ТНК в системі міжнародного інвестування, особливості та новітні тенденції для України

Водночас фактор конкуренції з боку ТНК, обсяги діяльності яких інколи є зіставними з обсягом ВВП країни, змушує до пошуку балансу інтересів суб'єктів економічного життя в країні, зацікавлених у доступі до немонополізова-них іншими національними агентами ринків, і цілей забезпечення конкурентоспроможності українських виробників у міжнародному масштабі.

 

 

4 ТНК у процесах глобального  руху капіталів

 

Вагомим свідченням зростання ролі ТНК в сучасному світі є висока динаміка обсягів прямих іноземних інвестицій. Значна частина цих інвестицій припадає саме на ТНК, і функціонально прямі іноземні інвестиції забезпечують контроль і механізми володіння закордонними виробничими об'єктами. Так, якщо в 1982 році показник таких інвестицій становив 58 млрд, дол., то в 2000 році, за оцінками Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), він перевищив 1,1 трлн. дол., що на 14% більше від показника 1999 року. Про динаміку процесу переконливо свідчить і те, що протягом трьох останніх років XX ст. обсяг прямих іноземних інвестицій подвоївся (в 1990 році він становив лише 200 млрд. дол).

Слід зазначити, що в сучасних умовах переходу колишніх соціалістичних країн до ринкової економіки створюються особливо сприятливі умови для прямих інвестицій, причому у широкому масштабі. Очікується, що після вступу Китаю до СОТ і без того значний валовий показник прямих інвестицій (40 млрд. дол. щорічно наприкінці 90-х років) зросте на початку XXI ст. в 1,5 раза, а з подальшою лібералізацією економіки країни перевищить 100 млрд. дол. Однак оскільки інвестиції, як відомо, стимулюють зростання обсягів торгівлі з метрополіями, очікується не лише різке збільшення абсолютних обсягів торгівлі ТНК з Китаєм та іншими країнами - реципієнтами капіталів, а й зростання питомої частки в торгівлі транзитивних держав, яка припадає на міжнародні корпорації. Станом на 2000 рік у Китаї було зареєстровано приблизно 350 тис. підприємств за участю іноземних капіталів, причому договірна сума капіталовкладень досягла 632,3 млрд, дол., а фактично було використано 320,6 млрд. дол.

Значні обсяги прямих іноземних інвестицій від ТНК наприкінці XX ст. надходили до регіону Центральної та Східної Європи (до їх числа, на жаль, не входить Україна, як і решта країни СНД, деякі інші держави регіону). В цілому країнам цього регіону на 2000 рік вдалося залучити близько 30 млрд.

Водночас попит на прямі інвестиції капіталів забезпечують не лише постсоціалістичні країни, які перейшли до ринкової моделі господарювання. Спостерігається тенденція до значного зростання потреб у капіталах на так званих "нових ринках" (emerging markets - ринки, що виникають) загалом. Значний попит на капітали, передусім на капітальний ресурс ТНК, створюють найбільш успішні країни з групи тих, які раніше умовно належали до "Третього світу" ("Першим світом" вважалися провідні ринкові держави, "Другим , світом" - ті, що мали назву "соціалістичні"). Критерій "успішності" в цьому випадку - здатність забезпечити основні вимоги ТНК, як і власників капіталу взагалі (щодо прибутковості, гарантій, прозорості, законності, соціальної сприятливості тощо), необхідні для припливу інвестицій.

Йдеться передусім про низку країн у Південно-Східній Азії та в Латинській Америці, яким вдалося забезпечити динамічний розвиток, сформувати ефективне конкурентне середовище. Лідером за валовим показником надходження капіталів серед цієї групи країн є Бразилія. Серед країн, які не входять до групи провідних ринкових потуг, у 2000 році ця найбільша латиноамериканська країна поступалася лише Китаю.

Процес збільшення кумулятивних обсягів прямих інвестицій відповідає тенденції зростання вартості світових ринків капіталу. За прогнозними оцінками експертів компанії Pricewaterhouse Coopers, менш ніж через десять років сукупна оцінка таких ринків може зрости з 20 до 200 трлн, дол. США.

Втім, інвестиційна активність ТНК не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об'єктів або контролюванням існуючих. Значну активність ТНК виявляють і в галузі портфельного інвестування, причому співвідношення цих моделей їхньої участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон'юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності. Так, у другій половині 90-х років в діяльності корпорації Ford Motors роль і вага портфельних інвестицій значно зросли, в той час як обсяги прямого інвестування відчутно скоротилися і не перевищували третини від загальних. Для діяльності корпорації Daimler Chrysler також типовою є "спеціалізація" на портфельних інвестиціях (протягом 1996-1998 років обсяг портфельних інвестицій цієї ТНК становив 35 млрд, німецьких марок, а прямих інвестицій - 10 млрд, німецьких марок). Водночас у цей період інвестиційна стратегія General Motors характеризувалася акцентуванням на прямих інвестиціях, які реалізовувалися у фінансуванні конкретних проектів, а також опосередковувалися операціями злиття та поглинання. Прямі іноземні інвестиції у виробництво переважають у структурі інвестиційної діяльності японських ТНК. Причому тенденцією останніх років є збільшення саме такого інвестування, яке передбачає підприємницький контроль за господарською діяльністю закордонних об'єктів і має не лише абсолютний, а й відносний вимір, якщо йдеться про порівняння з портфельним інвестуванням.

Протягом останніх десятиліть XX ст. до участі на ринках капіталів широко залучалися різні верстви населення, які, згідно з традиційними уявленнями про соціальну структуру суспільства, не належать до підприємців-капіталістів. Йдеться про робітників-підприємств, учителів, лікарів, фермерів і людей інших професій, які купують акції та отримують на них прибуток. Лише з 1983 по 1999 роки кількість американців, які вклали свій капітал в акції, зросла на 86%, або до 78,7 млн. Наприкінці 90-х майже половина сімей у США брала участь у роботі фондового ринку, тоді як на початку декади - тільки близько третини. Цей процес супроводжувався зростанням "паперового багатства" Америки у зв'язку зі зростанням фондових коефіцієнтів на 8 трлн. дол. за останні п'ять років.

 

5 Сутність та значення  іноземного інвестування для  економічного розвитку

 

Роль і значення іноземних інвестицій в глобальному економічному розвитку важко переоцінити. Як зазначає професор інституту Стратегічних оцінок А. Гальчинський, в світовій економіці з 1980 по 2003 р. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в світі виріс з 1954 млрд. до 7123 млрд. дол. США.

В 2004 р. в загальному обсязі інвестицій в основний капітал в Україні кошти іноземних інвесторів складали всього 3,6% [10, с. 223], в країнах Центральної та Східної Європи — 15%. На душу населення в Україні приходилось 176,6 дол. США ПІІ, тоді як в Чехії — 2,6 тис. дол., у Польщі — 1,2 тис. дол.

Згідно зі Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2004–2015 рр. для забезпечення в період до 2015 р. прогнозованого зростання ВВП в 2,4 рази необхідне зростання капіталовкладень щонайменше в чотири рази. При цьому обсяг ПІІ повинен зрости до 35–40 млрд. дол. США, частка ПІІ в структурі інвестицій досягне 8–10%.

Згідно українського законодавства, іноземні інвестиції — це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого (за його наявності) становить не менше 10%.

Єдиного підходу до визначення прямих іноземних інвестицій в світовій науковій практиці немає. Критерієм вибору прямих іноземних інвестицій є наявність контролю інвестора над підприємством. Визначення прямих іноземних інвестицій з цього погляду сформульовано експертами Міжнародного валютного фонду (МВФ) у 1977 р. та Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1983 р.: “...інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довгострокових міжфірмових позик”.

Основними формами прямого іноземного інвестування є:

заснування підприємства чи його структурного підрозділу;

придбання акцій підприємства;

реінвестування (повторні капітальні вкладення) прибутку підприємства з іноземними інвестиціями у країні-одержувачі;

міжкорпораційне (в межах структурних підрозділів ТНК) переведення капіталу.

Однозначного трактування пріоритетів іноземних інвесторів при виборі країни та місця інвестування немає, але деякі узагальнення все ж можна зробити. Для міжнародних корпорацій першочерговими мотивами розширення іноземного інвестування є три:

порівняно нижчі витрати (вартість робочої сили, особливості податкової системи, субсидування, якість інфраструктури, в тому числі фінансового ринку);

можливості збуту продукції (характеристики місцевого ринку, зокрема потенціал його зростання, міжнародна відкритість країни);

особливості культури, мови, політичного ризику у країні.

Ці загальні положення були перевірені спеціальним дослідженням, що здійснювалось Німецькою консультативною групою в Україні. Дослідники обстежили 20 іноземних компаній (з них 13 — міжнаціональні корпорації з світовими обсягами реалізації до 100 млрд. дол. США), що здійснили інвестиції в економіку України, на предмет визначення їх інвестиційних пріоритетів та переваг. Дослідження показало, що можливості збуту були превалюючими, в їх числі — забезпечення потенційних ринків збуту, вихід на нові ринки, збереження та розвиток існуючих. У цьому зв’язку важливо зауважити, що суб’єкти обстеження не включили до числа першочергових ті чинники, що визначаються національними урядами як вирішальні в плані залучення іноземних інвестицій, як-от податкові пільги, низька вартість робочої сили тощо. Це ще раз доводить тезу про чіткість та прозорість умов ведення бізнесу як основну умову активного внутрішнього та іноземного інвестування в економіку України у період розвитку соціально ефективної ринкової економіки.

6 Переваги та загрози залучення  іноземних інвестицій

90% прямих іноземних інвестицій  в світовій економіці здійснюється  через транснаціональні корпорації (ТНК). Сумарні зарубіжні інвестиції ТНК в наш час відіграють суттєвішу роль, ніж торгівля. Формами вивозу капіталу є прямі та портфельні інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш суттєвими є прямі інвестиції, що перевищили в середині 90-х років 3 трильйони доларів США. Причиною зарубіжного інвестування часто стає інтерес до природних ресурсів країн, що приймають капітал, з метою забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств сировиною. За рахунок зарубіжних інвестицій США, наприклад, отримують всі імпортовані фосфати, мідь, олово, 75% марганцевої та залізної руди; Японія — 40% бокситів, 50% нікелю, 60% мідної руди.

В українських регіонах значна увага в організації інвестиційного процесу приділяється залученню іноземних інвестицій. Серед численних факторів, що визначають закономірності іноземного інвестування — соціально-культурне середовище відповідної території, яке є вагомою передумовою міжнародних економічних зв’язків, у тому числі — реалізації інвестиційних проектів. Оскільки світогляд значної частини населення був сформований в період планової економічної системи та декларованої загальнонародної власності на засоби виробництва, сприйняття пересічним українцем представника великого бізнесу є неоднозначним. Більше того, досвід іноземного інвестування в новітній економічній історії України, на жаль, має багато негативних прикладів співпраці з іноземними інвесторами. Загрози, що у суспільній свідомості пов’язані із зростанням присутності іноземного бізнесу, в першу чергу транснаціонального капіталу, в Україні цілком логічні і мають місце в інших країнах світу. Так, в числі найбільших небезпек — загроза національному товаровиробникові. З огляду на низьку конкурентноздатність більшості українських сфер економічної діяльності, входження на галузеві ринки потужних іноземних конкурентів дійсно складає загрозу витіснення місцевого товаровиробника. Тим самим стає реальністю некерована зміна галузевої структури виробництва, аж до повного перепрофілювання чи закриття підприємств з переважною участю іноземного капіталу. Зазначені небезпеки посилюються скороченням зайнятості та посиленням соціальної напруженості міст та регіонів.

               Узагальнення світового досвіду співпраці з транснаціональним капіталом дозволяє виокремити чинники впливу на країну-отримувача прямих іноземних інвестицій:

                Фактори позитивного впливу:

позитивний демонстраційний ефект;

мультиплікаційний ефект в економіці міста чи регіону та збільшення створеного національного продукту;

пільги місцевим постачальникам та технічна допомога для дотримання власних технічних вимог;

конкуренція для місцевих товаровиробників, що приводить до удосконалення виробництва останніх;

програми підвищення кваліфікації працівників, що приводить до удосконалення якості пропозиції на ринку праці;

бюджетні надходження.

Фактори негативного впливу:

послаблення конкурентних позицій місцевих товаровиробників;

структурне безробіття через конкуренцію з підприємством з іноземними інвестиціями;

залежність від іноземних інвесторів;

репатріація прибутків;

погіршення екологічної ситуації;

посилення монополістичних тенденцій на ринках;

конфлікт інтересів країни-одержувача та іноземних інвесторів;

сприяння переміщенню ресурсів за кордон;

поглиблення соціальної диференціації.

Таким чином, небезпека прямих іноземних інвестицій має бути цілком підконтрольною суб’єктам державної економічної політики на всіх етапах залучення іноземного капіталу — від питань розподілу власності до антимонопольної корекції. Заходи тактичного впливу, як-от протекціонізм експорто-орієнтованих галузей, не дають необхідного результату в довгостроковому періоді і роблять вказані ринки ще більш вразливими від зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Уникнення зазначених та інших можливих небезпек лежить у площині захисту національних інтересів цивілізованими методами, засобами ринкового контролю та нормативно-правовими важелями регулювання. Це означає, що реалізація певного інвестиційного проекту повинна базуватися, насамперед, на дотриманні норм українського та міжнародного законодавства, містити повний перелік необхідних правових процедур. Усі сторони інвестиційного процесу повинні виконувати взяті на себе зобов’язання та нести відповідальність за їх невиконання.

 

6 Переваги та загрози  залучення іноземних інвестицій

 

90% прямих іноземних інвестицій  в світовій економіці здійснюється  через транснаціональні корпорації (ТНК). Сумарні зарубіжні інвестиції  ТНК в наш час відіграють  суттєвішу роль, ніж торгівля. Формами вивозу капіталу є прямі та портфельні інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш суттєвими є прямі інвестиції, що перевищили в середині 90-х років 3 трильйони доларів США. Причиною зарубіжного інвестування часто стає інтерес до природних ресурсів країн, що приймають капітал, з метою забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств сировиною. За рахунок зарубіжних інвестицій США, наприклад, отримують всі імпортовані фосфати, мідь, олово, 75% марганцевої та залізної руди; Японія — 40% бокситів, 50% нікелю, 60% мідної руди.