Проблеми діагностики інноваційної діяльності ДП «Новатор» в умовах здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Стратегія становлення інноваційної економіки є невід’ємною частиною загальної стратегії розвитку держави, вона орієнтована на визначення і  досягнення перспективних цілей  в умовах глобалізаційних процесів, що відбуваються в світовій економіці, які корегуються зовнішньоекономічним середовищем та визначають економічну незалежність України. Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки України Ашон Тетяна Павлівна [11, с.17] пропонує здійснити в три етапи:

Перший етап має основним завданням  створення економічних, інфраструктурних та інституціональних передумов  переходу. Інструментом реалізації завдань  цього етапу має стати розбудова  сучасної інфраструктури інноваційної діяльності на державному та регіональному  рівнях, яка здійснювала б фінансову, інформаційну, правову, маркетингову підтримку  інноваційних проектів на засадах розвитку мережі інноваційних структур.

Основним завданням другого  етапу має стати створення  виробництв, що реалізують новітні  технологічні уклади, забезпечення реалізації наявних в українській економіці  конкурентних переваг в інноваційній сфері та вихід на внутрішній і  зовнішній ринки з наукомісткою продукцією світового рівня. Йдеться, насамперед, про технології, що мають  високий комерційний потенціал.

Пріоритетним  завданням третього етапу стати  закріплення позитивних тенденцій  в інноваційному розвитку, створення  науково-технічних та інституціональних передумов для кардинального технологічного переозброєння економіки та збільшення частки сучасної високотехнологічної, конкурентоспроможної на світовому рівні продукції.

В умовах зростаючої конкуренції та міжнародного науково-технічного співробітництва  мають бути прийняті до реалізації запропоновані автором заходи щодо захисту внутрішньої інноваційної сфери, а також нарощування вітчизняного інноваційного потенціалу.

Пріорітети та перспективи інноваційного розвику в Україні також розглядаються у роботах  Бурлака В. [6, с.2], Геєц В.М., Семиноженко [8, с.163], Рижов В [21, с.3].

Бурлака В. [6, с.2] говорить про те, що країна має значний потенціал для розвитку інноваційної діяльності за умов проведення ефективної державної політики. Проте, незважаючи на високий інноваційний потенціал, інноваційна складова забезпечення економічного розвитку використовується слабо. Стан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів-науковців визначають як кризовий. Як відзначає Рижов В [21, с.3] інноваційний розвиток України повинен базуватися на:

• здійсненні цілеспрямованої державної промислової та інвестиційної політики, спрямованої на активізацію нововведень, як пріоритетної складової загальної стратегії соціально-економічного розвитку держави, забезпеченні єдності структурної та інноваційної політики;
• створенні сприятливих інституційних умов для інноваційної діяльності в країні: правового забезпечення інноваційної діяльності підприємств; запровадження дієвого пільгового режиму здійснення інноваційної діяльності; удосконалення механізмів фінансування інноваційної діяльності;
• застосуванні засобів захисту національного ринку, виробництва та капіталу, заохочені їхнього розвитку, стимулюванні інноваційної спрямованості останнього;
• послідовному збільшенні сукупного попиту, вдосконаленні інфраструктури ринків з метою підвищення питомої ваги складних, наукоємних продуктів в особистому та виробничому споживанні;
• створенні умов для реалізації вітчизняними підприємствами наступальної стратегії на зовнішніх ринках, підтримки конструктивної конкуренції на внутрішньому ринку, яка заохочуватиме підприємства до інноваційної діяльності;
• диверсифікації організаційних форм функціонування національної економіки, забезпеченні співпраці малих, середніх та великих підприємств, підтримки провідних великих підприємств та обєднань, які мають змогу реалізувати загальнодержавні інноваційні пріоритети, розвитку науково-виробничої кооперації, венчурного бізнесу, промислово-фінансової інтеграції, в тому числі – на міжнародному рівні;
• забезпеченні тісної інтеграції виробництва, фінансів, науки, освіти з метою сприяння випереджаючому розвиткові науково-технічноїсфери;
• конверсії «тіньових» капіталів та залученні «тіньового» сектору до сфери легального обігу фінансових ресурсів, інвестування і розширення на цій основі власних ресурсів підприємств для інноваційної діяльності;
• пріоритетному розвиткові людського капіталу к основи майбутнього постіндустріального суспільства.

Як свідчить вивчення та узагальнення літературних джерел [16;11;6], що переміщення України сходинками інноваційного розвитку вимагатиме величезних зусиль, ресурсів, політичної волі і високої мобілізованості суспільства.

 

 

1.2. Нормативно-правова база за проблемою діагностики інноваційної діяльності в умовах здійснення зовнішньоекономічної діяльності

 

 

Більшість підприємств України усвідомлює необхідність здійснення інноваційної політики, але успішне її здійснення повинно ґрунтуватися на відповідній  нормативно-правовій базі.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції  України і складається із законів України «Про інвестиційну діяльність» [1], «Про наукову і науково-технічну діяльність»[2], «Про наукову і науково-технічну експертизу»[5], «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»[7], «Про інноваційну діяльність»[8], «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [10], та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Правові передумови державної інноваційної політики закладені в Конституції  України, в якій стаття 54 гарантує громадянам свободу наукової, технічної та інших  видів творчої діяльності, захист інтелектуальної власності, авторських прав. Стаття 116 зобов'язує Кабінет Міністрів  України забезпечувати здійснення економічної політики у сфері освіти, науки і культури. Згідно з пунктом 4 цієї ж статті Кабмін розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного і культурного розвитку України.

Крім  зазначених документів, важливе місце  посідає "Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України"[6], яка містить головні цілі, вказує пріоритетні напрямки та принципи державної науково-технічної політики, механізми прискореного інноваційного розвитку, орієнтири структурного формування науково-технологічного потенціалу та його ресурсного забезпечення.

Господарський кодекс України від 16.01.2003р. [20], визначає, що відносини, які виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються цим Кодексом та іншими законодавчими актами. До вказаних відносин у частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В цілому в Україні створена важлива законодавча  база для здійснення і розвитку інноваційної діяльності (близько 70 документів), але  все ж за кількістю і якістю нормативних законодавчих актів вона поступається подібним системам у розвинутих країнах світу. Формування в Україні інноваційної моделі економічного зростання потребує сприяння держави у створенні та ефективному функціонуванні інноваційної інфраструктури, особливо на міжгалузевому та регіональному рівнях. Створення інфраструктури інноваційної діяльності, комерціалізація результатів НДДКР, збереження розвинутої мережі малого інноваційного підприємництва є одним із небагатьох шляхів відновлення економіки, розвитку науки і освіти.

Головною  метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для  ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів продукції [8].

Згідно  чинного законодавства України  основними принципами державної  інноваційної політики є:

- орієнтація  на інноваційний шлях розвитку  економіки України;

- визначення  державних пріоритетів інноваційного  розвитку;

- формування  нормативно-правової бази у сфері  інноваційної діяльності;

- створення  умов для збереження, розвитку  і використання вітчизняного  науково-технічного та інноваційного  потенціалу;

- забезпечення  взаємодії науки, освіти, виробництва,  фінансово-кредитної сфери у розвитку  інноваційної діяльності;

- ефективне  використання ринкових механізмів  для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій  сфері;

- здійснення  заходів на підтримку міжнародної  науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної  продукції на внутрішньому ринку  та її просування на зовнішній  ринок;

- фінансова  підтримка, здійснення сприятливої  кредитної, податкової і митної  політики у сфері інноваційної  діяльності;

- сприяння  розвиткові інноваційної інфраструктури;

- інформаційне  забезпечення суб'єктів інноваційної  діяльності;

- підготовка  кадрів у сфері інноваційної діяльності [8].

Об'єктами інноваційної діяльності в Україні  є:

- інноваційні  програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче  обладнання та процеси;

-організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

- сировинні  ресурси, засоби їх видобування  і переробки;

- товарна  продукція;

- механізми  формування споживчого ринку  і збуту товарної продукції.

Державне  регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється шляхом:

- визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

- формування і реалізація державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

- фінансової  підтримки виконання інноваційних  проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

- встановлення  пільгового оподаткування суб'єктів  інноваційної діяльності;

- підтримки  функціонування і розвитку сучасної  інноваційної інфраструктури [1,8].

З метою  підвищення конкурентоспроможності національної економіки, ефективності використання науково-технічного та інноваційного  потенціалу підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, згідно з указом президента України від 20 квітня  2004  року «Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» [13] постановлено Кабінету Міністрів України передбачати під час розроблення проектів законів про Державний бюджет України на 2005 і наступні роки спрямування не менш як 10 відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; забезпечувати складення щорічного прогнозу обсягів фінансування відібраних інноваційних проектів підприємств; забезпечувати проведення моніторингу впливу результатів виконання інноваційних проектів підприємств на конкурентоспроможність національної економіки та технологічну укладність промисловості та рекомендувати Національному банку України вжити заходів до стимулювання участі комерційних банків у довгостроковому кредитуванні інноваційних проектів підприємств.

Впродовж  строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту  і за умови, що виконання проекту  розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної  реєстрації, оподаткування об’єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток.

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

- кошти  Державного бюджету України;

- кошти  місцевих бюджетів;

- власні  кошти спеціалізованих державних  і комунальних інноваційних фінансово-кредитних  установ;

- власні  чи запозичені кошти суб'єктів  інноваційної діяльності;

- кошти  (інвестиції) будь-яких фізичних  і юридичних осіб;

- інші  джерела, не заборонені законодавством України [8].

Суб’єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана державна фінансова підтримка шляхом:

а) повного  безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів за умови залучення  до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб’єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок  коштів Державного бюджету України  та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання  державних гарантій комерційним  банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнове  страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України «Про страхування».

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

а) кошти  Державного бюджету України;

б) кошти  місцевих бюджетів;

в) власні кошти спеціалізованих державних  і комунальних інноваційних фінансово-кредитних  установ;

г) власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;

д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних  осіб;

е) інші джерела, не заборонені законодавством України [8].

З метою  створення загального науково-технологічного простору і розвитку домовленостей, зафіксованих в Угоді про науково-технічне співробітництво в рамках держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 13 березня 1992 року [3]., сторони забезпечують взаємодію у вирішенні конкретних завдань, спрямованих на:

• створення ефективного організаційного механізму координації інтеграційних процесів у галузі науки і технологій;
• вироблення фінансово-економічних механізмів і системи взаємних розрахунків і платежів для підтримки спільних наукових досліджень;
• скасування в рамках Співдружності митних обмежень при обміні результатами наукових досліджень, експериментальними і дослідницькими зразками і технологіями, передачі наукової літератури, науково-технічної інформації, приладів, експериментального устаткування, реактивів і інших матеріалів для науково-дослідних робіт;
• забезпечення вільного доступу до відкритої науково-технічної інформації і даних, що не мають комерційного характеру;
• взаємне надання національного режиму для науково-дослідних організацій, вчених і фахівців держав - учасниць даної  Угоди  на ринках науково-технологічних товарів і послуг, а також за участі в конкурсах на відкриті державні замовлення.