Лекция по "Менеджменту"

Торговельно-політичні методи регулювання ЗЕД поділяються на тарифні та нетарифні.

Тарифним методом регулювання ЗЕД є мито. Мито – це податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони. Мотиви нарахування мита:

• для формування доходів держави (фіскальний мотив);
• для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний мотив);
• для захисту економіки країн, що розвиваються;
• для захисту молодих галузей вітчизняної економіки;
• для захисту вітчизняних робочих місць;
• для перерозподілу доходів;
• позаекономічні мотиви (національний престиж, національна безпека тощо).

Для сучасної світової економіки  характерна тенденція поступового  переходу від тарифних до нетарифних методів регулювання.

 

Нетарифні методи регулювання ЗЕД:

а) кількісні обмеження (контингентування та ліцензування);

б) «добровільні» обмеження  експорту;

в) приховані методи торговельної політики:

1. технічні бар’єри:
• вимоги дотримання національних стандартів;
• вимоги отримання сертифікатів якості імпортної продукції;
• вимоги щодо специфічної упаковки та маркірування товарів;
• вимоги дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, включно здійснення заходів до захисту довкілля;
• вимоги дотримання ускладнених митних формальностей та законів про захист прав споживачів тощо;
2. внутрішні податки і збори;
3. політика в рамках державних закупівель;
4. вимога про вміст вітчизняних компонентів;

г) фінансові методи регулювання  торговельних потоків:

1) субсидії;

2) кредитування;

3. демпінг;

д) неекономічні методи регулювання:

1. торговельні договори;
2. правові режими.

Усі методи державного регулювання  ЗЕД можна поділити також на адміністративні та економічні. Адміністративні методи призначені для створення умов законодавчого та правового регулювання ЗЕД. За допомогою економічних методів держава створює умови для розвитку зовнішньоторговельного обороту та збалансованості платежів. Усі методи державного регулювання ЗЕД визначені у інструментах держави для регулювання ЗЕД.

 

2.2. Адміністративні  методи державного регулювання  ЗЕД   

 

Адміністративні методи містять наступне:

– міжнародні торговельні договори – визначають:

а) загальні напрямки співробітництва  між країнами;

б) встановлює торгово-політичні  умови;

в) порядок взаєморозрахунків  у ЗЕД.

Мають довгостроковий характер (укладаються на 5-10 років). Окремі пункти уточнюються кожний рік;

– правові режими для іноземних суб’єктів господарської діяльності на території країни.

Закон України «Про ЗЕД» встановлює всі види режимів, що діють на території України, а саме:

– національний режим – іноземні СГД мають обсяг прав та обов’язків, не менший, ніж СГД України;

– режим найбільшого сприяння – іноземні СГД мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний СГД будь-якої іншої держави, щодо якої діє згаданий режим, за винятком випадків, за якими встановлений спеціальний режим;

– спеціальний режим – застосовується на території спеціальних економічних зон, митних союзів, до яких входить Україна, і в разі запровадження будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України;

– митне оподаткування. В основі лежить – митний кодекс. 

Мито нараховується на основі митних тарифів.

Митний тариф – норматив нарахування на одиницю товару.

Класифікація мита:

– за напрямом товарних потоків:

а) ввізне (має найбільше економічне значення);

б) вивізне (накладається тільки деякими країнами, насамперед на аграрні продукти та сировину);

в) транзитне;

– за способом стягнення:

а) спеціальне – на одиницю об’єму;

б) адвалорне – на одиницю вартості (%);

в) комбіноване;

– за напрямом транспортування:

а) одноколонне – однакові для всіх країн (експортні тарифи);

б) багатоколонне – по групах країн (імпортні тарифи);

– за характером:

а) сезонне – для оперативного регулювання торгівлі продукцією сезонного характеру;

б) антидемпінгове – у випадку імпорту товарів за ціною, нижчою за звичайну ціну;

в) компенсаційне – при імпорті товарів, у виробництві яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії країни-експортера;

– за походженням:

а) автономне – вводиться на підставі односторонніх рішень органів державної влади;

б) конвенційне – вводиться на основі дво- чи багатосторонніх угод;

в) преференційне – вводиться щодо товарів, які походять з країн, що розвиваються, і має більш низькі ставки порівняно зі звичайним.

Стадії митного  контролю:

– фірми або фізичні особи заповнюють митну декларацію. Вказуються відомості про товари, сутність торгових операцій та їх учасники;

– митний догляд – перевірка відповідності фактичного товару даним, вказаним у декларації. Встановлюється можливість проведення вантажу через кордон та величина мита;

– отримання товару з митниці та сплата мита.

Митне очищення товару – сплата усіх необхідних податків, зборів та мита, пов’язаних з переведенням товару через державний кордон, а також покриття усіх адміністративних та організаційних витрат, пов’язаних з проходженням товару через митницю;

– ліцензування та контингентування.

Контингентування (квотування) – кількісні та вартісні обмеження експорту та імпорту, які вводяться на певний період по окремих товарах та послугах країнам та групам країн.

Закон України „Про ЗЕД” встановлює всі види квот (контингентів), які діють на території України, а саме: глобальні, групові, індивідуальні, антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. Для кожного виду товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Ліцензування – система письмових дозволів, що видаються державними органами на експорт або імпорт товару. Ліцензії можуть видаватись на кожну одиницю товару, на кожну партію та на вид товару.

Ліцензії можуть діяти  стосовно однієї країни, групи країн  або всіх країн. Дія ліцензії обмежена у часі.

Закон України „Про ЗЕД” встановлює всі види ліцензій, які діють на території України, а саме: генеральні, разові (індивідуальні), відкриті (індивідуальні), антидемпінгові (індивідуальні), компенсаційні (індивідуальні), спеціальні (індивідуальні). Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.

Мета квотування та ліцензування:

– регулювання зовнішньоторговельного обороту та збільшення його ефективності:

а) обмеження на імпорт – захист вітчизняного виробника та обмеження у витрачанні валюти;

б) обмеження на експорт встановлюється відповідно з міжнародними товарними угодами, які лімітують частину країни в світовому експорті;

– необхідність забезпечення національних інтересів.

Ембарго – повна заборона на торгівлю окремим видам товару, з окремими країнами;

• антидемпінгові процедури – судові та адміністративні розгляди претензій, які висувають національні фірми проти іноземних продавців, звинувачуючи їх у продажі товарів за заниженими цінами;
• цінові преференції – встановлені в законодавчому порядку мінімальні різниці, на які ціни іноземних постачальників повинні бути нижче цін національних виробників;
• технічні бар’єри – перевірка відповідності імпортованої продукції вимогам міжнародних і національних  стандартів, галузевих норм та технічних розпоряджень. Основними видами технічних бар’єрів є сертифікація імпортної продукції.

 

2.3. Економічні  методи державного регулювання  ЗЕД

 

Економічні методи містять  наступне:

– державне фінансування експорту:

а) пряме фінансування:

1) дотації з державного  бюджету на покриття різниці  між собівартістю продукції та  експортними цінами для отримання  гарантованих прибутків;

2) фінансування НДДКР,  спрямованих на розвиток експорту;

3) фінансування венчурних  фірм (ризик-фірм);

б) опосередковане фінансування:

1) через банки –  уряд виділяє дотації банкам  на зниження ставок для експортерів;

2) повернення експортерам  мита та податків, які сплачуються  при імпорті товарів, що є сировиною для виготовлення експортної продукції;

3) передача експортуючим  компаніям державних замовлень  за завищеними цінами;

– зниження податків з експортерів:

а) пряме зниження податків;

б) дозвіл фірмам здійснювати  відрахування з оподаткованих сум для створення резервних фондів для розвитку експорту;

в) податкові кредити;

– кредитування експорту:

а) внутрішнє – кредити надаються національним компаніям на сприятливих умовах для розвитку експортного виробництва;

б) зовнішнє – банківські кредити імпортерам, кредити мають цільовий характер та можуть бути використані імпортерами лише для закупки конкретної національної продукції;

– страхування експорту:

а) внутрішнє – держава бере на себе певну частину ризиків інвестиційного проекту при крупних капіталовкладеннях у розвиток експортного виробництва;

б) зовнішнє – держава приймає на себе частину політичних та комерційних ризиків, пов’язаних з експортом.

Політичні ризики – можливість невиконання своїх обов’язків імпортерами в результаті форс-мажорних обставин.

Комерційні  ризики – непередбачені зміни валютних курсів, банкрутство імпортерів, зміни у митних та податковій політиці країн-імпортерів.

 

Тема 3. Підготовка та укладання зовнішньоторгових  угод

 

План

3.1. Інститут міжнародних  комерційних угод.

3.2. Підготовча робота  при укладанні зовнішньоторгових  угод.

3.3. Укладання зовнішньоторгових  договорів купівлі-продажу.

 

3.1. Інститут  міжнародних комерційних угод

 

Інститут міжнародних  комерційних угод – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють:

• порядок та форми здійснення зовнішньоторговельних угод;
• їх зміст;
• умови дійсності угоди;
• юридичні наслідки її недійсності.

Угода – це дії громадян та юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків. Двох- або багатосторонні угоди називаються договорами.

Відносини, що виникають з договору – договірні, а обов’язки сторін називаються обов’язками по договору.

Купівля-продаж – передача однією стороною права власності на індивідуально визначену річ та передача даної речі іншій стороні, яка зобов’язана прийняти її та оплатити за узгодженою ціною.

Основна функція  договору купівлі-продажу – оформлення переходу майна з власності однієї особи у власність іншої.

Зовнішньоторговельний договір купівлі-продажу – угода українських підприємств з іноземними фірмами та громадянами, предметами якої є зовнішньоекономічні операції, пов’язані з обміном товарів.

Ознаки зовнішньоторговельного договору купівлі-продажу:

• одним з контрагентів угоди виступає юридична або фізична особа іноземної держави;
• товар або продукція, що знаходиться на території іноземної держави;
• при виконанні договору товар перетинає територію одного або декількох іноземних держав.

Договір містить  преамбулу та наступні основні умови:

• предмет та об’єкт поставки;
• способи визначення якості та кількості товару;
• термін та місце поставки;
• базисні умови поставки;
• умови платежів;
• порядок здачі (приймання) товарів;
• транспортні умови;
• умови про гарантії і санкції;
• порядок розв'язання суперечок;
• обставини звільнення від відповідальності;
• термін дії договору;
• загальні обов’язки для продавця і покупця;
• поняття та порядок відрахування збитків;
• санкції за прострочення платежів;
• транспортні та валютні ризики;
• принципи звільнення від відповідальності;
• правила припинення виконання обов’язків;
• страхування товару;
• порядок розірвання договору.

Типова угода – розроблений у відповідності зі встановленими правилами документ, який містить зразки формулювання умов окремих розділів договору.

Типова угода  складається з двох частин:

• узгоджуваної;
• уніфікованої.

 

3.2. Підготовча  робота при укладанні зовнішньоторгових  угод