Поняття зовнішніх зносин держав і основні засоби їх здійснення

4. До основних міжнародних структур відносяться організації глобального, глобально-регіонального і регіонального масштабів. До глобальних міжнародних структур відносять: ООН з її керівними органами (Радою Безпеки, Генеральною Асамблеєю, Економічною і Соціальною Радою), Світовий банк, МВФ, СОТ, ЮНЕСКО, ВООЗ; глобально-регіональних — Сімку, ОБСЄ; регіональних — ЄС, НАТО, ОПЕК, ЛАД, ОАЄ, ОАД, АСЕАН.

8. Україна виступає  на міжнародній арені як без'ядерна, позаблокова держава, котра прагне  дотримуватися принципів і норм  міжнародного права. Як суб'єкт  міжнародних відносин вона активно  співпрацює з ОБСЄ, ЄС, НАТО, МВФ і Світовим банком, підтримує добросусідські стосунки з Росією, Польщею, Чехією, Угорщиною та ін.

Слабкою стороною міжнародної  політики України можна вважати:

1) постійне балансування  між Заходом і Євразією, що  спричинює буферну роль України  у цьому процесі;

2) невикористання зацікавленості країн Заходу в суспільній модернізації України як фактора демонтажу імперських структур Росії;

3) несприятливий правовий режим для впровадження прямих іноземних інвестицій в українську економіку, обумовлений боязню частини правлячої еліти, а також монопольних промислових, аграрних і фінансових кланів втратити внаслідок поширення іноземних капіталів на український ринок мафіозні канали збагачення.

Тому можна відзначити, що головна мета та основні напрямки зовнішньої політики України - це забезпечення сприятливих умов для удосконалення та демократизації суспільства, просування його шляхом соціального прогресу, досягнення загальної безпеки й роззброєння, розвиток міцних дружніх, добросусідських відносин та різностороннього співробітництва, участь у вирішенні глобальних проблем сучасності, сприяння укріпленню та прогресу світової спільноти.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К., 1996.
2. Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К.: Вища шк , 1998. – 304 с.
3. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002.- 576 c.
4. Декларація про державний суверенітет
5. Закон України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”
6. Арістотель. Політика. — К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003.
7. Бжезинский 3. Великая шахматная доска. — М.: Международные отношения, 1999.
8. Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право: основи теорії. — К.: Либідь, 2002.
9. Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світогляд. Аналіз. — К.: Знання України, 2002.
10. Гуменюк Б. І., Щерба О. В. Сучасна дипломатична служба: Навч. посіб. — К.: Либідь, 2001.
11. Класики політичної думки: від Платона до Макса Вебера: Пер. з нім. — К.: Тандем, 2002.
12. Кулик О., Сардарчук П. Елементи дипломатичного протоколу і дипломатичної практики в історії України. — Л.: ЛНУ ім. І. Франка, 2000.
13. Міжнародні відносини: історія, теорія, економіка / За ред. М. 3. Мальського і Ю. М. Мороза. — Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2002.
14. Репецький В.М. Дипломатичне і консульське право: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 372 с.
15. Стіґліц Дж. Глобалізація та її тягар. — К.: Видавничий дім "KM Академія", 2003.
16. Україна в міжнародно-правових відносинах: Кн 2. Правова охорона культурних цінностей. — К.: Юрінком Інтер, 1997.
17. Фединяк Г. С, Фединяк Л. С. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — 2-е вид., доп. — К.: Юрінком Інтер, 2001.
18. Хонин В. Теория международных отношений. Часть об-щая. — К.: Академ Прес, 2005.
19. Цыганков П. А. Теория международных отношений. — М.: Гардарики, 2002.
20. Черкес М. Ю. Міжнародне право. — 2-е вид. — К.: Т-во Знання, 2001.
21. Шепелев М. А. Теорія міжнародних відносин. — К.: Вища школа, 2005.