Основні інструменти торгової політики

Тема 2. Основні  інструменти торгової політики.

Поняття зовнішньоекономічної і торгової політики. Види інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. «Зв’язування» митних ставок і переговори щодо митних поступок. Нетарифне регулювання і його специфіка.  Система угод ГАТТ/СОТ і її роль у формуванні системи інструментів зовнішньоторгового регулювання.

 

1. Поняття зовнішньоекономічної і торгової політики.

Зовнішньоекономічна політика виникла водночас з появою великих суспільних груп і держав. Вона є центральним перехрестям взаємодії політики і економіки, політичного та економічного світів у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічна політика (ЗЕП) — це політичний курс дій суб'єктів зовнішньоекономічних відносин і діяльності. Недолік цього визначення полягає в тому, що воно, по суті, зводиться до політичної стратегії суб'єкта в реалізації його зовнішньоекономічних інтересів. Загалом під зовнішньоекономічною політикою розуміють форму політичної організації публічної матеріальної можливості та спроможності соціального суб'єкта формувати й реалізувати його зовнішньоекономічні інтереси та цілі у сфері міжнародних відносин.

Отже, ЗЕП є інтегральним компонентом політики загалом, а  також певною мірою її детермінантою. Ідеться насамперед про ЗЕП держави. Відповідно ця політика є функцією політичної та соціально-економічної систем суспільства.

Зазначимо, що відокремити  внутрішню економічну політику від  зовнішньої дуже важко, оскільки межа між ними з часом зникає, а у XXI ст. дедалі виразніше виявлятиметься тенденція до їх злиття. Нині для нових незалежних держав, наприклад, витрати на оборону країни не тільки переобтяжують державний бюджет, а й обмежують можливості динамічної зовнішньоекономічної діяльності. Отже, вони позначаються і на соціально-економічному розвитку держави. Водночас ЗЕП реалізується в інших суспільних умовах, аніж внутрішня економічна політика. Це випливає вже з того, що міжнародні відносини структурно відрізняються від внутрішніх. Істотним чинником, що обмежує ЗЕП, є міжнародні зобов'язання держав. Отже, ЗЕП не може бути лише продовженням внутрішньої економічної політики, оскільки має певні специфічні ознаки, що відрізняють її від внутрішньої економічної політики.

Можна виокремити такі ознаки ЗЕП:

• визначення і реалізація цілей ЗЕП;
• визначення національних інтересів держави та узгодження цих інтересів з інтересами інших держав;
• власне організаційно-інституціональне й концептуальне забезпечення ЗЕП.

Визначення і правомірне розуміння характерних ознак  ЗЕП має істотне значення не лише для з'ясування сутності взаємозв'язку і взаємозалежності внутрішньої та зовнішньої економічної політики, а й наукової організації зовнішньоекономічної діяльності.

 

 

Цілі ЗЕП

Для того щоб зрозуміти  механізм ЗЕП, доцільно розглянути загальний взаємозв'язок основних зовнішньоекономічних інтересів у суспільстві та ЗЕП.

Зовнішньоекономічні інтереси відображають індивідуальні й колективні потреби в матеріальних і суспільних благах, досягненні певних економічних і соціально-політичних цілей. Носії та виконавці цих господарчих інтересів є суб'єктами ЗЕП.

Носії зовнішньоекономічних інтересів — це фізичні та юридичні особи, які мають індивідуальні, групові та колективні економічні інтереси.

Основна мета ЗЕП — забезпечити добробут людей, життєздатний розвиток особистості, суспільства, держави в контексті різноманітності та єдності внутрішніх і зовнішніх умов, які висувають параметри адаптації побудови ЗЕП до закономірностей системи міжнародних відносин, що змінюються.

І генеральна, і стратегічні цілі утворюють "дерево цілей" ЗЕП (рис. 2.1). Стратегічні цілі можна згрупувати в різні типи: кількісні (наприклад, збільшення зовнішньоторговельного обороту на 100 млрд. грн.., або на 20 %) і якісні (підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку). За часом, що необхідний для їх досягнення, стратегічні цілі поділяються на близькі, короткострокові (стимулювання експорту через девальвацію валюти), середньострокові (наприклад, створення у країні спільно з іноземними партнерами потужностей з випуску сучасних телекомунікаційних засобів) і довгострокові (скажімо, розширення науково-технологічного співробітництва з країнами ЄС та ін.).

 

Якщо узагальнити сучасну  глобальну ситуацію й урахувати  інтереси національної безпеки, то стратегічною метою високого рівня ЗЕП України можна визнати забезпечення "вростання" національної економіки у світову економічну систему з метою доступу до повноправної участі у формуванні й розподілі світового доходу з використанням найсучасніших політичних та економічних технологій.

До найважливіших компонентів ЗЕП належать:

• організаційно-функціональний;
• управлінський;
• методологічний інструментарій;
• зовнішньоторговельний.

До ЗЕП входять реалізація багатьох різноманітних стратегічних конкретних цілей, що підпорядковані генеральній меті, служать їй. Без їх здійснення генеральної й стратегічної цілей високого рангу неможливо досягти.

Важливою характеристикою  стратегічних цілей є їх тісний взаємозв'язок та конкретизація. Вони можуть перекривати одна одну. Так, пожвавлення кон'юнктури на світовому ринку на продукцію металургійної промисловості сприятиме збільшенню обсягів її виробництва та експорту.

До базових властивостей стратегічних цілей належить їх рангова  організація. Як наслідок цілі нижчого  рангу стають засобами щодо цілей вищого рангу. Розрізняють такі цілі:

• представницькі, тобто ті, що є трампліном для інших цілей;

першого рангу — опосердковуючі, конкретні, що сприяють досягненню вищих з погляду нинішньої ситуації цілей;

• другого рангу —  сприяють підтримуванню нормальної зайнятості в конкретній галузі та необхідної господарської кон'юнктури.

Кінцевою метою ЗЕП  є сприяння зміцненню й оновленню  соціального порядку.

Окремі цілі ЗЕП не лише можуть частково перекривати одна одну або відігравати опосередковану роль між собою, а й вступати в інші відносини.

Цілі можуть мати конфліктний  характер. Конфлікт цілей виникає тоді, коли одна мета може перешкоджати іншій. Крім того, існують взаємовиключні цілі, які не сприймають взаємних компромісів взагалі.

Отже, у "дереві цілей" поряд із зв'язком підпорядкування існують зв'язки взаємодії, суперечності та взаємовиключення.

Продемонструємо співвідношення цілей ЗЕП різних рангів (рис. 2.2).

 

Збільшення обсягу ввезення капіталу	Зниження  облікової  ставки	Збільшення обсягу інвестицій		Підвищення темпів економічного розвитку		Підвищення зайнятості населення і врівноваження дохідності
Мета опосередкована	Мета 1-го рангу	Мета 2-го рангу		Мета 3-го рангу		Кінцева мета

Рис. 2.2

Отже, будь-яка ЗЕП "дивиться" у зовнішній світ крізь "призму" "дерева цілей": система національної безпеки — організаційні структури зовнішньоекономічних зв'язків — зовнішня політика.

Одне слово, стабільність позицій ЗЕП не лише залежить від  стратегічних цілей, а й визначається узгодженістю чотирьох стратегічних компонентів:

• міжнародною ситуацією загалом у системі зовнішніх зв'язків;
• станом "призми";
• становищем у національній економіці;
• соціально-політичною ситуацією у країні.

 

 

Зовнішньоторговельна  політика – цілеспрямований вплив держави на торгівельні відносини з іншими країнами.

Основними цілями зовнішньо-торгівельної політики є :

• зміна ступеня і способу участі країни в міжнародному поділі праці;
• зміна обсягу експорту та імпорту;
• зміна структури зовнішньої торгівлі;
• забезпечення країни необхідними ресурсами (сировиною, енергією і т.п.);
• зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Існує 2 основних види зовнішньо – торговельної політики:

1. Політика вільної торгівлі (“фритредерство”) – політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі ринкового попиту і пропозиції. Проте, це не означає повного усунення держави від можливості впливати на напрями господарської діяльності. Держава укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальну свободу усім своїм господарським суб’єктам.

     2. Протекціонізм - політика державного захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Крайній ступінь протекціонізму – економічна автаркія, при якій країни намагаються обмежити імпорт лише тими товарами, виробництво яких в даній країні неможливе. Експорт допускається тією мірою, якою він забезпечує імпорт. Тобто автаркійна  політика передбачає, що будь – який імпорт повинен бути замінений на вітчизняну продукцію.

Протекціонізму властиві декілька основних видів.

Коли він спрямований  проти окремих країн чи товарів, то мова йде про селективний протекціонізм.

Якщо йдеться про  конкретні галузі, перш за все сільське господарство, то такий протекціонізм називають галузевим.

Протекціонізм, який проводиться  об’єднанням країн стосовно до країн, які в нього не входять, називається колективним.

Розрізняють також прихований протекціонізм, якщо він здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

 

Загалом інструменти  зовнішньоторговельної політики поділяються  на економічні та неекономічні. Економічні методи поділяються на : тарифні і нетарифні.

 Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики пов’язані безпосередньо з  митними тарифами та тарифними квотами.

Митний тариф – систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються під час перетину митного кордону держави.

Митні тарифи розробляються на основі товарних класифікаторів. Сьогодні найпоширенішим класифікатором товарів для торгівлі є Гармонізована система описання і кодування товарів (ухвалена в 1983 р замість Брюссельської митної номенклатури, яка діяла з 1978 р і є одним з її варіантів).

У гармонізованій системі (ГС)  товари групуються по розділах у залежності від: походження товару; виду матеріалу, з якого виготовлений товар; призначення товару; хімічного складу.

Товарна номенклатура ГС складається з 21 розділу і 99 груп, при цьому 77, 98, 99 групи є резервними і можуть бути використані у країнах для виділення специфічних товарів. Номенклатура включає 33 товарні групи, 1241 позицію, 3552 підпозиції, 5019 субпозицій.

На основі ГС та законодавства  країни для визначення ставок мита розробляється тарифна (митна) номенклатура.

Тарифна номенклатура побудована по принципу розподілу товарів в  залежності від ступеня їх обробки  – від сировинних товарів до напівфабрикатів  і до готових виробів. При цьому  переважно мито зростає в залежності від ступеня готовності товарів.

Мито – це обов’язків грошовий збір, що отримує держава через мережу митних закладів з товарів під час перетину ними кордону країни. Мито накладається на митну вартість товару, яка визначається у відповідності із законодавством кожної країни і може відрізнятися від зафіксованої статистикою експортної або імпортної ціни товару.

Митна вартість – ціна товару, яка склалася на відкритому ринку між незалежними продавцями і покупцями, за якою він може бути проданий в країні призначення в момент подачі митної декларації.

Мито виконує три  основні функції:

• фіскальну – мито є однією з доходних статей бюджету (цю функцію виконують як імпортні так і експортні мита);
• протекціоністську – стосується імпортних мит та захищає місцевих виробників від небажаної іноземної конкуренції;
• балансуючу – стосується  експортних мит, які встановлюються з метою захисту держави від небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі від світових.

 

Тарифна квота – це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товарів. Якщо обсяг імпорту більший від певної кількості, то встановлюється підвищена ставка тарифу.