ТНК в системі міжнародного інвестування, особливості та новітні тенденції для України

Особливо важливим для економіки країни-ре-ципієнта є прискорення інноваційного розвитку, а саме приналежність до мереж ТНК дає змогу прискорювати залучення передових технологій, оскільки ТНК не продають свої найновіші, унікальні досягнення, а передають їх переважно в межах внутрішньокорпоративного обігу ресурсів. За таких умов інноваційний розвиток України через використання імпорту високотехноло-гічного обладнання або ж закупівлі ліцензій та ноу-хау може посилюватись результатами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), які надходитимуть у формі інвестицій ТНК.

Позитивний вплив транснаціоналізації на економіку проявляється також у стимулюванні створення і виходу на зовнішній ринок національної високотехнологічної продукції, для якої орієнтиром є продукція іноземних філій вже адаптована до потреб світового ринку.

            Сприятливість інвестиційного клімату для транснаціоналізації економіки спричиняє не тільки позитивний приплив капіталу в країну, а й негативні аспекти нестиковки діяльності ТНК з національними інтересами країни-реципієнта. Така ситуація виникає внаслідок того, що в багатьох випадках цілі діяльності ТНК та критерії економічної ефективності, на які вони орієнтуються, не збігаються з цілями та критеріями країн, на території яких розташовані філії ТНК. Останні набувають рис наднаціональних структур, які керуються власними глобальними інтересами. Внаслідок цього достатньо реальною є ситуація, коли інтереси національного економічного розвитку про-тирічать національній економічній безпеці.

Негативний ефект транснаціоналізації економіки спричинений тим, що економічна ефективність ТНК виникає внаслідок інтеграції міжнародного виробництва, в межах якого формується специфічна система поділу праці всередині компаній, коли відповідні ланки мережі ТНК розміщують у тій країні, де вони можуть принести найбільший прибуток з позиції корпорації загалом. Причому, внаслідок розвитку внутрішньокорпо-ративного поділу праці виникає економічна і технологічна залежність окремих компаній всередині ТНК, що означає поступове зростання технологічної залежності країни, де базуються певні компанії, від країни материнської компанії, а самі національні філії підпорядковуються стратегії глобального маркетингу відповідної ТНК.

Тиск інвестицій ТНК на економіку країни-ре-ципієнта проявляється через більшу конкурентоспроможність витрат дочірніх фірм (філіалів) порівняно з національними виробниками. Конкурентні переваги створюються гігантським фінансовим та технологічним потенціалом материнської компанії, яка базується в одній із розвинених країн і конкурує з такими ж велетенськими корпораціями.

Національні виробники програють структурам ТНК у цінах на продукцію або у прибутковості бізнесу внаслідок більшого розміру сукупних витрат виробництва. Такий стан речей пояснюється тим, що бізнес транснаціональних корпорацій в умовах сучасного постіндустріального суспільства («неоекономіки») розділив проблему конкурентності загальних витрат виробничої діяльності на дві частини — проблему зниження трансакційних витрат (витрат на пошук інформації, координацію взаємодії як усередині фірми, так і за її межами, обмін даними, контроль ефективності взаємодії) та проблему зниження традиційних виробничих витрат. Саме всередині ТНК виникло радикальне зменшення трансак-ційних витрат завдяки усуненню географічних, галузевих і корпоративних перешкод до економічної інтеграції. Успіх був підготовлений попереднім періодом бурхливого розвитку комп'ютеризації бізнесу і мережевого програмного забезпечення, лібералізації ринку, підвищенням мобільності капіталу, введенням єдиних стандартів якості, фінансового обліку тощо, визнанням англійської мови як загальновизнаної мови ділового спілкування.

Радикальне зниження трансакційних витрат відкрило значні можливості підвищення продуктивності праці у складних виробничих структурах, якими і є ТНК. Загальне зниження трансак-ційних витрат у ТНК призвело до того, що перемогу в конкурентній боротьбі здобуває той, у кого менші виробничі витрати, а в українських виробників вони вдвічі вищі, ніж у Європі й у 2,5–3 рази вище, ніж у США. Це означає, що українські підприємства найчастіше просто неконкурентоспроможні і державна інвестиційна політика повинна підтримувати створення національних ТНК такими заходами:

•     створення механізму протидії дискримінації національних ТНК на зовнішньому ринку;

•     наближення національного законодавства до міжнародних стандартів;

•     лібералізація переміщення капіталу в формі інвестицій та спрощення порядку репатріації прибутку в країну-донора.

Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні стосовно реально існуючої транснаціо-налізації економіки нині схильне до визнання пріоритетним лише позитивні фактори залучення прямих інвестицій ТНК і тому реалізує заходи для підвищення сприятливості інвестиційного клімату. Для України, на наш погляд, доцільною є державна політика використання переваг тран-снаціоналізації економіки із одночасним захистом національного виробника у визначених галузях і створення передумов виходу українських компаній на закордонні ринки. Найважливішим складником цієї політики мають бути конкретні інструменти економічної політики, які не тільки безпосередньо, а й опосередковано впливають на впровадження ефективної національної моделі транснаціоналізації економіки загалом і особливо основних для України ринків Європейського Союзу та Росії. Має бути розглянуто та проаналізовано придатність для умов України практики обмежень на діяльність зарубіжних ТНК, яка може поширюватися на:

•  певні ринки (наприклад, обмеження щодо доступу на ринки телекомунікацій, енергетики, авіаційних та морських перевезень та деякі інші);

•  здійснення певних функціональних операцій, наприклад, запровадження «вхідного» контролю інвестицій, обмежень на вивезення капіталу з країни тощо.

Загалом негативний вплив інвестицій ТНК на економічні процеси в Україні повинен бути нівельований збалансованою системою державного регулювання іноземних інвестицій, яка мусить мати кількісну оцінку економічної безпеки України внаслідок діяльності ТНК щодо співвідношення ввезеного капіталу та репатріації прибутку, інтернаціоналізації галузей тощо.

 

Висновки

 

Іноземні інвестиції — це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого (за його наявності) становить не менше 10%.

Іноземні інвестиції здійснюються у формі прямих та портфельних інвестицій. Основними формами прямих іноземних інвестицій є заснування підприємства чи його структурного підрозділу; придбання акцій підприємства; реінвестування прибутку підприємства з іноземними інвестиціями у країні-одержувачі; міжкорпораційне переведення капіталу.

Основу мотивації іноземного інвестора на розміщення капіталу за кордоном складають: порівняно нижчі витрати (вартість робочої сили, особливості податкової системи, субсидування, якість інфраструктури, в тому числі фінансового ринку); можливості збуту продукції (характеристики місцевого ринку, зокрема потенціал його зростання, міжнародна відкритість країни); особливості культури, мови, політичного ризику у країні.

Наслідки іноземного інвестування в країні необхідно розглядати з точки зору позитивного та негативного впливу. Засобами мінімізації негативного впливу іноземного інвестування є економічні регулятори національної політики.

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1.  Бондарчук І. В. Особливості  інвестиційної стратегії нерезидентів  в Україні // Інвестиції: практика та досвід. — 2006.

2.  Иноземцев В. Л. Современное  постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. — М., 2000.

3.  Солдатенко В. В., Федоренко  С. В. Аналіз інвестиційного клімату  України // Економіка та держава  — 2005.

4.  Шнипко О. Транснаціональні  корпорації та проблеми транснаціоналізації  українського ринку // Економіст  — 2005.

5.  Якубовський С. О. Вплив прямих  закордонних інвестицій транснаціональних  корпорацій на світовий економічний  розвиток. — Одеса, 1999.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Додаток1

Прямі інвестиції                                                                           Таблиця 1.

період	Прямі іноземні інвестиції в Україну	Прямі інвестиції з України
01.01.1999	483,5	20,3
01.01.2000	896,9	84,1
01.01.2001	1438,2	97,4
01.01.2002	2063,6	127,5
01.01.2003	2810,7	97,5
01.01.2004	3281,8	98,5
01.01.2005	3875,0	170,3
01.01.2006	4555,3	155,7
01.01.2008	5471,8	144,3
01.01.2009	6794,4	166,0
01.01.2010	9047,0	198,6
01.01.2011	16375,2	218,2

Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Прямі іноземні інвестиції в регіони України на 01.01.2011 р. Таблиця 2.

Регіон	Кількість підприємств	Всього, тис. дол. США	% до підсумку
Україна	11900	16685317,02	100,0
АР Крим	265	460367,04	2,8
Вінницька	150	77751,71	0,5
Волинська	143	111769,76	0,7
Дніпропетровська	741	1740843,70	10,4
Донецька	356	585419,24	3,5
Житомирська	233	90030,70	0,5
Закарпатська	707	261287,28	1,6
Запорізька	285	558659,46	3,3
Івано-Франківська	340	136907,66	0,8
Київська	492	630582,21	3,8
Кіровоградська	71	50650,08	0,3
Луганська	121	268737,42	1,6
Львівська	1110	381144,07	2,3
Миколаївська	149	83451,74	0,5
Одеська	713	596926,63	3,6
Полтавська	220	279049,09	1,7
Рівненська	125	76934,39	0,4
Сумська	128	165450,04	1,0
Тернопільська	116	39119,85	0,2
Харківська	497	482094,70	2,9
Херсонська	121	89756,58	0,5
Хмельницька	103	77268,48	0,4
Черкаська	221	99129,40	0,6
Чернівецька	184	28075,80	0,2
Чернігівська	60	94298,44	0,6
м. Київ	4178	3860693,33	23,1
м. Севастополь	71	92737,27	0,6
Нерозподілені за регіонами обсяги	–	5266180,95	31,6