Проблеми входження України в світове господарство

зупинилося  багато  підприємств  через  відсутність  комплектуючих   виробів

  тощо.   Більше   того,   Росія   значною   мірою   втратила   інтерес   до

виготовлених  у   нашій    країні    приладів,    машин,    а    також    до

виплавненого  металу  тощо  через   значне   зростання   енергомісткості,  а

отже,  і  вартості  та  ціни   продукції.   Тому   навіть   ті   вироби,   в

яких  зацікавлена  Росія,  не  можуть  бути   реалізовані   на   її   ринку,

оскільки  вони  дорожчі  за  зарубіжні  аналоги  на  30-50%.

    По-друге,   переваження   в   експорті    України    паливносировинноїї

групи.  Її  частка  у  1994р.  перевищувала  72%,   а   разом   з   товарами

народного  споживання  становила  понад 90%.[9,67]

    По-третє,  в  експорті  низька  частка  машин,   обладнання,   об’єктів

інтелектуальної  власності  (патентів,  ліцензій,  ,,ноу-хау”).   Згідно   з

даними  міністерства  статистики  України,   у   1993р.   тільки   0,5%  від

загальної  кількості  вироблених  нових  видів   машин   і   обладнання   за

своїми  технічними   характеристиками  були  конкурентоспроможними.

    По-четверте,    незначна    частка    в    експорті    товарів,     які

виготовляються  відповідно  з  договорами   про   міжнародну   спеціалізацію

та  кооперування  виробництва.

    По-п’яте,  значно   зростає   частка   бартерних   операцій.   Якщо   у

1992р.вона  становила   близько   13%,   то   наприкінці   1994р.-понад  80%.

Високий  рівень  бартеризації   зовнішньої   торгівлі   зумовлений   зняттям

обмежень   щодо   квотування   і   ліцензування.   Характерно   й   те,   що

бартерна   торгівля   поширюється   навіть   на    ті    товари,    які    є

високоліквідними  і  раніше  реалізовувалися  переважно  за  валюту,   мають

 вирішальне  значення  для  отримання   валютних  доходів   держави.   Частка

такої  продукції  у  бартерній   торгівлі   в   1995р.   становила   близько

75%.

    Значна   частина   тих    кошків,    які    заробляють    підприємства-

експортери,  осідає  у  банках  зарубіжних  країн.   Так,   у   1992р.   при

експорті   продукції   за   кордон   на   3,2млрд.   дол.    до    державної

скарбниці  надійшло  лише  165  млн.   У  1993р.   в   Україну   повернулося

лише   20%   валютної   виручки.   За   9  місяців   1994р.  за    кордоном,

передусім  у   країнах   колишнього   Союзу,   осіло  1,4  млрд.дол.,  а   в

Україну  надійшло  лише  0,4млрд. дол.[9,70]

    Сюди  також  можна  включити  і   відсутність   системного   регулювання

зовнішньоекономічних    відносин,    концептуально    хибні    підходи    до

принципів   валютного   контролю,   суб’єктивні   підходи    до    принципів

валютного   контролю,  суб’єктивні   підходи    до   визначення    державних

піорітетів   у   галузі   немитного   регулювання    та   загальноекономічна

криза     України     призвели     до     значного     зменьшення     обсягу

зовнішньоекономічного   обороту,   катастрофічного   зниження   ефективності

експорту,  руйнації  державного   валютного   фонду,   виникнення   массових

зловживань  і  корупції.

    Але    казати,   що   на    Україні    нічого     не     робиться     в

зовнішньоекономічній    сфері  не  можна, і  прикладом  цьому   може   стати

  міжнародна   науково-практична   конференція   на    тему    “Реформування

зовнішньоекономічної  сфери  України”, яка   була   організована   Київським

національним  університетом  імені  Тараса   Шевченка,  комісією   Верховної

Ради  України  з  питань  економічної   політики   і   управління   народним

господарством,   Міністерством      економіки     Украіни,     Міністерством

зовнішньоекономічних   зв’язків   і   торгівлі    України,    рядом    інших

організацій. У  роботі  конференції  взяли  участь  вчені   та   спеціалісти

 

 

організацій. У  роботі  конференції  взяли  участь  вчені   та   спеціалісти

 з   України,   США,   Росії,   Німеччини,   Китаю   та   інших   країн.  На

конференції   відзначалося,   що   у   зовнішньоекономічній    сфері   перед

Україною   стоять   принципово   нові    цілі    з    реалізації    сучасної

концепції   включення   економіки    в   систему   світових    господарських

зв’язків:   використання   зовнішньоекономічних   звязків   для   припинення

економічного   спаду   й   початку    стабілізації    соціально-економічного

становища  країни;  розвитку  експорту  як   структуроутворюючого   фактора;

акумуляції   додаткових   фінансових   ресурсів    з    метою    структурної

перебудови;  проведення  політики  перехідного  протекціонізму.

    На  думку   учасників   конференції,    можливості    імпортозаміняючої

політики  для  України  в  умовах  різкого  спаду  суспільного   виробництва

 і  скорочення  внутрішнього  попиту   дуже   обмежені,   тому   гострою   є

необхідність  розробки  спеціальної  програми  розвитку  експорту.   Основою

 практичного   застосування   конкретних   заходів   стимулювання   експорту,

запропонованих  учасниками  конференції,   може   бути   розмежування   всіх

видів   виробництв   на    неконкурентноспроможні,    слабоконкурентні    та

конкурентні.

    При   обговоренні   проблем   міжнародного    руху    капіталів    було

зазначено,  що  українським  виробникам  необхідно  ширше   переходити    до

створення  своїх  філіалів  і  змішаних   товариств  за   кордоном   як   до

ефективнішої    й    розвинутішої    форми     міжнародного     економічного

спілкування.  Це   дозволяє   обійти   багато   обмежень   і   бар’єрів   на

шляху  експорту   української  продукції   до   країн  –  членів   СНД,   до

Європейського     Союзу,     східно-європейських      держав.      Поширення

національного  режиму  на  іноземні  інвестиції  в  Україні  разом   з   тим

необхідно  підкріпити   стимулюванням  припливу  ресурсів  з-за  кордону   в

 окремі  регіони   країни,   ширшим   залученням   іноземних   інвесторів   у

проес    приватизації    і    стабілізаці    правового    поля    діяльності

інвесторів.   Водночас   це   дозволить   легалізувати   експорт    тіньової

економіки,  що  досягає,  за  деякими  оцінками,  30 -  40  %   від   обсягу

експорту,  що  офіційно  реєструється. [8,93]

    Взагалі   проблему  залучення   іноземних   інвестицій    в   Україну   я

вважаю  дуже актуальною  сьогодні,  її  треба   розглянути   ближче   тому,

що  намою   думку   всі   вже   давно   зрозуміли   їх   необхідність,   але

відповідну  правову  базу  ще  не  було  створено.   Тому   конкретніше   це

питання  ми  розглянемо  у  наступному  пункті.

 

 

 

 

 

 

                2.2.  ВАЖЛИВІСТЬ   ІНОЗЕМНИХ   ІНВЕСТИЦІЙ  ТА

 

                 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬУКРАЇНСЬКИХ   ТОВАРІВ.

 

 

 

    Практика  світового  розвитку  свідчить: для  країн,  які   перебувають

на    стадії    ринкового    трансформування,    коли    можливості     щодо

мобілізації  внутрішніх  інвестиційних  ресурсів  на   певний   час   стають

вкрай  обмеженими,  особливого   значення   набувають   проблеми   залучення

іноземних  капіталів.  При  цьому  масштаби   інвестицій   залежатимуть   не

скільки  від  пожвавлення  і  структурних  змін  як   таких,   скільки   від

змін  на  цих  напрямках,   які   б   надали    певних   темпів   формуванню

внутрішнього  і  зовнішнього  ринків.

    У   більшості  коаїн  з  перехідною  економікою  ефективно   використані

іноземні   капітали   стають    ключовим    фактором    їх    розвитку,    а

інвестування  за  кордон  сприяє  їх   органічній   інтеграції   у   світове

господарство.   Звичайно,   залучення   іноземних    інвестицій     відіграє

важливу  роль  і  в  структурі  пріоритетів  української  економіки.

    Економіку   будь-якої  країни  вже   не   можна   розглядати   як   щось

самодостатнє.  Сьогодні  не  внутрішнє  життя  тієї  чи  іншої  держави,   а

 його   гармонійний   взаємозв’яок   з   світовими   регуляторами   визначає

піднесення  або  спад  її  економіки.  Тому,  я   вважаю,   що   відкритість

економіки  –  це   об’єктивна   перспектива.    І    однією    з    головних

передумов  для  формування    в   Україні   відкритої   ринкової   економіки

та   національної   конкурентно-спрможності   є    ефективне    використання

власних   і    міжнародних     інвестиційних    ресурсів    в    оптимальних

пропорціях.

 

пропорціях.

    У   цьому  аспекті  найбільш  загрозливою  для  України  є   не   просто

конкурентноспрможність  продукції,  підприємств,  галузей   і   національної

 економіки   в  цілому,  а  можливість  її  системного  відриву   від   групи

провідних  країн  –  через   несумісність   технологій,   низьку   здатність

економіки  до  інвестицій  і  нововведень.

    Я   вважаю,   що   для   нашої   держави    актуальною    є    проблема

забезпечення  конурентноспроможності  національної   економіки.   З   огляду

на це,  її  первісними  перевагами  є:

. значні  запаси  деяких  корисних  копалин;

. наявність   родючих  сільськогосподарських   угідь (на   Україну   припадає

   25 %  світових  запасів  чорнозему);

. високий   рівень   кваліфікації   працівників   при   порівняно   низькій

   заробітній  платі;

. вигідне   транспортно-географічне  положення;

. наявність   системи  науково-дослідних   і  проектних   установ   як   бази

   для   розробки  і  впровадження   нових  технологій;

    Поряд   з  тим  можна  відзначити  і  ряд  недоліків:

.  несприятливий   інвестиційний   клімат,    який    знижує    національну

   конкурентноспроможність   на  ринках  капіталу;

.  несприятливі   умови   для   попиту   на   українську    продукцію    на

   внутрішньому   ринку  (неплатоспроможність   підприємств   і   населення,

   втрату  стимулів   до   підвищення   якості   продукції   та   здійснення

   нововведень);

. відсутність   або  слабкість  конкуренції   в  окремих  галузях   еконміки-

   через   високий  рівень  монополізму. [10,69]

      Cеред  проблем,  пов’язаних  з   процесом  економічного   реформування

і  важливих  для  процесу  інвестування,  треба  виділити  такі.   По-перше,

 в  Україні   досі  відчувається  відсутність   ринкового   середовища.   По-

друге,  тривалий  час  тут  функціонував  антиринковий  за  своєю   природою

  виробничо-технологічний    простір   з   глибокою   диспропорціональністю,

який  істотно  ускладнював  ринкове  регулювання,  роблячи  його  багато   в

 чому  неможливим.

    Таким   чином,  інвестиційна   ситуація   в   Україні   характеризується

великою   кількістю   унікальних   чинників,   які   обов’язково   необхідно

враховувати  при  створенні  сприятливого  інвестиційного  клімату.

    Мені   здається,   що   для   України   як   держави    з    перехідною

економікою   важливо   розглядати   залучення   іноземних    інвестицій    у

контексті   структурних   змін   і   економічного     зростання.    Офіційно

визначеними   приоритетними    завданнями,    які    покликані    розв’язати

іноземні  інвестиції,  є:

. структурна    реформа    економіки;

. технологічне   оновлення   виробництва;

. виробництво   товарів  широкого   споживання;

. подолання   залежності   країни  від   імпорту.

    Слід  також  зазначити,  що  цілі   інвесторів,   які   зявляються   на

відчизняному    ринку,    приходять    у    суперечність    з    внутрішньою

економічною програмою  розвитку.   Так,   у   структурі   господарства   їх,

насамперед,  цікавлять   сировина,   метал,   вугілля,   продукти   хімічної

промисловості  тощо.  Їх   інтерес   викликають   підприємства,  що   мають

певні  технологічні  переваги  і  перспективу  розвитку,  а  також  науково-

технічний  потенціал.  Інакше  кажучи,  увагу  іноземців   привернула   саме

можливість  спрощенного,  дешевого  доступу   до   українських   сировинного

ринку,   науково-технологічної   бази   і   кваліфікованої   робочої   сили.

Якщо   Україна    прагне   дістати   через   ПІІ    доступ    до    сучасних

технологій,  то  західні  фірми  реалізують  технології,  які  вже   пройшли

 половину  свого  життєвого   циклу      і   на   світових   ринках   не   є

конкурентними.   Невибагливість  споживачів   українського    ринку    надає

застарілим  і  не  прибутковим на   західному   ринку   товарам   можливість

продовжити   своє    життя.    Конкурентноспроможні    світові    корпорації

орієнтуються  на  глобальні  експортні   стратегії,   а   не   на   розвиток

відчизняного  виробництва  товарів  в  Україні.   Отже,   без   значного   і

цілеспрямованого   збільшення   обсягів   ПІІ   сподіватися   на   подолання

залежності  нашої держави від імпорту неможливо,  але   покладатись   на

них  як  на  чинник  економічного  розвитку  немає  ніякого  сенсу.

    Таким   чином,  по-перше,  внутрішні   інвестиції  не   можуть   відчутно