Поняття зовнішніх зносин держав і основні засоби їх здійснення

Д и п л о м а  т і я ,   я к   с п  о с і б   з д і й  с н е н н я   з о  в н і ш н ь о ї   п о л і т и к и

Особливу групу політичних засобів зовнішньої політики складають  воєнні засоби, основними з яких є війна і воєнний тиск. Формами воєнного тиску можуть бути маневри, навчання, паради, публічні демонстрації нових видів зброї, концентрація військ у прикордонних районах, провокації на кордоні, участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій та ін.

Тривалий час найважливішим  засобом досягнення державою зовнішньополітичних  цілей вважалась війна. Під війною у міжнародному праві розуміють  воєнні дії між державами, а також між державами й національно-визвольними рухами, які супроводжуються повним розривом між ними мирних відносин. До середини XX ст. застосування воєнної сили розглядалось як законний засіб розв'язання спорів між державами. Анексії і контрибуції вважались прийнятними способами розширення територій і державного збагачення. Тільки під впливом згубних наслідків Другої світової війни та у зв'язку з появою ядерної зброї величезної руйнівної сили в середовищі політиків провідних країн світу утвердилася думка про неприпустимість використання війни як засобу розв'язання міждержавних суперечностей. (Що, однак, не привело ні до виключення воєн з міждержавних відносин, ні до відмови від ядерної зброї.) Війни з використанням звичайних видів зброї в сучасному світі стали чи не повсякденною реальністю, а сама наявність ядерної зброї з її величезним руйнівним потенціалом вважається найважливішим чинником відвернення як нової світової війни, так і воєнних конфліктів між ядерними державами.

Розрізняються війни справедливі, або правомірні, і несправедливі, неправомірні. До перших належать індивідуальна або колективна самооборона проти агресії і національно-визвольні війни за здійснення права на самовизначення, до других — агресія і колоніальні війни. Статутом ООН визнається правомірність використання воєнної сили у двох випадках: з метою самооборони від збройного нападу на державу і за рішенням Ради Безпеки ООН як примусові збройні санкції проти агресора. Несправедливі, неправомірні війни визнаються міжнародним злочином, який тягне за собою міжнародну відповідальність держави-агресора і кримінальну відповідальність осіб, визнаних воєнними злочинцями.

Розрізнення правомірних  і неправомірних війн, крім міжнародно-правового, містить також політичний і моральний аспекти, які завжди є не настільки очевидними, як міжнародно-правовий. Навіть затятий агресор завжди знайде політичне й моральне виправдання своїм діям і матиме спільників. Водночас рішення міжнародних організацій щодо застосування збройних санкцій не завжди є виваженими й позбавленими політичних пристрастей.

За будь-яких умов кожна, навіть наймиролюбніша, держава прагне «тримати порох сухим», тобто підтримувати на належному рівні свою обороноздатність, зміцнювати її, у тому числі шляхом укладання воєнних союзів чи відверненням загроз проголошенням позаблоковості або нейтралітету. Сила армії, її чисельність, озброєння, підготовленість особового складу, його морально-психологічний стан та інші показники воєнного потенціалу держави були й залишаються вагомим чинником її зовнішньої політики і міжнародного престижу. Держави, неспроможні захиститися від агресії, ставлять під загрозу свій суверенітет, а значить, і саме існування.

Економічні засоби зовнішньої політики означають використання економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших держав. Економічний потенціал є особливо важливим засобом зовнішньої політику, оскільки в кінцевому підсумку саме він визначає позицію держави в міжнародних відносинах. Держава з потужним економічним потенціалом займає впливові позиції у світі. До економічного потенціалу держави належать її промисловість, сировинні ресурси, стан робочої сили та ін. Важливим економічним засобом зовнішньої політики є зовнішня торгівля, яка, з одного боку, сприяє збільшенню економічного потенціалу держави, а з другого — дає змогу впливати на політику інших держав через світові ціни, встановлення режиму найбільшого сприяння чи введення ембарго тощо.

До ідеологічних, або  інформаційно-пропагандистських засобів  зовнішньої політики належать різноманітні форми й засоби пропаганди, інформації, культурної політики, які використовуються державою у відносинах з іншими державами передусім з метою формування позитивного зовнішнього іміджу і міжнародного престижу даної держави. З цією метою в зарубіжних країнах відкриваються культурні центри, влаштовуються різноманітні виставки, презентації тощо.

Зовнішня політика, використання різних засобів її здійснення навіть у демократичних країнах є  однією з найменш контрольованих рядовими громадянами сфер діяльності держави. І не тільки через закритість діяльності деяких її складових, наприклад збройних сил і спецслужб. Прийняття більшості зовнішньополітичних рішень, найважливіші кадрові призначення у цій сфері в державі зосереджуються в руках однієї особи — глави держави або прем'єр-міністра. Це підвищує ризик прийняття не виважених рішень аж до втягування держави в затяжні кровопролитні війни, як це сталося з США у В'єтнамі або з СРСР в Афганістані.

ЗАСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

 

 

Розділ 3

УКРАЇНА У ЗОВНІШНІХ ЗНОСИНАХ

 

Україна після проголошення незалежності стала активним суб'єктом  міжнародної політики. Основні засади зовнішньої політики України сформульовано  в таких документах, як Декларація про державний суверенітет і “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, Конституція України, Концепція національної безпеки. В цих документах підкреслюється, що зовнішня політична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємного співробітництва з різними державами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Основні напрямки зовнішньої політики України були доповнені  у Зверненні Верховної Ради України “До парламентів та народів світу”. У ньому говориться: “Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде неухильно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами”.

Геополітичні акценти  зовнішньої політики України:

Україна - європейська  держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати всебічні зв'язки, відносини  із державами Європи.

Україна - колишня республіка колишнього СРСР, була тісно пов'язана з усіма його колишніми республіками, що потребує збереження та подальшого розвитку взаємовигідних відносин з ними.

Україна - морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідних відносин із країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.

Розглянемо основні  пріоритети та напрямки зовнішньої політики нашої держави.

1. Центральним напрямком  зовнішньополітичної діяльності  України є плідна робота в  Організації Об'єднаних Націй,  в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь у роботі практично всіх органів та установ ООН. Наприклад, Україна є членом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та вносить свій вклад у вирішення проблем розвитку дітей у сучасному світі.

Україна входить в  Економічну та Соціальну Раду ООН (ЕКОСОС), що створена у 1946 році та здійснює міжнародні економічні та соціальні відносини.

Україна приймає активну  участь у роботі Міжнародного агентства  з атомної енергії (МАГАТЕ), що засноване у 1957 році, з проблем використання атомної енергії у мирних цілях та підвищення надійності та безпеки атомних електростанцій.

2. Наступний напрямок  зовнішньої політики України  - це зовнішньополітична дипломатична  діяльність.

Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів.

Одразу після проголошення незалежності Україна означила 23 держави, будівництво відносин з якими стало пріоритетним. Серед них країни-сусіди, держави, де проживають українці, а також країни, на котрих "зав'язані" економічні інтереси республіки.

3. Важливим напрямком  зовнішньої політики сучасної  України є встановлення, підтримка та всілякий розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН об'явлена економічна блокада.

4. Четвертий напрямок  зовнішньої політики України - це участь у вирішенні глобальних проблем сучасного світу. Глобальні проблеми сучасності - це сукупність найгостріших світових проблем, вирішення яких потребує об’єднання зусиль всіх народів та держав. Головна їх особливість полягає в тому, що кожна з них має загальний характер, що зумовлено цілісністю сучасного світу.

Україна як суб'єкт міжнародних  відносин зарекомендувала себе як миролюбна, без'ядерна, позаблокова держава  з чіткими зовнішньополітичними орієнтирами на зміцнення міжнародної  безпеки, інтеграцію в міжнародні організаційні структури. В цьому аспекті вагомими досягненнями зовнішньої політики України слід вважати:

—приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної  
зброї (1994 р.);

—підписання факультативного  протоколу до Міжнародного пакту  про громадянські і політичні права (1991 р.);

—членство в ОБСЄ, Раді Європи, а також у МВФ, Світовому  банку, Європейському банку реконструкції і розвитку та СОТ;

—налагодження співробітництва  із ЄС і НАТО через підписання програми «Партнерство заради миру» і «Хартії про особливе партнерство з НАТО», в якій задекларовані гарантії безпеки України в новій системі європейського порядку;

—налагодження контактів  з країнами Сімки, Центрально-Східної  Європи, Латинської Америки, Близького  та Середнього Сходу, Африки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

—підписання договорів  про дружбу і співробітництво  із своїми найближчими сусідами, зокрема  Росією і Польщею, завдяки яким вдалося  юридично закріпити існуючий між ними територіальний статус-кво.

Підкреслюючи вагомі досягнення зовнішньої політики України, слід сказати, що вона не повністю використовує вигідні геополітичні умови для ефективної реалізації своїх національних інтересів. Це стосується передусім відсутності чітких геостратегічних орієнтирів серед політичного істеблішменту України.

Стосовно цієї проблеми можна виділити декілька стратегічних орієнтирів:

1) стратегічна орієнтація  на інтеграцію в євразійському просторі;

2) стратегічна орієнтація  на інтеграцію з європейськими, атлантичними структурами (ЄС і НАТО);

3) орієнтація на самобутній шлях розвитку, обмеження впливів Росії і Заходу на визначення політики України.

4) балансування між  Заходом і Росією, використовуючи  переваги співробітництва на  євразійському і західному геополітичних  просторах.

Кожна концептуальна модель геополітичних орієнтирів має свої аргументи і контраргументи. Однак найперспективнішою концептуальною моделлю можна вважати швидку інтеграцію у західноєвропейські структури, засвоєння західних цінностей і способів комунікації, оскільки це прискорить процес суспільних трансформацій України, вихід її з глибокої системної кризи. При цьому необхідно використовувати також вигоди співробітництва з країнами СНД, особливо в плані боротьби за розширення ринків збуту товарів і капіталів. Сповільнені процеси реформ в країні, наслідком яких є слаба інтеграція у європейські структури, зможуть призвести до залежності України як від Росії, так і від Заходу.

 

 

Висновки 

 

1. Зовнішні зносини — це сукупність різноманітних стосунків (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими і регіональними організаціями, в процесі взаємодії яких виникає система міжнародного порядку.

2. Зовнішні зносини базуються на двох принципах: сили і права. Сила як сукупність географічних, соціально-економічних, політичних, військових і духовно-культурних рис нації характеризує її здатність активно впливати на інші суб'єкти міжнародних відносин, ефективно реалізовувати свої національні інтереси. Якщо в недалекому минулому найбільш істотним параметром сили держави в міжнародних відносинах була військова могутність, то на сучасному етапі — її розвинутий економічний, технологічний та інформаційний потенціали. Принцип права передбачає, що кожна держава незалежно від її силового потенціалу має дотримуватися загальновизнаних норм міжнародного права.

3. Сутність зовнішньої політики держави на сучасному етапі полягає у її здатності відстоювати національні інтереси і забезпечувати міжнародну безпеку. Поняття «національні інтереси» в об'єктивному значенні означає сукупність умов, котрі забезпечують вигідний геополітичний статус держави, національну безпеку, суспільну стабільність, рівень і якість життя громадян, а в суб'єктивному — ідеологічні інтерпретації зовнішньополітичного курсу держави залежно від політичного режиму і міжнародного порядку. Міжнародна безпека передбачає створення ефективних механізмів розв'язання глобальних і регіональних конфліктів, забезпечення оптимального балансу сил на міжнародній арені.