Людський фактор трудової діяльності, врахування його в управлінській діяльності

 

Міністерство освіти і науки України

Запорізький національний технічний університет

 

Кафедра управління персоналом і економіки праці

 

 

 

 

Індивідуально-розрахункове завдання

 

з дисципліни

«Управління персоналом»

 

на тему: «Людський фактор трудової діяльності,врахування його в управлінській діяльності»

 

 

Виконала:

студентка 4 курсу,  групи  МТУ-230

денного відділення   Перепелиці Ксенії Вікторовни

 

Перевірив: ст. викладач  Мірошниченко Любов Григорівна

  

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя, 2013

План

1. Теоретична частина
2. Практична частина
1. Завдання 1
2. Завдання 2
3. Завдання 3
4. Завдання 4
5. Завдання 5
3. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Індивідуально-розрахункове завдання складається з двох части: теоретичної і практичної. Теоретична частина містить розгорнуту відповідь  на теоретичне питання – Проблеми роботи кадрових служб в умовах формування ринку. Практична частина роботи складається з п’яти завдань:

• Побудувати карєрограму (для себе);
• Скласти паспорт посади менеджера персоналу;
• Побудувати пелюсткову діаграму відповідності якостей претендента на посаду менеджера персоналу вимогам робочого місця;
• Навести перелік нормативно-правових документів, які використовуються в організації у практиці управління персоналом.
• Проаналізувати наведену ситуацію.

Метою написання індивідуально-розрахункового завдання є скласти карєрограму  для себе, проаналізувати якими здібностями  має володіти менеджер персоналу, чи відповідають ці здібності вимогам  робочого місця. Проаналізувати нормативно-правові  документи, які використовуються у  практиці управління персоналом.

1.Теоритична частина

       Головним чинником людського фактору в суспільному виробництві виступають трудові ресурси..

Трудові ресурси  як економічна категорія — відображає частину населення країни або  її адміністративно-територіальної одиниці, що має здатність до суспільно-корисної праці в народному господарстві; це є потенціал живої сили, яку  має в своєму розпорядженні суспільство  на певний момент часу. Відтворення  і використання трудових ресурсів здійснюється під впливом об'єктивних законів  суспільного розвитку, притаманних  тому чи іншому способу виробництва  і насамперед — економічному закону народонаселення. Цей закон виражає  динаміку працездатного населення  і характер його використання в процесі  виробництва. Кожному суспільно-економічному ладу притаманний свій закон народонаселення.

Трудові ресурси  як планово-розрахункова категорія  — визначають особи обох статей у працездатному віці, які потенційно могли б брати участь у виробництві  товарів та послуг. В умовах планової економіки трудові ресурси були одним з основних показників статистики зайнятості. Вони мають важливе значення й в умовах ринкової економіки, оскільки інтегрують такі категорії, як економічно активне населення, у т. ч. зайняті  та безробітні особи, та економічно неактивне  населення в працездатному віці (див. Рис.1).

 

Рис.1. Структура  трудових ресурсів

 

Чисельність трудових ресурсів визначається, виходячи з чисельності працездатного  населення — сукупності осіб, переважно  в працездатному віці, здатних  за своїми психофізичними даними до участі у трудовому процесі.

Складові  трудових ресурсів:

• населення  у працездатному віці (чоловіки 16 — 59 років і жінки 16 — 54 років  за винятком непрацюючих інвалідів  І і II груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах);

• населення, вік якого більший і менший відповідно за нижню та верхню межу працездатного віку, зайняте в  народному господарстві.

Згідно з  українським законодавством, на роботу можна приймати у вільний від  навчання час на неповний робочий  день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у  разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або  особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

Економічно  активне населення — це є частка населення обох статей, яка задовольняє  попит на робочу силу для виробництва  товарів та послуг і характеризується рівнем економічної активності населення

Таким чином, економічно активне населення —  це є частка населення, яка працює або пропонує свою працю для виробництва  товарів і надання різноманітних  послуг. Кількісно ця група населення  складається із зайнятих і безробітних, які на момент статистичного обстеження не мають роботи, але бажають її одержати. У 2001 році середньомісячна  чисельність економічно активного  населення становила 22,8 млн осіб, що на 1,6 % менше, ніж у попередньому році.

Розподіл  чисельності зайнятого населення  за місцем роботи, статусом зайнятості, статтю, віком та рівнем освіти дає  уяву про структуру попиту на робочу силу і перерозподіл зайнятих між  секторами економіки.

Економічно  неактивне населення — це є  така частка населення, яка не входить  до складу ресурсів праці. До цієї категорії  належать:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

• особи, які  одержують пенсію за віком або  на пільгових умовах;

• особи, зайняті  веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

• особи, які  не можуть знайти роботу, припинили  її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

• інші особи, яким немає необхідності працювати, бо вони мають джерела доходу.

До населення, зайнятого в галузях економіки, належать робітники та службовці  державних, кооперативних і громадських  підприємств, установ і організацій; колгоспники, зайняті у громадському господарстві колгоспів; колгоспники  і члени сімей робітників, службовців у працездатному віці, зайняті  в особистому підсобному сільському господарстві, особи, зайняті у спільних, приватних підприємствах; міжнародних  організаціях; фермерських господарствах.

Під трудовим потенціалом розуміється розвинута  в даному суспільстві сукупність демографічних, соціальних та духовних характеристик і якостей працеактивного населення, що реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу та системи відносин щодо участі в процесі праці та суспільній діяльності. Природною основою формування трудового потенціалу є демографічне відтворення, що забезпечує безперервне поновлення поколінь людей як фізичних носіїв всіх соціальних якостей системи відносин. З іншого боку, трудовий потенціал — це є максимально можлива величина, що визначає участь трудящих у виробництві за екстремальних умов з урахуванням їх психофізичних особливостей, рівня професійних знань та набутого досвіду. Основними чинниками формування трудового потенціалу є такі :

Стосовно  окремо взятої людини взаємозв'язок між  трудовим потенціалом та такими поняттями, як "потенціал людини", "людський капітал" та "робоча сила" можна  представити у такий спосіб:

 

Рис.2. Чинники  формування трудового потенціалу

 

Рис.3. Структура  робочої сили

 

Таким чином, трудовий потенціал людини — лише частина її загального потенціалу і  являє собою сукупність різних якостей, що визначають працездатність працівника.

Різні підходи  до визначення поняття "трудовий потенціал" свідчать про неоднозначність тлумачення його природи, наявність багатьох визначень, про складність структури та багатогранність  його проявів, що вимагає застосування чіткої та послідовної методології  вивчення суті та осмислення цього  поняття.

За обґрунтованим  визначенням, трудовий потенціал є  важливою динамічною соціально-економічною  категорією, що характеризує трудові  можливості та потенції індивіда, колективу, регіону, суспільства до продуктивної праці та служить інтегральною оцінкою  діяльності людини у сфері прикладання  праці.

Трудовий  потенціал — це є поняття конкретно-історичне, національне осмислене, адаптоване до української культури. Для пояснення  багатьох процесів виробництва виникає  необхідність кращого розуміння  таких понять, як "трудові ресурси", "робоча сила", "кадри", "персонал", що є складовими поняття "трудовий потенціал". Як основу трудового  потенціалу населення необхідно  розглядати потенціал сукупної робочої  сили, що є поєднанням робочих сил  в єдиному процесі праці, яка  завершується конкретним результатом.

Одним з найсуттєвіших  і найдинамічніших ринків є ринок праці - система економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці.

Ринок праці  не може розглядатися ізольовано, у  відриві від типу економічної  системи, тобто сукупності всіх економічних  процесів і явищ, що відбуваються у  суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок  праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори — органічна  складова системи господарювання. З  огляду на це економіці перехідного  періоду відповідає адекватний ринок  праці, що втілює значною мірою елементи цієї економічної моделі.

Специфічність ринку праці економіки перехідного  періоду випливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових відносин на цьому етапі суспільного розвитку. З одного боку, зберігаються елементи відносин, властивих командно-адміністративній економіці, тобто так званий позаекономічний  примус (збереження реєстрації (до 2002 р.); низька мобільність робочої сили; бронювання робочих місць для  осіб зі зниженою конкурентоздатністю; встановлення певних пільг для господарюючих  суб'єктів, що використовують працю  зазначеної категорії працездатного  населення; державний розподіл кадрів вищої кваліфікації та т. ін.), а з  іншого — з'являються елементи ринкових відносин з властивою для них  системою найму робочої сили, специфікою умов і оплати праці. Відповідно до цього формується більш гнучкий  механізм підтримання збалансованості  чинників виробництва, в якому тісно  взаємодіють елементи старої та нової  систем.

 

Рис.4. Структура  ринку праці

Однак перевага зберігається за першими елементами відносин, в основному через об'єктивні  причини, що зумовлено тотальним  одержавленням власності та надмірною  фетишизацією ролі держави в регулюванні  трудових відносин у минулому. Формування нових економічних відносин може бути ефективним лише в тому випадку, коли враховується, від якого стану  йде суспільство і якої якості воно прагне. Це ключове положення  не тільки не заперечує, а й передбачає збереження міцних позицій держави  в розв'язанні проблем зайнятості в перехідний період та створення  ефективних механізмів регулювання  трудових відносин

З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб  врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин — адміністративних і економічних  з використанням всіх можливостей  державного сектора економіки у  розв'язанні проблем та всіляко сприяти  створенню ринкового сектора  економіки. Паралельно з цим має  йти процес формування механізмів регулювання  зайнятості, організації інституційної  основи ринку праці — служб  зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі  соціального захисту працівників  і т. ін. Функціонально їх діяльність змінюється, наповнюючись новим ринковим змістом. Це стосується системи найму, характеру трудового посередництва, соціальної підтримки незайнятого населення. Так у надрах старої економічної системи поступово зароджуються елементи нового. Вони посилюються зі звільненням держави від виконання невластивих їй функцій шляхом делегування їх на місця. Трансформація функцій регулювання зайнятості синхронізується з темпами приватизації та роздержавлення власності, структурними змінами в господарському комплексі регіону, динамікою розвитку ринкового сектора економіки, ефективністю власних нагромаджень, створенням дієвого господарського механізму місцевого самоврядування, формуванням механізму взаємодії територіальних органів влади з професійними об'єднаннями і роботодавцями стосовно впливу на рівень заробітної плати та стимулювання попиту на працю, тобто йде процес формування ринкового сектора економіки. Відкривається простір для вільного переміщення робочої сили, створюються умови для більш повної самореалізації людини в процесі праці.

Виходячи  з цих теоретико-методологічних позицій, слід зазначити, що перехідному  періоду відповідає державно-ринковий механізм регулювання трудових відносин, що поступово еволюціонує в бік  зрілого ринку праці, витісняючи адміністративні важелі регулювання  економічними. Це означає, що в економіці  перехідного періоду не може існувати повноцінного ринку праці, адже детермінанти, які формують попит і пропозицію робочої сили, а відповідно й її ціну, є недостатньо розвинутими, а це породжує складність та суперечність процесів, які формуються на ринку  праці.

Нормування  праці — найважливіший вид  економічної діяльності, за допомогою  якого встановлюються затрати праці, визначаються її результати, здійснюється кооперація праці робітників різних категорій, їх розстановка по робочих  місцях.

Мета нормування праці — забезпечення ефективного  використання трудових ресурсів на основі певних зусиль щодо зниження трудових затрат.