ТНК в системі міжнародного інвестування, особливості та новітні тенденції для України

В українських регіонах значна увага в організації інвестиційного процесу приділяється залученню іноземних інвестицій. Серед численних факторів, що визначають закономірності іноземного інвестування — соціально-культурне середовище відповідної території, яке є вагомою передумовою міжнародних економічних зв’язків, у тому числі — реалізації інвестиційних проектів. Оскільки світогляд значної частини населення був сформований в період планової економічної системи та декларованої загальнонародної власності на засоби виробництва, сприйняття пересічним українцем представника великого бізнесу є неоднозначним. Більше того, досвід іноземного інвестування в новітній економічній історії України, на жаль, має багато негативних прикладів співпраці з іноземними інвесторами. Загрози, що у суспільній свідомості пов’язані із зростанням присутності іноземного бізнесу, в першу чергу транснаціонального капіталу, в Україні цілком логічні і мають місце в інших країнах світу. Так, в числі найбільших небезпек — загроза національному товаровиробникові. З огляду на низьку конкурентноздатність більшості українських сфер економічної діяльності, входження на галузеві ринки потужних іноземних конкурентів дійсно складає загрозу витіснення місцевого товаровиробника. Тим самим стає реальністю некерована зміна галузевої структури виробництва, аж до повного перепрофілювання чи закриття підприємств з переважною участю іноземного капіталу. Зазначені небезпеки посилюються скороченням зайнятості та посиленням соціальної напруженості міст та регіонів.

Таким чином, небезпека прямих іноземних інвестицій має бути цілком підконтрольною суб’єктам державної економічної політики на всіх етапах залучення іноземного капіталу — від питань розподілу власності до антимонопольної корекції. Заходи тактичного впливу, як-от протекціонізм експорто-орієнтованих галузей, не дають необхідного результату в довгостроковому періоді і роблять вказані ринки ще більш вразливими від зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Уникнення зазначених та інших можливих небезпек лежить у площині захисту національних інтересів цивілізованими методами, засобами ринкового контролю та нормативно-правовими важелями регулювання. Це означає, що реалізація певного інвестиційного проекту повинна базуватися, насамперед, на дотриманні норм українського та міжнародного законодавства, містити повний перелік необхідних правових процедур. Усі сторони інвестиційного процесу повинні виконувати взяті на себе зобов’язання та нести відповідальність за їх невиконання.

7 Іноземні інвестиції в економічному розвитку України та її регіонів

Протягом 2004 року в економіку країни спрямовано 89,3 млрд. грн. капітальних інвестицій, з яких 85% становили інвестиції в основний капітал, а ще 10% — витрати на капітальний ремонт. У 2003 році капітальні вкладення склали 51 млрд., а в 2002 році — 37 млрд. грн. Водночас питома вага іноземних інвестицій в загальному обсязі інвестицій протягом останніх чотирьох років становила в середньому 12%. Тобто на кожних неповних 9 грн. внутрішніх інвестицій нерезидентами вкладалася лише 1 грн. [4, с. 14].

В Україні спостерігається несприятлива тенденція у сприйнятті представниками владних структур іноземних інвестицій в економічний розвиток, зокрема, на регіональному та місцевому рівні. Завищуються очікування щодо доцільності та ефективності використання іноземних інвестицій, у той час як цифри свідчать про протилежне. Перш ніж визначати пріоритети джерел інвестування в місцевому економічному розвитку, необхідно усвідомити наявність принципових відмінностей мотивації іноземних та внутрішніх інвесторів.

Економічна активність іноземних інвесторів в Україні незначна. Свідченням цього є динаміка прямих іноземних інвестицій за останні одинадцять років (табл. 1).

Територіальна диференціація залучення прямих іноземних інвестицій в Україну є досить значною, що обумовлено чисельними об’єктивними та суб’єктивними факторами. Регіональний розподіл іноземних прямих іноземних інвестицій відображений в табл. 2.

Із загальної чисельності регіонів України 14 мають обсяг прямих іноземних інвестицій, менший 1%. Це Вінницька, Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та м. Севастополь. Частку від 1 до 5% загального обсягу ПІІ мають АР Крим, Донецька, Закарпатська, Запорізька, Київська, Луганська, Львівська, Одеська, Полтавська, Харківська області. Найвищі обсяги ПІІ — у Дніпропетровській області — 10,1% (за рахунок продажу “Криворіжсталі”) та в столиці — 24,2%.

У числі іноземних інвесторів, що вже прийняли рішення та активно інвестують в Україну, — великі компанії, транснаціональні корпорації, які шукають на ринках країн, що розвиваються, “особливі умови” інвестиційної діяльності. Мова йде про лобіювання власних економічних інтересів на найвищих владних рівнях, у тому числі й за рахунок недобросовісної конкуренції.

Скандальний характер має історія стосунків нашої країни з потужним норвезьким інвестором, компанією Telenor, яка є акціонером ЗАТ “Київстар”, найбільшого в Україні оператора мобільного зв’язку. У попередні роки компанія мала значні преференції для свого бізнесу. Так, статут “Київстару” містив низку положень, що не узгоджуються з українським законодавством та є щонайменш незрозумілими. Зокрема, пропонувати кандидатуру керівника компанії мав право лише один акціонер — Telenor, тоді як члени ради директорів мали підтримати кандидатуру. Спроби української сторони в судовому порядку досягнути змін статуту наштовхнулись на спротив: зокрема, компанія розсилала відкриті листи до всіх гілок влади, у яких заявляла, що в разі судового рішення не на її користь це негативно відобразиться на “інвестиційному кліматі” країни. Окремі державні чиновники зайняли сторону норвезької компанії та висловили надію на позитивне для компанії судове рішення тощо. Ухвалене судом рішення про нагальну необхідність зміни статуту теж поки що не виконується.

Подібні приклади наочно відображають стан речей, при якому такий бажаний іноземний інвестор, працюючи на українському ринку, керується власними правилами. На жаль, подібні ситуації не поодинокі, і таке положення справ потребує як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях усвідомлення необхідності політичної волі та професіоналізму у встановленні й реалізації взаємовигідних умов співпраці.

8 Проблеми залучення  прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в економіку України

Для сучасної світової економіки з її процесами глобалізації характерна значна концентрація капіталів, кількісний та якісний ріст транснаціональних корпорацій (ТНК) та фінансових груп, розмитість економічних кордонів країн та прискорене формування єдиного загальносвітового ринку. У контексті цих явищ проблемою глобалізації є наслідки від впливу переміщення капіталу транснаціональними корпораціями у формі прямих інвестицій (ПІІ) у різні країни на економіку цих країн.

Залучення іноземних інвестиційних капіталів в економіку України є важливим джерелом забезпечення інвестиційного розвитку країни. Прямі іноземні інвестиції у виробничий сектор економіки всіх країн, що розвиваються, значно перевищують портфельні інвестиції і потребують особливої уваги та створення сприятливого інвестиційного клімату. У цьому Україна має певні досягнення, що характеризуються обсягом залучених ПІІ, які збільшились за останні п'ять років на 12500,2 млн дол. і на початок 2006 року становили 16375,2 млн дол. Про важливість ПІІ як інвестиційного ресурсу свідчить порівняння їх обсягу з загальним інвестуванням в основний капітал всіх підприємств України, яке за 2001–2005 роки становило близько 39295 млн дол.

Особливістю прямих іноземних інвестицій в економіки всіх країн, а не лише тих країн, що розвиваються, до яких належить і наша країна, є те, що переважний обсяг ПІІ надходить від транснаціональних корпорацій, які реалізують свої стратегічні цілі розвитку через інвестиції в інші країни. Прихід ТНК у певну країну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні і фінансові ринки — це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки. Воно сприяє інтеграції економіки певної країни у світову економіку, тобто залученню у процес глобалізації. Важливо, що ПІІ є основним способом поширення впливу ТНК на національні економіки, а також є засобом формування самих ТНК і глобальних стратегічних альянсів. А відтак транснаціона-лізація економіки є об'єктивним явищем, до якого кожна країна повинна виробити свою національну політику регулювання інвестиційного клімату на засадах власних національних інтересів.

Нині ТНК контролюють понад 50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технологій та ноу-хау, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Майже всю торгівлю сировиною на світових ринках контролюють ТНК, зокрема 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% — міддю, бокситами; 80% — оловом, чаєм; 75% — натуральним каучуком, сирою нафтою.

Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг — ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг. Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладення грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції.

Для виявлення значення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій у інвестиційному розвитку приймаючої країни, слід з'ясувати суть прямих іноземних інвестицій. За класифікацією ООН, прямі іноземні інвестиції (FDI — foreign direct investments) — це інвестиції, що включають управлінський контроль над національним господарюючим суб'єктом з боку господарюючого суб'єкта іншої національності. ПІІ передбачають встановлення довгострокових відносин, що свідчать про глибоку зацікавленість інвестора в закордонному суб'єкті, в який вкладено інвестицію. Причому щодо суті вкладення коштів існують два різновиди прямих інвестицій ТНК:

1.   Так звані прямі інвестиції  «зеленої зони» (greenfield FDI), що утворюють нові дочірні компанії (філії). Таке поняття як будівництво підприємства «під ключ» загалом, відображає суть такого виду інвестицій. За останні роки він становить менше ніж 20% від всього обсягу прямих іноземних інвестицій. Оплата таких інвестицій здійснюється переважно «живими» грошима.

2. Трансграничні злиття і поглинання (cross-border mergers and acquisitions M&A) — зміна управління активами і діяльністю компанії, що приєднується внаслідок інвестиції. У випадку трансграничного злиття поєднуються активи та операції двох фірм для створення нової компанії. Функції управління активами й операціями передаються від колишньої національної компанії до іншої (закордонної) компанії, причому перша компанія стає дочірньою компанією/філією компанії, що зробила поглинання. Обидві ці компанії можуть бути як приватними, так і державними (приватизацію за участю закордонного інвестора трактують як трансграничне злиття і поглинання). Трансграничні злиття і поглинання становлять понад 80% обсягу ПІІ у світі. Однак існує якісна відмінність між застосуванням цього виду ПІІ країнами-«донорами». Так, практично 100% прямих інвестицій у розвинуті країни здійснюється у формі злиттів і поглинань, водночас для країн, що

розвиваються, і країн з перехідною економікою ця цифра становить не більше 40%, а інші інвестиції — це інвестиції «зеленої зони», тобто будівництво «під ключ». Можна також зазначити, що трансграничні злиття і поглинання (тобто ті, у яких задіяні ТНК) становлять близько 25–30% від усього обсягу злиттів і поглинань у світі як за кількістю угод, так і за вартісним показником.

Починаючи від 90-х років ХХ ст. іноземні інвестиції у формі злиттів і поглинань мають тенденцію до довгострокового стратегічного партнерства і відрізняються від тих, що здійснювалися в 80-х роках, застосуванням фінансових інструментів і схем. Крім залучення «живих» грошей або банківських позик для здійснення таких угод останнім часом почали масово використовувати випуск нових акцій замість тих, що були до злиття, обмін акціями і корпоративні борги, фонди венчурного капіталу.

Для України питання впливу ПІІ на зростання економіки через її транснаціоналізацію є питаннями майбутнього, але входження у СОТ та поширення відкритості економіки є сприятливими характеристиками інвестиційного клімату країни. Станом на 1999 рік (новіших даних немає, що свідчить про недостатній рівень управління процесом взаємодії з іноземними ТНК) в Україні було зафіксовано 7362 філії іноземних ТНК, водночас у світі загалом їх 926948. Тобто на Україну припадає лише 0,8% їх загальної кількості.

Вплив прямих закордонних інвестицій транснаціональних корпорацій на економічний розвиток країни має як позитивні, так і негативні наслідки, але завжди необхідно пам'ятати, що для ТНК розширення корпоративної мережі насамперед є доступом до сировинних і інтелектуальних ресурсів країни-реципієнта та можливістю обійти національний захист внутрішнього ринку.

Позитивні наслідки транснаціоналізації економіки полягають насамперед в отриманні доступу до додаткових джерел фінансового капіталу, нових технологій та потенціалу інновацій, у використанні сучасного організаційно-управлінського досвіду. Збільшення надходження капіталу можливе двома способами. Перший — це ПІІ у формі залучення інвестицій провідних закордонних ТНК, що безпосередньо надходять у філії та дочірні компанії ТНК від іноземного інвестора. Тут провідну роль відіграє сприятливий інвестиційний клімат. Другий спосіб — це доступність для дочірніх компаній та філій ТНК джерел кредитного та інвестиційного капіталу, яким користується сама материнська компанія, що виникає у разі включення філій у міжнародну (глобальну) корпоративну фінансову мережу відповідної ТНК. Доступ до найсучасніших матеріальних ресурсів забезпечується тим, що ТНК мають унікальні можливості у сфері оптимізації власного матеріально-технічного забезпечення. Діючи по всьому світу, вони можуть закуповувати дійсно найкращі та найдешевші компоненти виробництва та види сировини для підвищення рівня конкурентоспроможності. Прихід ТНК в країну означає прихід не тільки її ланок, які є компонентами ТНК, а ще й постачальників деталей, вузлів та послуг виробничого призначення, які діють на основі субпідряду або договорів про кооперацію з ТНК. Тобто обсяг ПІІ в країну збільшується завдяки виробничим зв'язкам самої ТНК.