

2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо);

3. Середовище прийняття рішення:

• визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);
• ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);
• невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).

4. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації).

5. Взаємозалежність рішень.

6. Очікування можливих негативних наслідків.

7. Можливість застосування сучасних технічних засобів.

8. Наявність ефективних комунікацій.

9. Відповідність структури управління цілям та місії організації тощо.

Згідно із законами вихідних даних Г. Спенсера кожен може прийняти ефективне рішення, володіючи достатньою інформацією. Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.