Менеджер. Його місце і роль в організації

У відносинах "керівник - підлеглий" авторитет і повага до керівника ґрунтується на оцінці підлеглими його ділових якостей. Якщо керівник добре знає свою справу, приймає  глибоко продумані і обґрунтовані рішення, справедливий в оцінці підлеглих та, їх праці, формується позитивний соціально-психологічний клімат і нормальна система взаємовідносин у колективі.

У трудових колективах, де панує атмосфера доброзичливості, відкритості, основна частина працюючих  задоволена працею. Там же, де цього немає, таких людей значно менше. При цьому потрібно пам'ятати, що наслідки ділових відносин у колективі виходять далеко за межі виробничої діяльності. Складно говорити про гуманність, демократичність, соціальну справедливість, якщо людина повсякденно стикається з порушеннями їх у своїй трудовій діяльності. І навпаки, можна бути твердо впевненим у їх існуванні, якщо повсякденна практика переконує людей в їх наявності і органічному взаємозв'язку з життєдіяльністю трудового колективу.

У процесі керівництва  людьми менеджер невинен уміти виявляти і вирішувати протиріччя. Будь-який керівник, який намагається обминути протиріччя або приховати їх, раніше чи пізніше заходить у глухий

кут. Здорова організація  сприймає протиріччя з розумінням і використовує їх для свого удосконалення.

Сучасний менеджер повинен  бути вмілим організатором праці  своєї групи. Авторитет керівника  нині спирається не на традиційний  статус начальника, а передусім на нього самого, як на людину з усіма  її якостями. Він підвищується, коли керівник компетентний у праці своїх підлеглих. Однак керівник не повинен без потреб втручатися в роботу підлеглих, оскільки в такому випадку може виникнути невиправдана залежність працівників від свого начальника.

За своїм характером праця менеджера полягає в управлінні діями людей з метою одержання конкретного результату. Праця з управління людьми передбачає, що менеджер добре знає себе, свої здібності та можливості. Він повинен добре знати ї своїх підлеглих, їхні інтереси на роботі і взагалі в житті. Чим краще менеджер знає своїх підлеглих, тим більше у нього можливостей для успіху. Праця менеджера полягає в тому, що він впливає на інших індивідуально чи в складі групи. Тепер дедалі більшого поширення набуває форма управління групою, що передбачає готовність і вміння керівника діяти як член групи. Управління групою - це більш складна справа, ніж управління окремою особою. Тому сучасному керівникові потрібно розвивати в собі насамперед якості керівника групи.

 

 

 

1.2. Менеджер – провідна фігура в управлінні організацією

Менеджер у сучасному  розумінні — фахівець, який організовує, налагоджує конкретну діяльність підлеглих  йому працівників і одночасно сам виконує певний обсяг управлінських функцій.

До менеджерів належать: директор (керуючий), його заступники, завідувачі відділами (службами) апарату управління, фахівці цих відділів і служб. За своїм службовим станом — це службовці та інженерно-технічні працівники, зайняті в усіх сферах економіки та органах державного управління, і від кого передусім залежить стан та ефективність ринкових перетворень. В Україні інститут менеджерів розпочав формуватися з початку дев'яностих років XX століття і є порівняно молодим.

У країнах з класичною  капіталістичною економікою поняття "менеджер" часто порівнюють з поняттям "бізнесмен", тобто "ділова людина".

Однак за великим рахунком — це не однакові поняття. Бізнесмен  — той, хто "робить гроші", звичайний  власник капіталу, що знаходиться  в обороті і приносить дохід, або великий власник, який не обіймає  ніякої постійної посади в організації, але є її повним або частковим власником (через частку у статутному фонді, обсяг акцій тощо) і може бути членом правління (керівництва) організації. Менеджер же обов'язково обіймає постійну посаду. У багатьох з них, крім того, є підлеглі.

Один з видів (елементів) бізнесу — підприємництво. По суті — це самостійний вид бізнесу, основним суб'єктом якого є підприємець, котрий вкладає власні кошти у  свою справу, бере на себе всю відповідальність і ризик за неї.

Підприємець і менеджер також не тотожні поняття. Підприємець — людина, наділена здібністю творити щось корисне — самостійно і на законній підставі, яка зненацька для інших може зробити якийсь вдалий бізнес — хід, щось неординарне, нове і вигідне: як для самого себе, так і для своїх партнерів і суспільства. Ця неординарність, як правило, ґрунтується на відмінному знанні справи, якою підприємець займається, а також на наявності у нього так званого підприємницького "нюху". При адміністративно-командній моделі економіки на таких людей не було попиту, навпаки, вони викликали підозру і непорозуміння, так як при соціалізмі не дозволялася виробнича або комерційна ініціатива "знизу"; все, що треба, передбачалося "нагорі" і вже за командою "згори" можна було щось ініціювати.

За ринкової моделі економіки поруч з дійсними підприємцями є багато випадкових, які — і свідомо, і несвідомо — дискредитують сутність підприємництва.

Чим же підприємець відрізняється  від менеджера? Підприємець налаштований на пошук нових можливостей, на оперативне прийняття рішення. Він не може дозволити собі постійно чіплятися за ідею, яка виявилася неспроможною довести свою життєздатність.

Менеджер же, навпаки, як правило, не охоче береться за нову, маловідому справу, але якщо рішення  прийняте, то не звертає з обраного шляху.

Аналогічна різниця  між ними спостерігається і щодо форми залучення (придбання) ресурсів. Оскільки заробіток менеджера прямо  залежить від того, якими коштами  він реально розпоряджається, останній зацікавлений у збільшенні основних фондів, уникає оренди та інших тимчасових форм залучення ресурсів.

Для підприємця ж ця ситуація прямо протилежна: постійна нестача  грошей, небажання мати справу з  устаткуванням, яке може пережити ідею, необхідність виявляти гнучкість та йти на ризик примушують його, навпаки, широко користуватися орендою або вдаватися до інших форм тимчасового залучення ресурсів по мірі необхідності.

Менеджер має справу, як правило, з вертикальною структурою управління, яка вже склалася і  вимагає чіткого розподілу повноважень  та відповідальності. Підприємець же, для якого неприйнятна сама ідея підлеглості, віддає перевагу горизонтальній структурі, яка тримається на формальних зв'язках. І хоча підприємництво і менеджмент — два різних види діяльності, на практиці це схоже на двоєдину функцію, яку можна назвати підприємницьким менеджментом. Таке поєднання особливо характерне для малого і середнього бізнесу, де функції менеджера часто виконують самі підприємці.

Сучасні організації  у галузі бізнесу характеризуються тим, що на них зайнято мало робітників, а більшість працівників — це висококваліфіковані менеджери.

В усьому світі менеджмент давно перетворився на професію, галузь знань, самостійну дисципліну і практичну  справу, а менеджери — на достатньо  впливову силу. Україна — на шляху  до такого усвідомлення, підтвердженням чого є масова підготовка фахівців за спеціальністю "Менеджмент організацій".

1.3. Основні функції  менеджера

Менеджер у будь-якій організації виконує дві специфічні функції, яких немає у жодного  іншого співробітника. По-перше, він поєднує роботу всіх підрозділів і ланок управління організації й у цій ролі займається пошуком резервів її розвитку і насамперед серед працівників, у людських стосунках. По-друге, приймаючи і реалізуючи управлінські рішення, менеджер, як ніхто інший, дбає про перспективи розвитку організації, тобто зміцнює її позиції на відповідному ринку або розширює їх за рахунок виходу на нові сегменти ринку.

За умов конкретної організації  кожен менеджер має свої, передбачені  посадовими інструкціями функції, але  у нього є і загальні функції, які не залежать від посади. Він:

1) визначає цілі організації,  вирішує, що треба для їх  досягнення, забезпечує реалізацію  визначених цілей, видає працівникам  конкретні завдання;

2) забезпечує відповідні  спонукувальні мотиви у працівників і зв'язки у колективі та поза ним;

3) формує колектив  організації, забезпечує узгодженість  усіх його ланок;

4) організовує, налагоджує  процес виробництва (обслуговування), встановлює види та обсяги  робіт, термін їх виконання,  розподіляє роботи між виконавцями;

5) створює структуру  управління організацією, визначає  основні принципи, способи та  методи керування у колективі;

6) оцінює діяльність  працівників організації, вирішує  питання щодо доцільності їх  використання;

7) піклується про професійне  та ділове зростання підлеглих;

8) аналізує результати  діяльності організації, прогнозує  розвиток її на перспективу;

9) розробляє і здійснює  маркетингову концепцію розвитку  організації;

10) впроваджує інновації, дбає  про завоювання

організацією передових позицій  на ринку. З точки зору організації управлінської праці розрізняють три основні функції менеджера: міжособистісну, інформаційну і функцію прийняття рішення.

Міжособистісна функція пов'язана з тим, що менеджер організовує, узгоджує спільну діяльність працівників, тобто постійно знаходиться з ними у контакті. Для цього він наділяється належними повноваженнями і відповідальністю. Виділяють такі ролі менеджера у роботі з підлеглими:

· представницька (представницькі функції  в органі управління організацією або  у трудовому колективі);

· спрямовуюча (переконання, особистий  приклад, оцінка дій підлеглих тощо);

· неформальна (неофіційні контакти з  підлеглими та працівниками інших організацій). Інформаційна функція менеджера  ґрунтується на тому, що він є  своєрідним інформаційним центром з усіх основних питань діяльності організації. Здійснюється ця функція шляхом пошуку необхідної інформації (особисто і через підлеглих), її поширення (передачі до відповідних служб і працівників, які повинні відреагувати на інформацію) і виступів (у формі доповідей, бесід, інтерв'ю тощо).

Функція прийняття рішення теж  передбачає різноманітні ситуації. Це — проведення ділових переговорів, розподіл ресурсів, підготовка наказів  і розпоряджень, залагодження конфліктів тощо.

Ключовою функцією менеджера як керівника є його стосунки з підлеглими, що включають:

1) визначення та видачу завдань  підлеглим;

2) здійснення нагляду (контролю) за їх виконанням;

3) створення і дотримання умов, за яких підлеглі прагнутимуть  і зможуть виконати завдання  своєчасно, у повному обсязі і якісно;

4) консультування у необхідних  випадках підлеглих, коригування  їх дій.

Це — загальна модель поведінки менеджера-керівника у  професійних відносинах з підлеглими. Дотримання її дає можливість стимулювати поведінку підлеглих, одержувати задоволення від роботи у даній організації і під керівництвом саме цього менеджера.

Функції та ролі менеджера  тісно пов'язані між собою і  доповнюють одна іншу.

 

 

 

1.3. Вимоги до здібностей і вмінь менеджера

Для того щоб успішно  працювати в умовах ринку, кожна  організація повинна мати відповідні кадри менеджерів. Особливо це стосується організацій виробничої сфери, через  які здійснюється задоволення основних матеріальних і духовних потреб суспільства.

Однак ефективність менеджменту  не може визначатися лише ступенем задоволення потреб. Не менш важливий економічний підхід, тобто якою ціною  задовольняються ці потреби. Інакше кажучи, діяльність менеджера реально  можна оцінити тільки через економічні показники успіхів або невдач. Саме тут відбувається злиття менеджменту як науки з менеджментом — практикою. А практика ставить перед менеджером низку професійних вимог, які можна виразити відповідними здібностями і вміннями, а саме:

— аналітичністю, тобто  вмінням ефективно застосовувати  наукові методи аналізу, діагностувати  проблему, пропонувати альтернативні  рішення, коригувати діяльність організації;

— здібністю приймати управлінські рішення, тобто навичками  вирішення організаційних і процедурних питань;

— оперативністю, тобто  здібністю вибирати найбільш оптимальний  варіант з кількох альтернативних;

— умінням вирішувати нестандартні проблеми;

— умінням володіти кваліфікацією  на рівні прийнятого рішення;

— комунікативністю, тобто вмінням передавати свої ідеї, пропозиції, розробки у будь-якій нормальній формі;

— комунікабельністю, тобто  вмінням працювати з людьми, будувати нормальні відносини: як усередині  організації, так і за її межами;

— умінням уявляти  діяльність організації у цілому та адаптувати її до умов змінного зовнішнього середовища (ділового світу);

— умінням стратегічного  мислення;