Проблеми діагностики інноваційної діяльності ДП «Новатор» в умовах здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Досліджуючи варіацію основних понять інноваційної діяльності, Харків П.С. [29, с.10] визначає, що вживання терміна «інновація» є дуже багатогранним: від надміру узагальнених (широких) варіантів до специфічних (звужених), що здебільшого належать до технічних нововведень.

Узагальнення  літературних джерел дозволяє стверджувати, що інноваційна діяльність є невід’ємним  елементом виробничо-господарської  діяльності кожного підприємства, однак  для більшості з них – не основним.

Серцевиною  інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації

Сизенко В. О [25, с.237] стверджує, що інноваційна діяльність підприємства – це форма стратегічного управління, що визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності, найбільш повне використання наявного виробничого і кадрового потенціалу.

Як видно  із наведених вище означень, трактування інноваційна діяльність пов’язана з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів і відкриттів у повній продукт або новий технологічний процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий підхід до соціальних послуг Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових. технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.

У статті А.Г. Загородній, В.М. Чубай [1, с.25] відзначають, що ефективний інноваційний розвиток підприємства можливий лише за умови вибору оптимальної інноваційної стратегії та її успішної реалізації. Формування інноваційної стратегії підприємства повинно здійснюватись за такими етапами:

• визначення місії та переліку стратегічних цілей підприємства;
• здійснення моніторингу внутрішнього і зовнішнього середовищ підприємства;
• аналіз впливу сильних і слабких сторін підприємства, а також загроз і можливостей його зовнішнього середовища на рішення щодо формування і майбутньої реалізації інноваційної стратегії.
• пошук альтернативних для підприємства видів інноваційних стратегій, а також генерування інноваційних ідей і видів новацій, які були б оптимальними та реальними у впровадженні для конкретного підприємства.
• аналіз переваг і недоліків альтернативних для підприємства видів інноваційних стратегій, перспективності запропонованих інноваційних ідей і можливості їх практичної реалізації, доцільності подальшого використання існуючих на підприємстві видів новацій. На цьому ж етапі необхідно здійснити оцінювання ризиків, притаманних конкретним видам інноваційних стратегій підприємства та достатності інноваційного потенціалу для їх реалізації.
• вибір оптимальної для підприємства інноваційної стратегії,підбір інноваційних ідей інновацій, оптимальних для досягнення цілей підприємства, і розроблення під них відповідних інноваційних проектів, виділення видів новацій, впровадження яких розпочалось раніше і які доцільно впроваджувати й при реалізації обраної інноваційної стратегії, а також відмова від тих новацій, що втратили свою актуальність.

У роботі В.В. Козик, Ю.І. Сидоров [3, с.288] розглянено розробка методики визначення оптимального моменту переходу на випуск інноваційного виду продукції, що ґрунтується на несиметричній S-видній ітераційній об'єднаній моделі Мальтуса-Моно. Однак методика, що пропонується у цій статті, не може претендувати на точність прогнозу, оскільки динамічний розвиток економічних систем, які відносяться до складних, не ньютонівських і самоорганізаційних, сильно й нелінійно залежить від найменших змін у початкових умовах і взагалі не піддається прогнозуванню на довгостроковий період.

Умови ринкової економіки вимагають постійного пошуку нових ідей, можливостей, орієнтації на інновації. Розвиток будь-якої системи  стає можливим завдяки активній інноваційній діяльності [30, с.4].

Вирішальне  значення набуває економічна діагностика  інноваційної діяльності підприємства, що дозволяє всебічно дослідити стан інноваційної діяльності з метою  виявлення проблемних ситуацій в  її здійсненні визначає  Гpибoв В., Гpyзинoв В. у своїй роботі [10, с.156].

Загородна Т.О. визначає, що термін «діагностика» запозичений з медицини. Слово «діагноз» (від грецьк. «діагнозис») означає розпізнавання, визначення. Він являє собою процес дослідження об'єкта діагнозу з метою отримання висновку про стан об'єкта діагнозу.

Таким чином, суть діагностики полягає у виявленні  патологічних змін у досліджуваній системі та встановленні діагнозу.

Економісти також оперують терміном «діагностика». Так, Р. Шніппер під економічною діагностикою розуміє «вивчення стану господарюючого суб'єкта, вплив факторів розвитку соціально-економічних процесів та виявлення відхилень від нормального розвитку. Комплексний характер економічної діагностики полягає в тому, щоб прослідкувати динаміку досліджуваних процесів у взаємозв'язку, дослідити прямі і зворотні зв'язки між процесами. Діагностичні методи покликані відбивати причинно-наслідкові зв'язки і залежності».

Французький економіст Б. Колас вважає, що займатися діагностикою - значить розглядати в динаміці симптоми явищ, які можуть затримати процес досягнення поставлених цілей і вирішення завдань, наразити на небезпеку заплановану діяльність. Це передбачає коригувальні рішення і/або перегляд цілей і прогнозів. Знання ознаки (симптому) дозволяє швидко і досить точно встановити характер порушень, не виконуючи безпосередніх вимірів, тобто без дій, що потребують додаткового часу і коштів.

Таким чином, економічну діагностику  можна визначити як сукупність методів якісного і кількісного аналізу, методів прогнозування й оцінки ефективності використання ресурсів підприємства для досягнення цілей розвитку бізнесу з урахуванням зовнішніх обмежень у рамках стратегічної зони господарювання[14, с.11].

Для того щоб правильно оцінити стан об'єкта діагнозу, необхідна система критеріїв, спроможних адекватно відобразити специфіку конкретного об'єкта з урахуванням факторів, що впливають на нього в той чи інший період часу. Це, у першу чергу, побудова системи показників для оцінки стану об'єктів, розробка якісних і кількісних характеристик, шкали для вимірювання певних значень цих характеристик і показників. Діагностика також передбачає класифікацію можливих відхилень основних параметрів досліджуваних явищ, їх проявів, процедури збору й опрацювання діагностичної інформації. У загальному вигляді проведення діагностичних досліджень, звичайно, допускає порівняння стану обраного об'єкта з якою-небудь нормою або еталоном для того, щоб виявити наявність відхилень і визначити їх характер - позитивний або негативний. Цей перший тип визначається як діагноз, що виявляє відхилення від норми або патологію. Він застосовується в тих випадках, коли необхідно отримати висновок про відповідність техніко-економічних та інших параметрів об'єктів, що діагностуються, наявним вітчизняним аналогам. Наступна традиційна форма, або другий тип діагнозу, дозволяє визначити приналежність досліджуваного об'єкта до конкретного класу або групи сукупності. Застосування цього типу дає можливість упорядкувати і систематизувати зміни, що відбуваються в результаті проведення конкретних досліджень. Прикладом тут є розподіл результатів на принципово нові і модифіковані. Проведення діагностичних досліджень передбачає отримання висновків про позитивний чи негативний стан об'єкта.

Третій тип діагнозу дозволяє оцінити  обраний об'єкт як унікальне поєднання ознак. Він використовується в ситуаціях, коли неможливо провести порівняльні оцінки і зіставлення через відсутність базових параметрів (їх просто немає). Відмітною його рисою є те, що тут немає потреби в статистичній або іншій інформації для доведення переваги об'єкта діагнозу. Досліджуючи стан об'єкта як унікальне поєднання ознак, достатньо переконатися в їх наявності і дати їм докладну характеристику. Підсумком будь-якого дослідження є результат - діагноз стану об'єкта діагностики. Результат - це відповідність об'єкта, який діагностується, якомусь рівню, вимогам, еталону, нормі, характеристиці тощо. Результати надаються у вигляді статистичних таблиць або діаграм і дозволяють визначити прогноз стану об'єкта на основі динаміки зміни даних про об'єкт у часі. Постановка діагнозу - необхідна умова успішного функціонування і розвитку окремих систем і суспільства в цілому, а у разі потреби обліку його результатів може запобігти кризовій ситуації в тій або іншій сфері.

Діагностика проблеми - перший крок на шляху до її вирішення або локалізації.

Діагностика як процес характеризується об'єктом, метою, завданням і методами (рис. 1.1).

Отже, діагностика  в управлінні це:

• дослідження базових показників господарської діяльності соціально-економічної системи;
• всебічний аналіз впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на фінансово-економічний і техніко-технологічний стан підприємства;
• експертна оцінка розроблених заходів і перспектив фінансового оздоровлення, превентивної санації, досягнення цілей прогнозування;
• розуміння кількісно невизначених і якісно «надскладних рівнів» економічної організації фірми.

У збірнику наукових праць IІІ всеукраїнської науково-практичної конференції Артеменко Л.П., Кобилянська О.В. [27, с.10] зазначають, що напрями підвищення ефективності інноваційних процесів зосереджені на всебічному покращенні та оптимізації конкретного інноваційного процесу на кожному кроці управління. Підвищення ефективності інноваційного процесу вимагає симбіозу фінансової та економічної ефективності, а також соціального, екологічного та науково-технічного ефекту із врахуванням впливу зовнішнього середовища на інноваційну діяльність підприємства загалом. Для подолання керівництвом проблеми прийняття найбільш ефективного управлінського рішення пропонується впроваджувати спеціальні заходи, щоб уникнути опір з боку колективу при здійсненні інноваційних змін. Також необхідне застосування менеджерами ефективних методів управління інноваційними процесами, які базуються на перспективному плануванні та належній організації інноваційного циклу, дослідженні та опрацюванні найкращого досвіду успішних підприємств та активних методах мотивації персоналу. Адже лише при розумінні всіх працівників підприємства сутті впровадження або оптимізації інноваційного процесу можливе усебічне підвищення його ефективності на усіх стадіях здійснення.

Згідно  поглядів Микитюк П. П. [19, с.244] виходячи з того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обґрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності. Ці проблеми важливі як на рівні підприємств (організацій), так і на вищих рівнях управління національною економікою, зокрема при розподілі бюджетних коштів на фінансування науково-технічних, соціальних та інших загальнодержавних програм. Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій господарюючих суб'єктів різних рівнів, діючих у ринкових умовах, слід уважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Так, державні органи влади й управління, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі, виходять із глобальних завдань розвитку суспільства в цілому. Держава формує зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання підприємств, стимулюючи зростання національної економіки. В економічній літературі звертається увага на необхідність нових підходів до оцінки ефективності інновацій в умовах ринкової економіки.

З поглядів  Бабич М.Є. [5, с.2] основними проблемами в Україні в галузі інноваційної діяльності виступають:

• жорсткі умови при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
• недосконалість національного законодавства у сфері інновацій,
• недосконалість податкової системи та пільгового режиму для здійснення інноваційної діяльності;
• недостатній рівень фінансування інноваційної діяльності;
• міграція науковців та фахівців високого рівня.

У роботі Захарченко В. І. [16, с.2] Для того, щоб покращити умови для інноваційної діяльності підприємств Україні необхідно здійснити комплекс організаційно-економічних заходів, що охоплюватимуть:

• здійснення ефективної державної інноваційної політики, погоджуючи темпи і пропорції розвитку науки, технологій і виробництва;
• вдосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності та процедур патентного захисту інновацій;
• забезпечення сприятливого клімату для створення власних наукомістких виробництв повного циклу шляхом використання різних форм державної підтримки;
• розвиток інноваційної інфраструктури шляхом покращення системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності, сертифікації і впровадження розробок, підготовки і перепідготовки кадрів;
• забезпечення комерціалізації наукових результатів шляхом формування основ для ефективного партнерства державного та підприємницького секторів в інноваційній сфері;
• розширення міждержавного співробітництва в галузі наукових розробок та інноваційної діяльності, координації зусиль в питаннях розвитку пріоритетних для кількох держав напрямків.

Також залишається  ще багато невирішених проблем в  організації та управлінні зовнішньоекономічною діяльністю в Україні.

У роботі Гришова І.Ю. [20, с.15] досліджені основні проблеми формування інноваційної системи України. Так вона відзначає , що на розвиток науки та інновацій негативно впливає дуже повільне формування в Україні прогресивного і масштабного ринку інноваційних товарів, інфраструктури інноваційної діяльності. Опорне законодавство для формування та розвитку в Україні національної інноваційної системи майже створено, але його фактичне застосування стримується недосконалою інфраструктурою, нерозвиненою системою інноваційного менеджменту, захисту прав інтелектуальної власності. Українські винахідники та конструктори практично не мають змоги реалізувати в країні науково-економічний потенціал своїх розробок. Україна дуже відстає від розвинутих країн за ознаками експорту-імпорту технологій. Загострення критичних проблем забезпечення науково-технічного та інноваційного розвитку держави визначає нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у забезпеченні формування та реалізації національної інноваційної системи України.