Проблеми входження України в світове господарство

досвіду  ведення  господарства .

    Становлення   міжнародних  економічних   зв’язків   завжди   грунтувалося

на  розвитку  підприємництва, невіддільними  умовами   існування   якого   є

приватна   власність,  товарне   виробництво,  а   також   такі    політичні

інститути,  як  громадянські  свободи,  приватне   договірне   право   тощо,

тобто  юридично  вільна  праця,  уособлена  у  вільній   людині.  Необхідною

умовою   панування   підприємництва   є   посідання   капіталом   домінуючих

позицій  у  виробництві.

    На  мою  думку,  також   широкий    розвиток   підприємницької    форми

господарювання  є  надійною  основою  масштабних   міжнародних   економічних

зв’язків  і  утворення  сталих  міжнародних  господарських  систем.  Перехід

 виробництва   до  підприємницької  форми   господарювання   потребує   пеного

рівня   розвитку   людської    цивілізації,    її    матеріальної    основи,

економічного  устрою  як  загальної  умови   і   таких   спеціальних   умов,

як   наявність   необхідних   капіталів   та   вкладання    їх    у    сферу

виробництва,   наявність   армії   найманих   працівників   –   вільних    і

водночас   позбавлених   засобів   виробництва   і   коштів   для    ведення

власного  господарства  людей .

      Елементи  виробничого  підприємництва  почали  зароджуватися   ще   в

XIV-XV   ст.  у  вигляді  мануфактурного  виробництва  (на  півночі   Італії

 та  у   Нідерландах), білішісь  продукції   якого   надходила   на   зовнішні

ринки;  потім  широко  охопили  Англію,  Францію  та  інші  країни,  які   з

 розвитком   нової  економічної  системи   зазнавали   бурхливих   соціальних

і  політичних  революцій, що  сприяли   формуванню   нового   громадянського

суспіліства .

    Отже, хоч  капітал  і  зародився   у  сфері   обігу,   проте   шлях   до

перемоги  над  традиційною  (феодальною,   патріархально-клановою,  общинною

тощо) земельною  і   дрібнотоварною   власністю   він   почав   торувати   з

прмисловості. Формування  світового  господарства  ілюструють   три   стадії

становлення   і   розвитку   класичного   підприємництва   в   промисловості

економічно  більш розвинених країн: підприємницька  проста  кооперація  (від

 зародження  підприємництва  у  промисловості   і   приблизно   до   середини

XVI  ст.),  мануфактурне   виробництво   (XVI-XVIIIcт.),   велике    машинне

виробництво  (XVIII-XXст.).   У    період    промислового    перевороту    в

економічно  більш  розвинених  країнах (починаючи  з  середини XVIII ст.)  і

розгортання  електротехнічної  революції (остання  третина   XIX-початок  XX

ст.) історично  завершується  формування  світового  господарства . [  3,430

]

    Отже, якщо  перехід  від  одного  технологічного  способу   виробництва

до  іншого   визначається   удосконаленням   засобів   праці,   пргресом   у

використанні   результатів   науки   і    техніки,    запровадженні    нових

технологій, то  умовою  становлення  світового  господарства   є   історична

еволюція   інституту   сім’ї,    держави    і    власності,    зцементованих

 

еволюція   інституту   сім’ї,    держави    і    власності,    зцементованих

розвитком  товарно-грошових  відносин,   переходом   їх   функціонування   з

сфери    обігу    виробництва.    Основні    етапи    розвитку     світового

господарства  наведено  у    додатку.

 

 

               1.2. СУТНІСТЬ  ЕКОНОМІЧНИХ  ЗАКОНІВ   СВІТОВОГО

                                      ГОСПОДАРСТВА .

 

 

    Поряд  з  економічними  закономірностями  та  економічною   інтеграцією,

розвиткові  світового  господарства   притаманні  й  економічні  закони .

      Міжнародний   поділ   праці   мжнародне   усуспільнення   виробництва

знаходять  конкретний  вияв   у   міжнародній   спеціалізації,   кооперації,

комбінуванні,  концентрації   виробництва   тощо.  Ці    процеси    формують

важливий   елемент   господарського    механізму    на    інтернаціональному

рівні.

    Інтернаціоналізація   виробництва  нерозривно  пов’язана   з   переходом

міжнародного  поділу  праці   від   часткового   до   одиничного.  Загальний

поділ  праці, на  мою  думку,  грунтується  на   спеціалізації  цілих   сфер

  суспільного   виробництва,   частковий  –   на   предметній   спеціалізації

окремих  виробничих  одиниць.

    Розвиток   часткового   поділу   праці   відбувається   як   у    межах

національних  країн,  так  і в  міжнародному  масштабі  (інтернаціоналізація

 одиничного  поділу  праці)  через  ринкові   та  позаринкові   зв’язки   між

підприємствами,  які  виробляють  взаємообумовлену  прдукцію.

    У   зв’язку  з  цим  у   прцесі  міжнародного  усуспільнення   виробництва

  розвиваються   сталі   та   тісні   зв’язки   між   підприємствами,    які

кооперуються. Причому  ці зв’язки  мало  залежать   від   стихії   товарного

обміну  на  світовому  ринку.

    Це  свідчить  про  дію  закону  інтернаціоналізації  виробництва,  його

  різну    інтенсивність    у    тих    чи    інших    регіонах    світового

господарства.  Щоб  дати  простір  дії   цього   закону,   слід   насамперед

створити    належні    умови:    розвинути    транспортну    інфраструктуру,

розгалужену  мережу  інформаційних  комунікацій,  домогтися   якісних   змін

у   кредитно-валютній   сфері,  прийняти    відповідні    закони,    усунути

нестабільність  у  сфері  національних,  політичних,  соціальних   відносин,

 запровадити   конвертовану  валюту  та  інше.

    Дія   закону   інтернаціоналізації   виробництва   органічно   пов’язана

  з   процесами,   які   відбуваються   на   світовому    ринку,     зокрема

зінтерна-ціоналізацією     ринку.    У    сфері    торгівлі     діє    закон

випереджаючого  зрстання  зовнішньої   торгівлі  порівнянно  зі   зростанням

   виробництва.    Так,    за    період   1950-1990рр.    темпи    зростання

міжнародної  торгівлі   станоновили    щорічно     9-11%,   значно   (більше

ніж  у  два  рази)  випереджаючи  темпи  зростання  ВВП.  [ 1,305]

    Випереджаючі  темпи    зростання    світової   торгівлі   є    важливим

фактором     зростання      промислового      та      сільськогосподарського

виробництва,    розвитку     науково-технічного     прогресу,     підвищення

ефективності  й  якості  виробництва,   посилення   конкурентної    боротьби

на  міжнародній  арені.

      Інтернаціоналізація  виробництва  й  обмін   зумовлює    дію   закону

вартості   в   його   інтернаціональній     формі,    зокрема     формування

інтернаціональної   вартості.    Найважливішими    факторами,    від    яких

залежить  утворення  інернаціональної  вартості,  є:

                           1)  з   одного   боку,   середня    інтенсивність

                              праці  у  маштабі  світового  господарства,  з

                               другого  - інтенсивність  національної  праці

                               у  різних   країнах  світу.

                           2)  середня    продуктивність   праці   у   межах

                              світового   господарства,  з одного  боку,  і

                                продуктивність   національної   праці  –   з

                              другого;

                           3) ступінь  складності   праці,   який   залежить

                              насамперед     від     рівня     освіти      і

                              кваліфікації  робітників.

    Однією  з  рис  закону  вартості  є  обмін  еквівалентів,  тобто  обмін

  одного   товару   на   інший   відповідно   до    суспільно    необхідного

робочого   часу,   затраченого   на   виробництво,   або    відповідно    до

кількості  й  якості  затраченої  на  них  суспільно  необхідної  праці.

    Зростає   координація   між    суб’єктами    світового    господарства,

зокрема  між  провідними  капіталістичними   державами.  Вона   здійснюється

 

 

зокрема  між  провідними  капіталістичними   державами.  Вона   здійснюється

  насамперед  у  сфері  фінансів  на  щорічних   нарадах    семи   провідних

країн   Заходу,   а   також    між    такими    міжнародними    економічними

організаціями,   як    Міжнародний    валютний    фонд,    Світовий    банк,

організація  економічного  співробітництва  і  розвитку,  Банк   міжнародних

 розрахунків.  Зокрема,  на  зустрічах  “сімки”  досягнуто  компрмісу   щодо

 певної  стабілізації  валютних  курсів  (у  1985  і  1987 рр.),   вироблено

 стратегію   щодо  заборгованості   країн,   які   розвиваються   (1986  р.),

накреслено  шляхи   фінансової  підтримки  реформ  у  країнах   Східної   та

Центральної   Європи   (1989  р.),   узгоджено   основні   підходи     країн

Заходу  до  підтримки  економічної  реформи  в  Росії  (1993 р.)  та   інших

 країнах   СНД.  [ 7,90 ]

    Після   розпаду  СРСР  і  здобуття  Україною   державної   незалежності,

утворення  СНД   відбувається,  з   одного   боку,   визнання   незалежності

колишніх   країн   СРСР   країнами   світу   (наприклад,   Україну   визнало

більшість  країн),  з  другого – входження  їх  у   різні   національні   та

світові  економічні  організації.  Так,  Україна,  Білорусь  і  деякі   інші

  республіки   стали   повноправними   членами    Наради    з    безпеки   і

співробітництва  в  Європі.  Через   порушення   традиційних   господарських

зв’язків  між  країнами  колишнього   СРСР   деякі   зних   роблять   спроби

переорієнтуватися  на  зв’язки  з  ЄЕС. [1,310]

    Проте   для  такої  переорієнтації  потрібно  не   меньше   20-25  років

за  умов  нормального  розвитку  економіки.  А  економіка  України,   як   і

інших  держав  СНД,   перебуває   у   стані   глибокї   економічної   кризи,

зумовленої   насамперед   значним   розривом    традиційних    господарських

зв’язків  з  державами  колишнього  СРСР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                     2. ПРОБЛЕМИ  ВХОДЖЕННЯ  УКРАЇНИ   В

                            СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

 

     2.1. ПРИЧИНИ  ВІДСТАЛОСТІ  УКРАЇНИ   У  СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ  ЗВ’ЯЗКАХ

 

    Україна,   як   молода   суверенна   держава,   не   має    достатнього

досвіду   налагодження   економічних   зв’язків   з   країнами   світу.   Це

пояснюється  насамперед  тим,  що  вона  не   мала   змоги   набути   такого

досвіду  у  складі   СРСР,   їй   бракує   достатньої   кількості   органів,

кадрів,   які   могли   б   проводіти   самостійну   науково    обгрунтовану

зовнішньоекономічну  політику.

    Світові  економічні   зв’язки   необхідні   Україні   для   того,   щоб

швидше   подолати   глибоку   економічну   кризу,    для    стабільного    і

швидкого   розвитку   продуктивних   сил   і   підняття   на   цій    основі

життєвого  рівня населення.  Як  я вже зазначав,  та   країна,   яка   не

займається  зовнішньою  торгівлею,  не  розвиває   господарскі   зв’язки   з

іншими   державами   світу,   змушена   збільшувати   затрати    виробництва

приблизно  в  півтора-два  рази.

    Україна робить  перші кроки на  шляху   до   входження   у   світове

господарство.  Цьому  сприяє  створення  певної  правової  бази,   прийняття

  відповідних   законів.   Такими   законами   є   Закон   України   ,,  Про

зовнішньоекономічну  діяльність”  (квітень  1991р.),Закон   ,,Про  створення

експортно-імпортного  банку  “ (січень   1992р.),  Закон   ,,  Про   іноземні

інвестиції  ” (березень  1992р.)  та   інші,   декрети   Кабінету   Міністрів

тощо.[2,9]

    В   минулому   Україна   мала   економічні   зв’язки   з   123  країнами

 

 

В  минулому   Україна   мала   економічні   зв’язки   з   123  країнами

світу,  але  основні  рішення  щодо  їх  розвитку   приймалися   в   Москві.

Те   саме   стосувалося   зовнішньоекономічної   діяльності   близько   1400

підприємсв  України.

    Об’єктивно   причиною,   що   заважає   нині   входженню   України   як

повноправного    партнера    у    світове     господарство,     є     низька

конкурентоспроможність  її  продукції  насвітових  ринках.  Із   промислових

 товарів   на  ринках  дальнього  зарубіжжя   може   конкурувати   не   більше

1% товарів.  Крім  того,   навіть   ті   товари,   на   які   є   попит   на

зовнішніх  ринках,  не  відповідають  міжнародним  стандартам.  Так,   майже

  весь   чавун   не   має   світових   сертифікатів,   з   низьким   обсягом

номенклатури   відливок,   що   призводить   до   великої    металомісткості

продукції,  відходів  металу  майже  25%. Крім  того,  брак  кадрів  та   їх

   недостатній    професійний    рівень    робить    недосконалою    систему

управління  зовнішньоекономічною  діяльністю. В  останні  роки  ситуація   у

 цій  сфері   значно  погіршується.

    Які   ж  причини  призводять  до  цього?

    По-перше,  розрив  господарських   зв’язків   з   країнами   колишнього

СРСР.  Внаслідок  цього  Укрвїна  втратила  чимало   своїх   ринків   збуту,