Оценка устойчивого развития предприятия

Крім економічних, соціально орієнтована ринкова економіка потребує адміністративних методів втручання саме в ті її сфери, де економічні не можуть дати необхідних результатів.[20],[12]

Отже, державне регулювання економіки має бути збалансованим і покликане не підміняти ринковий механізм, а доповнювати його завдяки превалюванню економічних важелів впливу на розвиток суспільного виробництва в межах дії економічних законів ринку. Щодо управління діяльністю підприємств їх менеджерами, то першочергове значення має фінансове управління, узгоджене із загальною економічною стратегією. За цих умов найбільш дійовими будуть важелі впливу на фінансову стійкість. Останню необхідно постійно вимірювати та аналізувати з метою пошуку резервів її зростання.

1.3. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники

Забезпечення і підтримання фінансової стійкості підприємств в умовах конкурентного ринку набуває винятково важливого значення. Однак у нашій країні та й інших державах з перехідною економікою вони, внаслідок відсутності у них протягом багатьох років загрози банкрутства, не розроблялись.

Показники фінансової стійкості характеризують ступінь захищеності залученого капіталу. Ці показники включають:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу визначається: власний капітал всього господарських коштів. Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансово стале підприємство, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів.[15]

Коефіцієнт фінансової залежності визначається: всього господарських коштів власний капітал. Цей коефіцієнт є зворотним коефіцієнтом концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансування підприємства. Якщо його значення наближається до 1 (або 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.[14]

Коефіцієнт маневреності власного капіталу визначається: власні кошти власний капітал. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (норматив – 0,4 – 0,6).

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень визначається: довгострокові зобов’язання / основні кошти та інші позаобігові активи. Цей коефіцієнт показує, яка частина основних коштів та інших позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто в якомусь сенсі належить їм, а не власникам підприємства.

Коефіцієнт співвідношення власних залучених коштів визначається: залучений капітал / власний капітал. Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства. Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів визначається: довгострокові зобов’язання / довгострокові зобов’язання + власний капітал. Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці – негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим далі – тим більше залежить від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт структури залученого капіталу визначається: довгострокові зобов’язання / залучений капітал.[21],[14]

З позицією, що показники фінансової стійкості характеризують лише ступінь захищеності залученого капіталу, а значить, і сама фінансова стійкість пов'язана тільки з борговими зобов'язаннями, погодитись не можна. Така думка обмежує саме поняття фінансової стійкості, абстрагуючись від власного капіталу, його стану, ефективності функціонування тощо. Підприємство може позбутися боргів нераціональним способом, навіть реалізувавши частину основного, обігового капіталу чи цінних паперів.

Значний практичний досвід оцінки фінансового стану підприємства і складання на його основі прогнозу щодо перспектив його зміни нагромаджений у розвинутих країнах. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню практики аудиту розроблено посібники, які містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники виділені в дві групи:

До першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, внаслідок яких можливі появи в недалекому майбутньому значних фінансових труднощів, у тому числі й вірогідне банкрутство.[11]

До другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на підставі яких поточний фінансовий стан розглядається як критичний. Разом з тим вони свідчать, що за певних умов або ж внаслідок невжиття чи несвоєчасного вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршитись.

Виходячи із зазначених особливостей фінансового стану підприємств України, та й усіх країн з перехідною економікою, з'явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.

Чотири типи фінансової стійкості:[13]

• Абсолютна стійкість фінансового стану. Характеризується нерівністю 33<ВОК. Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація трапляється вкрай рідко і, як правило, її не можна розглядати як позитивну, бо за цих умов адміністрація не має можливості використати зовнішні джерела коштів для основної діяльності. Нормальний стан для підприємства, коли частка власних оборотних коштів становить трохи вище 50%.[10]
• Нормальна стійкість фінансового стану підприємства належить до другого типу, який гарантує його платоспроможність. Характеризується нерівністю ВОК<33<ІФЗ, де ІФЗ – джерела формування запасів. Для покриття запасів використовуються різноманітні джерела коштів – власні і залучені.
• Третьому типу фінансового стану відповідає його нестійкість, що є порушенням платоспроможності підприємства.. Це співвідношення говорить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів повинно звертатися до додаткових джерел покриття, що не є доцільним.
• Для четвертого типу властивий кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки у даній ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості й прострочених позик.[23]

Фінансова стійкість вважається нормальною (допустимою), якщо величини короткострокових кредитів й позичкових коштів, що залучені для формування запасів і затрат, не перевищують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і затрат). У випадку, коли зазначені умови не виконуються, фінансова нестійкість набуває характеру ненормальної і веде до істотного погіршення фінансового стану.[24]

Фінансова стійкість підприємства визначається за таких умов, коли власні й залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності, насамперед прибуток, є достатніми для погашення кредиторської заборгованості та здійснення податкових та інших обов'язкових платежів.

Отже, оцінка фінансової стійкості підприємства є однією з найважливіших складових оцінки фінансового стану підприємства.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДУМОВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Концептуальні підходи до забезпечення стійкого розвитку

Теорія сталого розвитку стала не тільки однією з найбільш досліджуваних , що швидко розвиваються теорій , а й цілком « практичною » теорією - всі розвинені країни світу висловили прагнення слідувати у напрямку до сталого розвитку , і концептуальні та офіційні державні та міжнародні документи за останні роки в якості базової ідеології використовують поняття сталого розвитку.[14]

На даний момент проблема сталого розвитку набуває першочергового значення , стає стрижнем всієї економічної політики , задає контури всіх стратегічних рішень . Забезпечення сталого розвитку входить до складу найважливіших функцій , як окремого підприємства , так і держави в цілому.

Сутність досліджуваної області відображається в аналізі різних підходів до визначення сталого розвитку підприємства .

На жаль , дана концепція має загальний характер і не відображає всієї важливості означеної проблеми. Категорія « сталий розвиток» - міждисциплінарна , застосовується в різних науках і дослідженнях . Ряд вчених ототожнюють його з поняттям « стійке функціонування ». На нашу думку , це ототожнення не є коректно, оскільки підприємство може стійко функціонувати , але не розвиватися.

Слово «стійкість» утворено від слова « устої » , що означає « міцно вкорінена традиція , основне початок , основа чого-небудь» . Різне значення має слово «стійкість» в різних галузях знань. У фізиці «стійкість» використовується стосовно до руху і трактується як здатність механічної. Досліджуючи промислові підприємства під терміном « стійкість » зазвичай розуміють економічну стійкість .

Ряд авторів , таких як Е.М. Коротков , Д. Ковальов і Т. Сухорукова , З.В. Коробкова, А.Д. Шеремет , Масленко Ю.В. і Кульбака Н.А.- економічну стійкість підприємств ототожнюють з її фінансовим станом, в якому факт збитковості грає головну роль, а банкрутство розглядається як один з інститутів, призначених для забезпечення успішного функціонування стійких підприємств .[4]

Фінансова стійкість , на думку багатьох дослідників даної проблеми , є відображенням стабільного перевищення доходів над витратами , забезпечує вільне маневрування грошовими коштами підприємства: шляхом ефективного їх використання забезпечується безперебійний процес виробництва та реалізації продукції .

Однак, слід зазначити , що за період економічних реформ величезна кількість російських підприємств залишаються збитковими, але не є банкрутами і продовжують діяти на ринку.

Існує кілька методів оцінки економічної стійкості підприємств, які базуються на кількох групах показників.[13]

Розвиток суб'єктів господарської діяльності може бути забезпечено різними шляхами: екстенсивний шлях розвитку - передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції , здійснюється в умовах ненасиченого ринку за відсутності гострої конкуренції і відносної стабільності середовища господарювання і пов'язаний з зростаючими витратами ресурсів;  інтенсивний шлях розвитку - передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і технологій виробництва традиційних ( модернізованих ) продуктів з метою зниження собівартості їх виробництва, підвищення якості, а в результаті - підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається ; інноваційний шлях розвитку - припускає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій її виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом .[15]

Далі розглянемо поняття «стійкість» в рамках загальної теорії систем. З поняттям «стійкість» тісно пов'язане поняття « рівновага ». Для забезпечення стану динамічної рівноваги використовується термін « гомеостаз » - це набір взаємопов'язаних правил поведінки системи для підтримки її в стійкому стані

Сталості стійкого стану можна досягти , якщо використовувати негативну зворотний зв'язок , дія якої утримує систему всередині області стійкості . Термін « гомеостаз » був введений Кенноном для опису процесу біологічного саморегулювання функцій в організмі. Однак , на відміну від неживих систем , живі системи з часом змінюються і , зрештою , вмирають. Отже , живі системи перебувають у стані нерівноваги - у стані розвитку , яке отримало назву « гомеокінез ». З позицій гомеокінеза можна пояснити факт , що живі системи змінюються і вмирають. Для кожної системи існує стійкий стан динамічної рівноваги , до якого вона прагнути , але не може досягти. Процес введення енергії в систему і процес обробки інформації мають своєю метою залишити тенденцію переходу системи в стан з більшою ентропією . Ці процеси можна розглядати , як спроби системи досягти стану рівноваги і зберегти його , тобто перебувати в межах « гомеокінетіческого плато ». Це плато можна розглядати як область нестійкого стану системи ( схожого з гомеостазом ) , перебуваючи в якій органічна система прагнути до саморегулювання .[21]

У «Концепції переходу України до сталого розвитку » під стійким розвитком мається на увазі « стабільний соціально -економічний розвиток , не руйнує своєї природної основи ». Такий розвиток може здійснюватися на рівні держави , якщо критерієм буде виступати не максимальне вилучення прибутку , не ринкова ефективність , а екологічна стійкість економічної системи .[17]

Проблему сталого розвитку можна розглядати через економічну безпеку . У відповідності з даним визначенням виділимо три найважливіші елементи економічної безпеки :

• економічна незалежність ;
• стабільність і стійкість національної економіки;
• здатність до саморозвитку і прогресу .

Тобто незалежність економіки , її стабільність, стійкість, здатність до постійного відновлення і самовдосконалення є основними умовами економічної безпеки. І, можна сказати , навпаки , що економічна безпека передбачає тільки стійкий розвиток , тому сталий розвиток можна розглядати в нерозривному зв'язку з економічною безпекою країни, регіону або підприємства .[22]

Вивчаючи теорію сталого розвитку соціально -економічних систем, можна зробити висновок, що дана теорія увібрала в себе ряд міждисциплінарних категорій . Серед них «система» , яка характеризується ієрархією організованих підсистем , рухом окремих частин і , в сукупності, розвитком , наявністю або нестачею ресурсів розвитку . Важливим поняттям є «структура», під структурою автори розуміють частини однієї системи, певним чином вступають у взаємини . У кожній системі є потенціал (ресурс або капітал) , що сприяють її розвитку . З точки зору дослідників розвиток це зміни, що відбуваються в системі , що приймають структурну , якісно - кількісну форму , або це зміни, що відображають характер функціонування .

З позиції теорії управління проблема сталого розвитку , , виглядає наступним чином: є система ( світова , державна чи виробнича ) , яка усвідомила потребу в зміні власної поведінки і має намір здійснити цю зміну. Причому , зміна це стосується фундаментального процесу , процесу розвитку. Система повинна здійснити перехід від існуючого розвитку , до стійкого , самопідтримується розвитку , зберігаючому навколишнє середовище. Такий розвиток , на думку автора , має здійснюватися тільки за обраною схемою , тобто керовано . Формально дана задача потрапляє під категорію завдань теорії управління , але фактично такого завдання в теорії і практиці управління не ставилося . Тому автор , для формування підходу до вирішення завдання , пропонує звернутися до аналогів , таким , як біологічна система . Завдання збереження біологічної системи в умовах гомеостазу постійно вирішується в природі через механізми самоорганізації. Таке завдання має три рішення :