Оценка устойчивого развития предприятия

дотримання законів гомеостазу , адаптація і в результаті стійке існування серед конкуруючих сусідів ; зрив адаптації і катастрофа системи або руйнування гомеостазу ; перехід у нову якість (перетворення в нову систему).

У природі такі процеси відбуваються випадковим чином, не керовано . Однак концепція сталого розвитку передбачає організацію керованого і контрольованого процесу переходу системи до розвитку.[17]

Аналізуючи вище сказане , слід зазначити , що для всіх можливих вживань терміна « сталий розвиток» єдиним спільним моментом є розуміння того , що слово стійкий позначає що підприємство, здатне реагувати на зміни в навколишньому середовищі ( при впливі зовнішніх і внутрішніх факторах ) і як і раніше зберігати приблизно те ​​ж саме поведінку протягом певного тимчасового інтервалу .[8]

Модель сталого розвитку не може бути представлена ​​у вигляді універсальної схеми , оскільки вона відображає об'єктивні умови , історичні тенденції , своєрідність культури , духовний склад населення тієї чи іншої країни або міста . Тому у багатьох вчених є підстави вважати , що якщо сьогодні не розробити свою власну стратегію розвитку Росії , то в майбутньому доведеться жити за чужим сценарієм .[20]

Для вирішення проблем необхідний комплексний системний підхід , який об'єднає наукові , виконавчі та законодавчі кола. Сьогодні особливо актуальне використання фундаментального наукового підходу до процесів життєдіяльності кожного підприємства окремо і всієї економіки країни в цілому.[26]

 

 

 

 

 

 

2.2 Аналіз та оцінювання забезпечення стійкого розвитку підприємств

 

Економічний вимір сталого розвитку є складовою і однією з парадигм сучасного розвитку суспільства. У процесі входження економік більшості країн у глобальну економічну кризу постає нагальна потреба у науково-методичному інструментарії вирішення проблем щодо проведення упереджених заходів, стабілізаційних дій, соціально-економічних реформ і перебудови національної економіки на засадах концепції сталого розвитку.

Під сталим розвитком підприємства можна розуміти наявність потенціалу сталого розвитку, локальні складники якого забезпечують несуперечливий, збалансований, гармонійний розвиток соціально-економічної системи, і, шляхом адаптивності та гнучкості, ефективного його використання для нейтралізації зовнішніх дестабілізаційних чинників і, створених конкурентним середовищем, загроз без ризику для життєдіяльності підприємства. Формування потенціалу сталого розвитку підприємства повинно охоплювати:

• по-перше, здатність до саморозвитку і прогресу підприємства, тобто забезпечення стійкого зростання виробництва, створення надійних умов і гарантій для суб'єктів господарювання, створення сприятливого клімату для інвестицій і інновацій;
• по-друге, раціональне використання природних ресурсів і збереження екологічної рівноваги в регіоні;
• по-третє, стабільне підвищення якості життя всіх працівників та жителів міста (див.дод 1)

Визначаючи свою стратегічну позицію щодо забезпечення сталого розвитку, підприємство повинно врахувати обмеженість свого впливу на ринковий потенціал, оскільки потенція його використання залежить від особистісних компетенцій (можливостей) і ресурсів. Тому головним завданням забезпечення сталого розвитку підприємства є або організація власного потенціалу із чіткою орієнтацією на ринковий запит, або пошук нового потенціалу.[19]

Оцінюючи потенціал сталого розвитку підприємства можна виділити такі три складові групи потенціалів:

- економічний потенціал (виробничий, фінансовий, стратегічний, маркетинговий, інформаційний);

- соціальний потенціал (трудовий, соціальний, мотиваційний);

- екологічний потенціал (інноваційний, техніко-технологічний).

Структуру потенціалу сталого розвитку підприємства можна подати як мережу найбільш істотних, стійких та змінних зв'язків макро- й мікроструктур, відповідно між елементами (локальними потенціалами), які сукупно характеризують стан і можливості підприємства щодо створення, закріплення й розвитку його економічного, екологічного і соціального потенціалів і є функціональними складниками підприємства (див.дод 2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

 

3.1 Прогнозування зміни стану стійкого  розвитку підприємств з

урахуванням дії соціально-економічних обмежень

 

Сутність і принципи прогнозування. Прогноз (від гр. prognōsis — передбачення) — це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації—це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.[10]

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі:

    •  цілеспрямованість — змістовий  опис поставлених дослідницьких  завдань;

    •  системність — побудова прогнозу  на підставі системи методів  і моделей, що характеризуються  певною ієрархією та послідовністю;

    •  наукова обґрунтованість — усебічне  врахування вимог об'єктивних  законів розвитку суспільства, використання  світового досвіду;

    •  багаторівневий опис — опис  об’єкта як цілісного явища  і водночас як елемента складнішої  системи;

    •  інформаційна єдність — використання  інформації на однаковому рівні  узагальнення й цілісності ознак;

    •  адекватність об'єктивним закономірностям  розвитку — виявлення та оцінка  стійких взаємозв'язків і тенденцій  розвитку об'єкта;

    •  послідовне вирішення невизначеності  — ітеративна процедура просування  від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих  напрямків розвитку;

    •  альтернативність — виявлення  можливості розвитку об'єкта за  умови різних траєкторій, різноманітних  взаємозв'язків і структурних  співвідношень.

Можливі методи прогнозування. Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану того чи того суб’єкта господарювання. Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи:

    1) фактографічні;

    2) евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі всієї сукупності чи окремих ознак (показників) об'єкта прогнозування.

Основними в цій групі є методи: екстраполяції, функцій, кореляційно-регресійних моделей.[11]

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; у його основу покладається припущення про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Відтак сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє.[12]

Метод функцій належить до математико-статистичних методів прогнозування, що базуються на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція — вираження взаємного зв'язку між сусідніми членами часового ряду). Процес прогнозування з використанням автокореляційних функцій полягає у виконанні двох послідовних дій. Спочатку формулюють завдання прогнозування й визначають критерій його вирішення, а потім, використовуючи часовий ряд, який відображає процес розвитку параметрів виробничої системи в часі, визначають прогнозовану величину на перспективний період за умови мінімізації середньоквадратичних похибок передбачення.[7]

Методи кореляційних і регресійних моделей також порівняно широко застосовуються в економічному прогнозуванні.

Прогнозування з використанням кореляційних моделей (методів) полягає в пошуку математичних формул, що характеризують статистичний зв'язок одного показника з іншим (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Обов'язковою умовою можливості та доцільності застосування таких методів є встановлення ступеня надійності кореляційних формул на підставі логічного аналізу достатності статистичної вибірки (масиву даних).

Форму взаємозв'язку прогнозованих явищ з іншими явищами та процесами можна зобразити у вигляді регресійного рівняння типу y= f(x1, x2, … , xn). Значення прогнозованого показника визначається способом підстановки в таке рівняння значення ознак (чинників) та оцінки очікуваного середнього значення результативної ознаки.

У процесі розв'язання кореляційних і регресійних рівнянь здійснюється пошук кількісних значень параметрів вихідних залежностей, що їх можна визначити за допомогою способу найменших квадратів. Сутність цього способу полягає в тім, щоб мінімізувати суми квадратичних відхилень між величинами, що спостерігаються, та відповідними величинами, розрахованими за підібраними рівнями зв'язку.[22]

Евристичні методи прогнозування передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень. Конкретні методи прогнозування цієї групи охоплюють дві підгрупи —інтуїтивні та аналітичні. З-поміж основних методів першої підгрупи виокремлюють методи експертної оцінки й «мозкової атаки», а другої — методи морфологічного аналізу, побудови «дерева цілей», інформаційного моделювання, оптимізації.[18]

За браком достатньої статистичної інформації або за її непридатності для прогнозування певних явищ доводиться користуватися методом експертних оцінок. В його основу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. При цьому експертну анкету треба скласти в такий спосіб, щоб можна було одержати: 1) кількісно однозначні відповіді на запитання, що пропонуються експерту; 2) формалізовані відомості щодо характеру джерел аргументації, ступеня впливу кожного із джерел на відповідь експерта; 3) кількісно визначену експертом оцінку рівня його знання предмета, що пропонується для аналізу та висновків.[20]

Застосовуються два підходи до використання цього методу прогнозування: індивідуальні та групові оцінки. Індивідуальні оцінки полягають у тім, що кожний експерт дає незалежну оцінку у вигляді інтерв'ю або аналітичної записки. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів та одержанні сумарної оцінки від усієї групи експертів, яких залучено до прогнозної оцінки конкретних економічних процесів.[19]

Метод «мозкової атаки» є різновидом методу групових експертних оцінок і полягає у творчій співпраці певної групи експертів-спеціалістів для розв'язання поставленого завдання способом проведення дискусії («мозкової атаки»). Учасники такої дискусії мають дотримуватися двох правил поведінки:

    1) не допускати критики та негативних  коментарів щодо міркувань опонентів;

    2) не заперечувати нової ідеї, якою  б абсурдною з погляду можливої  її практичної реалізації вона  не видавалася.[6]

Метод морфологічного аналізу ґрунтується на використанні комбінаторики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів, виходячи із закономірностей побудови (морфології) об'єкта прогнозування, що вивчається та аналізується. Прогнозна оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється комбінуванням можливих варіантів розвитку об'єкта.[3]

Метод побудови «дерева цілей» застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання і створення системи «виважених» за експертними оцінками зв'язків. Для відбору чинників до прогностичної моделі та побудови системи зв'язків широко використовуються матриці взаємовпливу і теорія графів.[15]

Специфічним методом прогнозування є метод інформаційного моделювання. Він базується на тім, що характерні особливості масових потоків інформації створюють умови для прогнозування розвитку конкретних об'єктів на підставі таких джерел інформації, які містять необхідні, логічно впорядковані документи в певній послідовності.

Одним з типових способів прогнозування є метод оптимізації рядів параметрів конкретних об'єктів на засаді аналізу максимально можливої кількості чинників, що зв'язані з виробництвом і фінансово-економічними показниками та враховують міру їхньої взаємодії.[16]

Можливі й інші методи прогнозування розвитку підприємств та організацій. У групі фактографічних методів можна назвати наприклад, випереджаючі методи, до яких, зокрема, належать методи патентної експертизи. У підгрупі статистичних можливі ще й такі методи прогнозування, як методи інтерполяції, кривих зростання та огинаючих кривих, а в підгрупі аналітичних — методи аналогій, формування сценаріїв тощо.[10]

 

3.2 . Механізм забезпечення стійкого розвитку підприємств

 

Механізм забезпечення стратегічної стійкості підприємства в умовах проведення реструктуризації як складову перспективного розвитку слід розглядати за допомогою певного алгоритму дій, що визначає етапи досягнення стійкості.[13]

Алгоритм забезпечення стратегічної стійкості підприємства передбачає здійснення ряду послідовних кроків, як-от:

- визначення  поточної стійкості підприємства  до проведення реструктуризації  на основі певної сукупності  індикаторів;

- аналіз  внутрішнього та зовнішнього  середовища з метою виявлення  стратегічних факторів стійкості  підприємства в результаті  проведення  реструктуризації;